29 травня, 2018

Професійне самоврядування: світовий досвід та перспективи в Україні

Автори:

О.А. Корчинська, О.Н. Мусій, О.В. Лінчевський та ін.

20 квітня за підтримки Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я (далі – Комітету) відбулося засідання круглого столу «Лікарське самоврядування та професійні асоціації як запорука професійного зростання медичних працівників». Участь у заході взяли члени профільного Комітету, представники Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), професійних асоціацій, громадських організацій, медичної спільноти, ЗМІ

Оксана Анатоліївна Корчинська, модератор круглого столу, перший заступник голови Комітету, зазначила, що тема професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я (СОЗ) є надзвичайно важливою.

До обговорення було запропоновано три різних його моделі:

перша описана у проекті Закону про лікарське самоврядування (№ 8250 від 06.04.2018 р., автори – О. В. Богомолець та ін.) і декларує створення єдиного органу, що координуватиме три Національні палати – лікарів загальної практики, лікарів-стоматологів і лікарів-спеціалістів;
друга дозволяє існування чотирьох палат – сімейних лікарів, лікарів загальної практики, стоматологів і фармацевтів (альтернативний проект Закону про професійне самоврядування медичних професій в Україні (№ 8250-1) від 24.04.2018 р., авторами є О. В. Юринець та ін. – Прим. авт.);
третя лежить в основі ще однієї альтернативної законодавчої ініціативи (проект Закону про основи професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я (№ 8250-2) під авторством І. В. Сисоєнко та ін. – Прим. авт.) і спрямована на надання більшої самостійності медичним та фармацевтичним працівникам за галузевою ознакою у СОЗ, тобто передбачає, що кожна з них може мати окрему палату.

Олег Степанович Мусій, заступник голови Комітету, співавтор шести законопроектів про лікарське самоврядування, нагадав, що даним питанням понад десять років займається Всеукраїнське лікарське товариство, і зауважив, що чим більше точок зору буде враховано, тим швидше вдасться прийти до ефективного рішення.

«Рішення має бути єдиним – звільнення українських лікарів із рабства. Це основна мета професійного самоврядування. Є 12 вільних професій, що не контролюються державою. В Україні ж до сьогодні діяльність і лікарів, і медсестер, і фармацевтів контролює МОЗ і департаменти охорони здоров’я на місцях. Саме у демонополізації і передачі повноважень полягає реформа охорони здоров’я», – переконаний О. С. Мусій.

Неправильний вибір формату професійного самоврядування може призвести до деструктивних змін у медичній галузі – таке побоювання має Костянтин Володимирович Яриніч, член Комітету: «Невипадково пропонуються різні моделі самоврядування, кілька версій законопроектів. Це не слід сприймати як політичні чвари. Потрібно з’ясувати, яким шляхом ми підемо, які плюси й мінуси кожної з моделей, які параметри пріоритетні, а які – другорядні, яку роль відіграватимуть у лікарському самоврядуванні Громадська рада, МОЗ. Хочеться, щоб вже на цій сесії ми вийшли у залу Верховна Рада із законопроектом, за який проголосує більшість».

Погодився, що потреба в саморегулюванні професій є очевидною, і Олександр Володимирович Лінчевський, заступник міністра охорони здоров’я. Водночас він закликав присутніх до поміркованості у прийнятті рішень: «Вітчизняні фахівці бачать приклад роботи закордонних колег і, що закономірно, хочуть працювати так само. Щоправда, як немає згоди між присутніми в рамках круглого столу, так її немає і в медичному середовищі. Запропоновані законопроекти характеризуються суттєвими недоліками і відображають незрілість медичної спільноти. У законодавстві відсутнє саме поняття «професійне самоврядування», тому, коли йдеться про делегування певних обов’язків держави асоціаціям, постає низка важливих запитань. Чи може асоціація проводити атестацію лікарів? Нібито так. Хто повинен видавати диплом, тобто дозвіл займатися лікарською практикою? До чиїх обов’язків належать підтвердження категорії й видача ліцензії? Де закінчується відповідальність держави і починається відповідальність професійного цеху? Перед ким повинні звітувати самоврядні організації? А якщо якась умовно фейкова організація видаватиме усім охочим дипломи і ліцензії, чи нестиме вона за це відповідальність? Сьогодні є проблеми з атестацією лікарів, корупція в департаментах, але чи не екстраполюються вони на асоціації і чи не стануть ще жахливішими? Чи спрямовані представлені законопроекти на уникнення цих проблем? На жаль, поки що ні. Немає і чіткого розуміння внутрішніх стосунків в організації. Зараз президенти деяких асоціацій обираються пожиттєво, під них все створюється. Кому будуть делегуватися функції держави, а кому – ні? За якими принципами і критеріями обиратимуться асоціації, яким можна делегувати певні функції? Це той випадок, коли потрібно сім разів подумати, аби не наробити біди».

Протягом багатьох років в Україні обговорюють питання професійного самоврядування, багато разів у ВР реєструвалися різні законопроекти, однак ця діяльність так і не принесла бажаного результату. Ірина Володимирівна Сисоєнко, заступник голови Комітету, висловила сподівання, що саме ВР VIII скликання, яка восени ухвалила кілька прогресивних законів, затвердить і Закон про професійне самоврядування: «На мою думку, законодавчі ініціативи, зареєстровані у ВР, потребують якісного доопрацювання. Тому нами розроблено альтернативний законопроект із урахуванням провідного європейського досвіду. Він передбачає формування різних палат, надання більшої самостійності медичним та фармацевтичним працівникам за галузевою ознакою у СОЗ. Потрібно переходити від багаторічних розмов до конкретних справ».

Часто, говорячи про професійне самоврядування, експерти забувають про медичних сестер, фармакологів, але оскільки принципи й потреби у самоврядуванні таких організацій збігаються, доцільно врегулювати їх діяльність одним законопроектом. На цьому акцентував увагу Ігор Володимирович Гайович, член Громадської ради при МОЗ, аспірант ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» (м. Київ).

На думку спікера, самоврядування медичних професій має будуватися на загальноєвропейських принципах, ключові з яких:

демократичність (виборність основних органів, поділ влади, незалежний контроль, плюралізм, рівність);
делегування прав та функцій держави органам самоврядування (післядипломна освіта, атестація, ліцензування, реєстри лікарів та ін.);
відповідальність (перед пацієнтами, страхування членів організації, їх захист у суді, навчання та підвищення професійного рівня);
реальне самоврядування.

«Асоціації є абсолютно самодостатніми, на них не може здійснюватися зовнішній тиск з боку влади або медичної спільноти за принципом кількості. Кожна медична професія, яка є у переліку медичних спеціальностей, повинна мати право сформувати свою асоціацію або (за бажанням більшості) злитися з близькою спеціальністю. Потрібно спільно розробити закон, який буде написаний медичними працівниками про медичних працівників та для медичних працівників», – підсумував Ігор Гайович.

Орест Михайлович Штука, віце-президент з питань лікарського самоврядування Національної спілки стоматологів України, презентував світовий досвід у самоврядуванні.

«Асоціації – це громадські організації, юридична особа приватного права, що має засновників і може бути ліквідована; орган професійного самоврядування – юридична особа публічного права, – виокремив принципові відмінності пан Орест. – Перешкода до запровадження самоврядування – відсутність реєстрів. Їх створення – високовартісна справа, але без цього запровадити самоврядування не вдасться. Як варіант, можна зробити це за допомогою держави на базі даних eHealth. В основі будь-якого законопроекту про професійне самоврядування повинен бути не орган, а самозайнята особа, представник вільної професії. Самоврядування – це особливий режим самовідповідальності кожного лікаря. Відповідальності своєю ліцензією».

Закритий перелік вільних професій у тій чи іншій формі зазвичай міститься у законодавстві країни. Вільні професії перебувають на своєрідній межі між владою, бізнесом та громадськими організаціями (це медики, аудитори, адвокати, нотаріуси, ріелтори, інженери, програмісти, художники, письменники та ін.). Наприклад, у Німеччині нараховується 182 вільні професії.

У всіх державах – членах ЄС діє професійне самоврядування медичних працівників, що було визнано та закріплено у Директиві ЄС 2005/36. Серед них до медичних професій включені загальномедичні професії, помічники лікарів / медичні сестри, які займаються опікою, стоматологи, хірурги-ветеринари, акушери, фармацевти. Практично всі країни ЄС мають незалежні самоврядні органи по професіях. Єдиний орган має Польща, у інших країнах функціонують окремі органи самоврядування.

Орест Штука наголосив, що альтернативний законопроект про професійне самоврядування повинен відповідати наступним критеріям:

окреслення поняття самозайнятої особи у медицині;
відповідність до основних принципів та засад функціонування органів самоврядування країн ЄС;
відхід від авторитарної моделі адміністрування;
чіткий розподіл функцій між державою та самоврядним органом;
визначення медичних самозайнятих професій згідно з Директивою ЄС 2005/36 від 07 березня 2005 р.

«Для стоматологів вкрай важливі створення самоврядного органу і визнання самозайнятості професії. Це інша модель життя, в якій немає вертикалі, що тисне. На жаль, законопроект «Про лікарське самоврядування» № 8250 вводить в оману лікарів-стоматологів: він створює другу авторитарну систему. Змінюються лише особи, які керують стоматологічною галуззю», – висловив критичні зауваження Орест Штука.

Як зазначив Володимир Іванович Смоланка, президент Української асоціації нейрохірургів, ректор ДВНЗ «Ужгородський національний університет», лікарське самоврядування – це норма життя медичних спільнот більшості цивілізованих країн Європи. Важливими є розподіл обов’язків і відповідальності між органами державної влади, лікарським товариством та професійними асоціаціями, форми їх співпраці.

«Сьогодні, на жаль, робота вітчизняних професійних асоціацій обмежена і не зовсім зрозуміла. Інколи те, що прописано у статутах, відрізняється від реальності. Потрібно, щоб одна модель не просто була замінена іншою без зміни суті, а дійсно розширилися права професійних асоціацій. Це започатковує перехід від механізмів адміністративного до професійного регулювання медичної діяльності. Досвід свідчить, що асоціації необхідно залучати не тільки для розширення та полегшення доступу молодих фахівців до знань, а й до того, щоб оцінювати відповідність рівня освіти та встановлювати єдині кваліфікаційні вимоги. Наприклад, Чеська асоціація нейрохірургів приймає іспит у лікарів, що пройшли шестирічну резидентуру. Не потрібно автоматично переносити цю модель, але можна залучати хоча б окремих членів асоціації, – запропонував В. І. Смоланка. – Що ж стосується пожиттєвого обрання президентів асоціацій, статут Української асоціації нейрохірургів відповідає такому аналогічної європейської асоціації: президент асоціації обирається максимум двічі на термін чотири роки».

Владислав Анатолійович Одринський, співзасновник ГО «Академія сімейної медицини України», експерт з первинної медичної допомоги, кандидат медичних наук, підкреслив, що передумовою прийняття Мадридської декларації стосовно професійної автономії та самоуправління була декларація про незалежність лікарів як представників вільної професії; до створення палати в Польщі у цій країні багато років діяв закон про незалежність професії лікаря. Тобто без такої незалежності можна створити нову авторитарну систему в Україні.

«Відкритість реєстрів і членів; перехід роботи професійних організацій на нові принципи; прозорість фінансування і звітність; належність керівників організацій до професії; чітке визначення конфлікту інтересів; довіра рядових членів організації – без перерахованих умов лікарське самоврядування в Україні буде лише симуляцією, – запевнив В. А. Одринський. – Кращі асоціації сімейної медицини у світі – Королівський коледж лікарів загальної практики (Велика Британія), Американська академія сімейних лікарів (США), Королівський коледж сімейних лікарів (Австралія), протоколами яких користуються більшість фахівців первинної ланки, – не змогли б працювати відповідно до положень законопроекту № 8250».

Радмила Юріївна Гревцова, директор Навчально-наукового центру медичного права, доцент кафедри адміністративного права Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, кандидат юридичних наук, охарактеризувала досвід інших професійних спільнот в Україні та зарубіжних державах у запровадженні лікарського самоврядування: «Учасники круглого столу мають спільний знаменник – розуміння необхідності запровадження лікарського самоврядування. Але цьому крокові мають передувати декілька умов: продуманість, консенсус всередині професійної спільноти, врахування досвіду інших незалежних професій, а також розуміння того, що після запровадження лікарського самоврядування має змінитися і значною мірою зміниться весь юридичний ландшафт здійснення медичної діяльності. Професійне самоврядування в тій чи іншій формі мають адвокати, аудитори, нотаріуси, хоча його засади відрізняються. Після запровадження самоврядування саме професійна спільнота вирішуватиме питання доступу до професії, підвищення кваліфікації, дисциплінарної відповідальності, певні питання, що в хорошому сенсі пов’язані з лобіюванням інтересів медичних спільнот, а також захисту прав медичних працівників. Це зменшення регуляторного навантаження, краще розуміння з боку осіб, які входять до органів самоврядування, більша повага та лояльність до представників професії тощо».

Р. Ю. Гревцова порадила при виборі моделі самоврядування звертати увагу на те, яку роль матиме держава та якою буде юридична сила вимог органів самоврядування: «У світі існує делеговане самоврядування, тобто делегування державою певних функцій самоврядній організації з визначенням компетенції такої організації в законі. Про це свідчить досвід багатьох країн ЄС, таку модель мають адвокати в Україні. Також існує добровільне саморегулювання, коли вимоги встановлюються самою організацією без погодження з державою і їх виконання теж здійснюється без участі держави. Існує також і змішана модель самоврядування – співрегулювання. Не менш важливою є обов’язковість членства. Це може бути єдина самоврядна організація, яка об’єднуватиме всі суб’єкти на засадах обов’язкового членства, як, наприклад, в адвокатській практиці в Україні, або суб’єкт може чи повинен бути членом однієї з відповідних асоціацій».
На думку доповідача, вибираючи модель і схему обов’язкового / необов’язкового членства, слід зважати на зрілість організації професійного самоврядування, враховувати, що кількість спеціальностей у медицині дуже велика, а це додатковий виклик. «При врахуванні досвіду інших незалежних професійних спільнот не має бути калькування. Потрібно користуватися профільними законами при підготовці законопроектів, а процеси вивчати не в статиці, а в динаміці. У лікарського та інших професійних об’єднань багато спільного, але різний історичний шлях. Наприклад, адвокатура навіть за радянських часів була певною мірою незалежним інститутом правової системи, чого не можна сказати про медичний напрям», – застерегла пані Радмила.

Василь Олександрович Мєзєнцов, голова БО «Об’єднання волонтерів Запоріжжя», поділився роздумами щодо актуальності лікарського самоврядування у стоматології.

«Ситуація на Сході – лакмусовий папірець стану медичної системи. У період, коли державна система не змогла оперативно відреагувати на драматичні події, самостійно організувався стоматологічний волонтерський рух. Вдалося створити маленьку, але дієву систему самоврядування. Лікарі-стоматологи власними силами, без допомоги держави, вже надали допомогу понад 27 тис. військовослужбовців і місцевих мешканців», – повідомив В. О. Мєзєнцов.

На думку спікера, запровадження самоврядування у стоматології забезпечить чимало переваг: сплату податків і вихід із тіні, регулювання вартості послуг, можливість впливати на їхню якість. Індивідуальне ліцензування стане запорукою відповідальності лікаря, створення реєстру стоматологів дозволить визначити реальну кількість фахівців, а ліквідація категорій – виключить корупційну складову і тиск на лікарів.

«Питання стоматології повинні вирішувати стоматологи, хірургії – хірурги, травматології – виключно травматологи», – резюмував Василь Мєзєнцов.

Марина Євгеніївна Маменко, доктор медичних наук, професор Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика (м. Київ), голова комітету педіатрії ГО «Українська академія педіатрії», виступила з доповіддю «Українська академія педіатрії: досвід створення професійної організації нового зразка».

Українська академія педіатрії була створена за європейським прикладом, у ній відсутні адміністративні важелі впливу; всі члени (у тому числі члени правління) можуть мати різний науковий статус; докладаються зусилля для раціональної співпраці з комерційними організаціями; забезпечується надання членам асоціації професійної незаангажованої інформації, яка відповідає світовим стандартам; функціонує система допомоги за рахунок благодійних внесків; створюються умови для реалізації власного потенціалу (особливо для молоді).

М. Є. Маменко визнала, що навіть серед педіатрів немає єдності: «Хтось вбачає перспективи у новому, хтось міцно тримається за консервативні підходи. Найперше необхідно об’єднати однодумців, створити потужні професійні асоціації в окремих спеціальностях, а вже потім формувати єдине лікарське товариство».

Тетяна Йосипівна Мальчевська, професор кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету (НМУ) ім. О. О. Богомольця (м. Київ), доктор медичних наук, член Асоціації лікарів-інтерністів України, наголосила на підтримці автономності палат і розповіла, що основним завданням асоціації, відповідно до статуту, є освітня робота й підтримка стратегії безперервної медичної освіти.

«Раніше навчання було дискретним, а курси підвищення кваліфікації – монотематичними, з частотою один раз на 5 років. Проте останнім часом набуває поширення концепція безперервного навчання. Завдяки зусиллям нашої асоціації у всіх регіонах України вдалося зробити знання більш доступними для лікарів усіх спеціальностей. У режимі реального часу проводяться всеукраїнські конференції, виїзні сесії, семінари, майстер-класи, аудиторні заняття, симуляційні курси і т. д. Поступово змінюється структура освітніх заходів. До програм включаються не лише лекції, а і розбір складних клінічних випадків, дискусії, сателітні симпозіуми, телемости, відеовиступи. Свого часу Асоціація лікарів-інтерністів започаткувала проведення міжнародних освітніх курсів ЕТР (Education and Training Programme), завдяки чому лікарі мають змогу отримувати відповідні сертифікати. Здійснюється висококваліфікована лікувально-консультативна допомога, навчання стандартам лікування, розробка вітчизняних протоколів, роз’яснювальна робота щодо виконання урядових програм», – доповнила Т. Й. Мальчевська.

Дмитро Михайлович Коваль, виконавчий директор Асоціації серцево-судинних хірургів України, наголосив, що першим кроком у напряму впровадження самоврядування стало приведення статуту асоціації до норм українського законодавства.

«На мою думку, необхідно розробити однакові, чітко прописані правила, які регулюватимуть діяльність і функції професійних спільнот. Недосконала державна політика у сфері кардіохірургії і у діяльності професійних об’єднань загалом зумовлює те, що багато аспектів трактуються неоднозначно, – прокоментував ситуацію Д. М. Коваль. – Профільні асоціації повинні захищати інтереси та координувати роботу своїх членів, впливати на дипломну та післядипломну освіту лікарів, регулювати кадровий потенціал галузі та державні замовлення, а одним із принципів професійного самоврядування має стати самостійність палат».

Сергій Олександрович Дубров, професор кафедри анестезіології та інтенсивної терапії НМУ ім. О. О. Богомольця, президент ГО «Асоціація анестезіологів України», поінформував присутніх, що на останньому розширеному засіданні правління Асоціації анестезіологів обговорювали законопроект № 8250. Унаслідок експертами було зроблено десятки зауважень: зокрема у ньому не зазначена організаційно-правова форма органу, який планується створити; передбачається, що на нього буде перекладено всі функції органів центральної влади, Міністерства освіти та науки України, МОЗ, а також вищих медичних навчальних закладів; незрозумілим є співвідношення представників різних спеціальностей в органі, що запропоновано створити.

«За спільним переконанням представників Асоціації анестезіологів України, не можна допустити, щоб додипломне ліцензування стало компетенцією громадської організації чи об’єднання. Ця функція однозначно має залишитися функцією вишів і центральних органів виконавчої влади», – зробив висновок С. О. Дубров.

Під час обговорення присутні неодноразово вказували на суттєві недоліки законопроекту № 8250. Вичерпний перелік прогалин у вказаній законодавчій ініціативі навела І.В. Сисоєнко:

ключові питання – надання, зупинення та припинення права на здійснення професійної лікарської діяльності, здійснення контролю за дотриманням вимог стандартів у СОЗ – пропонується віднести до компетенції Українського лікарського товариства (УЛТ);
деякі положення законопроекту не відповідають нормам Конституції (органи лікарського самоврядування фактично перебирають на себе функцію органів державної влади, а держава – усувається від вирішення багатьох питань);
будь-якого механізму контролю або впливу на діяльність УЛТ з боку держави законопроектом не передбачено;
порядок утворення УЛТ передбачає, по суті, примусове залучення до його складу усіх лікарів та включення їх до Реєстру, що суперечить положенням Конституції про право на свободу об’єднання;
закріплення на законодавчому рівні функцій конкретно визначеного УЛТ призведе до монопольного становища цієї організації, зробить неможливим виконання цих функцій іншими професійними громадськими об’єднаннями – і тими, що вже існують, і тими, що можуть бути створені у майбутньому;
передбачено широкі дискреційні повноваження компетентним органам УЛТ, що зумовить корупційні ризики та загрожує появою корупційних схем;
назва законопроекту не узгоджується з його змістом: у назві й преамбулі говориться про лікарське самоврядування загалом, тоді як у змісті йдеться лише про унормування діяльності лише УЛТ;
широке коло суспільних відносин, яке пропонується врегулювати цим законопроектом, вже врегульовано відповідними законодавчими актами; реалізація новацій потребує внесення суттєвих змін (зокрема до законодавства про освіту);
законопроект № 8250 практично повторює зміст попередніх ініціатив (№ 5617 і № 5617-1), які Головним науково-експертним управлінням пропонувалося відхилити.

Учасники круглого столу дійшли згоди, що запровадження професійного самоврядування можливе лише в тих галузях, де суб’єкти інституційно, організаційно та фінансово готові до самоорганізації. Вони мають бути спроможними більш ефективно виконувати регуляторні та управлінські функції, ніж держава. Принципово забезпечити прозорість, підзвітність та відповідальність органів професійного самоврядування.

24 квітня у ВР був зареєстрований проект Закону про основи професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я (№ 8250-2), розроблений відповідно до усталеної європейської практики. Про його фундаментальні принципи розповіла І. В. Сисоєнко, автор законодавчої ініціативи.

– Мадридською декларацією про професійну автономію та самоуправління (1987 р.) наголошується на необхідності самоврядування медичної професії та підтверджується важливість професійної автономії.

Професійне самоврядування базується на принципі субсидіарності, тобто компетенція центральних органів державної влади є не основною та всеохоплюючою, а допоміжною по відношенню до компетенції органів професійного самоврядування.

Слід чітко розмежувати повноваження державних органів та органів професійного самоврядування, щоб уникнути подвійного контролю відносно суб’єктів професійної діяльності та законодавчо забезпечити їхню прозорість, підзвітність і відповідальність.

Які переваги створення інституту професійного самоврядування для представників професії і суспільства?

Насамперед це:

захист професійних прав та інтересів;
можливість брати участь в управлінні галуззю;
підвищення престижності професії;
консолідація професійної спільноти у СОЗ.

Для суспільства професійне самоврядування є гарантією якості, компетентності та професійності у СОЗ.

Що пропонує законопроект № 8250-2?

Професійне самоврядування реалізуватиметься через професійні палати та їхні органи. Професійна палата є юридичною особою, що здійснює свою діяльність на принципах самоврядування. Вони створюватимуться за галузевою ознакою у СОЗ. Аби стати її членом, достатньо мати профільну освіту та відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам. Рішення про утворення палати прийматимуть на установчій конференції.

У проекті Закону деталізовано правові засади професійного самоврядування у СОЗ, умови і порядок створення професійних палат, їхні повноваження (загалом – понад 20), загальні засади здійснення професійної діяльності, порядок ведення реєстрів фахівців, організаційні засади професійного самоврядування, склад і функції Ради професійної палати, її ревізійної комісії, вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії; діяльність регіональних відділень професійної палати; майнове та фінансове забезпечення; дисциплінарна відповідальність суб’єктів професійної діяльності, взаємодії професійних палат і органів державної влади (прописано, які повноваження держави у сфері професійного самоврядування і які державні повноваження можуть бути делеговані самоврядним органам).

Повноваження професійних палат відповідно до законопроекту № 8250-2:

представництво суб’єктів професійної діяльності та захист їхніх професійних прав та інтересів в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях (незалежно від форми власності);
затвердження етичного кодексу відповідної професії, правил та стандартів професійної діяльності, контролю їхнього дотримання;
експертиза проектів законів та інших нормативно-правових актів у СОЗ;
участь представників у встановленні єдиних кваліфікаційних вимог до суб’єктів професійної діяльності та контроль за їхнім дотриманням;
допуск до професійної діяльності;
збір та узагальнення статистичної звітності суб’єктів професійної діяльності;
ведення реєстру суб’єктів професійної діяльності;
затвердження розміру та порядку сплати професійного збору;
надання навчальним закладам підтримки з розробки та впровадження навчальних програм;
методологічна та інформаційна підтримка суб’єктів професійної діяльності;
безперервна післядипломна освіта суб’єктів професійної діяльності;
обов’язкова участь представників у розробці галузевих стандартів у СОЗ;
участь представників у розробці програми медичних гарантій;
внесення до органів державної влади пропозицій щодо здійснення регуляторної політики у сфері діяльності медичної, фармацевтичної професій;
представництво спільноти у міжнародних професійних відносинах;
делегування представників до консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються при органах державної влади та місцевого самоврядування;
делегування представників до складу конкурсних комісій з питань заміщення керівних посад у системі органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у СОЗ, а також на заміщення посад керівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я;
клопотання з обґрунтованими рекомендаціями на присвоєння державних нагород;
притягнення суб’єктів професійної діяльності до дисциплінарної відповідальності у порядку, визначеному Законом;
підвищення престижу медичної, фармацевтичної професії;
інші функції, передбачені законодавством та Статутом професійної палати.

Право на створення професійних палат – ключова відмінність законопроекту № 8250-2 від законопроектів № 8250 та № 8250-1. Останні два передбачають обов’язкове створення таких палат і включення до них лікарів після того, як закон набере чинності.

Підготувала Ольга Радучич

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 9 (430), травень 2018 р.

Номер: Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 9 (430), травень 2018 р.