27 березня, 2015
Реорганізація системи вищої медичної освіти відповідно до європейських вимог
17–19 січня 2005 року в Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця відбувся семінар-нарада для науково-педагогічних працівників, аспірантів та магістрантів за програмою МОЗ України «Вища медична освіта і Болонський процес». Ця подія стала одним із перших етапів упровадження нової моделі системи вищої медичної освіти в нашій державі, як відображення наказу Президента України від 14 вересня 2000 року «Про програму інтеграції України в Європейський Союз», відповідних розпоряджень Кабінету Міністрів та рішень Міністерства освіти і науки, МОЗ України. З проханням прокоментувати і висловити ставлення учасників семінару-наради до запропонованих реформ у системі вищої медичної освіти наш кореспондент звернувся до відомого вченого і педагога, який протягом 41 року плідно працює в стінах університету, з них 33 роки очолює кафедру фармакології і клінічної фармакології, члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук, професора Івана Сергійовича Чекмана.
– Які кроки вже зроблено на шляху реорганізації вищої медичної освіти? Яке ставлення викладачів Національного медичного університету до впроваджуваних змін?
– 23 січня 2004 року наказом Міністерства освіти і науки України затверджено «Програму проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ III-IV рівнів акредитації». З 1 вересня 2004/05 навчального року в педагогічному експерименті беруть участь 106 вищих навчальних закладів України, в яких навчається понад 120 тисяч студентів, у тому числі НМУ ім. О.О. Богомольця. Зокрема, по НМУ видано наказ №2 від 05.01.2005 р. «Про заходи щодо підготовки до впровадження в університеті засад Болонського процесу та реалізації навчальної програми МОЗ України «Вища медична освіта і Болонський процес».
Згідно з цим наказом затверджено склад Ради НМУ для координації діяльності підрозділів університету, для студентів і викладачів прочитано цикл лекцій з ключових питань Болонського процесу, перед опорними з навчально-методичної роботи кафедрами МОЗ України (а це більше 40 кафедр НМУ) поставлено завдання переробити відповідним чином навчальні програми і плани. Після затвердження ці програми будуть розтиражовані і розіслані по всім медичним вузам України.
– Які напрями здійснення реформ у системі вищої медичної освіти в Україні можна виділити?
– Для того щоб відповісти на це питання, фактично необхідно провести порівняльний аналіз підготовки лікарів в Україні та Європі. Є відмінності в отриманні медичної освіти на додипломному і післядипломному етапах. Так, на додипломному етапі в Європі не існує підготовки лікарів за спеціальностями «педіатрія», «медико-профілактична справа», «медична психологія», а здійснюється підготовка лікаря загальної практики; має місце варіабельність навчальних планів щодо вивчення окремих дисциплін, характерна єдина форма організації навчального процесу – за принципом кредитно-модульної системи. Є суттєві відмінності між нашими і європейськими навчальними планами. По-перше, у нас дуже перевантажений навчальний план і велика кількість навчальних дисциплін (близько 90). Якщо в Європі тижневе навантаження на студента становить 24-25 годин, то у нас 34-36 годин, тобто на 10 годин більше. У нас є четверті пари, які закінчуються о 18:00, після чого студенти вже не мають часу для якісної підготовки до наступних занять. В українському медичному вузі блок гуманітарних дисциплін перевищує такий у Європі на 85-90%. Лише в нашій державі до нормативних дисциплін віднесена військова підготовка. У навчальних планах Європи значно менша кількість годин відводиться на вивчення гігієнічних дисциплін.
По-друге, відрізняються назви деяких навчальних дисциплін. Зокрема, в Європі використовуються назви: медична хімія (замість біонеорганічна, фізико-колоїдна хімія), фізіологія (замість нормальна фізіологія), патоморфологія (замість патологічна анатомія), гігієна та екологія (замість загальна гігієна), пропедевтика внутрішньої медицини (замість пропедевтика внутрішніх хвороб), неврологія (замість нервові хвороби) тощо.
По-третє, принцип поділу клінічних базових дисциплін на факультетські та госпітальні у державах ЄС і у світі не використовується. Немає факультетської та госпітальної терапії, є внутрішня медицина. Замість факультетської і госпітальної хірургії є хірургія і дитяча хірургія. Замість кафедри дитячих хвороб і, окремо, дитячих інфекційних хвороб існує одна кафедра педіатрії. Така дисципліна, як «оперативна хірургія та топографічна анатомія», в Європі викладається у складі загальної хірургії та анатомії.
Крім того, замість 16 клінічних та гігієнічних дисциплін на 6-му курсі в Європейських університетах студенти мають практичну клінічну підготовку впродовж 10 місяців у якості помічника лікаря (intern clerkship) з внутрішньої медицини, хірургії, педіатрії, акушерства та гінекології, соціальної медицини і гігієни, клінічних курсів за вибором.
Що стосується післядипломної підготовки, то замість нашої однорічної, максимум – дворічної (для сімейного лікаря) інтернатури в Європі встановлено тривалість післядипломного навчання від 3 до 12 років.
Таким чином, серед напрямів реформування в системі вищої медичної освіти слід назвати: узгодження відповідно до європейських вимог і стандартів освітніх рівнів і кваліфікації при підготовці лікарів; зміни форми організації навчального процесу за принципами кредитно-модульної системи; запровадження нового навчального плану; створення відповідного навчально-методичного супроводу.
– Чи дійсно існує необхідність ламати існуючу систему вищої медичної освіти? Що мається на увазі під кредитно-модульною системою?
– Як викладач, котрий працює в університеті понад 40 років, можу впевнено стверджувати, що до цього часу ми виховували лікарів на досить високому рівні і у нашій системі викладання є деякі переваги і позитивні якості. Але наша система освіти не позбавлена і певних недоліків. Серед них експерти називають відсутність систематичної роботи студентів протягом семестру, низький рівень їх активності, можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів, обмеження вибору студентом навчальних дисциплін. Зараз у нас є добра нагода, приєднавшись до Болонського процесу, перейняти позитивні аспекти європейської системи освіти і разом з тим відстояти свої. Реформи дійсно необхідні. Вони дадуть змогу покращити якість медичної допомоги населенню України, забезпечити конкурентоспроможність нашого лікарського диплому на ринку праці і зробити привабливим навчання у вищих медичних закладах України для студентів інших країн.
Ключовою вимогою Болонської декларації є кредитно-модульна система (ECTS). Це модель організації навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій і залікових одиниць виміру засвоєння навчального матеріалу (залікових кредитів). Програма кожної дисципліни структурується на модулі – відносно самостійні за змістом та об’ємом навчального навантаження частини, що включають набір певної кількості залікових кредитів. Педагогічні технології в системі ECTS передбачають відхід від традиційної схеми «навчальний семестр, навчальний рік, навчальний курс» і відсутність екзаменаційних сесій. Замість цього матеріал поділяється на модулі, а оцінка з дисципліни є рейтинговою та визначається як середнє арифметичне оцінок за кожний модуль. Пропонується також використовувати більш широку шкалу оцінки знань. Важливими завданнями є створення умов для активної участі студентів у навчальному процесі, запровадження здорової конкуренції, збільшення об’єму самостійної роботи студентів, оскільки найбільш ефективний метод навчання полягає в самостійному опрацюванні того чи іншого матеріалу. Відповідно зменшується кількість лекцій і практичних занять. Вводиться навчання за так званими індивідуальними планами, коли студент має можливість скласти для себе індивідуальний навчальний план, включивши більшою мірою саме ті предмети, які цікавлять його з точки зору майбутньої спеціалізації.
За останні роки я ознайомився з системою викладання в деяких університетах Німеччини, Голландії, Австрії, Франції, Угорщини. Розмова із завідувачами кафедр відомих медичних вузів Європи переконала мене в тому, що віддаючи студентам ініціативу в складанні навчального плану, ми змінюємо їх відношення до вивчення тієї чи іншої дисципліни і до навчання в цілому. Це, як вважають педагоги, формує позитивну мотивацію і усвідомлення студентами необхідності більш ґрунтовного вивчення дисциплін своєї майбутньої професії.
– А чи є потреба в реформуванні системи викладання саме на кафедрі фармакології і клінічної фармакології?
– Безперечно. У першу чергу, з точки зору зростання важливості ролі нашої дисципліни в освіті лікаря. Згідно з даними ВООЗ, якщо всі види медичної допомоги (наприклад, фізіотерапевтичне, санаторно-курортне, оперативне лікування та ін.) прийняти за 100%, то медикаментозне лікування серед інших видів займає 80-85%. До того ж за останні роки у світі значно збільшилась кількість медикаментів, у тому числі з’явились принципово нові ліки. Це вимагає від нас, викладачів, більшої інтенсифікації і оптимізації умов викладання фармакології з тим, щоб лікар був підготовлений орієнтуватись у безперервному потоці інформації щодо нових можливостей фармакотерапії і був здатний вибрати з усього розмаїття найбільш раціональний підхід до лікування хворого.
Від Болонського процесу ми очікуємо збільшення кількості годин, відведених на вивчення фармакології і клінічної фармакології. В європейських вузах починаючи з третього курсу і на четвертому курсі викладається експериментальна фармакологія, на п’ятому і шостому курсах – клінічна фармакологія. Такий безперервний процес вивчення дисципліни однозначно сприяє її кращому опануванню. Крім того, вже зараз ми акцентуємо увагу студентів на необхідності засвоєння міжнародних назв препаратів, що полегшить адаптацію майбутніх лікарів до фірмових назв ліків у тій чи іншій країні. Незважаючи на необхідність виконання великого об’єму роботи в досить стислі терміни, викладачі НМУ позитивно ставляться до впроваджуваних змін, вважаючи їх кроком уперед. Насаджуються не просто нові навчальні програми і плани, але і нова ідеологія, методологія викладання. Я впевнений, що ми виконаємо цю роботу успішно і зможемо адаптувати себе і студентів до нових вимог з тим, щоб уже, можливо, через десять років з гордістю побачити наших випускників висококваліфікованими лікарями, професійні вміння і навички яких високо цінуються в усьому світі.