12 вересня, 2019
Артеріальна гіпертензія
Уніфікований клінічний протокол первинної та вторинної медичної допомоги (Наказ МОЗ України від 24.05.2012 № 384)
Розділ А.3.4 (скорочено)
Гіпертензивний криз (ГК) – це раптове значне підвищення артеріального тиску (АТ) від базового рівня – нормального або підвищеного, яке майже завжди супроводжується появою чи посиленням розладів з боку органів-мішеней або вегетативної нервової системи. ГК, як ускладнені, так і неускладнені, потребують надання невідкладної медичної допомоги для обмеження ураження органів-мішеней або запобігання таким ураженням.
Розділ А.3.4.1. Алгоритм дії лікаря загальної практики під час надання медичної допомоги пацієнтові з неускладненим ГК
- Основне завдання – запобігти розвитку ускладнень.
- Забезпечити моніторинг АТ.
- Заспокоїти хворого й пояснити тактику лікування (за необхідності призначити седативні препарати).
- Провести оцінку клінічного стану, зокрема ризику виникнення ускладнень, які загрожують життю, визначити причину підвищення АТ (уточнити, коли востаннє пацієнт приймав планові антигіпертензивні препарати).
- Надати антигіпертензивні засоби (сублінгвально/перорально).
Лікар обирає препарат (або комбінацію), орієнтуючись на стан хворого (вік, рівень АТ, частота серцевих скорочень [ЧСС], наявність вегетативних розладів та супутню патологію), свій досвід і досвід пацієнта щодо використання антигіпертензивних засобів. Зниження АТ при неускладненому ГК проводиться впродовж годин/доби. Потрібно досягти відносно безпечного рівня АТ. Асоціація кардіологів України рекомендує знижувати АТ до 160/100 мм рт. ст., швидкість зниження середнього АТ має становити не більш ніж 25% упродовж першої години. Для того щоб уникнути надмірного падіння АТ, рекомендовано починати лікування з низьких доз антигіпертензивних препаратів, у разі потреби повторити їхній прийом через 1-2 год. Особливо обережно потрібно підходити до зниження АТ у пацієнтів з ознаками виразного атеросклерозу, зокрема осіб старечого віку. У цієї категорії хворих призначення блокатора кальцієвих каналів короткої дії ніфедипіну може призвести до розвитку нападу стенокардії внаслідок швидкої та виразної гіпотензивної дії препарату й синдрому обкрадання. У разі необхідності отримання ніфедипіну доцільно призначати третину від стандартної дози у комбінації з пропранололом (за відсутності протипоказань).
Важливо узгодити з пацієнтом дозу та час наступного прийому планових антигіпертензивних препаратів, щоб запобігти підвищенню АТ. У разі необхідності провести корекцію планової терапії.
За потреби виконати необхідні інструментальні/лабораторні дослідження – електрокардіографію, офтальмоскопію очного дна тощо – для виявлення потенційно небезпечного ураження органів-мішеней і можливої причини кризового перебігу артеріальної гіпертензії.
У разі неможливості забезпечення моніторингу АТ і клінічних симптомів пацієнт із ГК підлягає госпіталізації.
Найчастіші помилки під час надання медичної допомоги пацієнтові з ГК: пізня діагностика, неналежна оцінка симптомів, невчасне – занадто пізнє – призначення терапії, що не дало змоги уникнути ураження органів-мішеней, неправильний вибір препарату, неналежний моніторинг АТ та інших клінічних симптомів, занадто швидке зниження АТ, що призвело до порушення перфузії внутрішніх органів.
Розділ А.3.4.3. Диференційований підхід до терапії хворих з ускладненими ГК
Рекомендації розроблені робочими групами з невідкладної кардіології та артеріальної гіпертензії Асоціації кардіологів України у співпраці з Науково-практичним товариством неврологів, психіатрів і наркологів України (Артериальная гипертензия, 2011; № 3: С. 64-95).
Спецвипуск «Клінічні випадки та сценарії у невідкладній кардіології», вересень 2019 р