13 червня, 2018
Аденоматозні та гіперпластичні поліпи шлунка: тактика ведення пацієнтів
Останнім часом у всьому світі спостерігається збільшення кількості пацієнтів з поліпами шлунково-кишкового тракту. Це пояснюється, з одного боку, абсолютним зростанням показника захворюваності в дорослих і дітей, а з іншого – більш стрімким розвитком ендоскопії, яка є основним достовірним методом діагностики цього захворювання.
Особливе місце посідають поліпи шлунка, оскільки вони часто малігнізуються. Проблема полягає у відсутності ймовірних клінічних критеріїв, характерних лише для поліпів шлунка, що ставить у скрутне становище практичних лікарів при встановленні діагнозу і проведенні диференційної діагностики. Актуальність теми зумовлена також складністю вибору лікувальної тактики, методу й обсягу оперативного втручання залежно від локалізації, розмірів, поширеності та морфологічної структури поліпів.
Поліпи шлунка – це доброякісні пухлиноподібні утворення залозистої структури, що формуються зі слизової оболонки шлунка. Як правило, їхній ріст спрямований у порожнину шлунка, вони або мають широку основу, так звані сидячі поліпи, або розташовуються на довгій ніжці – стрілчасті поліпи. Останні, ніби продовжуючи складки слизової оболонки шлунка, розміщуються на її верхівках. Форма поліпів є досить різноманітною: округла, овальна, грибоподібна, сосочкоподібна. Розміри поліпів шлунка варіюють від малих (3-4 мм) до великих (>40 мм). Консистенція поліпів залежить від кількості залозистих клітин: чим їх більше, тим поліпи будуть м’якшими. Середній розмір поліпів – 15 мм, хоча іноді спостерігаються великі пухлини, що досягають 60 мм.
Найчастіше поліпи шлунка клінічно себе не проявляють, часом виявляються при проведенні відеогастродуоденоскопії щодо іншої патології. Вони більшою мірою характерні для пацієнтів середнього віку – від 40 до 50 років, однак останніми роками діагностуються і в осіб молодшого віку, навіть у дітей. Здебільшого поліпи шлунка розвиваються в чоловіків. Переважна локалізація поліпів – ділянка воротаря шлунка, рідше вони візуалізуються в тілі шлунка. Однаково часто спостерігаються поодинокі та множинні поліпи, значно рідше діагностується дифузний поліпоз шлунка, який у деяких випадках має спадковий характер і з великим ступенем імовірності може малігнізуватися.
Причини, що призводять до розвитку та прогресування поліпів шлунка, є різноманітними. Утворення поліпів розглядається як реакція організму на різні фізіологічні порушення та запальні процеси в слизовій оболонці шлунка. Так, одним із чинників є інфікування Helicobacter pylori різних відділів шлунка та дванадцятипалої кишки. Бактерія, проникаючи в слизову оболонку антрального відділу шлунка, призводить до розвитку запального процесу та гастриту надалі. Як наслідок, утворюються ерозії, які прогресують у виразковий дефект. У майбутньому можливе виникнення і зростання поліпа. Ступінь ризику малігнізації залежить від тривалості персистенції бактерій Helicobacter pylori у шлунку, а також від ступеня обсіменіння слизової оболонки шлунка цими мікроорганізмами.
Важливу роль у формуванні поліпів відіграє іонізуюче випромінювання, оскільки слизова оболонка, що вистилає шлунок, однією з перших реагує на радіаційні потоки фотонів та іонів. Цей фактор підтверджений тим, що в районах, де спостерігається підвищений рівень радіації, частота діагностування поліпів є вкрай високою. Групу ризику виникнення поліпоподібних утворень у шлунку становлять пацієнти віком старше 40 років.
Виникнення утворень у порожнині шлунка може зумовлювати споживання їжі, в якій вміст нітритів і нітратів значно перевищує нормальні значення. Це передусім овочі, для вирощування яких використовують різні стимулятори росту, хімічні речовини для боротьби зі шкідниками, а також консерванти для тривалого зберігання врожаю. Також негативний вплив на слизову оболонку шлунка мають копчені, в’ялені, солоні продукти, алкоголь, особливо фальсифікований.
Прийом багатьох лікарських засобів, зокрема нестероїдних протизапальних препаратів, призводить до подразнення слизової оболонки шлунка, підвищення чутливості та вразливості. Нікотин, який надходить разом із тютюновим димом, здатний подразнювати епітеліальні клітини органа; як наслідок, вони починають перероджуватися.
За морфологічними ознаками поліпи поділяють на залозисті поліпи фундального відділу шлунка, гіперпластичні й аденоматозні.
Фундальні залозисті поліпи поділяють на спорадичні фундальні поліпи та поліпи, що виникли на тлі сімейного аденоматозного поліпозу кишечнику. Спорадичні поліпи становлять до 50% всіх доброякісних епітеліальних поліпів шлунка. Більшість із них візуалізуються в ділянці дна і тіла шлунка, вони мають широку основу діаметром до 5 мм. Дисплазія в таких випадках розвивається вкрай рідко і становить понад 1%. Ці поліпи не пов’язані з розвитком атрофічного гастриту, не асоціюються з Helicobacter pylori. Крім того, є дані про здатність цих мікроорганізмів призводити до регресії поліпів.
Окремо слід сказати про поліпи, які можуть виникати на тлі тривалого прийому інгібіторів протонної помпи (ІПП). Думки дослідників щодо цього є суперечливими. Як свідчать дані багатоцентрового дослідження, у середньому через 35 міс прийом ІПП може призводити до виникнення та прогресування поліпів шлунка. Відміна цих препаратів зумовлює зменшення їхніх розмірів або навіть повне зникнення вже через 3 міс. Інші дослідження не виявили зв’язок між тривалим прийомом ІПП і виникненням поліпів шлунка.
На тлі сімейного аденоматозного поліпозу фундальні залозисті поліпи діагностуються найчастіше і виникають унаслідок мутації АРС-гена. Вірогідних ендоскопічних і гістологічних критеріїв диференціації спорадичних фундальних поліпів і поліпів, що виникли на тлі сімейного аденоматозного поліпозу, на сьогодні не існує.
Тактика ведення хворих із фундальними залозистими поліпами зводиться до спостереження за пацієнтом, дослідження матеріалу біопсії для виявлення дисплазії, встановлення необхідності проведення поліпектомії. Поліпектомія при спорадичних фундальних залозистих поліпах не рекомендована. Молодим пацієнтам із множинним фундальним залозистим поліпозом і явищами дисплазії в біопсійному матеріалі рекомендовано проведення колоноскопії для виключення сімейного аденоматозного поліпозу.
Гіперпластичні поліпи – поліпозні розростання, що утворюються внаслідок гіперплазії епітеліальних клітин шлунка, яка має характер істинної пухлини, тому вони майже ніколи не малігнізуються. Гіперпластичні поліпи спостерігаються набагато частіше за інші добро‑якісні епітеліальні поліпи шлунка і становлять до 70% усіх виявлених поліпоподібних утворень. Гістологічно вони характеризуються проліферацією поверхневого епітелію за рахунок деформації та подовження ямок.
Найбільш часта локалізація – антральний відділ при спорадичних поліпах, при множинному поліпозі – у всіх відділах шлунка. Найпоширенішою причиною розвитку гіперпластичних поліпів є персистенція Helicobacter pylori, тому в разі успішної ерадикації майже у 80% випадків спостерігається регресія поліпів.
Якою ж є лікувальна тактика ведення пацієнтів із гіперпластичними поліпами шлунка і які види адекватної терапії можна запропонувати хворому? Оскільки такі поліпи малігнізуються дуже рідко, лікування пацієнтів із дрібними та середніми гіперпластичними поліпами може бути успішним і на перших етапах мати наглядовий характер. Такі хворі повинні бути під контролем у гастроентеролога, отримувати медикаментозну терапію з урахуванням виявлених змін при обстеженні, дотримуватися дієтичних рекомендацій. Спостереження за пацієнтами проводиться 1 раз на 3 міс, ендоскопічний контроль – 1-2 рази на рік.
Гастроентеролог повинен оцінити динаміку розвитку поліпа, зміну його розмірів, дати поверхневу характеристику поліпа, а саме звернути увагу на нерівність країв поліпа, наявність ерозії або виразки поверхні поліпа, контрактну кровоточивість, утворення нових поліпів. Збільшення розмірів поліпа, зміна його поверхневих характеристик можуть свідчити про малігнізацію поліпоподібного утворення.
Єдиної думки щодо поліпектомії гіперпластичних поліпів не існує. Одні клініцисти рекомендують видаляти всі невеликі поліпи і проводити періодичну біопсію поліпів великих розмірів. Інші вважають, що поліпектомію слід проводити лише за наявності поліпів великих розмірів, оскільки, на їхню думку, рак шлунка розвивається саме в таких поліпоподібних утвореннях.
Залозисті клітини формують доброякісну пухлину (зокрема, аденоматозний поліп) із досить високим ризиком трансформації в рак шлунка. За гістологічною структурою аденоматозні поліпи поділяють на тубулярні, що складаються із залозистих клітин, папілярні (ворсинчасті), які складаються з шару слизової оболонки шлунка, і папілярно-тубулярні, що складаються з залозистих клітин і ворсинчастих структур. Найчастіше і швидше за всіх у злоякісну пухлину трансформуються тубулярні пухлини. Частота утворення таких поліпів становить до 30%. Вони розташовуються в усіх відділах шлунка, але переважно в антральному. Часто аденоматозні поліпи супроводжуються атрофічним гастритом та інтестинальними метаплазіями.
У виникненні та прогресуванні аденоматозних поліпів велику роль відіграє генетична схильність до формування передракової пухлини шлунка. З віком ризик трансформації аденоматозного поліпа в аденокарциному шлунка зростає.
Курація пацієнтів з аденоматозними поліпами зводиться до своєчасного невідкладного видалення поліпа. Після проведення поліпектомії контрольна ендоскопія здійснюється через рік. Якщо ж поліп був видалений не в повному обсязі або було виявлено високий рівень дисплазії, то повторна ендоскопія має проводитися через 6 міс.
В окрему групу виділено множинні поліпи, які можуть успадковуватися: синдром Пейтца – Єгерса, синдром Гарднера, синдром Коудена та ювенільні поліпи. Останні формуються зазвичай у перші 10 років життя дитини, що зрозуміло з їхньої назви. Ювенільні поліпи – це поодинокі поліпи з наявністю гамартомної та запальної складових, вистелені незміненим шлунковим епітелієм. Виникнення таких поліпів зумовлюється численними генними мутаціями (BMPRIA, 10q22.3, SMAD4,18q21.1). Поліпи ювенільного типу уражають не тільки шлунок (частіше його антральний відділ), а й товстий кишечник. Розміри ювенільних поліпів – від 5 мм до 20 мм. Структура їхня представлена звитими кістами, що містять слиз, які розростаються із запаленого набряку слизової оболонки шлунка.
Якщо у хворого діагностується одна з цих форм поліпозу, то дрібними поліпами в нього буде вкрита вся поверхня слизової шлунка. Такі пухлини спостерігаються досить рідко, можуть бути виявлені в будь-якому віці. Ведення пацієнтів з ювенільними поліпами зводиться до видалення поліпів, розмір яких перевищує 1 см. Рекомендовані регулярні спостереження й ендоскопічні дослідження з огляду на високий ризик рецидиву. Спадкові поліпи реєструють також нечасто. Прикладом рідкісного аутосомно-домінантного синдрому є синдром Коудена.
Характерними для нього є множинні поліпи, патологія щитоподібної та грудної залоз, сечовивідної системи. Гістологічно цей вид поліпів характеризується кістоподібними розширеннями залоз, папілярними складками, наявністю елементів сполучної тканини.
Клінічно малі та середні поліпи зазвичай себе не проявляють. Серед симптомів, за якими можна припустити наявність у пацієнта поліпозного ураження слизової оболонки шлунка, слід виділити надмірне слиновиділення, відсутність і зміну апетиту, відрижку, нудоту, неприємні відчуття у верхньому відділі живота, спотворений смак і неприємний запах із рота, загальну слабкість, швидку втомлюваність, втрату маси тіла.
Зі збільшенням розмірів поліпів клінічна симптоматика стає більш яскравою, оскільки великі поліпи можуть призводити до порушення прохідності шлунка аж до шлункової непрохідності; поліпи на ніжці можуть, мігруючи через воротар у дванадцятипалу кишку, обмежуватися воротарем, викликаючи гострий переймоподібний біль у верхньому відділі живота; аденоматозні поліпи з великим ступенем імовірності можуть трансформуватися в рак шлунка. Крім того, великі поліпи можуть викликати ускладнення у вигляді шлунково-кишкової кровотечі, яка клінічно проявляється гематомезісом, меленою.
З диспепсичних скарг пацієнти частіше відзначають здуття та бурчання в животі, печію, нудоту, блювання, діарею, що чергується із запорами. Тривалість існування поліпа впливає на інтенсивність цих ознак. У процесі прогресування та зростання пухлини спостерігається посилення інтенсивності диспепсичних скарг. Останні зумовлені патологією шлунково-кишкового тракту, на тлі якої виникає та прогресує поліпоподібне утворення. Зазначені скарги змушують пацієнта звернутися до гастроентеролога. Больові відчуття виникають після прийому їжі внаслідок подразнення слизової оболонки шлунка.
При цьому виникає відчуття переповнення шлунка, важкості, дискомфорту в епігастральній ділянці через зменшення природного обсягу шлунка за рахунок пухлини. Чим більші розміри поліпоподібного утворення, тим більше їжа, що потрапила в порожнину шлунка, розтягує його. Розтягування шлунка і стає причиною больових відчуттів, які виникають на тлі подразнення нервових закінчень, у серозній оболонці шлунка. Час виникнення больового синдрому залежить від відділу шлунка, де утворився поліп.
Якщо біль виникає одразу після їжі, то, як правило, поліп розташовується високо, у кардіальному відділі шлунка. Якщо поліпоподібне утворення виявлено в нижніх відділах шлунка, то біль з’являється набагато пізніше – через годину або півтори після прийому їжі.
Поліпи можуть ускладнитися кровотечею, про що може свідчити мелена, гематомезіс, зниження артеріального тиску, тахікардія, об’єктивні дані (бліді шкірні покриви, холодний піт, загальна слабкість). Причиною виникнення кровотечі найчастіше стають поліпи, які мають довгу ніжку грибоподібної форми.
Саме внаслідок травми, перекруту ніжки і виникає кровотеча. Некроз поліпів на широкій ніжці також характеризується високою ймовірністю розвитку кровотечі. Небезпечність цієї ситуації полягає в тому, що кровотеча може бути прихованою. Спочатку стан пацієнта істотно не погіршується, однак тривала прихована кровотеча призводить до зниження рівня гемоглобіну і кількості еритроцитів, розвитку анемії. Така кровотеча спостерігається при постійному травмуванні поліпа їжею, агресивним секретом у шлунку.
Іншим серйозним ускладненням поліпів може бути порушення пасажу їжі шлунком унаслідок утворення поліпа в пілоричному відділі. Їжа, натрапляючи на перешкоду, затримується в шлунку, евакуація її у дванадцятипалу кишку при цьому утруднена. Це призводить до посилення гнильних процесів у шлунку з підвищеним газоутворенням, що викликає розвиток больового синдрому, блювання гнильним вмістом, неприємний запах із рота. Швидке й істотне збільшення поліпа може спричинити непрохідність шлунка.
Основним інструментальним методом діагностики поліпів є відеоезофагогастродуоденоскопія, яка дозволяє ретельно оглянути слизову оболонку шлунка, виявити поліпоподібні утворення, оцінити їх характер, розмір, локалізацію, зробити забір біопсійного матеріалу для подальшого гістологічного дослідження, визначення наявності Helicobacter pylori, а також ступеня обсіменіння цим мікроорганізмом слизової оболонки шлунка. Рентгенологічне дослідження шлунка з контрастною речовиною дозволяє візуалізувати контур стінок шлунка і виявити поліпи середніх і великих розмірів. Діагностика поліпів малих розмірів за допомогою цього дослідження дещо ускладнена.
Лабораторних методів діагностики поліпів шлунка немає, але при виразці поліпа доцільно проводити дослідження калу на приховану кров. Поліпи можуть бути причиною розвитку анемії, про що свідчить клінічний аналіз крові. Для виявлення Helicobacter pylori проводять дихальний тест, дослідження крові на наявність антитіл імуноферментним методом, методом полімеразно-ланцюгової реакції з використанням матеріалу слини, сироватки крові або калу.
Тактика ведення пацієнтів з поліпами шлунка може бути вичікувальною (динамічне спостереження і контроль) або активною хірургічною (видалення поліпів під час ендоскопії або порожнинної операції). Оскільки специфічної медикаментозної терапії поліпів шлунка немає, рекомендуються медичні препарати відповідно до принципів лікування того захворювання, на фоні якого утворився поліп.
Так, лікування хронічного гастриту включає призначення препаратів, що знижують шлункову секрецію. Пріоритет слід віддавати ІПП, а саме препаратам пантопразолу з урахуванням відсутності міжлікарської взаємодії в дозі 40 мг 2 р/добу за 30 хв до прийому їжі, тривалість лікування визначається індивідуально. При резистентності до ІПП застосовуються блокатори Н2-гістамінових рецепторів (фамотидин). У разі виявлення гелікобактерної інфекції показано проведення потрійної антигелікобактерної терапії (пантопразол 40 мг 2 р/добу за 30 хв до прийому їжі, амоксицилін 1000 мг 2 р/добу після прийому їжі, кларитроміцин 500 мг 2 р/добу після прийому їжі).
З метою корекції моторних порушень хворому призначають препарати прокінетичної дії (домперидон, мосаприд, ітоприд).
Важливим доповненням до медикаментозної терапії пацієнтів з поліпами шлунка є дотримання дієти та режиму харчування. Слід повністю виключити прийом алкоголю та тютюнопаління. Алкоголь має безпосередню шкідливу дію на слизову оболонку шлунка, що призводить до утворення ерозій у ній, виразки поліпа. Нікотин знижує захисні властивості слизової оболонки шлунка та сприяє підвищенню секреції соляної кислоти.
Пацієнти з поліпами шлунка повинні повністю виключити зі свого раціону кислу, гостру, солону їжу, яка подразнює слизову оболонку шлунка, обмежити вживання жирних страв, продуктів, що містять консерванти, у тому числі маринади домашнього приготування, що сприяють посиленню секреції соляної кислоти. Не рекомендується також вживати міцну каву і чай. При поліпах важливо дотримуватись оптимального режиму харчування: часте вживання їжі невеликими порціями. Рекомендується вживати продукти у вареному, печеному, тушкованому вигляді.
Молочні та кисломолочні продукти можна вживати в необмеженій кількості, якщо їхній прийомне викликає в конкретного пацієнта дискомфорту у вигляді здуття і бурчання в животі, порушення випорожнень. Денний раціон хворого з поліпом шлунка має обов’язково включати супи або малоконцентровані бульйони. Овочі та фрукти рекомендується вживати після теплової обробки. Варто відмовитися від прийому редису, редьки, селери, цитрусових, ананасу, хурми. Білкову їжу можна вживати в будь-якій кількості, але бажано у вареному або тушкованому вигляді.
Якщо консервативне лікування не дає змоги досягти необхідного результату, спостерігається прогресивне збільшення в розмірах поліпоподібного утворення, утворення нових поліпів, існує високий ризик малігнізації поліпа, порушення прохідності шлунково-кишкового тракту або інших ускладнень, то хворому показано оперативне лікування – поліпектомія.
На сьогодні існує декілька методів ендоскопічного видалення поліпів: механічна ендоскопічна поліпектомія, електроексцизії та електрокоагуляція. Ендоскопічним методам хірургічного лікування пацієнтів з поліпами шлунка віддають перевагу при поодиноких утвореннях, коли спостерігається мінімальне ураження слизової оболонки шлунка. При механічній ендоскопічній поліпектомії поліп видаляється за допомогою металевої петлі, а відсічене утворення – за допомогою ендоскопа. Цей метод небезпечний тим, що існує високий ризик розвитку кровотечі.
Суть ендоскопічного видалення поліпів методом електроексцизії полягає в стисненні спеціальною петлею ніжки поліпа біля самої основи та проведенні діатермокоагуляції. Після електроексцизії показано проведення контрольної ендоскопії через 10-12 тиж для уточнення повноти очищення стінок шлунка від поліпів. Іноді проводять додаткове видалення залишків поліпа. Остаточне відновлення дефектів слизової оболонки, що утворилися в результаті ендоскопічного видалення поліпів, відбувається упродовж 2-8 тиж. Хворі, які перенесли електроексцизію та електрокоагуляцію, мають перебувати під наглядом гастроентеролога, їм рекомендуються регулярні обстеження для своєчасного виявлення можливого повторного утворення поліпа.
Однак клініцистам варто пам’ятати, що при надмірно частому ендоскопічному контролі слизової оболонки шлунка з частими біопсіями поліпів їхнє зростання та прогресування може прискорюватися. Також часта ендоскопія може призводити до поширення злоякісного процесу, прискорення й інтенсифікації метастазування. Тому кожен гастроентеролог повинен щоразу ретельно зважувати необхідність проведення повторних досліджень у кожному конкретному випадку.
Слід враховувати, що вказані способи ендоскопічного видалення поліпів не дають стовідсоткової впевненості, що патологічний процес у слизовій оболонці шлунка не рецидивує. Крім того, завжди існує дуже високий ризик перфорації стінки шлунка. Ці операції не показані пацієнтам із кардіостимулятором, а також у разі наявності порушень у системі згортання крові та тяжкого соматичного стану пацієнта.
Якщо ж виявлено поліп великих розмірів (>30 мм), на широкій ніжці або множинні поліпи, що утворюють поліпоподібні зрощення, поліпи, які часто рецидивують, утворення, ускладнені масивною кровотечею, некрозом, защемленням, непрохідністю шлунка, малігнізацією, потребується відкрите оперативне лікування або резекція шлунка.
Метод відкритого оперативного лікування поліпів є найбільш небезпечним через розвиток різних післяопераційних ускладнень, а саме: пневмоній, тромбозів, кишкової непрохідності. Резекція шлунка є найбільш травматичним способом видалення поліпів, тому для проведення цієї операції існують строгі показання: поліп дуже великих розмірів, множинні поліпозні розростання, поліпи, що неодноразово рецидивували, защемлення ніжки поліпа або його некроз, трансформація поліпа в злоякісне новоутворення, розвиток кишкової непрохідності. У результаті резекції шлунка у хворого в післяопераційний період можуть виникнути досить серйозні ускладнення, зокрема демпінг-синдром. При цьому пацієнт має виражену слабкість, від нудоти і блювання в нього посилюється серцебиття.
Потрібно пам’ятати, що навіть після успішного видалення поліпів імовірність рецидиву захворювання залишається досить великою, тому необхідне регулярне спостереження в лікаря і дотримання пацієнтом комплексу профілактичних заходів. Зокрема, дієта, здоровий спосіб життя, своєчасне лікування запальних захворювань шлунково-кишкового тракту і порожнини рота. Ризик виникнення поліпів зростає з віком. Уважніше ставитися до стану свого здоров’я та дотримуватися профілактичних заходів слід усім пацієнтам віком старше 40 років.
При виникненні будь-яких порушень у роботі травної системи необхідно негайно пройти медичне обстеження, яке включатиме виконання ендоскопічного обстеження травного тракту з біопсією матеріалу з патологічних вогнищ.
Специфічних заходів профілактики поліпів шлунка на сьогодні не існує. Профілактичні заходи мають бути спрямовані насамперед на запобігання розвитку та прогресування гастриту, своєчасну діагностику, адекватну терапію, проведення антигелікобактерних заходів, оскільки саме хронічний гастрит є головною причиною розвитку та прогресування поліпів шлунка.
Основними заходами профілактики запальних захворювань шлунка є збалансоване харчування, дотримання режиму харчування, обмеження куріння і прийому алкогольних напоїв, уникнення безконтрольного прийому лікарських препаратів, таких як аналгетики, нестероїдні протизапальні засоби, жарознижувальні препарати. Хворим, в яких вже діагностовано поліп шлунка, прийом препаратів групи нестероїдних протизапальних засобів категорично протипоказаний.
Після виконання процедури з видалення поліпа пацієнт потребує дієти, спрямованої на відновлення органа. Якщо була проведена ендоскопічна процедура, то, як правило, реабілітація не забирає багато часу. Повне відновлення слизової оболонки органа відбудеться протягом 20-30 днів. У першу добу після операції пацієнтові слід відмовитися від прийому їжі. Потім необхідно дотримуватися певної дієти, раціон не має містити продукти, які дають хімічне, термічне та механічне подразнення. Це дозволить швидше налагодити роботу травної системи. У період відновлення не рекомендується включати в раціон манну кашу, свіжу випічку, торти, тістечка, баранину, свинину, яловичину, жирні сорти птиці (качка і гуска). Не слід вживати такі овочі та фрукти, як капуста, редис, інжир, слива, виноград.
Забороняється споживання ковбасних виробів, консервів, маринадів, соусів, харчових добавок. Рекомендується вживати розварені каші (гречану, вівсяну, рисову), галетне печиво, суп на слабкому м’ясному бульйоні, м’ясо курки, кролика, індички, телятину. Дозволено вживання бананів і печених яблук, кабачків, буряка, моркви, цвітної капусти, парового омлету, некислого нежирного сиру, нежирної сметани, йогурту.
Своєчасне видалення поліпів робить прогноз перебігу захворювання в пацієнта сприятливим. Однак слід пам’ятати про високу ймовірність повторного виникнення поліпів. Регулярне диспансерне спостереження, своєчасне й адекватне лікування супутньої патології дозволяють швидко виявити рецидив та своєчасно провести видалення нових утворень на ранній стадії малоінвазивними методами. Після видалення поліпів відновлення працездатності хворого відбувається, як правило, в повному обсязі.
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 10 (431), травень 2018 р.