Застосування ентеросорбентів у лікуванні хронічної хвороби нирок

Статья в формате PDF.

Протягом останніх десятиліть спостерігається невпинне зростання кількості хворих на термінальні стадії хронічної хвороби нирок (ХХН), тож питання лікування ХХН стає одним із ключових у сучасній нефрології. Значний прогрес нирковозамісної терапії (НЗТ), науково-технічні досягнення у сфері гемодіалізу, широке впровадження в клінічну практику трансплантації нирок створили реальні передумови для вирішення цього питання. Проте з цим прийшло й розуміння: важливо не лише подовжити життя хворого, а й забезпечити його належну якість.

Наразі у світі понад 1,7 млн людей мають можливість продовжувати життя завдяки НЗТ (Р.Е. Якубцевич і співавт., 2009). Не менше 2/3 цих хворих перебувають на хронічному гемодіалізі. Багаторічний досвід та велика кількість хворих забезпечили значний прогрес у технічних питаннях гемодіалізу. Щороку вдосконалюються фільтри, техніка сорбції, змінюються критерії відбору хворих. Ці досягнення дали змогу дійти висновку, що виводити уремічні токсини (УТ) можна не лише шляхом діалізотерапії, а й із залученням до цього процесу шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Протягом багатьох років науковці намагалися знайти ефективний спосіб виведення УТ шляхом детоксикації через ШКТ. Так, T. Young і співавт. (1979) описали методику кишкового діалізу шляхом гіперосмотичної штучно індукованої діареї з одночасним відновленням втрат рідини ізотонічним розчином. Автори дослідження показали високу ефективність та відносну безпеку метода, однак, звісно, знайшлися й ті, хто критикував таку ­процедуру. Попри полярність думок, ідея здійснення детоксикації у хворих на ХХН через ШКТ досі актуальна. У сучасній літературі досить багато робіт присвячено застосуванню при ХХН методів ентеросорбції (Б.Г. Лукичев, И.Ю. Панина, 2001).
Механізм ентеросорбції зводиться до фіксації УТ на поверхні сорбенту в тонкій кишці, що виключає можливість подальшої реадсорбції цих токсинів у товстій кишці та їх потрапляння до системного кровообігу. Значуще місце серед ентеросорбентів наразі посідає препарат ­Ентеросгель® – ​гідрогель метилкремнієвої кислоти з максимумом сорбційного спектра на середньомолекулярні токсичні метаболіти, що в 400-3000 разів ефективніші за активоване вугілля (Ю.Н. Шевченко и соавт., 2004). На відміну від інших сорбентів хімічний базис Ентеросгелю не є гідрофільним, це гідратована, гідрофобна, пориста структура. Це дає змогу максимально зосередити дію сорбенту на шкідливих речовинах із молекулярною масою 70-1000 атомних одиниць маси (сечовина, білірубін, холестерин, жовчні кислоти, середньо­молекулярні пептиди тощо).
Доведено, що Ентеросгель® чинить загальний детоксикуючий вплив завдяки адсорбції з крові через ШКТ токсичних речовин та продуктів незавершеного метаболізму. При цьому препарат покращує функцію печінки, кишечника, нирок, нормалізує показники крові та сечі, сприяє виведенню інкорпорованих нуклідів, обволікає слизову оболонку шлунка та кишечника, стимулює регенераторні процеси, позитивно впливає на колонізацію ШКТ нормальною мікрофлорою (Ю.Н. Шевченко и соавт., 2004).
Ефективність Ентеросгелю при ХХН стала предметом дослідження Р.Е. Якубцевич і співавт. (2009). Автори обстежили 31 хворого віком від 28 до 63 років із ХХН V стадії, що перебували на програмному гемодіалізі (у середньому 4,7 року). Всім хворим 3 р/тиж ­проводили бікарбонатний ­діаліз за артеріовенозним варіантом з використанням полісульфонових мембран. Усі пацієнти були рандомізовані на 2 групи: 1) ті, що отримували програмний діаліз (n=14); 2) ті, що додатково до програмного діалізу отримували тижневий курс Ентеросгелю (45 г/добу, розподілені на 3 прийоми). Упродовж тижня серед пацієнтів 2-ї групи спостерігалася тенденція до більш низьких рівнів сечовини, ніж у хворих 1-ї групи. Достовірне зниження рівня креатиніну в 2-й групі порівняно з 1-ю спостерігалося вже наприкінці тижня лікування Ентеросгелем (421,4 проти 363,2; р<0,05). До того ж у пацієнтів 2-ї групи було зафіксовано достовірне зменшення рівня молекул середніх мас (633,3 проти 518,3; р<0,05) та покращення інтегрального показника адекватності гемодіалізу Kt/V (1,07 проти 1,17; р<0,05). Клінічними ефектами, зафіксованими впродовж прийому Ентеросгелю у хворих на ХХН V стадії, стали зменшення свербежу шкіри, диспепсичних проявів та парестезій, а також покращення сну та якості життя. Небажаних явищ під час отримання Ентерос­гелю зафіксовано не було.
Автори дослідження також провели фармако-економічний аналіз ефективності застосування Ентеросгелю у хворих на ХХН. Виявилося, що комплексна терапія із використанням Ентеросгелю на тлі проведення програмного гемодіалізу покращує адекватність останнього за показником Kt/V в середньому на 8%. Таке підвищення ефективності терапії знижує прямі витрати на лікування одного пацієнта з ХХН.
Отже, застосування Ентеросгелю як ентеросорбенту є патогенетично обґрунтованим методом додаткового лікування хворих із ХХН, що наразі перебувають на програмному діалізі. Таке лікування дає змогу знизити рівень УТ, підвищити адекватність гемодіалізу, що, у свою чергу, сприяє покращенню якості життя хворих, не в останню чергу завдяки редукції таких симптомів, як свербіж, парестезії, розлади в роботі ШКТ, а також подовжити міждіалізні проміжки без збільшення тривалості процедури діалізу. Саме тому Ентеросгель^® може бути рекомендований як додаткова терапія хворих із ХХН, що перебувають на програмному діалізі.

Підготувала Олександра Мєркулова