Особливості коморбідного перебігу хронічного панкреатиту та вірусного гепатиту С у загальноклінічній практиці

25.03.2018

Хронічний панкреатит (ХП) є однією з найбільш актуальних проблем у сучасній гастроентерології. Його лікування становить значні труднощі через низьку ефективність, що призводить до зниження якості життя пацієнтів найбільш працездатного віку. Відзначається загальносвітова тенденція до збільшення захворюваності панкреатитами, при цьому в різних країнах середній вік пацієнтів із моменту встановлення діагнозу зменшився з 50 до 39 років, а первинна інвалідизація хворих сягає 15%. В останні роки все більше уваги приділяється інфекційному агенту, вплив якого може призвести до розвитку запального процесу в підшлунковій залозі (ПЗ) [4]. Причинами його виникнення можуть бути епідемічний паротит, вірус гепатиту, ентеровіруси, аденовірус, віруси Коксакі, мікоплазмоз, сальмонельоз, гельмінтоз та інші інфекції [5]. На сьогодні є мало даних про вплив на ПЗ інфекційних агентів. Особливо актуальне питання ураження ПЗ вірусами гепатиту, поширеність якого в останні роки значно зросла у всьому світі і нашій країні зокрема.

Значна медична і соціальна небезпека широкого розповсюдження хронічного гепатиту зумовлена тим, що у 25-30% осіб захворювання прогресує і призводить до формування фіброзу та цирозу печінки [2]. У разі захворювання на вірусний гепатит С (ВГС), для якого притаманний безсимптомний (безжовтяничний) перебіг із подальшим розвитком хронічного процесу у 80% пацієнтів, ситуація набагато складніша, порівняно з іншими гепатитами. Відсутність серйозних протиепідемічних заходів, таких як вакцинація проти гепатиту С, а також переважно безсимптомний перебіг захворювання спричиняє щорічне зростання кіль­кос­ті інфікованих у всьому світі. Морфо­логічні зміни у печінці при хронічному гепатиті С (ХГС) нерідко не відповідають клініко-­біохімічним, і навіть цироз печінки може мати безсимп­томний перебіг. Най­частіше від моменту зараження до появи перших ознак інфекції проходить тривалий латентний період. Виділено низку факторів, які чинять негативний вплив на природний перебіг ХГС: вік більше 40 років до інфі­кування, чоловіча стать, раса (не європеоїдна), зловживання алкоголем, ожиріння, порушення обміну ­заліза, метаболічний синдром [3]. ХГС має широкий діапазон клінічних проявів – ​від форм з мінімальною активністю процесу до тяжких прогре­суючих з розвитком цирозу та первинної гепатоцелюлярної карци­номи. У частини пацієнтів ХГС формується після перенесеного гострого гепатиту С. При цьому чітко ­прослідковується закономірність: гострий ­гепатит – хронічний гепатит – цироз – ­цироз-рак печінки. У решти хворих в анам­незі відсутній епізод гострої інфекції. ХГС тривалий час перебігає за типом пер­систуючого з мінімально вираженими ­клінічними та біохімічними ­ознаками активності процесу, що є причиною пізньої діагностики [3].

В Україні також значно зросла поширеність патології травної системи за останні роки. Так, поширеність хронічного гепатиту з 2008 по 2012 р. збільшилась у 2,2 раза, патології ПЗ – ​у 3,2 раза. За даними Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України за 2006-2013 рр., частота госпіталізації при хронічному перебігу панкреатиту зросла на 30,2%. При цьому у більшості пацієнтів гастроентерологічних клінік діагностують декілька захво­рювань, а одним із захворювань, які най­частіше є супутніми хронічному гепатиту та цирозу печінки, є ХП [1]. Недостатня розробка заходів первинної та вторинної профілактики ХП мотивує до глибшого вивчення механізму його розвитку на тлі ВГС, а також до розробки нових підходів до профілактики, лікування та реабілітації.

Матеріали та методи

Обстежено 57 пацієнтів із ХП та супутнім ВГС, які перебували на диспансер­ному обліку в центрі первинної медико-­санітарної допомоги м. Тернопіль і гастро­ентеро­­логічному відділені Тернопільської міської клінічної лікарні № 2 (1-ша група). До групи порівняння включили 20 хворих на ХП (2-га група). Джерелом інформації слугували медичні карти амбулаторного хворого (ф. 025/o) і медичні карти стаціонарного хворого (ф. 003/o) досліджуваних пацієнтів. Для встановлення клінічного діагнозу ХП та ВГС всім хворим проведено обстеження згідно з протоколами, прийнятими за наказами МОЗ України № 638 від 10.09.2014 р. та № 729 від 18.07.2016 р. Середній вік усіх хворих становив 53,5 ± 22,5 року. Пере­ва­жали пацієнти працездатного віку. Діагноз ХП та ВГС верифікували на підставі даних анамнезу захворювання, клінічних проявів і результатів досліджень. Загально­клінічні та біохімічні обстеження проводили хворим на ХП у фазі загострення та нестійкої ремісії, хворим на ВГС – ​у фазі стійкої ремісії. Було проаналізовано результати копро­логічного дослідження у пацієнтів обох груп. Одна патологічна ознака оцінювалася як 1 бал. Для інтерпретації результатів УЗД ПЗ використовували критерії візуа­лізації за Марсельсько-Кембридж­ською класифікацією ХП. Отримані дані статистично опрацьовано за допомогою програми Microsoft Excel. Обчис­лювали середні арифметичні величини (М) із середніми квадратичними відхиленнями (m). Пере­вірку гіпотез про достовірність різниці двох середніх (р) виконували за допомогою t-критерію Стьюдента. Результати вважали достовірними при рівні їх статистичної значущості р <0,05.

Результати

У клінічному перебігу ХП із супутнім ВГС провідне місце займали больовий, диспепсичний синдроми та порушення випорожнення, що були вираженішими, ніж у групі порівняння (табл. 1).

У крові хворих на ХП із супутнім ВГС виявили анемію легкого ступеня, зни­ження рівня альбуміну, гіпербілірубі­немію,  гіперхолестеринемію, підвищення рівня ферментів аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (АСТ), ­амілази, у сечі – ​підвищення рівня діастази (табл. 2).

Зміни показників крові свідчили про наявність у хворих на ХП із супутнім ВГС порушень різних ланок обміну речовин, які були більш значущими, ніж у 2-й групі.

У хворих на ХП із супутнім ВГС оцінка копрограми склала 5,20 ± 0,82 бала, а пацієнтів із ХП – ​3,10 ± 0,32 бала (рис. 1). У двох досліджуваних групах переважала стеаторея другого типу.

При аналізі копрограм хворих на ХП із супутнім ВГС було відмічено значно вираженіші, ніж у групі порівняння, патологічні зміни, що довело негативний вплив ВГС на клінічний перебіг ХП. Це було констатовано на підставі значно гірших показників, більш вираженого запального синдрому і ознак дисбіозу.

Аналіз результатів УЗД ПЗ у балах показав, що глибина структурних змін ПЗ у ­групі хворих ХП із супутнім ВГС стано­вила 4,56 ± 0,55 бала, що відповідало процесу середнього ступеня тяжкості. У контрольній групі ступінь ураження становив 1,90 ± 0,30 бала (рис. 2).

Порівняння цих параметрів (p <0,05) дозволило констатувати достовірно глибші структурні зміни у ПЗ (за даними УЗД) хворих із супутнім ВГС. Таким чином, вищенаведене доводить, що наявність ВГС у фазі ремісії ускладнює клінічний перебіг ХП і погіршує лабораторно-інструментальні параметри у пацієнтів із таким коморбідним поєднанням.

Висновки

За даними оцінки клінічних синдромів, супутній ВГС ускладнював клінічний перебіг ХП. Оцінка змін показників крові свідчить про наявність порушень різних ланок обміну речовин у хворих на ХП із супутнім ВГС, які були більш значущими, ніж у групі порівняння. На основі аналізу результатів копрограми було встановлено, що у хворих на ХП супутній ВГС погіршував перебіг ХП, про що свідчить істотна вираженість патологічних змін (виявлено значно гірші показники, більш виражені запальний синдром і дисбактеріоз). У пацієнтів із ХП і супутнім ВГС відзначено глибші структурні зміни у ПЗ порівняно з такими у хворих на ХП, що свідчить про негативний вплив ВГС на орган.

Література

1.    Пасиешвили Л.М., Заздравнов А.А. Роль вирусной инфекции в поражении поджелудочной железы у больных ишемической болезнью сердца // Врачеб­ная практика. – 2001. – № 4. – ​С. 43-45.
2.    Решетилов Ю.И., Токаренко А.И., Дмитриева С.Н., Кузнецова Л.Ф., Сурмило Н.Н., Проценко Н.Н., Клавдиева Е.Ю., Кремзер А.А. Инфекции и их место среди других причин возникновения панкреатита // Cучасна гастроентерологія. – 2002. – № 2 (8). – ​С. 24-29.
3.    Гаврилюк А.О. Наслідки хронічних вірусних гепа­титів В, С та В+С // Клінічна та експериментальна патологія. – 2015. – ​Т XIV. – № 4. – ​С. 203-208.
4.    Лапасов С.Х. Диагностика, лечение и профилактика хронического гепатита С в условиях первичного звена медицинской помощи (обзор литературы) // Здобутки клінічної і експериментальної медицини. – 2017. – № 2 (30). – ​С. 13-21.
5.    Губергриц Н.Б. Современные возможности лечения сочетания хронического гепатита и хронического панкреатита токсической этиологии // Участковый врач. – 2015. – № 6. – ​С. 23-25.

Тематичний номер «Гастроентерологія. Гепатологія. Колопроктологія» № 1 (47), березень 2018 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Гастроентерологія

19.06.2024 Інфекційні захворювання Хірургія, ортопедія та анестезіологія Стратегії вибору антибактеріальних препаратів для лікування інфекцій шкіри та м’яких тканин

Восени минулого року в рамках семінару «Академія хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії від А до Я: Хірургічні аспекти лікування гострого панкреатиту та його ускладнень. Анестезія у пацієнтів високого ризику» відбулася сателітна сесія, присвячена ефективним стратегіям антибіотикотерапії хірургічної інфекції шкіри, м’яких тканин і кісток. У своїй доповіді доцент кафедри загальної хірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, кандидат медичних наук Всеволод Васильович Ващук висвітлив сучасні класифікації інфекцій шкіри та м’яких тканин (ІШМТ), ключові принципи контролю джерела інфекції, а також актуальні рекомендації щодо лікування синдрому діабетичної стопи (СДС)...

18.06.2024 Гастроентерологія Лікування і профілактика антибіотикоасоційованих розладів шлунково-кишкового тракту

До несприятливих наслідків антибактеріальної терапії належать формування антибіотикостійких штамів патогенних мікроорганізмів і порушення динамічної рівноваги мікробіоти, що сприяє розвитку гастроінтестинальних симптомів. Нині проблема лікування антибіотикоасоційованих станів є однією з найактуальніших у клінічній практиці. У травні відбулася науково-практична конференція «Хвороби регуляції – ​від людини до тварини. Фокус на поліпрагмазію». У рамках заходу начальник кафедри військової терапії Української військово-медичної академії (м. Київ), полковник медичної служби, доктор медичних наук, професор Галина Василівна Осьодло представила доповідь «Антибіотикоасоційовані розлади шлунково-кишкового тракту і гепатобіліарної системи»....

16.06.2024 Інфекційні захворювання Хірургія, ортопедія та анестезіологія Ципрофлоксацин і тинідазол у практиці хірурга: міжнародний досвід, актуальні протоколи та перспективи

Ципрофлоксацин є одним із найбільш широко застосовуваних фторхінолонів у світі, схваленим FDA для лікування багатьох інфекційних процесів [1]. Пероральний прийом ципрофлоксацину (у комбінації з похідними імідазолу за потреби) є раціональною стратегією для лікування інтраабдомінальних інфекцій (ІАІ), інфекційних ускладнень у ділянці хірургічного втручання (SSI) в інтестинальній хірургії та колопроктології, при інфекціях шкіри, м’яких тканин, кісток і суглобів, а також як ефективний компонент ступінчатої антибіотикотерапії...

16.06.2024 Інфекційні захворювання Хірургія, ортопедія та анестезіологія Порівняльне дослідження застосування лінезоліду та ванкоміцину в лікуванні травматичного остеомієліту кінцівок, спричиненого MRSA

Травматичний остеомієліт кінцівок – ​тяжке ускладнення відкритих переломів та оперативних втручань, яке потребує швидкого й раціонального комплексного лікування для попередження його серйозних наслідків. У статті представлено результати порівняльного дослідження застосування лінезоліду та ванкоміцину при лікуванні травматичного остеомієліту кінцівок, спричиненого метицилін-резистентним штамом Staphylococcus aureus (MRSA)...