6 лютого, 2017
Віталій Цимбалюк: крізь буревії науки
З нагоди 70-річчя від дня народження
«Де згода в сімействі, там мир і тиша» – ця улюблена пісня дідуся та бабусі Віталія Івановича Цимбалюка, нині видатного вченого і лікаря-нейрохірурга, якнайкраще характеризує харизматичні витоки його шляху та вдачі – спокій, стриманість, наполегливість в усьому. Виклики життя та науки ставили перед ним, академіком НАМН України, двічі лауреатом Державної премії України в галузі науки та техніки, лауреатом премії А. Везалія Американської академії нейрохірургів, кавалером ордена «За заслуги» трьох ступенів, нині президентом НАМН України, складні перепони. Проте природна міцність у поєднанні зі здібностями та великим трудолюбством допомагали долати їх.
Віталій народився 26 січня 1947 р. на Рівненщині в родині Івана Гордійовича та Галини Мусіївни Цимбалюків. Він справді дитя Перемоги. Батько, воїн Радянської Армії, що повернувся додому з пораненнями, побрався з молодою гарною дівчиною в 1946 р. Мав фронтову інвалідність, але вперто працював. Двох маленьких синів навчив навичкам сільського побуту з його навантаженнями, але навчив також відчувати при цьому принади природи, повагу до всього живого.
Маму, бухгалтера колгоспу в рідному селі Симонів, несподівано призначили головою колективного господарства, але в іншому селі. Колгосп був занедбаний, на неродючих землях. Совісність та впертість Галини Мусіївни вивели його в передові. До того ж вона неодноразово обиралася депутатом районної та обласної рад. Енергетика й справедливість доктора Цимбалюка, безперечно, від мами.
Лікарський диплом з відзнакою Тернопільського медичного інституту він отримав 1970 р. Був направлений невропатологом у дільничну лікарню с. Межирічі Корецького р-ну Рівненської обл. Траплялося різне. Одного разу змушений був брати участь у справжній нейрохірургічній операції: сільському мешканцю в п’яній бійці проломили череп. Прибув обласний нейрохірург Олександр Іванович Случук, який вдало прооперував потерпілого. Асистентом на операції був Віталій. Вони чомусь відразу порозумілися, і Цимбалюк отримав путівку на первинну спеціалізацію з нового фаху в Київському НДІ нейрохірургії та обіцянку Олександра Івановича відразу після курсів взяти його на роботу в обласну лікарню у своє відділення. Навчався із захопленням. Та сталося так, що Случук раптово помер від розриву аневризми аорти. Його наступник виконати обіцяне відмовився.
В. І. Цимбалюк повернувся до попередньої роботи. Несподівано зустрів Леоніда Євстафійовича Пелеха, засновника напряму нейрореабілітації після хірургічних втручань в Інституті. Той теж був родом із Межиріччя й якраз завітав додому. Пелех порадив Віталію звернутися з особистим листом до директора столичного нейрохірургічного гіганта Андрія Петровича Ромоданова із проханням зарахувати до клінічної ординатури. І згода прийшла! Відповідно до принципів академіка А. П. Ромоданова, вихованця класика Бурденківської школи О. Арутюнова, у навчанні треба було пройти всі клініки. Навчителями початківця стали директори цих клінік: П. Пронзелєв, Г. Педаченко, В. Михайловський, Ю. Зозуля, Б. Пельц, О. Духін і, звісно, сам Ромоданов. Виконання діагностичних маніпуляцій потребувало глибоких знань та вмінь. Значний досвід здобув на нічних чергуваннях, в які Віталій занурювався майже щодня. Найбільш складним і перспективним виявилося оволодіння стереотаксисом – точно розрахованим рухом спеціальним інструментом до глибинних структур мозку. Лідером тут був О. Лапоногов. 1974 р. з ініціативи директора закладу запрацювало відділення функціональної нейрохірургії із застосуванням нового методу. Сюди було зараховано й В. Цимбалюка. Через рік він захистив кандидатську дисертацію з питань стереотаксичного лікування хворих із поєднанням кількох різновидів екстрапірамідних гіперкінезів.
Щоб залишитися для подальшого зростання саме в цьому славетному Інституті, у чому Віталій Іванович вбачав свою подальшу професійну долю, потрібна була місцева прописка. Допоміг голова сільської ради в Соколівцях Васильківського р-ну В. Свентик, що взяв на себе той клопіт. Отже, і цій людині маємо завдячувати обнадійливими магістралями майже незнаного молодого побратима. Вдосконалюючи необхідні технології, з кількома власними новаціями, що дозволяли виконувати кріодеструкцію певних ядер мозку та мозочку, Віталій Іванович розпочав з ентузіазмом опановувати й метод електростимуляції в нейрохірургії, який результативно застосовувався в тодішньому Ленінграді, у клініці Н. П. Бехтєрєвої. Тож В. Цимбалюк був відряджений у місто на Неві. За сприяння А. Д. Анічкова оволодів конструюванням внутрішньомозкових електродів, бо в заводський спосіб їх тоді ще не виготовляли. У 1985 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Хірургічне лікування спастичності у хворих із екстрапірамідною патологією». Офіційними опонентами були відомі фахівці: Е. І. Кандель, Л. М. Нестеров, В. С. Михайловський.
Інститут на чолі з його справжнім будівничим А. Ромодановим отримав нарешті новий потужний клінічний корпус із 15 спеціалізованими клініками (замість 7 попередніх). 1988 р. було створено абсолютно новітній за напрямами відділ функціональної нейрохірургії, який очолив В. Цимбалюк. Було налаштовано проведення операцій на периферичній нервовій системі. Час довів, наскільки передбачливою була ця ідея. І саме тут, на тлі безперервної нейрохірургічної одіссеї, вчений став засновником вітчизняної нейротрансплантології.
«Такі роботи розпочалися у Швеції 1973 р., – розповідає Віталій Іванович. – А саме здійснили нейротрансплантацію при паркінсонізмі. Проте ефект виявився нестійким. І знову я відчув: це і мої нові наукові, а згодом і клінічні простори».
Серед 103 авторських свідоцтв вченого значне місце посідають і такі роботи. На експериментальних моделях черепно-мозкової травми, травми спинного мозку, церебральної ішемії, нейродегенеративних уражень В. Цимбалюк вивчив вплив фетальних нервових клітин на процеси нейрореабілітації в зазначених випадках. Виконав такі трансплантації у хворих з органічними ураженнями центральної нервової системи, причому уперше у світі при дитячому церебральному паралічі, апалічному синдромі, епілепсії, важкій черепно-мозковій та спинальній травмі. Здавалося, що це була тріумфальна хода. Проте насправді першопрохідцю судилося опинитися й під зливою вигадок, що ці інновації є начебто неетичними. Такі інсинуації з’явилися навіть у західній пресі. Та Віталій Іванович непорушно витримав і це. Знаменно, що одна з останніх праць у співавторстві з послідовником В. Медвєдєвим має назву на кшталт нейротрансплантаційної елегії надії.
Разом з тим, ясна річ, продовжувалися напрацювання у функціональній нейрохірургії з ефективним тамуванням больових синдромів, спастичності, порушень мозкового тонусу, інших дистоній, складних форм гіперкінезів.
Співчуття… Звісно, В. Цимбалюк ніколи не звертається до цього емоційного терміну, та тихе бачення свого обов’язку щоденно керує ним. Покликом серця Віталія Івановича стало створення в Інституті нейрорадіологічного напряму з використанням гамма-ножа. Саме В. Цимбалюк висунув ідею зібрати громадою гроші на такі прилади, аби більш результативно лікувати певні злоякісні пухлини головного мозку незалежно від їх локалізації. У реєстрі його вчинків є і ця вертикаль…
І ось зовсім особлива повість – про стосунки і взаєморозуміння А. Ромоданова та його молодого учня. Турбуючись про майбутнє Інституту, Андрій Петрович якось провів незвичний конкурс серед наступників на його посаду. Велику кількість прихильників отримав саме В. Цимбалюк. Він разом із Ю. П. Зозулею, відомим вченим, що був заступником керівника закладу з наукових питань, був затверджений заступником директора із загальної проблематики. Так розпочався його адміністративний дебют. Знаменно, що він співпав з його педагогічним прологом. Справа в тому, що кафедра нинішнього Національного медичного університету імені О. О. Богомольця з ініціативи академіків А. Ромоданова і Є. Гончарука знайшла локалізацію саме на терені Ромоданівського Інституту. В. Цимбалюку Андрій Петрович запропонував стати професором кафедри. Тож розгорнулася новітня лінія. В. Цимбалюк наполегливо готувався до лекцій та практичних студій. 1998 р. він видав підручник «Нейрохірургія». Відомі його роботи з історії нейрохірургії, зокрема монографія-довідник «Нейрохірургія України», книги про О. І. Арутюнова, А. П. Ромоданова, Ю. П. Зозулю, про видатних колег у загравах часу.
У 2010 р. Віталія Цимбалюка було обрано академіком НАМН України, а 2013-го – її віце-президентом. Нове призначення і покликання співпало з випробуваннями держави в збройному протиборстві з агресивними силами. Одним із нагальних завдань нового віце-президента стала організація висококваліфікованої медичної допомоги снагою академічних клінік пораненим воїнам та цивільним постраждалим. Саме з ініціативи В. Цимбалюка за сприяння А. Сердюка, на той час президента НАМН, було налаштовано госпітальні академічні бази. В інститутах НАМН надавали безпрецедентну допомогу при політравмі, пошкодженнях хребта та кінцівок, лор-органів, органів зору.
І ось початок 2016 р. Рейтинговим голосуванням президентом НАМН України було обрано Віталія Івановича. Тож це новий найвідповідальніший меридіан турбот організаційного плану, бо потрібне й належне фінансування, й новітні прилади, й, передусім, стрімке наукове просування вперед. Віце-президентами НАМН обрано відомих вчених, а саме: Ю. Кундієва, М. Тронька, В. Коваленка, Д. Заболотного. Ця вагома когорта зосередилася на подальшому розвитку Академії. Та перша скрипка – розум і досвід президента…
Цей нарис лише суто фрагментарно висвітлює шляхи новатора й звитяжця. Насправді, це декілька окремих розлогих романів. Адже в житті, як на довгій ниві. А нива В. Цимбалюка багатобарвна й багатотрудна численними починаннями, випробуваннями, ігноруванням перешкод. Він є автором понад 900 наукових праць, близько 60 книг. Підготував гроно учнів – докторів та кандидатів медичних наук (до 40 в напрямах відновної нейрохірургії). Його клініка – на передовому краї надій, бо саме тут на сучасному рівні вдається поновити периферичну нейрорегуляцію пораненим воїнам з АТО. Знаними фахівцями стали учні й однодумці В. Цимбалюка, зокрема М. Сапон, С. Страфун, І. Третяк, Л. Пічкур, інші колеги. Чудовим фахівцем був і М. Сулій. Наприкінці зазначимо: саме завдяки клопотам В. Цимбалюка Інституту нейрохірургії було присвоєно ім’я академіка Андрія Ромоданова.
…Кожен день немов матриця життя. І ось на складних дистанціях Віталій Іванович прямує до ювілейної дати. Що ж, це аж ніяк не відпочинок, йому доручено й далі нести смолоскип НАМН України. Сил, здоров’я, витримки, оптимізму, шанований друже!
Підготував Юрій Віленський
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 2 (399), січень 2017 р.