Современные возможности консервативного лечения эпилепсии (укр)

27.03.2015

Епілепсія і судомні синдроми є найчастішими захворюваннями нервової системи. У загальній популяції поширеність епілепсії становить 5-10 випадків на 1000 населення, тоді як поширеність судом — 17-20 на 1000 (Shorvon, 1995). Щорічно реєстрована захворюваність на епілепсію, виключаючи фебрильні судоми і поодинокі пароксизми, варіює від 20 до 120 на 100 тисяч населення, у середньому складаючи 70 на 100 тисяч (Shorvon, 1995). Частота фебрильних судом становить 3-5% від загальної популяції. Найвища поширеність фебрильних судом зустрічається в Японії — 8,8% та на Маріїнських островах — 14% (Hauser et al., 1993).

Бурхливий розвиток нейрофармакології в останні десятиліття, синтез нових високоефективних антиепілептичних препаратів, кардинальний перегляд багатьох принципів лікування епілепсії дозволили на сьогодні віднести епілепсію до курабельних захворювань. Згідно з узагальненими даними провідних протиепілептичних центрів світу, вираженого терапевтичного ефекту можна досягти в 75-85% хворих на епілепсію.

Протягом останнього десятиліття спостерігається швидке накопичення знань з проблеми епілепсії. Як експериментальні, так і клінічні дослідження сприяють глибшому розумінню основних патофізіологічних механізмів захворювання. Нові методи дослідження значно змінили наші можливості щодо діагностики та виявлення етіологічних факторів епілепсії. Крім того, значні досягнення в розробці підходів до медикаментозного та хірургічного лікування відкривають нові перспективи в терапії цього захворювання.

На сучасному етапі при лікуванні епілепсії багато питань залишаються актуальними. Хто повинен лікувати хворого на епілепсію — педіатр, невролог чи епілептолог? Коли розпочинати лікування — після першого, другого і наступних нападів? Який для лікування обрати препарат та якими критеріями вибору при цьому керуватися: власним досвідом чи виходячи з характеру нападів? Якою мають бути оптимальна доза препарату, схема проведення терапії, тривалість лікування та які можливі наслідки лікування антиконвульсантами? До методів лікування епілепсії належать консервативний і хірургічний. До хірургічного втручання вдаються у випадку, коли протягом тривалого часу безрезультатно використовували всі сучасні можливості консервативного лікування, яке, в свою чергу, поділяють на медикаментозне, фізіотерапевтичне, гомеопатичне, фітотерапевтичне тощо.

Треба сказати, що основною метою антиконвульсантної терапії є повне припинення епілептичних пароксизмів без нервово-психічних і соматичних побічних явищ, забезпечення педагогічної, професійної і соціальної адаптації пацієнта та запобігання виникненню побічних ефектів у майбутньому. У тих випадках, коли не вдається в ідеалі досягти кінцевої мети, важливим завданням є зменшення кількості нападів та важкості клінічних проявів.

Серед основних принципів лікування виділяють:

  • лікування хворих із точно встановленим діагнозом епілепсії;
  • індивідуальний підхід;
  • довготривале лікування;
  • регулярність прийому препаратів;
  • монотерапія (протиепілептична);
  • комплексність лікування (протиепілептична терапія + дегідратаційна, судинна, седативна терапія та використання інших методів лікування).

Оскільки всі протиепілептичні препарати є потенційно токсичними, а терапія ними майже завжди тривала та інтенсивна, рішення щодо лікування хворого приймається після зважування очікуваних позитивних результатів і побічних ефектів. Специфічне довготривале медикаментозне протиепілептичне лікування починають при впевненості у діагнозі епілепсії та переконаності в необхідності такого лікування у конкретного хворого.

Утриматися від призначення медикаментозного протиепілептичного лікування можна за наявності першого ізольованого епілептичного нападу, оскільки загальноприйнятим є початок лікування після другого нападу; нечастих або легких епілептичних нападах при порівняно доброякісних формах епілепсії; за наявності рідкісних нападів (1-2 на рік), якщо від останнього з яких і закінчення прийому протисудомних ліків минуло більше ніж 6 місяців, а на ЕЕГ не виявлено епілептиформної і фокальної патологічної активності.

На початку лікування хворому слід провести повне загальне клінічне обстеження, включаючи визначення маси тіла і вимірювання артеріального тиску.

Тривалість лікування визначається формою епілепсії, віком хворого і рядом індивідуальних особливостей. Загалом, рецидиви після відміни консервативної терапії спостерігаються в 20-25% випадків у дітей і в 30-40% у дорослих. Найчастіше одужують при ідіопатичних формах епілепсії з відомо низьким ризиком рецидиву — питання про відміну лікування у цих хворих можна ставити після двох років ремісії. При формах епілепсії з відомо високим ризиком рецидиву питання про відміну лікування слід ставити не раніше 5 років ремісії.

Умовами відміни антиконвульсантів є: термін ремісії, відповідний до форми епілепсії; відсутність на ЕЕГ вираженої патологічної активності (не обов’язково епілептиформної); відміна препарату має бути поступовою, повільною протягом 3-6 місяців із зниженням денної дози препарату не більше ніж на 1/8-1/10 дози у послідовності: денний — ранковий — нічний прийоми. У випадках відновлення нападів рекомендується подальше проведення антиепілептичної терапії. У деяких хворих після відміни препарату через деякий час виникають 1-2 напади, які в літературі трактуються як «судоми відміни», що не потребують спеціального лікування. Інколи лікування може тривати все життя.

При лікуванні хворого на епілепсію слід дотримуватися наступної стратегії: починають з малих доз препарату першого вибору і поступово її підвищують. Якщо на фоні такого лікування напади зникають, терапію продовжують протягом 3-5 років з поступовою відміною препарату. У випадку, коли має місце інтоксикація, хворому поступово зменшують дозу, переходячи на лікування таким способом із застосуванням препарату другого ряду (табл. 1).

Серед антиконвульсантів препаратом першого вибору є пролонгована форма вальпроату натрію (Депакін Хроно®). При важкокурабельній епілепсії ефективність препарату Депакін Хроно® приблизно в 1,5 разу перевищує ефективність звичайного Депакіну та значно краще переноситься пацієнтами. У 97% хворих лікування Депакіном Хроно® супроводжується значною ефективністю без ризику виникнення побічних ефектів.

На жаль, в Україні здебільшого відсутні знання з використання нових антиконвульсантів. В Європі в першу чергу для лікування епілепсії використовують вальпроати та карбамазепін, а в Україні до цього часу — бензонал та дифенін, які в країнах Європи не використовуються (рис. 1 та 2).

Після повної відміни антиконвульсантів хворий повинен перебувати під наглядом лікаря не менше одного року із проведенням ЕЕГ-контролю через кожні 3 місяці. Лише за повної відсутності клінічних проявів епілепсії і повної нормалізації ЕЕГ-картини діагноз епілепсії може бути знятий.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ

12.04.2024 Гастроентерологія Дієта для покращення репродуктивного здоров’я

Відтворення майбутнього здорової нації – один з найважливіших сенсів існування теперішнього покоління. День боротьби з ожирінням нагадує нам про поширеність цього проблемного явища і важливість попередження його наслідків. Ожиріння може мати вплив на різні аспекти здоров'я, включаючи репродуктивне....

12.04.2024 Онкологія та гематологія Стратегії мінімізації ризиків та керування ускладненнями при лікуванні хронічної лімфоцитарної лейкемії

Хронічна лімфоцитарна лейкемія (ХЛЛ) залишається актуальною проблемою сучасної онкогематології. Незважаючи на певні досягнення в терапії, ХЛЛ є невиліковним захворюванням. Стандартна хіміотерапія не забезпечує стійкої відповіді, а трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин можлива лише для окремої когорти пацієнтів. Тому пошук нових підходів до терапії ХЛЛ, зокрема таргетної, є нагальним завданням. ...

04.04.2024 Гастроентерологія Роль порушень маркерів запалення, оксидантно-протиоксидантного, протеїназно-інгібіторного гомеостазу, показників холестеринового обміну при остеоартрозі у поєднанні з метаболічним синдромом

Вивчення клініко-патогенетичних особливостей поєднаного перебігу остеоартрозу (ОА) у хворих із метаболічними розладами, які характеризують перебіг метаболічного синдрому (МС), зокрема цукровим діабетом (ЦД) 2 типу, ожирінням (ОЖ), артеріальною гіпертензією (АГ), є актуальним, оскільки це пов’язано з неухильним збільшенням розповсюдженості цього захворювання, недостатньою ефективністю лікування, особливо за коморбідності з іншими захворюваннями, які патогенетично пов’язані з порушеннями метаболічних процесів. ...

04.04.2024 Гастроентерологія Синдром подразненого кишечнику: перехресні розлади, патофізіологія та сучасні стратегії лікування

Синдром подразненого кишечнику (СПК) є одним з найпоширеніших захворювань органів травлення (до 20% серед дорослого населення). Характерними ознаками СПК є хронічний абдомінальний біль, порушення дефекації, метеоризм. Дотепер остаточно не з’ясована етіологія цього стану, проте доведено роль низки різнопланових, взаємопов’язаних між собою факторів у його розвитку. До них відносять: дисфункцію осі «мозок – кишечник», вісцеральну гіперчутливість, моторні порушення, підвищену проникність кишечнику, запалення низького ступеня, дисбіоз....