Перспективи клінічного застосування полімікроелементного препарату Есмін

27.03.2015

Мікроелементи (МЕ) – це група хімічних елементів, що містяться в тканинах організму в невеликих кількостях (рис.1).

І хоча потреби людини в МЕ вимірюються в міліграмах або навіть тисячних частках міліграма, це не означає, що ці речовини менш важливі, ніж інші нутрієнти – адже всі вони без перебільшення відіграють життєво важливу роль у підтримці здоров’я і функцій органів і систем. Фізіологічне значення МЕ визначається їхньою участю в більшості ферментативних процесів організму, у пластичних процесах і відновленні тканин, у підтримці кислотно-основної рівноваги, регуляції водно-сольового обміну та ін. (Н.О. Коровина і співавт., 2004). Тому від достатнього надходження в організм МЕ залежить збереження нормального самопочуття, працездатності, активного довголіття і здатності протистояти впливові цілого комплексу несприятливих факторів навколишнього середовища.


Серед усіх МЕ окремо виділяють так звані есенційні (незамінні) – регулярне надходження яких в організм абсолютно необхідно для його нормальної життєдіяльності. До них належать: залізо (Fe), йод (J), мідь (Cu), марганець (Mn), цинк (Zn), кобальт (Co), молібден (Mo), селен (Se), хром (Cr), ванадій (V). При відсутності есенційних МЕ організм припиняє свій ріст і розвиток, не може здійснити свій біологічний цикл, зокрема, не здатний до репродукції. Введення ж відсутнього елемента усуває ознаки його дефіциту і повертає організмові життєздатність (А.В. Скальний, 2000). Дефіцит МЕ в організмі виникає внаслідок багатьох причин: аліментарних (незбалансоване харчування, голодування тощо), захворювань, що впливають на засвоєння поживних речовин у травному тракті; шкідливих звичок (паління, зловживання алкоголем), хронічних психоемоційних стресів (рис. 2). До всіх захворювань, що виникають у результаті дефіциту есенційних МЕ, вживають термін «гіпомікроелементози». Треба зауважити, що в розвитку різноманітних патологічних станів унаслідок хронічного дефіциту МЕ основну роль відіграють ферментопатії.

Це закономірно, адже більшість ферментів людського організму для прояву своєї активності потребують присутності есенційних МЕ. Вони можуть безпосередньо включатись в структуру молекули ферменту як його активний каталітичний центр, виступати в ролі коферментів, активізувати біологічні реакції, служити акцепторами або донорами електронів (С.А. Хотимченко, В.Б. Спиричев, 2002; В.О. Тутельян, 2001). При цьому кожен МЕ відіграє свою, унікальну роль у метаболічних процесах. Так, наприклад, цинк входить до складу декількох ферментів (карбоангідрази, лужної фосфатази, карбоксипептидази та ін.) і є кофактором метаболізму вітаміну А; марганець є частиною супероксиддисмутази, що регулює вільнорадикальні процеси клітинного метаболізму; селен входить до каталітичного центру глутатіонпероксидази, що забезпечує інактивацію вільних радикалів кисню, будучи, таким чином, антиоксидантом; мідь необхідна для нормальної активності цитохромоксидази; залізо бере участь у прямих і опосередкованих окислювальних процесах, за допомогою 72 залізовмісних ферментів, зокрема – системи цитохрому Р450 (І.Ю. Фофанова, 2004; А.В. Скальний, О.В. Кудрин, 2003).

Через те що МЕ не синтезуються в організмі, нормальний перебіг біохімічних процесів, а значить, і функціювання всього організму в цілому прямо залежить від надходження їх ззовні, і якщо воно недостатнє, МЕ варто додавати в раціон. Тому препарати, що містять МЕ, знайшли широке застосування в клінічній практиці.

Нещодавно на українському фармацевтичному ринку з’явився новий оригінальний полімікроелементний препарат – ЕСМІН. Його випуск налагоджений відомим вітчизняним фармацевтичним підприємством – ЗАТ «Київський вітамінний завод», що є лідером у виробництві вітамінних препаратів. Назва цього препарату говорить сама за себе – ЕСМІН містить збалансований набір есенційних МЕ у вигляді комплексних поєднань (табл.)

Крім МЕ, до складу препарату входить також мефенамінова кислота, що утворює з мікроелементами хелатні комплекси, чим забезпечується оптимальне засвоєння компонентів препарату в травному тракті. Мефенамінова кислота проявляє і самостійну фармакологічну дію, що полягає в індукції ендогенного інтерферону, який поряд з відновленням балансу МЕ підвищує опірність організму до інфекційних захворювань.

Важливо підкреслити, що ЕСМІН є суто «мікроелементним» препаратом, у той час як більшість представлених на ринку препаратів, що містять МЕ, як правило, включають і інші компоненти, зокрема вітаміни. Тим часом, відомо, що деякі вітаміни і мінерали хімічно взаємодіють у процесі виробництва і зберігання, сприяють або перешкоджають один одному засвоюватися в травному тракті, конкуруючи за спільні транспортні системи, діють синергічно або антагоністично у внутрішньому середовищі (Н.О. Коровина, 2003). Так, наприклад, карбонат кальцію й окис магнію в комплексних вітамінно-мінеральних препаратах перешкоджають засвоєнню заліза (B.M. Babior et al., 1985), а залізо, мідь, цинк, вітамін В3 знижують засвоєння вітаміну В2 (W.J. Jusco, 1975). Тому очевидно, що склад вітамінно-мікроелементних і полімікроелементних препаратів має бути ретельно збалансований, а прийом антагоністичних мікронутрієнтів доцільно розділяти за часом (Н.О. Коровина, 2003).

Сфера клінічного застосування препарату ЕСМІН надзвичайно широка. Завдяки спектру сприятливих біологічних ефектів компонентів препарату, його профілактичний прийом можна рекомендувати для підвищення резистентності організму до впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища, посилення адаптаційних можливостей організму. Призначення ЕСМІНУ особливо доцільно при нерегулярному й одноманітному харчуванні, дотриманні редукованих дієт (при цукровому діабеті, ожирінні та ін.), у періоди підвищеної потреби в МЕ (інтенсивний ріст, статеве дозрівання, підвищені фізичні навантаження, стрес), а також у складі схем комплексної терапії цілого ряду захворювань (порушення гемопоезу різної етіології, патологія травного тракту, онкологічні захворювання тощо).

Особливої уваги заслуговують аспекти потенційного застосування ЕСМІНУ в ендокринологічній практиці, зокрема, у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД), адже в останні роки відзначається різке зростання поширеності даного захворювання, особливо в промислово розвинених країнах, де вона становить 5-6% (М.І. Балаболкін, 2000). Як відомо, есенційні МЕ, у першу чергу цинк, хром, селен та ін., беруть безпосередньо участь у регуляції обміну вуглеводів. У пацієнтів з ЦД відзначається розвиток відразу декількох мікроелементозів (М. Тронько, С. Щербак, 2003). Тому очевидно, що крім адекватної цукровознижувальної терапії і корекції дієти хворі на ЦД потребують своєчасного додаткового призначення препаратів, що містять МЕ. Основним есенційним МЕ, що бере участь у регуляції вуглеводного обміну, є цинк, який відіграє важливу роль у біосинтезі інсуліну. Його дефіцит призводить до істотного погіршення клінічного перебігу ЦД, не дає можливості досягти стійкої компенсації захворювання. Є дані про те, що цинк використовується b-клітинами підшлункової залози для накопичення та виділення інсуліну. Розвиток ЦД супроводжується необоротними деструктивними змінами у b-клітинах, що служить причиною втрати ними здатності до акумулювання цинку (М. Тронько, О. Щербак, 2003). Крім того, цинк має антиоксидантну активність, що є дуже корисним для профілактики ускладнень ЦД (В.В. Городецький, 2004). Важливе значення в регуляції рівня глюкози крові належить хрому – цей МЕ необхідний для набуття інсуліном активної стереоформи, сприяє збільшенню активності інсуліну в пацієнтів з порушеною толерантністю до глюкози і ЦД II типу (В.В. Городецький, 2004; R.A. Anderson, 1998). Багато уваги в останні роки приділяється вивченню ролі в корекції порушень вуглеводного обміну ще одного МЕ, що також входить до складу препарату ЕСМІН, – ванадію. Його біологічні ефекти включають гіпоглікемічну активність, збільшення спорідненості тканин до інсуліну, зниження рівня холестерину та ін. (Н.Ф. Беляєва і співавт., 2000). Ванадієвмісні сполуки на даний час розглядаються як потенційні антидіабетичні засоби, що мають інсуліноподібну дію (P. Poucheret et al., 1998; K.H. Thompson, 1999; V. Badmaev et al., 1999). Крім експериментальних робіт, присвячених ролі ванадію при ЦД, були проведені і клінічні дослідження, у ході яких виявлено позитивний вплив його сполук на перебіг захворювання: зменшення добової потреби інсуліну і підвищення спорідненості до нього тканин (A.B. Goldfine et al., 1995), зниження рівня глюкози в крові і гліколізованого гемоглобіну, поліпшення об’єктивного стану хворих (N. Cohen et al., 1995; G. Boden et al., 1996; A.B. Goldfine et al., 2000). Таким чином, дані про різноманітні позитивні ефекти цинку, хрому, ванадію при ЦД свідчать про те, що препарат ЕСМІН, який містить зазначені МЕ, може широко застосовуватися в комплексній терапії ЦД.


За матеріалами

ЗАТ «Київський вітамінний завод».

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ

02.05.2024 Ендокринологія Вибір правильного дозування левотироксину в дорослих із гіпотиреоїдизмом: можливості та проблеми вибору сучасних препаратів

Основою лікування осіб з явним гіпотиреозом і деяких пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом є довічна замісна гормональна терапія (ЗГТ) левотироксином (LT4) в адекватних дозах [1, 2]. Звичайна добова доза LT4 залежно від індивідуальних обставин варіює від 12,5 до 150 мг. Більшості пацієнтів літнього віку, із супутніми захворюваннями щитоподібної залози (ЩЗ) та інших органів і систем (особливо серцево-судинної), а також особам із низькою масою тіла необхідно стартувати з низьких доз LT4, наприклад 25-50 мг. В огляді проаналізовано практичні аспекти терапії LT4 залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ) у пацієнтів із гіпотиреозом, особливо в разі необхідності застосування нижчих доз. Акцент зроблено на важливості точного і ретельного підбору початкової дози, подальшого титрування та врахування різних перешкод на шляху до побудови відповідної схеми лікування. ...

02.05.2024 Ендокринологія Нові можливості в стратегії зниження ризику прогресування атеросклерозу у хворих на цукровий діабет

21-22 березня 2024 року на базі ДУ «Інституту проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України» в режимі онлайн відбулася конференція «Досягнення та перспективи експериментальної і клінічної ендокринології» (ХХІІІ Данилевські читання). Слухачі мали можливість ознайомитися із сучасними досягненнями в ендокринології і новими тенденціями в лікуванні найпоширеніших ендокринних захворювань. Професор кафедри сімейної медицини з курсом дерматовенерології Сумського державного університету МОН України, кандидат медичних наук Оксана Костянтинівна Меліховець розповіла про нові можливості в стратегії зниження ризику прогресування атеросклерозу (АС) у хворих на цукровий діабет (ЦД). ...

02.05.2024 Ендокринологія Ефективність селенумісних добавок у пацієнтів із тиреоїдитом Хашимото: систематичний огляд і метааналіз рандомізованих досліджень

Тиреоїдит Хашимото (ТХ), який ще називають хронічним аутоімунним, або лімфоцитарним, тиреоїдитом, є найчастішою причиною гіпотиреозу в регіонах із достатнім умістом йоду [1]. На цю патологію страждають приблизно 160 млн людей в усьому світі, причому жінки у 4-10 разів уразливіші за чоловіків [1, 2]. ТХ характеризується хронічним запаленням щитоподібної залози (ЩЗ), підвищенням рівнів антитіл до антигенів ЩЗ і типовою ультразвуковою картиною [1]. З моменту виникнення гіпотиреозу та пожиттєво пацієнтам рекомендована замісна терапія гормонами (ЗТГЩЗ) [3]. Метою цього дослідження було проведення оновленого систематичного огляду та метааналізу рандомізованих контрольованих досліджень ефективності добавок селену при ТХ, з акцентом на функції ЩЗ, рівнях антитіл проти ЩЗ, імунних маркерів та безпеці застосування. ...

02.05.2024 Ендокринологія Діагностика та класифікація цукрового діабету

Цукровий діабет (ЦД) – ​це група розладів метаболізму вуглеводів, коли глюкоза недостатньо використовується як джерело енергії та утворюється у надлишковому рівні через невідповідний глюконеогенез і глікогеноліз, що призводить до виникнення гіперглікемії [1]. Діагноз ЦД встановлюють у разі підвищення рівня глюкози в плазмі венозної крові або рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c). Діабет умовно поділяють на декілька клінічних груп, наприклад ЦД 1 чи 2 типу, гестаційний ЦД (ГЦД) та інші специфічні типи, які виникають від інших причин (наприклад, при генетичних розладах, розладах екзокринної функції підшлункової залози чи внаслідок впливу медикаментів) [2]. ...