9 лютого, 2019
Перинатальні та акушерські наслідки перенесених хронічних захворювань статевих органів у жінок фертильного віку
Високий рівень материнської та перинатальної захворюваності та смертності – одна з найбільш важливих проблем сучасного акушерства. Пошук шляхів вирішення цієї проблеми дозволить покращити показники здоров’я майбутніх матерів та новонароджених, а отже, стан здоров’я населення України [1, 2].
У розв’язанні цієї проблеми у нашій країні обов’язково використовують концепцію безпечного материнства [3, 4], яку у 1980-х рр. ухвалила Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). Ця концепція передбачає реалізацію комплексу соціально-економічних, правових і медичних заходів, які сприяють народженню бажаних дітей у вікові періоди, безпечні для здоров’я жінки, та збереженню життя матері та дитини, запобігають інвалідизації та забезпечують виховання дітей у поєднанні з материнством, виконанням домашніх обов’язків і здійсненням трудової діяльності. Відповідно до цієї концепції у низці країн розроблено та затверджено державні програми із впровадження принципів безпечного материнства [5].
Демографічну ситуацію в Україні більшість фахівців оцінюють як критичну [6]. За прогнозами експертів, тенденція негативного приросту населення, зумовлена низьким рівнем народжуваності та високим рівнем загальної смертності, збережеться у найближчі роки. Водночас значна різниця рівня смертності серед чоловіків і жінок фертильного віку є причиною диспропорції, яка, у свою чергу, негативно позначається на сімейно-шлюбних відносинах.
На критичну демографічну ситуацію, яка склалася, також безпосередньо впливає соціально-економічне становище України [7]. Соціально-економічна криза, що охопила більшість країн світу, має цілу низку негативних соціально-демографічних наслідків. Несприятливі соціально-економічні чинники здійснюють прямий негативний вплив на здоров’я населення України та підривають вітчизняну систему охорони здоров’я.
У нашій країні негативні тенденції спостерігаються не тільки щодо погіршення здоров’я населення, а й щодо підвищення рівня смертності та скорочення середньої тривалості життя, які зумовлюють низький рівень природного відтворення населення України.
Соціально-економічні фактори, які сприяють виникненню проблем репродуктивного здоров’я, – це низький рівень життя, несприятлива екологічна ситуація, «фемінізація» бідності [8]. У свою чергу, зубожіння жінок призводить до неповноцінного харчування, неможливості народити бажану кількість дітей, інколи навіть одну дитину.
Зниження показників здоров’я жінок та зростання частоти інфекційних захворювань, у тому числі запальних захворювань статевих органів, також є несприятливими прогностичними факторами для перебігу вагітності та пологів. Жінки з хронічними запальними захворюваннями статевих органів (ХЗЗСО) та їх сексуальні партнери мають здійснювати ретельну підготовку до запланованої вагітності. Однак майбутні батьки підготовку до безпечного материнства часто проводять неналежним чином або й зовсім не проводять, внаслідок цього вагітність настає на несприятливому фоні [9-12].
У жінок з інфекційно-запальними процесами статевих органів виникають різні ускладнення вагітності [3, 13], найбільш серйозними з яких є передчасне переривання вагітності та внутрішньоутробне інфікування плода [13, 14].
Невиношування вагітності – одна з найбільш актуальних медико-соціальних проблем сьогодення, яка має не тільки медико-біологічні, а й соціальні аспекти [15‑17]. У дослідженні з вивчення ролі інфекції у невиношуванні вагітності показано, що у його патогенезі беруть участь TORCH-інфекції та інші генітальні інфекції (цитомегаловірус (ЦМВ), вірус простого герпесу 2 типу, токсоплазмоз, хламідіоз, уреаплазмоз, мікоплазмоз). Встановлено, що інфікування цими збудниками безпосередньо впливає на перебіг та наслідки вагітності у жінок із невиношуванням. За наявності у вагітної гострої або реактивної інфекції у 5,6 раза частіше спостерігається припинення розвитку ембріона/плода, у 6 разів – переривання вагітності, у 10 разів – формування плацентарної недостатності; у 3-5% новонароджених діагностована патологія центральної нервової системи (гідроцефалія, наявність ангіоми у стінках шлуночків мозку), майже у 14% – гіпоксично-ішемічне ураження мозку, у 6% – вроджена пневмонія [2].
На сьогодні доведеним є той факт, що серед мікроорганізмів, які потрапляють у порожнину матки з розташованих нижче відділів репродуктивного тракту, переважають умовно-патогенні мікроорганізми, а дисбаланс мікробіоценозу піхви вважають основною причиною ускладненого перебігу вагітності та внутрішньоутробного інфікування плода [18].
Зміни мікробіоценозу піхви супроводжуються порушеннями місцевого імунітету, що проявляються у зниженні рівня імуноглобуліну IgG та підвищенні рівня IgА. У таких жінок фагоцитарне число нейтрофілів і кількість фагоцитів є майже удвічі нижчими і приблизно на 35% вищими показники індукованого та спонтанного нестандартного тесту нейтрофілів. Водночас в інфікованих жінок функціональна активність моноцитів не змінювалась. На підставі результатів вивчення стану імунітету у жінок із невиношуванням вагітності також встановлено активацію Т-хелперів, збільшення кількості природних кілерів (NK) та підвищення їх активності.
Існує взаємозв’язок між бактеріальною інвазією і синтезом цитокінів клітинами амніону, хоріона, децидуальною і плодовими тканинами. Розмноження патогенних мікроорганізмів в амніотичній рідині призводить до підвищення рівня ліпополісахаридів, які активують синтез цитокінів, фактора некрозу пухлини (ФНП), інтерлейкінів (IЛ) 1, 6, 8 та ін. У II триместрі вагітності внаслідок накопичення цитокінів в амніотичній рідині через інфекцію посилюється синтез простагландинів амніоном, що стає причиною переривання вагітності.
Зміни, які спостерігаються у вагітних з інфекційно-запальними процесами статевих органів, зумовлюють значні порушення у фетоплацентарному комплексі. Так, у 69,8% інфікованих жінок відзначається зниження швидкості збільшення біпарієтального розміру (БПР) голівки та середнього діаметра живота (СДЖ) плода, особливо у ІІІ триместрі вагітності. У третини жінок виявлено зменшення товщини плаценти починаючи із 30-го тижня гестації.
У 14% вагітних спостерігається зниження індексу резистентності (ІР), а також поява ділянок із персистуючим кровотоком у судинах басейну середньомозкової артерії та в артеріях пуповини, що свідчить про порушення компенсаторних реакцій плода. У 16% вагітних ІР в артеріях пуповини був достовірно підвищеним. Відсоток наявності двобічної діастолічної вирізки в матковій артерії, яка є високоспецифічною ознакою можливих ускладнень вагітності, сягнув майже 40%.
Зміни стану плода також пов’язані зі зниженим рівнем материнсько-плацентарно-плодової перфузії [19]. У клінічній практиці ці зміни отримали назву «плацентарна недостатність». Згідно з Міжнародною класифікацією хвороб Х перегляду (МКХ‑10) та відповідно до визначення, запропонованого експертами ВООЗ, плацентарну недостатність розглядають як причину затримки розвитку плода, яка, у свою чергу, може призводити до проявів гіпотрофії, дистресу плода, а у деяких випадках – до загибелі плода.
Причинами розвитку плацентарної недостатності можуть бути різні захворювання і патологічні стани, насамперед ті, які супроводжуються порушеннями кровообігу в судинах материнського організму, плаценти та плода. У патогенезі плацентарної недостатності беруть участь низка факторів, які пов’язані з інфекціями урогенітального тракту та запальними процесами цих органів. На підставі результатів досліджень встановлено, що у розвитку плацентарної недостатності важливе значення має не тільки видовий спектр мікроорганізмів, який визначає стан мікробіоценозу піхви, а й інфікування органів урогенітального тракту жінки, яке відбулося до настання вагітності. Виняткове значення для перебігу вагітності та її наслідків мають інфекційні захворювання, які виникають вже під час гестації. Навіть гостра респіраторна вірусна інфекція (ГРВІ) або грип, які перенесені у легкій клінічній формі, можуть спричинити розвиток плацентарної недостатності [20].
У жінок з інфекціями статевих органів морфологічні дослідження хоріона, який отримано як операційний матеріал у випадках самовільного переривання вагітності, показали, що дані цього дослідження тотожні результатам доплерометрії, на підставі яких встановлено діагноз первинної плацентарної недостатності. При цьому у випадках гострої плацентарної недостатності спостерігаються великі ділянки багатополосних ворсин зі зниженою васкуляризацією або з її відсутністю. На цьому фоні визначаються також ділянки дистрофії, які характеризуються наявністю фібробластів та клітин Кащенка – Гофбауера.
Гормональні параметри материнського організму під час фізіологічної вагітності забезпечують її збереження, а при загрозі її переривання внаслідок інфекційного захворювання гормональні зміни впливають переважно на фактори, які активізують скоротливу активність міометрія. Це означає, що взаємодія певних гормонів при загрозі переривання вагітності завчасно підготовлює міометрій до відповіді на стимулятори пологової діяльності.
У процес боротьби з інфекцією залучено багато захисних систем материнського організму, що зумовлює підвищення рівня експресії фактора росту, активацію або зниження апоптозу та проліферації. Специфічні імунні механізми захисту від інфекційних агентів, які активуються під час вагітності, є більш складними, оскільки у цьому процесі задіяні не тільки система імунітету, а й нейроендокринна та гемокоагуляційна системи. А у жінок із невиношуванням вагітності у патологічний процес включені всі ланки нейроендокринної системи, що призводить до порушення їх функціонального стану та взаємозв’язків [21].
Доведено, що розвитку інфекцій у новонароджених сприяють: порушення репродуктивного здоров’я матері, спричинені переважно інфекціями, що передаються статевим шляхом; патологічні зміни фізіологічного ендомікроекологічного стану організму жінки, зокрема пологових шляхів; екстрагенітальна та акушерська патологія вагітних [22].
Дослідження, які провели провідні вітчизняні вчені, показали, що нинішній стан репродуктивного здоров’я населення України викликає особливе занепокоєння, оскільки він не тільки не відповідає міжнародним стандартам, а зазнає впливу різноманітних негативних чинників, особливо протягом останнього десятиліття. І, як наслідок, зберігається тенденція до зростання рівня захворюваності серед жіночого населення [23, 24].
Серйозну загрозу для репродуктивного здоров’я жінок становлять ХЗЗСО, які у разі їх несвоєчасної діагностики та неефективного лікування підвищують ризик розвитку інших порушень, таких як безпліддя, порушення менструального циклу (ПМЦ), гіперпластичні зміни статевих органів та ін.
Актуальність цієї проблеми зумовлена тим, що останніми роками у структурі гінекологічної патології питома вага ХЗЗСО збільшується. Високий рівень інфікування жіночого населення, особливо молодого репродуктивного віку, не тільки становить загрозу для здоров’я населення України, він є несприятливим фактором, який може негативно впливати на стан здоров’я майбутніх поколінь. Проте питання віддалених наслідків ХЗЗСО та їх зв’язку з розвитком перинатальних ускладнень потребує ґрунтовного вивчення.
Таким чином, порушення стану репродуктивного здоров’я жінки внаслідок запальних захворювань статевих органів (ЗЗСО) до вагітності і під час вагітності можуть спричинити акушерські та перинатальні ускладнення [25, 26]. Поки що не з’ясовано, які саме ЗЗСО у жінки до вагітності та яким чином їх тривалість і частота рецидивів можуть сприяти розвитку акушерських та перинатальних ускладнень під час вагітності. Крім цього, не проведено аналіз віддалених наслідків впливу показників стану репродуктивного здоров’я жінок фертильного віку на розвиток певних перинатальних ускладнень. Тому метою нашого дослідження було вивчити перинатальні та акушерські наслідки перенесених ХЗЗСО у жінок фертильного віку на підставі даних катамнезу шляхом проведення клініко-епідеміологічних та соціологічних досліджень.
З метою вивчення стану репродуктивного здоров’я жінок фертильного віку та зв’язку його порушень із розвитком акушерських та перинатальних ускладнень, які розвинулися на фоні ХЗЗСО, проведено клініко-епідеміологічні та соціологічні дослідження. Клініко-епідеміологічні дослідження проведені у популяції жінок фертильного віку, які проживають у промисловому регіоні України, за допомогою типологічної вибірки.
У популяції жінок фертильного віку обстежено 1000 жінок, що дозволило виділити групу, яку склали 240 жінок із ХЗЗСО. Залежно від рівня ураження запальним процесом статевих органів, згідно з сучасною клінічною класифікацією ХЗЗСО (за В.П. Сметник [27]), жінки були розподілені на 3 групи: 1-ша група (78 жінок) – з нижнім рівнем ураження (зовнішніх статевих органів – вульви, піхви та шийки матки); 2-га група (82 жінки) – з верхнім рівнем ураження (внутрішніх статевих органів – матки, маткових труб, яєчників, зв’язкового апарату цих утворень, прилеглої клітковини та очеревини); до 3-ї групи (80 жінок) увійшли жінки з поєднаним ураженням нижнього і верхнього рівнів статевих органів.
Клініко-епідеміологічні дослідження були когортними проспективними та лонгітудинальними, їх проводили у промисловому районі м. Києва. Вивчення катамнезу проведено за період 10 років – з моменту виявлення ХЗЗСО у жінок, які увійшли у групу обстеження. Результати вивчення катамнезу ХЗЗСО у жінок фертильного віку були такі: у групі, яку склали 117 жінок – різниця між кількістю жінок із цією патологією на початку 10-річного терміну (357 жінок) та через 10 років (240 жінок), лікувально-профілактичні заходи забезпечили позитивний терапевтичний ефект у 65 (55,6%) жінок. Із них 45 (38,5%) жінок протягом десятирічного періоду виїхали за межі промислового району м. Києва. Зареєстровано 7 (5,9%) випадків, коли жінки з ХЗЗСО, які пройшли обстеження 10 років тому, відмовились брати участь у повторному клініко-епідеміологічному та соціологічному дослідженні через 10 років, тому вони не були включені у дослідження.
Таким чином, за результатами проведеного дослідження встановлено незначне зниження поширеності ХЗЗСО серед жінок фертильного віку, які проживають у промисловому районі м. Києва, – з 35,7% до 24,0% (з урахуванням причин зниження). Порівняльний аналіз структури поширеності ХЗЗСО за формою захворювання в обстежених жінок показав, що через 10 років частота хронічних вульвітів майже не змінилася – 47 (13,2%) і 28 (11,7%) випадків відповідно. Така сама тенденція спостерігалась щодо показників частоти хронічного вагініту – 76 (21,3%) і 41 (17,1%). Не встановлено також значних змін частоти хронічного цервіциту – 61 (17,1%) проти 32 (13,3%), хронічного сальпінгоофориту – 74 (20,7%) проти 33 (13,7%), за винятком хронічного тазового перитоніту – 37 (10,4%) проти 4 (1,7%). У структурі поширеності ХЗЗСО за формою захворювання спостерігалось незначне зменшення частоти хронічної запальної хвороби матки – 62 (17,3%) проти 34 (14,2%) випадків.
Частота ізольованих форм ХЗЗСО, таких як хронічний вульвіт і хронічний цервіцит, була майже незмінною через 10 років після попереднього дослідження. При цьому значно зменшилась частота ізольованої форми сальпінгоофриту – 19 (15,8%) проти 14 (5,8%) відповідно та частота ізольованої форми хронічної запальної хвороби матки – з 5 (4,2%) випадків до 4 (1,7%) випадків. Натомість частота ізольованої форми тазового перитоніту дещо зросла – з 7 (5,8%) до 21 (8,7%) випадків.
Вивчення катамнезу ХЗЗСО у жінок фертильного віку дало можливість порівняти частоту гінекологічних оперативних втручань через 10 років із показниками, отриманими у ході попереднього клініко-епідеміологічного дослідження. У жінок 1-ї групи зменшилась кількість оперативних втручань з приводу позаматкової вагітності – з 23 (18,4%) до 2 (2,6%). У жінок 2-ї групи частота гінекологічних оперативних втручань становила 26 (21,7%) і 6 (7,2%) відповідно, у жінок 3-ї групи – 24 (21,4%) проти 4 (5,0%). У всіх групах через 10 років зменшилась частота оперативних втручань з приводу апоплексії яєчника: у 1-й групі – з 3 (2,4%) до 1 (1,3%); у 2-й групі – з 4 (3,3%) до 3 (3,6%), у 3-й групі – з 5 (4,5%) до 1 (1,2%). Через 10 років після попереднього обстеження частота консервативної міомектомії була вищою серед жінок 1-ї групи і становила 2 (1,6%) проти 3 (3,8%) випадків, що асоціюється зі збільшенням частоти лейоміоми матки серед жінок із ХЗЗСО.
У жінок із ХЗЗСО істотно зменшилась частота екстрагенітальних захворювань. Так, у обстежених жінок 10 років тому не спостерігалось захворювань серцево-судинної системи, а через 10 років у структурі екстрагенітальної патології провідне місце зайняла соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи (нейроциркуляторна астенія – НЦА). Збільшилась частота захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ): у жінок 1-ї групи – з 18 (14,4%) до 23 (29,5%), така сама тенденція спостерігалась у жінок 2-ї групи – 27 (22,5%) та 28 (29,5%) відповідно. Через 10 років найбільше зросла частота захворювань ШКТ (переважно гастриту) у жінок 3-ї групи – з 26 (23,2%) до 31 (38,8%). Значна кількість випадків НЦА (згідно з сучасними уявленнями, є серцево-судинним неврозом) та гастриту дає підстави стверджувати, що несприятливі умови життя жінок із ХЗЗСО зумовили збільшення стресорного навантаження на організм. Це, у свою чергу, могло стати причиною значної кількості випадків НЦА та гастриту, у розвитку яких неповноцінне харчування та надмірне стресорне навантаження мають найбільш важливе значення.
Вивчення катамнезу ХЗЗСО показало, що через 10 років у жінок із цими захворюваннями збільшилась частота патології ЛОР-органів, особливо у жінок 2-ї та 3-ї груп. Так, на початку дослідження у жінок 2-ї групи захворювання ЛОР‑органів зустрічались у 15 випадках (12,2%), а через 10 років – у 14 (17,1%). У 3-й групі ця патологія у жінок із ХЗЗСО зустрічалась у 13 випадках (11,6%) проти 15 (18,7%).
В обстежених жінок через 10 років, так само як на початку дослідження, незначною була частота захворювань сечовидільної системи. Так, у жінок 1-ї групи цей показник змінився – з 9 (7,2%) до 7 (8,9%). У 2-й групі захворювання сечовидільної системи зустрічались у 13 випадках (10,8%) проти 7 (8,5%). У жінок 3-ї групи цей показник майже не змінився – 15 (13,4%) проти 11 (13,8%).
Результати вивчення катамнезу показали, що у жінок із ХЗЗСО через 10 років збільшилась частота ерозії шийки матки, яка становила 45 (18,8%). Зросла також частота лейоміоми матки: ця доброякісна пухлина зустрічалась на початку дослідження у 4 жінок 1-ї групи (3,2%) проти 5 (6,4%) через 10 років. У жінок 2-ї групи частота лейоміоми матки була порівнянною: 4 (3,3%) проти 5 (6,1%). Через 10 років дещо знизилася частота лейоміоми матки у жінок 3-ї групи – з 6 (5,4%) до 7 (8,7%), натомість збільшилась частота гіперплазії ендометрія, яка зустрічалася у 33 жінок (13,8%).
У всіх групах жінок із ХЗЗСО спостерігалося збільшення частоти доброякісних кіст яєчників: у 1-й групі ця патологія раніше зустрічалася у 5 (4,0%) жінок, а через 10 років – у 8 (10,2%); у 2-й групі – у 6 (5,0%) жінок проти 12 (14,6%). Найбільше зросла частота доброякісних кіст яєчників у жінок 3-ї групи – з 5 (4,5%) до 17 (21,2%).
Частота генітального ендометріозу в катамнезі ХЗЗСО у жінок фертильного віку через 10 років також збільшилась: у 1-й групі – з 6 (4,8%) жінок до 9 (11,5%), у 2-й групі – 8 (6,7%) проти 8 (9,7%). У жінок 3-ї групи цей показник збільшився майже удвічі – з 8 (7,1%) до 12 (15,0%).
Таким чином, за результатами вивчення катамнезу ХЗЗСО у жінок фертильного віку встановлена чітка тенденція до збільшення частоти лейоміоми матки, гіперплазії ендометрія, генітального ендометріозу та доброякісних кіст яєчників через 10 років після попереднього клініко-епідеміологічного обстеження.
У структурі гінекологічної захворюваності спостерігались певні позитивні зміни. Вони стосувалися синдрому полікістозних яєчників, який на початку дослідження у 1-й групі зустрічався у 49 (39,2%) жінок, через 10 років – у 14 (17,9%), у 2-й групі – у 56 (46,7%) і 17 (20,7%) відповідно, у 3-й групі – у 58 (51,7%) та 25 (31,2%).
Що стосується стану репродуктивного здоров’я жінок із ХЗЗСО, відзначається позитивна тенденція зменшення частоти безплідності через 10 років. У жінок 1-ї групи цей показник змінився – з 19 (24,3%) до 3 (29,6%), у 2-й групі – з 49 (40,8%) до 29 (55,4%), у 3-й групі – з 53 (4,3%) до 33 (41,2%).
Показники ПМЦ як параметр змін репродуктивного здоров’я жінок через 10 років залишилися майже незмінними.
На підставі даних катамнезу ХЗЗСО встановлено чітку позитивну тенденцію до зменшення частоти абортів в усіх групах жінок із ХЗЗСО. Так, у 1-й групі частота абортів на початку дослідження становила 29 (23,2%), через 10 років – 24 (10,0%), у 2-й групі – 32 (26,%) та 33 (13,8%) відповідно, у 3-й групі – 32 (28,6%) та 27 (11,3%).
Вивчення катамнезу ХЗЗСО в обстежених жінок за період 10 років дало можливість встановити частоту загострень захворювань цієї групи залежно від часу після останнього лікування (табл. 1).
Найвища частота загострень ХЗЗСО через 1 рік після останнього лікування спостерігалась у жінок 2-ї та 3-ї груп – 28 (34,1%) і 35 (43,7%) відповідно. Така сама тенденція зберігалась у жінок із ХЗЗСО через 3 роки після останнього лікування – 43 (52,4%) і 54 (67,5%), через 5 років – 38 (46,3%) і 47 (58,7%) та через 7 років – 12 (14,6%) і 14 (17,5%). Слід зазначити, що частота загострень ХЗЗСО була найвищою через 3 роки після останнього лікування, через 5 років вона дещо знижувалась, а через 7 років – значно знижувалась. Через 7 років цей показник у жінок 1-ї групи був удвічі нижчим, ніж у 2-й та 3-й групах.
Ще один важливий показник – частоту загострень ХЗЗСО у жінок фертильного віку протягом 1 року – також було встановлено на підставі результатів вивчення катамнезу. Так, через 1 рік після попереднього лікування найвища частота загострень ХЗЗСО – >4 разів на рік – спостерігалася у жінок 2-ї (9,0-11,0%) та 3-ї (15‑18,7%) груп (табл. 2).
Через 1 рік після попереднього лікування загострення ХЗЗСО найчастіше зустрічались у 1-й групі (15 жінок – 19,2%) – 1-2 рази на рік. Через 3 роки після попереднього лікування частота загострень ХЗЗСО (1-2 рази на рік) була найвищою у 2-й групі – у 31 (37,8%) жінок, а також спостерігалась висока частота (>4 загострень на рік) у 3-й групі – у 27 (33,7%) жінок. Високою частота загострень ХЗЗСО протягом одного року через 5 років після попереднього лікування була у 2-й групі – 3-4 рази на рік у 34 (41,5%) жінок та >4 разів на рік у 53 (66,2%) жінок. Через 7 років цей показник у 3-й групі був таким самим, як і через 5 років після попереднього лікування, – 3-4 рази на рік у 29 (35,4%) жінок 2-ї групи та >4 разів на рік у 23 (35,0%) жінок 3-ї групи.
За результатами вивчення катамнезу ХЗЗСО з’ясовано, що протягом 10 років у жінок фертильного віку кількість вагітностей становила 238: у 1-й групі – 79; у 2-й групі – 108 і у 3-й групі – 47.
Протягом 10 років у жінок із ХЗЗСО відбулося 138 пологів, із них фізіологічних – 26 (18,8%), патологічних – 112 (81,2%).
Серед жінок із ХЗЗСО, які завагітніли та народили, кількість тих, які вперше завагітніли, була 91 (65,9%), які повторно завагітніли, – 47 (34,1%). Жінок, які вперше народжували, було 112 (81,2%), тих, які повторно народжували, – 26 (18,8%).
Перебіг вагітності у жінок із ХЗЗСО характеризувався серйозними ускладненнями (табл. 3). У таких вагітних часто зустрічалися гестози I та II половини вагітності. Найвища частота гестозів I половини вагітності спостерігалась у жінок 1-ї та 3-ї груп – 17 (32,1%) та 5 (31,2%) відповідно. Гестози II половини вагітності частіше зустрічалися у жінок 2-ї та 3-ї груп – 23 (33,3%) та 6 (37,5%). Висока частота випадків загрози переривання вагітності, особливо у 1-й та 3-й групах жінок – 8 (50,0%) та 24,0 (45,3%), а також загрози передчасних пологів у 3-й групі – 9 (56,2%) та дещо нижча у 1-й та 2-й групах, а також висока частота мимовільних викиднів у 3-й групі – 8 (50,0%) дають підстави стверджувати про наявність ознак невиношування вагітності у жінок, які перенесли ХЗЗСО під час вагітності.
У всіх групах жінок, які перенесли ХЗЗСО протягом вагітності, реєстрували високу частоту дистресу плода. Найбільш виражені зміни стану плода спостерігалися у 1-й групі – у 43 (81,1%) жінок.
Значна кількість випадків ускладненого перебігу вагітності, безумовно, вплинула на частоту ускладнень під час пологів (табл. 4). У 24,6% жінок усіх груп перебіг пологів ускладнився несвоєчасним відходженням навколоплідних вод, швидкі та стрімкі пологи частіше зустрічалися у жінок 1-ї та 2-ї груп – у 35,8 та 33,3% відповідно. У жінок, які перенесли ХЗЗСО, під час пологів плід перебував у стані гіпоксії. Високу частоту випадків гіпоксії плода реєстрували в усіх групах. Значною крововтратою супроводжувались пологи у жінок 3-ї групи (43,7%).
Слід зазначити, що у всіх жінок із ХЗЗСО спостерігалась висока частота оперативних втручань під час пологів, цей показник був найвищим у жінок 2-ї групи (табл. 5).
Серед жінок із ХЗЗСО зареєстровано високу частоту інфікування плода та новонародженого.
Клінічні ознаки інфікування плода під час вагітності були найбільш вираженими у жінок 3-ї групи (75,0%), що корелює з високою частотою внутрішньоутробного інфікування новонародженого (87,5%).
Таким чином, головну увагу у веденні вагітних із ХЗЗСО слід зосередити на запобіганні невиношуванню вагітності, дистресу плода під час вагітності і пологів, а також інфікуванню плода і новонародженого.
Висновки
- Результати клініко-епідеміологічних досліджень та поглибленого вивчення катамнезу ХЗЗСО дали можливість встановити, що найвища частота загострень захворювань цієї групи у жінок фертильного віку спостерігається при ураженні запальним процесом статевих органів верхнього рівня та поєднаному ураженні верхнього і нижнього рівнів через 3 і 5 років після попереднього лікування. Цей показник у жінок із верхнім рівнем ураження становить 52,4%, а з поєднаним ураженням верхнього і нижнього рівнів – 67,5% через 3 роки після попереднього лікування, через 5 років після попереднього лікування – 46,3 та 58,7% відповідно.
- Стан репродуктивного здоров’я жінок фертильного віку характеризується різними порушеннями. Серед яких найбільш частими є такі: ПМЦ (42,0%), безплідність, яка спостерігалась у кожної другої жінки (53,7%) з поєднаним ураженням запальним процесом верхнього і нижнього рівнів, та аборти (35,0%).
- Вагітність і пологи у жінок із ХЗЗСО супроводжуються значною кількістю ускладнень, патологічними змінами стану плода та новонародженого. Найбільш частими ускладненнями під час вагітності та пологів є невиношування вагітності (21,8%) та дистрес плода (71,7%).
Література
- Антипкін Ю.Г. Репродуктивне здоров’я жінок як важлива складова покращення демографічної ситуації в Україні // Журнал АМН України. – 2007. – Т. 13. – № 3. – С. 476-485.
- Камінський В.В., Маркін Л.Б. та ін. Збереження репродуктивного здоров’я жінки – основа формування здорової нації // Здоров’я України. – 2008. – № 9. – С. 58-59.
- Указ Президента № 1124/2009 (1124/2009) від 29.12.2009. Рада національної безпеки і оборони України «Про стан соціально-демографічної ситуації, охорони здоров’я і ринку праці в Україні».
- Сенчук А.Я., Венцьківський Б.М., Чернов А.В. Безпечне материнство (фізіологічна вагітність): керівництво для лікарів. – 2009.
- Москаленко В.Ф. Концептуальные подходы к формированию современной профилактической стратегии в здравоохранении. От профилактики медицинской к профилактике социальной. – 2011. – С. 35-58.
- Табачников С.И. Методическое пособие по эмоционально-волевой тренировке. – М., 2008. – С. 23-26.
- Веропотвелян П.Н. Эффективность комплексной терапии воспалительных заболеваний влагалища и шейки матки, инфицированных вирусом простого герпеса, у молодых женщин с нарушенной репродуктивной функцией / П.Н. Веропотвелян, Н.П. Веропотвелян, Т.Н. Дринь [и др.] // Репродуктив. здоровье женщины. – 2007. – № 1. – С. 225‑228.
- Naef R.W., Chauhan S.P., Chevalier S.P. Prediction of hemorrhage at cesarean delivery // Obstet Gynecol. – 2008. – Vol. 83 (6). – P. 923-925.
- Подольський Вол.В., Подольський В.В. Сучасні можливості лікування хронічних запальних захворювань статевих органів у жінок фертильного віку // Здоровье женщины. – № 5(121). – 2017. – С. 132-136.
- Флорова О.Г. Репродуктивное здоровье населения / О.Г. Флорова, И.Н. Рябинкина, Н.А. Дурасова // Росс. мед. журн. – 2007. – № 5. – С. 3-5.
- Новиков Е.И. Вирусная инфекция в генезе неразвивающейся беременности в I триместре беременности / Е.И. Новиков, Б.И. Глуховец, Нагорная, А.В. Осипов и др. // Материалы научно-практ. конф. «Актуальные вопросы родовспоможения и репродуктивное здоровье женщин. – СПб., 2008. – С. 77-84.
- Сидорова И.С. Внутриутробная инфекция: ведение беременности, родов и послеродового периода / И.С. Сидорова, И.О. Макаров, Н.А. Матвиенко. – 2008. – С. 160.
- Преждевременные роды: Руководство по эффективной помощи при беременности и родах / Под ред. Элеонор Энкин. – СПб., 2009. – С. 361-374.
- Сидельникова В.М. Привычная потеря беременности. – М.-X., 2008. – С 25-30.
- Подольський В.В., Подольський Вол.В. Акушерські та перинатальні ускладнення і шляхи їх корекції у жінок фертильного віку, що перенесли хронічні запальні захворювання статевих органів: методичні рекомендації. – К., 2013. – 24 с.
- Подольський Вол.В. Профілактика та прогнозування акушерських і перинатальних порушень у жінок, що перенесли хронічні запальні захворювання статевих органів // Журнал НАМН України. Конференція молодих вчених, присвячена 20-річчю НАМН України. – Т. 19. – 2013. – С. 109-110.
- Bhatia P. No difference in mortality between low and high PEEP // Thorax. – 2008. – Vol. 59. – P. 842-842.
- Benirschke K., Kaufmann P. Pathology of the Human Placenta // Springer-Verlag. – 2009. – Vol. 70 (3). – P. 349-392.
- Lewandowski K. Incidence, severity, and mortality of acute respiratory failure in Berlin, Germany // Am J Respir Crit Care Med. – 2005. – Vol.151. – № 4. – P. 1121-1125.
- Запорожан В.М. Акушерство та гінекологія / Запорожан В.М., Цегельський М.Р. – К.: Здоров’я. – 2006.
- Камінський В.В. Збереження репродуктивного здоров’я жінки – основа формування здорової нації / В.В. Камінський, Л.Б. Маркін [та ін.] // Здоров’я України. – 2008. – № 9. – С. 58-59.
- Gille J.P. Respiratory support by extracorporeal circulation with a membrane artificial lung. // Bull Physiopathol Respir (Nancy). – 2007. – Vol. 10. – № 3. – P. 373-410.
- Syndrome, Mechanical Ventilation, and the Prone Position // N Engl J Med. – 2009. – Vol. 345. – P. 610-612.
- Сметник В.П. Неоперативная гинекология: руководство для врачей. // В.П. Сметник, Л.Г. Тумилович. – Кн. 2. – СПб., 1995.
Тематичний номер «Акушерство, Гінекологія, Репродуктологія» № 4 (32), грудень 2018 р.