11 жовтня, 2017
Реформа охорони здоров’я: розвінчання міфів
Сьогодні реформування системи охорони здоров’я (СОЗ) є одним з найбільш актуальних та обговорюваних питань в українському суспільстві, особливо в середовищі людей, які мають хоча б найменше відношення до медицини. Передусім це експерти в СОЗ, громадські діячі, народні депутати й інші політики, керівники закладів охорони здоров’я та пересічні медичні працівники тощо.
Усі вони мають власне бачення щодо реформи СОЗ та її наслідків для громадян нашої держави. На жаль, воно сформоване переважно на підставі особистих переконань, а не внаслідок опрацювання останньої редакції законопроекту № 6327 «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення».
Переглянувши досить велику кількість «аналітичних» статей та «професійних» коментарів «експертів», стає зрозумілим, що ці люди зовсім не знайомі з текстом законопроекту № 6327, поданим до другого читання. Адже всім відомо, що до урядового законопроекту № 6327 було надіслано майже 900 (!!!) поправок. Їх вдалося розглянути та обговорити завдяки надзвичайним зусиллям та конструктивній діяльності робочої групи стосовно опрацювання пропозицій до проекту закону № 6327, до складу якої входили народні депутати України – члени Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я та представники Міністерства охорони здоров’я України.
В активному режимі, напружено, але злагоджено, з орієнтацією на результат та усвідомленням того, що СОЗ не можна лишати в тому стані, в якому вона перебуває останні 25 років, – саме так працювала наша робоча група. Ми розуміли: медицину необхідно реформувати, аби вже найближчим часом позитивні наслідки цієї реформи змогли відчути як пацієнти, так і медичні працівники.
Щоб розвінчати міфи, які супроводжують законопроект про медичну реформу, пропоную детально розглянути поправки, внесені до нього робочою групою, та їх конкретні переваги.
1. У законопроекті, підготовленому до другого читання, визначено, що перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, за які має платити держава, називатиметься програмою державних гарантій медичного обслуговування населення (далі – програма медичних гарантій). Її на 100% оплачуватиме держава за кожного громадянина тій лікарні, яка надала допомогу цьому громадянинові. Обсяг програми та тарифи затверджуватимуться щороку в Державному бюджеті України. Це означає, що кожна копійка з видатків на охорону здоров’я, передбачених державним бюджетом, використовуватиметься для оплати медичних послуг і лікарських засобів українцям.
2. Питання «співоплати», у т. ч. моєю поправкою, виключено із законопроекту. Для мене як для народного депутата саме цей пункт був принциповим, оскільки в разі впровадження співоплати частину вартості операції сплачувала б держава, а решту коштів – пацієнт. А що робити тим, у кого немає грошей для оплати оперативного втручання? Державні гарантії стосуються всіх громадян, тому держава має 100% гарантувати медичну допомогу на ту суму коштів, яка спрямована в державному бюджеті на СОЗ.
3. Урядовим законопроектом передбачалось оплачувати тільки екстрену, первинну та паліативну медичну допомогу, але ми наполягли, щоб за рахунок державних коштів оплачувалися всі види медичної допомоги, передбачені Основами законодавства України про охорону здоров’я, а саме спеціалізована та високоспеціалізована медична допомога, медична реабілітація. Оплаті підлягатиме й медична допомога дітям до 16 років, а також медична допомога у зв’язку з вагітністю та пологами.
Нині багато хто з «експертів» спекулює на тому, що після запровадження медичної реформи пологи стануть платними. Аби уникнути спотворення інформації, цитую положення законопроекту дослівно:
«У межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами».
Після прийняття законопроекту пологи за рахунок держави стануть однією з державних гарантій; кошти сплачуватимуться тому пологовому будинку, до якого звернеться жінка.
Крім того, аби держава мала фінансову можливість виконати гарантії, закладені в законопроекті, ми передбачили норму, згідно з якою обсяг коштів, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій, щорічно визначатиметься в Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік у розмірі не менше 5% валового внутрішнього продукту України. Видатки на програму медичних гарантій є захищеними статтями державного бюджету. Таким чином, якщо уряд реалізовуватиме цю норму закону, то коштів буде достатньо і люди дійсно зможуть відчути зміни на краще.
4. Аби запобігти ситуації, коли з певною лікарнею не буде укладено договір про медичне обслуговування населення, та ризику, що люди можуть залишитися без медичної допомоги, передбачено заборону для Національної служби здоров’я на ухилення або відмову в укладанні договору за програмою медичних гарантій з лікувальними закладами, які подали заяву про його укладання. Таким чином, усі комунальні заклади охорони здоров’я матимуть можливість отримати державне фінансування відповідно до договору про медичне обслуговування населення, а всі громадяни гарантовано одержать медичну допомогу в тих закладах, де виявлять бажання обслуговуватись.
5. Включено до положень законопроекту і фінансові гарантії для медичних працівників. Так, при розрахунку тарифів та коригувальних коефіцієнтів базою для визначення компоненту оплати праці медичних працівників є величина, що не менша за 250% середньої заробітної плати в Україні за липень року, що передує року, в якому застосовуватимуться такі тарифи та коригувальні коефіцієнти. Якби тарифи затверджувалися у 2017 р., вона становила б 13 400 грн (без урахування податків).
Дуже важливим є затвердження норми, відповідно до якої органами місцевого самоврядування можуть прийматися і додатково виплачуватися як програми місцевих стимулів надбавки до заробітної плати медичним працівникам. Створення додаткових фінансових стимулів за рахунок коштів місцевих бюджетів – дієвий засіб мотивації для фахівців.
6. Якщо в населеному пункті немає сімейного лікаря, мешканці повинні звернутися з цією проблемою до представників місцевої влади, а ті, у свою чергу, зобов’язані її вирішити. Це стимулюватиме органи місцевого самоврядування будувати амбулаторії, створювати умови для роботи лікарів, вживати заходів щодо забезпечення їх дешевим житлом, автомобільним транспортом тощо.
Законопроектом передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці медичних працівників, а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров’я та інші програми в СОЗ.
7. Не менш важливими стали поправки стосовно клінічних протоколів лікування. Я наполягла, щоб положення щодо застосування клінічних протоколів лікування залишилися без змін, аби не допустити ситуації, коли фахівці муситимуть лікувати пацієнтів згідно з клінічними настановами, які навіть не перекладені українською мовою або щодо яких затверджене лише посилання на джерело опублікування чи розміщення англійською мовою в базі даних / на веб-сторінці.
У всьому світі клінічні настанови не є обов’язковими. Вони можуть бути дуже авторитетними, рекомендуватися для використання міністерствами охорони здоров’я, але ніколи не затверджуються ними. Не є винятком існування кількох настанов з одного питання, розроблених різними авторами. На мій погляд, склалася б парадоксальна ситуація, якби, скажімо, розроблена у Великої Британії настанова, що не є обов’язковою для англійців, раптом стала обов’язковою для українців. До того ж, виходячи з положень законопроекту, вся відповідальність за наслідки такого лікування перекладалася б на пацієнта.
8. В Україні, в умовах постійного дефіциту коштів, досить поширено призначення малоефективних та/або застарілих лікарських засобів, методів профілактики, діагностики й терапії, а також невиправдане застосування високовартісних технологій; непоодиноким є дублювання діагностичних досліджень при переведенні хворого з поліклініки в стаціонар, з одного закладу охорони здоров’я до іншого; нерідко спостерігається неефективне використання наявної ресурсної бази тощо.
Враховуючи зазначене, доцільним є запровадження в Україні проведення оцінки медичних технологій за аналогією з розвиненими країнами. Тому законопроектом вводиться нове поняття та його визначення:
«Оцінка медичних технологій – експертиза медичних технологій щодо клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних проблем та проблем безпеки для громадян у зв’язку з їх застосуванням».
Також передбачено, що розробка галузевих стандартів у СОЗ, державна оцінка медичних технологій здійснюватиметься в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
9. Пацієнтам, які орієнтовані на покращений сервіс і мають достатній обсяг коштів, законопроект надає можливість звертатися до приватних медичних закладів. Проте в такому випадку держава оплатить лише перелік послуг, що внесені до програми медичних гарантій, за визначеним тарифом, однаковим для всіх лікарень (різницю між державним тарифом та вартістю медичних послуг у приватному закладі пацієнт повинен сплатити самостійно).
10. Прийняття законопроекту надасть медичним закладам можливість розвиватися, а головним лікарям – стати ефективними управлінцями.
Так, завдяки прийнятому закону про автономізацію медичних закладів лікарні можуть вільно господарювати, у т. ч. укладати контракти, мати рахунок у банку. Законопроект № 6327 змінить принцип фінансування лікарень: більше грошей отримає не той заклад, де вища кількість ліжко-місць, а той, що надає якісніші послуги.
Крім того, головних лікарів обиратимуть на відкритих конкурсах за участю громадськості та представників місцевої влади. Контракт з головним лікарем матиме обмежений термін.
Вкрай важливо, щоб місцева громада, яка є власником медичного закладу та фактично наймає головного лікаря, вимагала надання якісних медичних послуг.
Проаналізувавши положення законопроекту, стає очевидним те, що «страшилки» про медичну реформу поширюють ті, кому вигідно зберегти існуючі «тіньові потоки» й надалі отримувати неформальні платежі від пацієнтів.
Насправді проведено колосальну роботу, маємо ґрунтовні напрацювання, які згодом, я впевнена, допоможуть вітчизняній системі охорони здоров’я вийти на якісно новий рівень; сприятимуть поліпшенню стану здоров’я та якості життя кожного з нас; створять умови для реалізації позитивних змін, які в більшості країн пострадянського простору вдалося втілити ще 15-20 років тому.
Тепер черга за народними депутатами. Сподіваюся, вони підтримають ініціативи, запропоновані законопроектом!
Медична газета "Здоров'я України" № 17 (414) вересень 2017 p.