Місце цефіксиму в лікуванні інфекцій дихальних шляхів на амбулаторному етапі

Стаття у форматі PDF.

Питання раціональної антибіотикотерапії надзвичайно актуальне в Україні та в усьому світі. Поширення мультирезистентних і панрезистентних штамів мікроорганізмів значно знижує ефективність антибактеріальної терапії. Швидка селекція резистентних штамів, що набагато випереджає розробку нових молекул антибіотиків (АБ), вимагає стандартизованого підходу до лікування інфекційних захворювань, зокрема інфекцій респіраторного тракту, які широко розповсюджені.

Впровадження в клінічну практику нових груп АБ, на жаль, не вирішує проблеми антибіотикорезистентності, а тільки тимчасово послаблює її. Цей процес постійно супроводжується виникненням і виявленням нових механізмів резистентності як відповідної реакції бактерій на негативний вплив середовища проживання (Жукова Є. В., 2015). Тому обґрунтоване і зважене призначення існуючих молекул АБ, що зберігають свою ефективність, є пріоритетним у лікуванні бактеріальних інфекцій.

Цефалоспорини (ЦС) – один з основних класів сучасних АБ, які застосовуються в лікуванні великої кількості бактеріальних інфекцій різних локалізацій. Усі ЦС є похідними 7-аміноцефалоспоринової кислоти та розподілені на 4 покоління, які об’єднують понад 50 молекул. У клінічній практиці для лікування рутинних інфекцій найчастіше застосовуються ЦС ІІ та ІІІ, у деяких випадках на госпітальному етапі – ІV покоління. ЦС ІІІ поступаються ЦС ІІ покоління лише активністю проти деяких грампозитивних бактерій (наприклад, Staphylococcus aureus). Водночас молекули ІІІ генерації ефективніші відносно грамнегативних збудників Haemophilus influenzae та Moraxella catarrhalis, а також зберігають активність проти Streptococcus pneumoniae як основного респіраторного патогену, що дозволяє застосовувати ці препарати в лікуванні інфекцій дихальних шляхів (Козлов Р. С., Голуб О. В., 2016).

Цефіксим – сучасний ЦС ІІІ генерації, що має всі властивості класичних пероральних ЦС. Він відповідає жорстким вимогам раціонального використання АБ в амбулаторних умовах та значно розширює для лікаря вибір препарату в терапії респіраторних інфекцій. На відміну від препаратів ІІ генерації цефіксим більш активний відносно грамнегативної флори – Н. influenzae, M. catarrhalis, N. gonorrhoeae та родини Enterobacteriaceae. Препарат також ефективний проти стрептококів (у тому числі β-гемолітичного стрептокока групи А), стафілококів, пневмокока. Спектр активності та наявність пероральних лікарських форм дозволяють використовувати цефіксим в амбулаторному лікуванні респіраторних інфекцій та як пероральний етап ступінчастої терапії (Ходош Е. М., 2010).

Респіраторні інфекції мають велике соціальне значення через високу розповсюдженість, частоту виникнення і тяжкість перебігу. Тому АБ для лікування цих захворювань повинні відповідати жорстким вимогам ефективності та безпеки застосування. Незважаючи на анатомічну та етіологічну схожість деяких респіраторних інфекцій, спектр збудників та підходи до антибіотикотерапії цих інфекцій відрізняються.

Так, гострий бактеріальний риносинусит (ГБР) у дорослих найчастіше викликаний S. pneumoniae та H. influenzae, на які, за різними даними, припадає 42-47 та 22-23,8% випадків відповідно, асоціацію цих збудників виявляють у 6,8% хворих (Попович В. І., 2016; Козлов Р. С., Голуб О. В., 2016). Як відомо, один з основних етіологічних факторів ГБР – Streptococcus pneumoniae – не має β-лактамазної активності. Однак інші типові патогени, зокрема Haemophilus influenzae (до 38% штамів), Moraxella catarrhalis і т. ін., продукують β-лактамази, що призводить до нейтралізації антибактеріальної активності пеніцилінів. Тому як у вітчизняних, так і в міжнародних рекомендаціях препаратами вибору при ГБР є захищені β-лактамні АБ (Попович В. І., 2016). Найбільшу активність проти цих збудників разом з інгібіторзахищеними амінопеніцилінами виявляють цефалоспорини ІІІ генерації. Здебільшого амбулаторне парентеральне введення АБ є недоцільним. У зв’язку із цим більшість ЦС малопридатна для застосування в амбулаторних умовах. Альтернативним препаратом є цефіксим, який має пероральні лікарські форми, що можуть бути використані для лікування ГБР. За даними зарубіжних дослідників, клінічна та мікробіологічна ефективність цефіксиму при гострому риносинуситі становить 84-90%. Інші науковці отримали високу клінічну ефективність у пацієнтів з гострим риносинуситом та середнім отитом (86,7-96,4%) (Козлов Р. С., Голуб О. В., 2016).

Антибактеріальна терапія загострення хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) досі залишається нагальною темою. Загострення ХОЗЛ – ключова негативна подія в перебігу цієї хронічної патології. Загострення негативно впливають на прогноз пропорційно кількості повторних загострень упродовж року та їх тяжкості. Для лікаря важливо адекватно оцінити прояви загострення та визначити напрям терапії – призначити АБ при інфекційному загостренні або бронхолітики та протизапальні засоби при погіршенні бронхіальної прохідності без показань до АБ (Візель О. А. і співавт., 2016). Діагноз загострення ХОЗЛ базується виключно на клінічних проявах, а саме – пацієнт відзначає гострі зміни наявних симптомів (базової задишки, кашлю і/або мокротиння), що виходить за межі нормальної повсякденної варіабельності. У майбутньому для визначення етіології загострення планується використовувати панель біомаркерів, (Мостовой Ю. М., 2016).

Найчастішими причинами загострень ХОЗЛ є бактеріальні та вірусні інфекції, атмосферні полютанти. Але приблизно у 20-30% випадків причину загострення встановити не вдається. Серед бактеріальних збудників при інфекційному загостренні ХОЗЛ основна роль належить H. Influenzae, S. pneumoniae та M. Catarrhalis. Дослідження, що включали хворих з тяжким загостренням ХОЗЛ, показали, що в таких пацієнтів частіше спостерігаються грамнегативні збудники та Pseudomonas aeruginosa (табл.). Саме через це вибір відповідних АБ для терапії інфекційного загострення ХОЗЛ залежить від багатьох факторів, у тому числі від ступеня тяжкості та ризиків негативного результату терапії (наприклад, похилий вік пацієнтів, низькі значення об’єму форсованого видиху за 1-шу с (ОФВ1), попередні часті загострення, супутня патологія та попередня антибіотикотерапія).

Метою лікування загострення ХОЗЛ є мінімізація наслідків поточного стану і запобігання розвитку подальших загострень. У понад 80% випадків може застосовуватися амбулаторне лікування. Показаннями до призначення АБ є:

• три основних симптоми – збільшення задишки, об’єму мокротиння та кількості гною в ньому; рівень доказовості B;
• два з основних симптомів, якщо збільшення объему гнійного мокротиння є одним із двох симптомів; рівень доказовості С;
• необхідність штучної вентиляції легень (інвазивної або неінвазивної); рівень доказовості B.

Систематичний огляд плацебо-контрольованих досліджень показав, що АБ зменшують ризик ранньої смертності на 77%, невдач лікування – на 53%, гнійного мокротиння – на 44%. Цей огляд доводив ефективність застосування АБ у помірно тяжких та тяжких хворих із загостреннями ХОЗЛ при збільшенні кашлю та гнійному мокротинні. Рекомендована тривалість антибактеріальної терапії зазвичай становить 5-10 днів (Мостовой Ю. М., 2016).

Застосування цефіксиму у хворих із загостренням ХОЗЛ без предикторів гемофільної інфекції дозволяє не тільки подолати поточне загострення, а й знизити ризик рецидиву. Так, у дослідженні H. C. Neu та T. W. Chick (1993) клінічна ефективність цефіксиму у хворих на негоспітальні інфекції нижніх дихальних шляхів становила 96%, бактеріологічна – 90%. У роботі R. Quintiliani і співавт. (1996) встановлено, що у хворих із загостренням ХОЗЛ ефективність цефіксиму становила 92%, натомість як амоксициліну/клавуланату – 73%. За даними Р. С. Козлова та співавт. (2016), клінічна ефективність цефіксиму при ХОЗЛ у стані загострення перевищує 80-85%, а піврічний безрецидивний період зберігається у 81% пацієнтів. Схожі дані отримані в роботі І. А. Гучева та співавт. (2013). Терапія цефіксимом у хворих із загостренням ХОЗЛ була ефективною у 87% випадків, а кількість подальших рецидивів у групі цефіксиму була нижчою, ніж у групі порівняння.

Таким чином, завдяки спектру активності та високому профілю безпеки ЦС можуть застосовуватися в лікуванні інфекцій респіраторного тракту. Цефіксим – пероральний ЦС ІІІ покоління, що має високу активність проти найбільш поширених респіраторних патогенів. Наявність солютабної пероральної форми цефіксиму дозволяє використовувати його в амбулаторному лікуванні інфекцій та в схемах ступінчастої терапії.

Довідка «ЗУ»

В Україні зареєстрований цефіксим у пероральній солютабній формі під назвою Супракс^® Солютаб^®. Лікарська форма таблеток, що диспергуються, значно підвищує біодоступність, зменшує варіабельність всмоктування, полегшує прийом препарату. Таблетку Супракс^® Солютаб^® можна розжувати, розчинити у воді або традиційно запити водою. Комфортний для пацієнта прийом препарату поліпшує прихильність до лікування.

Підготувала Марія Марчук

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 3 (424), лютий 2018 р.