27 березня, 2015
Епідеміологія цукрового діабету в Україні
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), епідеміологія є основною дисципліною для вивчення потреб населення в службах охорони здоров’я, для оцінки проведених ними профілактичних і лікувальних заходів. Епідеміологічний метод є головним і при вивченні захворюваності населення на цукровий діабет, закономірностей виникнення і розвитку захворювання, його ускладнень, організації медичної допомоги хворим.
При вивченні епідеміології цукрового діабету користуються загальноприйнятими термінами: захворюваність і поширеність. Під захворюваністю розуміють сукупність нових, уперше виявлених у даному році хворих на цукровий діабет, які раніше не перебували на обліку. Показник захворюваності свідчить про реальну картину виникнення і динаміку захворюваності на цукровий діабет, про ефективність заходів, спрямованих на своєчасне виявлення хворих.
Під поширеністю розуміють сукупність усіх уперше виявлених у даному році і зареєстрованних раніше хворих на цукровий діабет, які перебували на обліку.
Зростання показників поширеності не означає негативних зрушень у стані здоров’я населення. Це може свідчити про досягнення медичної науки і практики у своєчасному виявленні та лікуванні хворих, що продовжує тривалість їхнього життя, та, у свою чергу, призводить до збільшення кількості хворих, які перебувають на диспансерному обліку. За допомогою показника поширеності можна реально планувати забезпечення хворих цукрознижувальними препаратами, розробляти заходи щодо профілактики ускладнень цукрового діабету.
За даними ВООЗ, за останні десятиріччя поширеність ЦД у країнах світу зросла в 1,5-2 рази і коливається в середньому від 1,5 до 3-4%, а в розвинутих країнах світу – до 8-10%. Кожні 10-15 років кількість хворих на ЦД подвоюється. На сьогодні у світі близько 180 млн. хворих на ЦД, за прогнозами, у 2010 році ця цифра сягне 230 млн.
В Україні, як і в інших країнах світу, показники захворюваності на ЦД щорічно зростають. На рисунку 1 показана динаміка зростання захворюваності населення на ЦД у 2000-2004 роках (на 100 тис. населення).
Спостерігається тенденція до щорічного збільшення захворюваності дітей на ЦД. Якщо в 1990 році вперше було зареєстровано 8,2 вперше виявлених випадків ЦД серед дітей, то в 2000 – 9,2; у 2004 – 10,8 випадків на 100 тис. дитячого населення.
Поряд із зростанням захворюваності населення на ЦД щорічно зростають і показники поширеності ЦД в Україні (рис. 2). На початок 2005 року в Україні було зареєстровано 969 269 хворих на ЦД, що становить 2043,1 на 100 тис. населення. Проте реальна кількість хворих удвічі-втричі вища за рахунок невиявлених осіб і прихованих форм ЦД.
Наші епідеміологічні дослідження, які проводилися в різних регіонах України, показали, що при активних масових обстеженнях населення на кожного раніше зареєстрованого хворого на діабет виявляють 3-4 нових, раніше не зареєстрованих хворих.
В Україні інсулінозалежний тип визначають у 13,6% хворих на ЦД, решта пацієнтів хворіє на інсулінонезалежну форму і потребує, крім дієти, лікування пероральними цукрознижувальними препаратами, а частина з них – інсуліном.
Головною умовою профілактики прогресування ЦД та його ускладнень є виявлення захворювання на ранніх стадіях розвитку, взяття хворих на диспансерний облік та проведення лікувально-оздоровчих заходів в умовах поліклініки, стаціонару, санаторно-курортних закладів, самоконтролю хворих з метою досягнення компенсації захворювання.
При вивченні ролі лікарів різних спеціальностей у виявленні в населення ЦД встановлено, що основна роль належить лікарям-терапевтам, до яких звернулося більше половини (55,8%) усіх первинних пацієнтів з приводу специфічних (типових) діабетичних скарг – спраги, поліурії, втрати маси тіла, сухості в роті, свербежу шкіри, слабкості та іншої симптоматики, характерної для розвитку діабету.
Далі за кількістю звернень ідуть лікарі-ендокринологи (10,6%), гінекологи (8,6%), дерматологи (5,6%), хірурги (4,8%), неврологи (4,1%), стоматологи (2,8%) та інші спеціалісти.
Практично у виявленні ЦД беруть участь лікарі всіх спеціальностей.
Значну роль у виявленні ЦД відіграють засоби масової інформації в інформуванні населення про суть та перші прояви захворювання.
Так, 49,6% хворих самостійно звернулися до лікарів протягом перших 3 місяців з часу появи діабетичних скарг, 25,7% – протягом 3-12 місяців, і майже така сама кількість хворих (24,7%) – після року і більше. Ці показники свідчать про недостатню поінформованість частини населення з діабетичними скаргами про перші прояви хвороби.
У 16,8% хворих, які звернулися до лікарів, діагноз ЦД був встановлений через 3 і більше місяців від дня звернення, що свідчить про низьку настороженість лікарів різних спеціальностей стосовно перших проявів хвороби.
У перспективі лікувально-профілактичним закладам необхідно розширювати роботу з виявлення ранніх стадій ЦД шляхом цілеспрямованих профілактичних обстежень організованих груп населення, родичів хворих, диспансерних груп та інших категорій.
Дослідниками установлена висока частота випадків ЦД серед осіб з різними факторами ризику. Це особи з артеріальною гіпертензією, ожирінням, ішемічною хворобою серця, атеросклерозом, хворобами печінки та підшлункової залози, у жінок з обтяженим акушерським анамнезом (пологи крупним плодом, пізній токсикоз вагітних, перинатальна смертність тощо), з діабетом у сімейному анамнезі. До причин, що сприяють зростанню захворюваності на діабет, відносять: подовження середньої тривалості життя людей; збільшення в структурі населення осіб із спадковою схильністю до ЦД; інтенсифікацію темпів життя; погіршення екологічної і соціальної ситуації; характер харчування населення, який у поєднанні з гіподинамією призводить до зростання кількості осіб з ожирінням; підвищення частоти хронічних серцево-судинних захворювань (гіпертонічна хвороба, атеросклероз, ішемічна хвороба серця); поліпшення виявлення хвороби.
Як зазначалося, при ЦД спостерігається низка ускладнень з боку різних органів і систем, які нерідко призводять до тимчасової та стійкої втрати працездатності хворих.
До найчастіших діабетичних ускладнень відносять ураження судин очного дна і нирок, нижніх кінцівок, а також ураження нервової системи.
Знання справжньої частоти уражень судин різної локалізації допомагає правильно визначити прогноз захворювання, а своєчасна їх діагностика дозволяє запобігти подальшого їх прогресування.
Частота тих чи інших ускладнень ЦД залежить від компенсації захворювання та його тривалості. Але деякі ускладнення ЦД можна діагностувати як на початку виявлення захворювання, так і при його тривалому перебігу (наприклад, парадонтоз, випадіння зубів, стоматити, гінгівіти, серцево-судинні захворювання, поліневрити, радикуліти).
Діабетична ретинопатія (ДР) – специфічне захворювання сітківки ока, яке характеризується розвитком судинних і позасудинних змін та призводить до зниження зору, навіть до повної сліпоти. У перше десятиріччя захворювання частота виникнення ретинопатій коливається від 19,2% при тривалості хвороби до 1 року до 49,1% – при тривалості хвороби від 6-10 років, зростаючи відповідно до тривалості хвороби.
За даними літератури, сліпота у хворих на ЦД розвивається у 15 разів частіше, ніж у пацієнтів без діабету.
Своєчасна діагностика, адекватне лікування і профілактика ДР на початкових стадіях дозволить не тільки знизити фінансові витрати на лікування хворих з ДР, а й призупинити їх прогресування.
Діабетична нефропатія – специфічне захворювання нирок на тлі цукрового діабету, яке характеризується розвитком вузликового або дифузного гломерулосклерозу, що призводить до хронічної ниркової недостатності. Частота діабетичної нефропатії коливається від 6 до 40% і більше, залежить від тривалості захворювання, адекватності лікування, ступення компенсації захворювання.
Раніше хворих, які мали термінальну стадію хронічної ниркової недостатності вважали приреченими. Однак тепер у країнах світу і в Україні розширюються можливості для проведення гемодіалізу хворим з хронічною нирковою недостатністю, у результаті тривалість життя хворих збільшується.
Діабетична нейропатія (ДН) – ураження периферичної нервової системи – у хворих на ЦД може діагностуватися як на початку його виявлення, так і при тривалому перебігу, і її частота коливається від 13,8 до 70% і більше.
Не менш частим ускладненням ЦД є синдром діабетичної стопи (ДС).
Частота синдрому ДС дуже різниться, що залежить від багатьох чинників: методів дослідження, критеріїв діагностики, стану компенсації та тривалості захворювання. Частота виразок нижніх кінцівок, які формуються в місцях кісткових виступів, серед хворих на ЦД коливається від 4 до 10%. На ділянках підвищеного плантарного тиску розвиваються гіперкератози як перший етап формування нейропатичних виразок нижніх кінцівок.
Основною умовою профілактики синдрому ДС, зменшення числа гангрен та ампутацій ніжних кінцівок у хворих на ЦД на тлі компенсації захворювання є раннє виявлення чинників ризику, навчання хворих самоконтролю, дотримання правил догляду за ногами і своєчасне лікування діабетичної нейропатії та ангіопатії.
При ЦД частіше, ніж у здорових, виявляється катаракта, глаукома.
Не менш актуальною проблемою при ЦД, особливо в дитячому віці, є функціональні і морфологічні порушення печінки. Причина такого явища – у недостатній компенсації діабету, причому правильне лікування інсуліном та самоконтроль стану компенсації захворювання може запобігти вказаним ускладненням та усунути їх.
Серед супутніх захворювань при ЦД особливе місце посідає туберкульоз, який у хворих на діабет буває в 2-3 рази частіше, ніж в осіб без діабету. Своєчасна діагностика туберкульозу та застосування нових високоефективних протитуберкульозних препаратів дозволяє суттєво знизити частоту випадків цієї патології.
Таким чином, ЦД є поширеним ендокринним захворюванням, викликає часті ураження різних органів і систем.
Стрімке зростання показників поширеності ЦД, медико-соціальні наслідки захворювання, які пов’язані з передчасною втратою здоров’я та працездатності у хворих, затрати на лікування основного захворювання та його ускладнень зробили пріоритетними всі питання, пов’язані з необхідністю поліпшити медичну допомогу хворим на ЦД.
У травні 1999 року Указом Президента України за №545/99 була схвалена Комплексна програма «цукровий діабет».
Основна мета програми – своєчасне виявлення ЦД і зменшення кількості ускладнень, що призводять до інвалідності та смерті, а також збільшення тривалості та поліпшення якості життя хворих на ЦД.
Спільним наказом президента АМН та МОЗ України від 20.09.2000 року № 45/222 «Про виконання Комплексної програми «цукровий діабет» на базі Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України створена Координаційна рада з питань реалізації Комплексної програми «цукровий діабет».
Щоквартально відбувалися засідання Координаційної ради, на яких обласні ендокринологи звітували про виконання Комплексної програми у регіонах України, обговорювали проекти науково-дослідних робіт по проблемі та хід їх виконання, затверджували концепцію забезпечення хворих інсулінами та засобами їх уведення; проводили розрахунки щодо забезпечення хворих цукрознижувальними таблетками, засобами самоконтролю, розробляли нормативні документи (положення) про кабінети профілактики діабетичної стопи, діабетичної ретинопатії, навчання хворих самоконтролю, які були представлені в МОЗ України.
Завдяки виконанню державної програми «Цукровий діабет», яку фактично почали реалізовувати в Україні з 2000 року, значно активізувалася робота щодо своєчасного виявлення хворих на ЦД.
Проводиться робота по забезпеченню лікувальних закладів засобами визначення цукру в крові, засобами обстеження хворих з метою своєчасного виявлення ускладнень діабету та проведення заходів вторинної профілактики.
На базі Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України створено реєстр хворих на ЦД, які отримують інсулін.
В Україні вперше за 10 років розв’язана проблема безплатного гарантованого забезпечення хворих на ЦД високоякісними вітчизняними інсулінами.
Велика увага приділяється організації в лікувальних закладах кабінетів навчання хворих самоконтролю, функціонуванню кабінетів «Діабетична ступня», «Діабетична ретинопатія». Досвід роботи кабінетів навчання самоконтролю показав, що серед хворих, які пройшли курс навчання, спостерігається збільшення частоти компенсації захворювання, зменшення частоти невідкладних станів (кетоацидоз, гіпоглікемії), зменшення частоти госпіталізацій та кількості днів перебування хворого в ліжку, поліпшення якості життя хворих.
Завдяки діяльності кабінетів «Діабетична ступня» в Україні відмічається тенденція до зменшення частоти діабетичних гангрен та кількості ампутацій нижніх кінцівок при ЦД. Так, кількість діабетичних гангрен у 2004 році порівняно з 2000-м зменшилася майже удвічі, а число ампутацій – у 1,2 разу.
Важливим етапом у лікуванні і реабілітації хворих на ЦД є санаторно-курортне лікування, яке сприяє компенсації захворювання, відновленню і збереженню працездатності хворих. Особливо ефективне лікування дітей, хворих на ЦД, у санаторно-курортних умовах на базі санаторіїв, літніх оздоровчих таборів. Ефективність реабілітаційних заходів сягає 90-100%. У дітей знижується добова глюкозурія, стабілізується глікемія, нормалізується маса тіла, знижується доза введеного інсуліну. Велике значення має і те, що діти у період літніх канікул перебувають у дитячих колективах і проводять канікули разом з однолітками.
На сьогодні перед практичними органами охорони здоров’я стоїть завдання по активізації роботи щодо виявлення ранніх форм ЦД, його ускладнень, досягнення компенсації та її постійного контролю серед хворих з 1 і 2 типом захворювання. Не менш важливим завданням є матеріально-технічне забезпечення лікувальних закладів усіх рівнів засобами діагностики ЦД та його ускладнень, підвищення знань лікарів різних спеціальностей у галузі діабетології.
Подальша реалізація заходів щодо виконання Комплексної програми «цукровий діабет» дозволить зменшити число ускладнень діабету, частоту втрат тимчасової і стійкої працездатності, поліпшити життя хворих.