18 березня, 2018
Право медичних працівників на захист від протиправних посягань на їхнє життя та здоров’я
24 січня з ініціативи Ірини Володимирівни Сисоєнко, заступника голови Комітету Верховної Ради (ВР) України з питань охорони здоров’я (далі – Комітет), відбулося засідання круглого столу «Право медичних працівників на захист від протиправних посягань на їхнє життя та здоров’я».
Правове регулювання безпеки медичних працівників
Аспекти судового захисту прав медичних працівників проаналізував Роман Сергійович Титикало, адвокат, член Асоціації правників України.
«У моїй практиці неодноразово траплялися ситуації, коли бригада екстреної медичної допомоги (ЕМД) прибувала на місце вчинення злочину швидше, ніж поліція, і потрапляла в епіцентр драматичних подій. Спеціалісти потерпали від образ, зазнавали фізичного впливу, не допускалися до надання медичної допомоги. Щоб захистити себе і добитися справедливості, постраждалий медик повинен звернутися з відповідною заявою, після цього має бути відкрито й доведено до суду кримінальне провадження. Оскільки зараз суди перевантажені, а судові розгляди затягуються, часто потерпілі відмовляються від претензій, – прокоментував Р. С. Титикало. – Фактично українські медики знаходяться ніби між молотом і ковадлом. Якщо вони не надаватимуть медичну допомогу або зроблять це неякісно/несвоєчасно, проти них буде порушено кримінальне провадження. Водночас держава не здатна гарантувати їм власну безпеку».
Про правове регулювання безпеки медичних працівників під час надання медичної допомоги поінформувала аудиторію Лілія Володимирівна Секелик, адвокат, ГО «Всеукраїнське об’єднання захисту медичних працівників».
Те, що проблему беззахисності медиків варто вирішувати невідкладно, не потребує доказів. Оптимальним законодавчим механізмом, який допоможе заповнити т. зв. прогалини, називають проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення безпечних умов надання медичної допомоги» (№ 6311). Він передбачає:
- надання медикам гарантій державою щодо забезпечення безпечних умов здійснення професійної діяльності (це стосується і лікарів приватної практики, і співробітників закладів охорони здоров’я усіх форм власності);
- розроблення чіткого алгоритму взаємодії між Національною поліцією та Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) щодо оперативного реагування на дії третіх осіб, які загрожують життю та здоров’ю медика або перешкоджають йому своєчасно надати медичну допомогу;
- обов’язковий супровід поліцією (у разі потреби) з метою забезпечення безпеки медичних працівників під час надання медичної допомоги;
- посилення кримінальної відповідальності за нанесення шкоди здоров’ю або життю медика;
- запровадження адміністративної відповідальності за створення перешкод медикам при наданні медичної допомоги.
«Вже давно слід перейти від «обіцянок-цяцянок» до конкретних дій. Вимагаючи від медиків виконання професійних обов’язків у будь-якій ситуації, держава повинна гарантувати їм безпеку життя та здоров’я», – запевнила пані Лілія.
«Чи може йти мова про якість медичної допомоги, якщо в момент її надання хворому лікар змушений захищатися від посягань на власне життя та здоров’я? – озвучила риторичне запитання Ольга Скорина, керівник юридичної служби Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів. – Профілактика і протидія загрозам для безпеки лікаря – це основа системи якості надання медичної допомоги, тому я цілком і повністю підтримую законопроект № 6311».
На думку експерта, важливо навчити працівників правоохоронних органів адекватно реагувати на виклики і правильно складати протокол, медиків – протидіяти загрозам: «Приїжджаючи на місце події (сутички, мітинги, ДТП), медики не завжди мають необхідне оснащення, рукавички, маски. Проте неможливо забезпечити права пацієнтів, не захистивши лікаря. Культура власної безпеки має формуватися зі студентської лави. Протягом багатьох років наша організація співпрацює в зазначеній площині з кафедрою анестезіології та інтенсивної терапії Національної медичної академії післядипломної освіти (НМАПО) ім. П. Л. Шупика, бере участь в розробленні спеціальних курсів і посібників. Украй необхідна конструктивна взаємодія професійної спільноти, МОЗ, Міністерства внутрішніх справ (МВС), громадських організацій у цьому напрямі».
Професії особливого ризику
Від агресії та протиправних посягань не застрахований жоден медик. Та в зоні найбільшого ризику – працівники бригад ЕМД; лікарі первинної ланки, які зобов’язані відвідувати пацієнтів удома; психіатри; фахівці з надання хоспісної та паліативної допомоги; співробітники приймальних відділень.
Особливу увагу аудиторії привернув щирий та емоційний виступ Семена Фішельовича Глузмана, президента Асоціації психіатрів України, присвячений т. зв. підводним каменям у психіатричній практиці. Він підкреслив, що безпечні умови надання психіатричної допомоги – складова захисту прав пацієнтів, та проілюстрував виступ вражаючими випадками з практики.
«Як зазначив один із головних лікарів у відповідь на прохання надати актуальну статистичну інформацію, протиправні посягання щодо медиків – щоденна реальність, про яку ніхто нікому не розповідає. З подібними проблемами стикаються усі медики, але психіатри частіше. Наприклад, кілька років тому пацієнт із психічним захворюванням напав на працівника Київської міської психіатричної лікарні № 1 ім. І. П. Павлова і поранив його ножем, – нагадав С. Ф. Глузман. – Величезною проблемою, що іноді призводить до трагічних наслідків, є використання звичайного скла у т. зв. наглядових палатах. Кілька років в одному зі спеціалізованих закладів лікувався з приводу тяжкої депресії колишній високопосадовець. І хоча й перебував він під пильним наглядом, протягом першого ж дня вчинив самогубство, використовуючи уламок скла. Нещодавно озброєний склом пацієнт узяв у заручники інших хворих у психіатричній лікарні м. Львова (перебував на примусовому лікуванні за вбивство батька). Невже так дорого замінити звичайне скло на спеціальне?».
Відповідно до чинного законодавства можливість невідкладної госпіталізації, примусового лікування психічно хворого і т. д. на сьогодні визначається судом (надається спеціальний дозвіл). «Аби отримати його, лікар разом з пацієнтом приїжджають до суду (особисто, оскільки зв’язок за допомогою Skype заборонено, хоча він можливий технічно). Через злиття судів останнім часом часто спостерігаються черги: по 3-4 авто з пацієнтами годинами очікують під стінами будівлі. І якщо спеціалісти розуміють ситуацію й сприймають її адекватно, пацієнти – психічно хворі люди – не здатні контролювати емоції. А це ще одна причина для агресії проти медичного персоналу», – констатував доповідач.
Викликають тривогу фахівців-психіатрів наміри МОЗ припинити діяльність єдиної в державі психіатричної лікарні із суворим наглядом (розташована в м. Дніпро), де утримують особливо небезпечних злочинців (серед приблизно 700 осіб – 6 убивць медичного персоналу). Останніх планують розмістити в обласних психіатричних лікарнях (у відділеннях для примусового лікування), персонал яких не підготовлений до роботи з особливим контингентом.
«Розроблення законопроекту № 6311 – прогресивний крок, – поділився міркуваннями С. Ф. Глузман. – Проте варто розуміти, що, враховуючи тенденцію до ігнорування законодавчих рішень в Україні, доведеться провести не одну зустріч, аби розпочалися процедури з його прийняття й реалізації».
Олег Григорович Шекера, директор Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, наголосив, що частка травм унаслідок нападів хворих на медиків у структурі виробничого травматизму залишається стабільно високою – 20%. Найчастіше жертвами неадекватних пацієнтів стають працівники бригад ЕМД, прийомних відділень, лікарі загальної практики – сімейної медицини, дільничні лікарі та медичні сестри (особливо ті, що відвідують хворих удома).
«На жаль, спеціальних правил, інструкцій та засобів самозахисту для медиків первинної ланки не передбачено. Вирішення цих проблем здебільшого покладається державою на конкретний заклад, а через бездіяльність останнього складається ситуація, яку вдало описує відомий вислів «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». Медичні працівники не мають спеціального правового статусу, який надано правоохоронцям, журналістам і працівникам виконавчої служби, а факти нападу на них із застосуванням фізичної сили розглядаються правоохоронними органами без урахування того, що це відбулося під час виконання службових обов’язків, – нагадав
О. Г. Шекера. – Погрози пневматичним пістолетом, ножем, побиття і викрадення службового смартфона, нецензурні висловлювання – це те, з чим практично щоденно стикаються в практиці українські лікарі».
Наскільки захищає вітчизняних лікарів чинне законодавство?
- В Основах законодавства України про охорону здоров’я вказано, що медичні та фармацевтичні працівники мають право на обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я в разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю у зв’язку з виконанням професійних обов’язків, передбачених законодавством; судовий захист професійної честі та гідності.
- Закон захищає лікаря від граничних випадків нечемної поведінки (хамства), які є порушенням загальнолюдських прав і ділової репутації. Право на повагу до гідності та честі захищається ст. 297 Цивільного кодексу України.
- Якщо пацієнт ображає лікаря, але не застосовує фізичну силу, на жаль, підстав та законних можливостей протистояти цьому в лікаря немає. Йому доведеться, аби не нести кримінальну відповідальність, надавати допомогу в будь-яких умовах.
У розвинених країнах світу забезпечено захищеність медиків у випадку медичної помилки або кримінального правопорушення, пов’язаного з професійною діяльністю; передбачено страхування професійної відповідальності медичного працівника, вагому роль відіграє лікарське самоврядування.
«Проект Закону про первинну медичну допомогу на засадах сімейної медицини (№ 6634) містить ст. 32 про право спеціалістів первинної допомоги на безпечні умови надання медичної допомоги та захист від протиправного посягання на своє життя та здоров’я, – поінформував О. Г. Шекера. – Слід визнати, що агресія та протиправні дії щодо медиків – проблема, актуальна для всіх країн світу. Зокрема, у 2017 р. резонансний випадок трапився в лікарні м. Лондона, яка спеціалізується на терапії рідкісних генетичних захворювань. За відмову від подальших спроб штучно підтримувати життя невиліковно хворого 11-місячного хлопчика Чарлі Гарда лікарів атакували погрозами: персонал закладу отримував тисячі образливих смс і онлайн-повідомлень, стикався з агресією на вулицях. У результаті керівництву лікарні довелося звернутися в поліцію».
Анатолій Володимирович Царенко, доцент кафедри паліативної та хоспісної медицини Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика, кандидат медичних наук, акцентував увагу на тому, що в Україні, на відміну від США, Великої Британії, Словаччини та ін., медичний напрям «Надання паліативної та хоспісної допомоги», на жаль, не визнається як окрема спеціальність.
«У Франції діяльність цієї служби регулює 4 закони, в Україні досі немає жодного такого документа. Слід зосередити зусилля на розробленні законопроекту про паліативну допомогу», – закликав присутніх А. В. Царенко.
Він повідомив, що специфіка діяльності фахівців галузі полягає в роботі з пацієнтами з обмеженим прогнозом тривалості життя та невиліковними патологіями, які супроводжуються вираженим больовим синдромом, тяжкими розладами, фізичними і моральними стражданнями, суттєвим зниженням якості життя. Це виснажує паліативних хворих та їхнє оточення, впливає на адекватність реакцій і вчинків. Однією з організаційних форм амбулаторної паліативної допомоги є мультидисциплінарні виїзні бригади, члени яких (лікарі, медичні сестри, психолог, соціальний працівник і священнослужитель) потребують особливого захисту (за прикладом бригад ЕМД).
Навичками комунікації з паліативними хворими повинні володіти і лікарі загальної практики: хоспісів і паліативних відділень у державі обмаль, тому зазвичай пацієнти завершують свій життєвий шлях удома під наглядом сімейних лікарів і середнього медичного персоналу.
До умов, необхідних для гарантування захищеності медичних працівників, які надають паліативну й хоспісну допомогу, А. В. Царенко відніс наявність адекватної нормативно-правової бази, створення належних умов праці та мотивації (особливо з огляду на гостру проблему професійного вигорання), ретельну професійну підготовку, достатнє фінансування на державному/регіональному/місцевому рівнях.
У 2017 р. за ініціативою НМАПО ім. П. Л. Шупика було видано підручники «Паліативна та хоспісна допомога», «Актуальні питання паліативної та хоспісної допомоги в практиці сімейного лікаря», де детально розглянуто психологічні й етичні нюанси.
«Часто погрози медикам і випадки агресії зумовлені відмовою в госпіталізації паліативних хворих (як відомо, до всіх відділень паліативної допомоги й хоспісів шалені черги, а місця звільняються лише після смерті когось із хворих). У середньому Україна забезпечена такими ліжками на 15%, у Києві показник ще нижчий. Це суттєвий фактор ризику для спеціалістів, які прибувають за викликом», – резюмував А. В. Царенко.
Відеоматеріалами, що демонструють напади на співробітників приймальних відділень, доповнив виступ Роман Володимирович Деркач, заступник головного лікаря ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України».
«2013 року постраждалий зламав стегнову кістку черговому лікарю-травматологу Київської лікарні швидкої медичної допомоги. Пацієнту не сподобалося, що в першу чергу допомога буде надаватися хворій, яка перебувала в критичному стані. За словами працівників столичної лікарні № 17, сутички в приймальному відділенні закладу відбуваються мало не щодня. У поліклініці м. Рівного чоловік, погрожуючи бойовою гранатою, вимагав надати йому допомогу позачергово. Частота таких випадків зростає», – повідомив Роман Володимирович.
У найближчому майбутньому планується створити лікарні інтенсивного лікування, на базі яких розміщуватимуться центри травми. Там надаватиметься цілодобова ургентна допомога (можливе одночасне перебування в приймальному відділенні представників обох сторін конфлікту).
Р. В. Деркач запропонував:
- підтримати законопроект № 6311;
- забезпечити цілодобову охорону закладів, що надають ургентну допомогу в режимі 24/7, Державною службою охорони (ДСО), якій дозволено використовувати вогнепальну зброю;
- виділити державне фінансування на охорону лікарень і поліклінік, які надають планову медичну допомогу і оснащені високовартісним обладнанням, забезпечити їх «тривожними кнопками»;
- чітко визначити категорії викликів, коли Національна поліція повинна надавати супровід медикам.
Під час круглого столу було проведено анкетування учасників. Його результати засвідчили надзвичайно високу поширеність протиправних посягань щодо медиків, виявили слабкі ланки в діяльності правоохоронних органів і дозволили визначити методи захисту, використанню яких надають перевагу медики (найбільший рівень підтримки отримав варіант «прийняття проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення безпечних умов надання медичної допомоги»). Наводимо деякі відповіді.
✔ Чи стикалися ви з агресією або протиправними посяганнями з боку пацієнтів або їхніх друзів/родичів під час надання медичної допомоги? Чи опинялися серед потерпілих ваші колеги?
Особисто я стикалася з лайкою та погрозами. Фельдшера з центральної підстанції вбили, фельдшера та лікаря цієї ж бригади травмували (усі входили до складу кардіологічної бригади).
Ольга Бараннік,
фельдшер бригади ЕМД, м. Запоріжжя
Так, багато разів.
Сергій Бараннік,
лікар медицини надзвичайних станів (МНС), м. Запоріжжя
Погрози бригадам паліативної допомоги, водіям – це не рідкість.
Анатолій Царенко,
НМАПО ім. П. Л. Шупика, м. Київ
Так, доволі поширені погрози, грубі словесні образи.
Микола Замлинський,
завідувач відділення анестезіології,
реанімації та інтенсивної терапії, м. Миколаїв
На жаль, останнім часом це трапляється все частіше.
Ольга Керецман,
Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є. Є. Карабелеша
За напрямом роботи реєструвалися випадки агресії щодо медичних працівників – у середньому 3-4 випадки на рік.
Олег Люлько,
управління охорони здоров’я (УОЗ) Харківської ОДА
Особисто не стикалася. Мали місце прояви агресії та заподіяння тілесних ушкоджень працівникам підпорядкованого медичного закладу – Обласного центру ЕМД.
Олександра Ленько,
УОЗ Чернігівської ОДА
Такі випадки траплялися з колегами з КЗ «Обласний центр ЕМД та медицини катастроф».
Денис Литвин,
департамент охорони здоров’я (ДОЗ) Херсонської ОДА
Насилля зазнавали колеги інших спеціальностей із лікувально-профілактичних закладів різного профілю – лікар-психіатр, лікар ЕМД.
Тарас Шип,
Львівське обласне патологоанатомічне бюро
Так, частіше з боку друзів чи родичів – це і моральні травми, і погрози.
Відповідь анонімна
Так. Досить часто стикалася у своїй практиці як з агресією, так і з протиправними посяганнями з боку пацієнтів та їхніх родичів під час надання медичної допомоги. Здебільшого серед потерпілих опинялися саме медичні працівники.
Наталія Хамко,
юрисконсульт КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня»
Стала жертвою нетверезого агресивного пацієнта в грудні 2016 р. За 34 роки роботи я неодноразово (як і багато моїх колег) потрапляла в складні ситуації.
Анна Даценко,
фельдшер бригади ЕМД,
Вишгородська станція ЕМД
Зустрічався в приймальному відділенні з агресивними батьками та відвідувачами хворих дітей.
Ярослав Лупуляк,
педіатр, м. Івано-Франківськ
Стала жертвою нападу у 2016 р. (офіційно зареєстрований випадок). Багато разів стикалася з агресивною поведінкою та протиправними діями на вуличних викликах і з боку родичів пацієнтів. Усі (!) мої колеги потерпали від насильства.
Зінаїда Сіфорова,
лікар МНС, Вишгородська станція ЕМД
✔ Чи зверталися ви до правоохоронних органів з метою забезпечення захисту чи надання супроводу під час виконання службових обов’язків? Якщо ні, то чому? Якщо так, яким був результат?
Так, але нікого не покарано.
Сергій Бараннік,
лікар МНС, м. Запоріжжя
Так, одного разу навіть склали акт про адміністративне правопорушення.
Микола Замлинський,
завідувач відділення анестезіології,
реанімації та інтенсивної терапії, м. Миколаїв
Співробітники підпорядкованого закладу – Обласного центру ЕМД – зверталися. Як правило, представники правоохоронних органів прибували на виклик із запізненням (через 1-2 години) або взагалі не приїжджали, мотивуючи відсутністю вільних працівників.
Олександра Ленько,
УОЗ Чернігівської ОДА
Звертаємося постійно. Супровід отримуємо, а от допомогу в складних ситуаціях – не завжди.
Анна Даценко,
фельдшер бригади ЕМД, Вишгородська станція ЕМД
✔ Які засоби захисту ви використовуєте в практиці?
Механізм виклику допомоги 102 шляхом натискання на «тривожну кнопку». Щоправда, він затягується в часі, недосконалий і, відповідно, неефективний. Та й «тривожні кнопки» є далеко не у всіх бригад.
Ольга Бараннік,
фельдшер бригади ЕМД, м. Запоріжжя
Викликаємо Національну поліцію телефоном. Є відеонагляд. Плануємо встановити «тривожну кнопку». Та на охорону лікувального закладу працівниками ДСО вже більше 10 років немає коштів.
Микола Замлинський,
завідувач відділення анестезіології,
реанімації та інтенсивної терапії, м. Миколаїв
Відвідувала психологічні тренінги.
Ольга Карецман,
Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є. Є. Карабелеша
Курси самозахисту, психологічні тренінги.
Алла Супряга,
працівник профспілкової організації, м. Житомир
«Тривожна кнопка», звернення до Національної поліції.
Олег Люлько,
УОЗ Харківської ОДА
Засобів захисту жодних. Виручають багаторічний досвід, знання законів і наказів, особиста настороженість.
Зінаїда Сіфорова,
лікар МНС, Вишгородська станція ЕМД
✔ Як особисто ви протидієте агресії або насиллю? Чи маєте власні професійні секрети щодо цього?
Вмовляння.
Ольга Бараннік,
фельдшер бригади ЕМД, м. Запоріжжя
Психологічний вплив.
Сергій Бараннік,
лікар МНС, м. Запоріжжя
У відділенні та на території лікарні є відеоспостереження.
Микола Замлинський,
завідувач відділення анестезіології, реанімації
та інтенсивної терапії, м. Миколаїв
Намагаємося словами знизити «градус» агресії.
Алла Супряга,
працівник профспілкової організації, м. Житомир
Словом, переконанням.
Світлана Чуєнко,
кардіолог, м. Херсон
Знання з психології, навички самозахисту, обізнаність щодо пацієнтів, які проживають на дільниці.
Руслан Добровольський,
сімейний лікар
Відмовляюся відвідувати психічно хворих, мотивуючи тим, що я психотерапевт. Надаю телефон диспансеру. Колегам у разі небезпеки раджу одразу звертатися в поліцію.
Мирон Островський,
Львівський міський психотерапевтичний центр
✔ Які, на ваш погляд, засоби захисту мають бути в наявності під час надання медичної допомоги (супровід поліції, спеціальні засоби захисту, зброя і т. д.)?
Супровід поліції. Так, спеціальні засоби – це не обов’язково зброя. Але виникає питання: хто захистить медпрацівників при застосуванні ними спецзасобів?
Ольга Бараннік,
фельдшер бригади ЕМД, м. Запоріжжя
Супровід поліції.
Сергій Бараннік,
лікар МНС, м. Запоріжжя
Супровід поліції (як варіант – пост охорони).
Наталія Хамко,
юрисконсульт КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня»
Законодавче врегулювання, дозвіл на самозахист та на використання спеціальних засобів захисту.
Відповідь анонімна
Підвищення авторитету медичних працівників з боку держави.
Ярослав Лупуляк,
педіатр, м. Івано-Франківськ
Законодавчо прописана відповідальність за напад на працівників ЕМД. Чітка й негайна реакція правоохоронних органів на агресію щодо працівників ЕМД.
Зінаїда Сіфорова,
лікар МНС, Вишгородська станція ЕМД
Охорона лікувального закладу ДСО, патрулювання території силами поліції, відеонагляд, якщо необхідно – супровід поліції. Потрібні й спеціальні засоби захисту!
Микола Замлинський,
завідувач відділення анестезіології,
реанімації та інтенсивної терапії, м. Миколаїв
Підвищення свідомості населення щодо недопущення агресії проти медичних працівників, застосування більш суворого покарання зловмисників, які посягають на здоров’я та життя медиків.
Олег Люлько,
УОЗ Харківської ОДА
Мають бути «тривожна кнопка», спеціальні засоби захисту (сльозогінний газ, шокер), супровід поліції (у разі наявності підстав вважати, що існує загроза вчинення протиправних діянь).
Олександра Ленько,
УОЗ Чернігівської ОДА
Супровід поліції або служба охорони в кожному медичному закладі, особливо в тих, які надають цілодобову ургентну допомогу.
Наталія Круцько,
КЗ «Ківерцівське РТМО»
Дієвість законодавства.
Відповідь анонімна
Хоча наразі медичні працівники фактично беззахисні, до ідеї надання дозволу на використання зброї або спеціальних засобів ставляться здебільшого скептично. Переконані, що саме впевненість у відсутності покарання посилює агресію хворих, тож найбільш дієвим каталізатором змін стане посилення законодавчого регулювання.
Допоки ж законопроекти, що мають на меті покращити захист лікарів, обговорюються в численних інстанціях, медики продовжують працювати, сподіваючись на інтуїцію, вищі сили, допомогу колег і те, що «добро переможе зло».
«Не варто чекати прийняття закону № 6311. Я намагаюся вже зараз ініціювати спільні зустрічі за участю МОЗ, Національної поліції, ЗМІ та народних депутатів з метою якомога швидшого посилення заходів щодо забезпечення безпеки медиків під час надання допомоги хворим, – зауважила організатор заходу І. В. Сисоєнко. – Це один із пріоритетів моєї діяльності».
Підготувала Ольга Радучич
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 4 (425), лютий 2018 р.