Україна та Саудівська Аравія: перспективи партнерства у сфері медичного туризму

Україна та Саудівська Аравія: перспективи партнерства у сфері медичного туризму

5 квітня відбулася зустріч заступника голови Комітету ВР з питань охорони здоров’я Ірини Володимирівни Сисоєнко та секретаря Комітету ВР з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Анни Анатоліївни Романової з делегацією Королівства Саудівської Аравії – ​співробітниками міністерства інформації та журналістами найбільших арабських ЗМІ. Під час зустрічі обговорювалися перспективи партнерства України та Саудівської Аравії щодо розвитку туризму (у т. ч. медичного), питання законодавчого регулювання перебування в Україні пацієнтів зі східних країн.
У формуванні іміджу нашої держави як дестинації лікувально-оздоровчого туризму ключову роль відіграють видатні досягнення вітчизняних фахівців (зокрема, якраз у цей період відомий український лікар – ​професор В. І. Козявкін, автор і розробник унікальної методики лікування ДЦП, перебував у Саудівській Аравії та допомагав пацієнтам).
На сьогодні представникам арабського світу привабливі такі медичні опції, як: терапія стовбуровими клітинами, кардіологічні втручання, стоматологічні послуги, ортопедія та травматологія, допоміжні репродуктивні технології, якість яких у багатьох українських клініках відповідає європейському рівню (іноді навіть перевищує його), а ціна є значно доступнішою.
У відповідь на питання гостей щодо гарантування іноземних інвестицій в українську економіку І. В. Сисоєнко запевнила: «Ми робимо все можливе на законодавчому рівні. Маємо перші позитивні здобутки на цій ниві: місяць тому затверджено закон про державно-приватне партнерство».
Також І. В. Сисоєнко ініціювала проведення в Саудівській Аравії Тижня України, в рамках якого буде презентовано найвидатніші вітчизняні досягнення, більш детально обговорено та визначено напрямки подальшої співпраці.

Урядовий вісник: про проблеми та шляхи їх вирішення

13 квітня відбулося чергове засідання Комітету ВР з питань охорони здоров’я (далі – ​Комітету), ключовою темою якого стало обговорення проведеного Рахунковою палатою України аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, виділених МОЗ України для лікування громадян за кордоном на період 2013-2015 рр., стану виконання бюджетної програми «Лікування громадян України за кордоном» та ефективності використання коштів на її реа­лізацію у 2015 р.
Як поінформував заступник голови департаменту з питань науки та гуманітарної сфери Рахункової палати Тарас Ярославович Куйбіда, на сьогодні МОЗ України не створено цілісної та прозорої системи реалізації права українських громадян на лікування за кордоном та ефективного використання коштів, виділених на дані цілі (у 2013 р. – 52 млн грн, у 2016 р. – 203 млн грн). Серед суттєвих прогалин у цьому сегменті – ​недосконалість Основ законодавства України про охорону здоров’я (ст. 36, Порядок направлення громадян України на лікування за кордон), Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затверджене Кабінетом міністрів України від 08.12.1995 р. № 991 (воно не змінювалося/не ­доповнювалося жодного разу з моменту створення). У документі відсутні чітке визначення поняття «неефективності лікування» в Україні, що, власне, і є причиною для направлення хворого за кордон; зразок форми та обґрунтування, що надається головним позаштатним фахівцем МОЗ України, форми, яку повинен надіслати іноземний медичний заклад, та дані щодо наповнення письмової домовленості між МОЗ України та закордонною клінікою (у т. ч. щодо повернення невикористаних коштів); не описано чіткого механізму використання бюджетних коштів (зокрема, не вказано вид транспорту і клас квитка, які підлягають відшкодуванню); не лімітуються строки та порядок реєстрації документів, терміни їх розгляду; порядок оскарження бездіяльності посадових осіб та ін. Через відсутність окремого положення щодо направлення на лікування за кордон учасників АТО звернення цієї категорії осіб МОЗ розглядало на загальних підставах у порядку, встановленому Положенням № 991.
Досі не забезпечено укладання угод МОЗ із зарубіжними медичними закладами, які здійснюють лікування громадян України за державні кошти; відсутні дані про загальний обсяг витрат на лікування, загальну кількість отриманих звернень і рішень, прийнятих за результатами їх розгляду.

Під час аудиту встановлено факти нерегулярності засідання Комісії МОЗ України з питань направлення на лікування за кордон (в результаті звернення розглядалися через 1-3 міс після надходження), порушення вимог бюджетного законодавства, калькуляції вартості лікування. МОЗ України не володіє в повному обсязі інформацією про результати лікування громадян України, які були направлені на лікування за кордон. «На питання щодо стану хворих після проведеної терапії представники МОЗ не змогли дати чітку відповідь», – ​констатував Т. Я. Куйбіда.
Численні труднощі існують у сфері трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин (кісткового мозку), а саме такого виду медичної допомоги потребують більшість хворих, які направляються на лікування в закордонні клініки.
Заступник міністра охорони здоров’я Роман Йосифович Василишин погодився з більшістю перерахованих представниками Рахункової палати зауважень (щодо необхідності укладання угод МОЗ із закордонними медичними закладами, звітування про використані кошти, механізмів повернення коштів у разі дострокового припинення лікування та ін.), проте зазначив, що дане питання необхідно розглядати не лише суто з фінансової, а й з медичної точки зору: «Слід максимально спростити пакет документів, переглянути та доповнити Положення № 991 пунктом щодо лікування учасників АТО, протягом 2-4 міс укласти угоди з відомими світовими клініками». Також він підкреслив, що 150 із 203 млн грн, виділених на реалізацію програми, вже розподілено між хворими (при цьому серед них – ​лише 1 учасник АТО), завдяки чому вдалося значно зменшити чергу та усунути існуючу напругу. Разом з тим існує потреба у додатковому фінансуванні, відповідне звернення МОЗ планує підготувати найближчим часом.
«Неприпустимо, аби здійснювався певний «шантаж» держави зарубіжними клініками. Уникнути цього вдасться за рахунок укладання угод. Крім того, варто проконтролювати продуктивність терапії, аналізуючи доступний масив даних щодо хворих, які виїхали на лікування за кордон. Поки що ми таких цифр не маємо», – ​прокоментувала перший заступник голови Комітету Оксана Анатоліївна ­Корчинська. Також вона порадила вказувати фіксовану суму витрат у гарантійному листі, за яким відправляють на лікування хворих, що потребують негайної допомоги, у разі відсутності коштів у конкретний період часу.
Заступник голови Комітету Ірина Володимирівна Сисоєнко наголосила на важливості створення належних умов надання медичної допомоги в Україні та неприпустимості зволікання з лікуванням за кордоном у разі, коли втручання не може бути виконане у вітчизняних закладах: «Коли мова йде про збереження здоров’я та порятунок людини, недопустимо, аби на заваді ставали бюрократичні перепони. У період, коли в нашій державі ­«вибудовуються» механізми системи трансплантації й обговорюються відповідні законопроекти, лікування за кордоном є вимушеною мірою. Однак відповідь на питання, що зберегти – ​бюджетні кошти чи життя пацієнта – ​є очевидною». Також І. В. Сисоєнко нагадала про контроль якості надання медичних послуг та захист прав громадян України під час лікування за кордоном (досі не імплементована європейська директива, яка зобов’язує виконувати ці положення на державному рівні), висловила надію на якнайшвидше ухвалення проекту Закону № 2386-1, що дозволить врегулювати питання здійснення трансплантації, та акцентувала увагу на актуальності внесення доповнень у Положення № 991, за якими МОЗ стане розпорядником коштів трастового фонду НАТО, призначених для реабілітації військово­службовців.
Член Комітету Олексій Миколайович Кириченко зупинився на проблемах відсутності Реєстру донорів гемопоетичних клітин (кісткового мозку) і порядку ввезення в Україну та вивезення за її межі відповідних транс­плантатів: «Організація служби транспланткоординації дозволила б збільшити кількість виконаних втручань зі 150 (на сьогодні) і наблизити це число до необхідного (приблизно 5000)».
Перерозподілити виділені на лікування за кордоном кошти між регіонами у рамках децентралізації та додати у Положення № 991 пункт про лікування за кордоном учасників АТО запропонував член Комітету Ігор Михайлович Шурма. Окрім цього, він наполіг (як і член Комітету Тетяна Дмитрівна Бахтєєва) надіслати звернення за результатами звіту Рахункової палати до Генеральної прокуратури та Президента України. Слід відзначити, що тема викликала жваві дискусії та різку критику серед присутніх членів Комітету та представників громадських організацій, ЗМІ: переважна більшість із них розцінили ідею звернення до слідчих органів як недоцільну й передчасну, оскільки через відсутність спеціалізованих медичних знань у представників Рахункової палати під час виконання аудиту не було враховано принципово важливі нюанси, такі як відмінність між родинною та неродинною трансплантацією; неможливість проведення діагностичного обстеження в Україні перед трансплантацією за кордоном (за такою схемою не працює жоден медичний заклад); «виконання» складних втручань лише на папері (наприклад, де-юре в Україні проводиться пересадка серця, а де-факто, за словами О. А. Корчинської, востаннє така операція була виконана більше 6 років тому); складності укладання угод з усіма клініками (через значну кількість нозологій і їх форм) та ін.
Враховуючи побоювання громадськості щодо ускладнення і без того заплутаних механізмів реалізації програми та надзвичайну актуальність теми, було прийнято рішення обговорити її ще раз у рамках розширеного засідання та заслухати доповнений звіт керівництва МОЗ України.

Серед інших важливих ініціатив, які були оприлюднені 13 квітня, – ​створення робочих груп із підготовки законодавчих ініціатив щодо лікування українців за кордоном, розвитку в’їзного медичного туризму (її очолила І. В. Сисоєнко) та допоміжних репродуктивних технологій (під керівництвом О. М. Кириченка); обговорення необхідності завершення будівництва Чернівецького, Львівського, Івано-Франківського, Волинського, Тернопільського та Черкаського перинатальних центрів. У першому читанні схвалено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо зменшення вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв і їх шкідливого впливу на здоров’я та посилення відповідальності у цій сфері», а також проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розповсюдження та реклами електрон­них сигарет (цигарок)». Слід відзначити, що заходи, спрямовані на боротьбу з надмірним споживанням алкоголю впроваджуються у переважній більшості країн світу. Так, у 40 із них вживання алкоголю заборонено, а ще у 80 його реалізація та споживання суттєво лімітовані. Наприклад, в Данії, Норвегії та Швеції легальна торгівля алкоголем дозволена лише з 10.00 до 18.00 та здійснюється виключно у спеціалізованих державних магазинах. У деяких державах передбачені досить суворі заходи покарання за продаж алкоголю неповнолітнім – ​тюремне ув’язнення на термін до 6 міс (Ізраїль), 1 року (Естонія), 6 років (Швеція), штрафи (3-6 тис. євро – ​в Іспанії, 900-3600 євро – ​в Норвегії).
Ситуація в Україні щодо проблеми алкоголізму та асоційованих із ним ризиків є надзвичайно складною: за споживанням алкоголю держава займає 5-те місце у світі – ​11,6 л чистого етанолу на рік на 1 особу (ВООЗ розцінює відповідний показник >8 л як фактор ризику вимирання нації), алкогольна залежність виявлена приблизно у 1,5 млн наших співвітчизників.

Підготувала Ольга Радучич