9 грудня, 2016
Реваскуляризація міокарда у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією
Поєднання серцевої недостатності (СН) зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) визначає несприятливий прогноз виживання хворих і асоціюється з частими госпіталізаціями внаслідок декомпенсації кровообігу [45]. За даними Фремінгемського дослідження, середня тривалість життя пацієнтів з ФВ ЛШ <20% і клінічними проявами СН становить 1,7 року для чоловіків і 3,2 року для жінок [28]. Cеред причин виникнення дисфункції лівого шлуночка (ДЛШ) у сучасному світі домінує коронарний атеросклероз [5]. Перебіг хвороби і прогноз виживання пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) гірші, ніж при багатьох видах неішемічної кардіоміопатії [16]. Водночас, на відміну від численних інших причин ДЛШ, у пацієнтів з ІХС є потенційний шанс на відновлення скоротливої функції ЛШ після відновлення коронарного кровопостачання. Причому ймовірність покращення ФВ ЛШ після аортокоронарного шунтування (АКШ) або стентування вінцевих артерій може залежати від наявності та кількості життєздатного («гібернованого») міокарда.
Зниження ФВ ЛШ є важливим незалежним фактором погіршення прогнозу виживання пацієнтів з ІХС, у тому числі після реваскуляризації. У пацієнтів з найнижчими показниками ФВ ЛШ частіше спостерігаються супутній цукровий діабет, клінічні прояви СН і багатосудинне ураження вінцевих артерій [26]. З іншого боку, супутня ДЛШ асоціюється з більшим ризиком кардіохірургічних втручань загалом і тривалий час розглядалася як обмеження для їх виконання. Зокрема, у реєстровому дослідженні Keelan і співавт. (n=1158) госпітальна смертність пацієнтів після перкутанних коронарних втручань становила 3% при ФВ ЛШ <40%, 1,6% – при ФВ ЛШ 41-49% і 0,1% – при ФВ ≥50% (р<0,001). Гірші показники прогнозу виживання зберігалися у зазначених пацієнтів через рік після втручання [26]. Більш часте виникнення «жорстких» кінцевих точок дає підґрунтя для вивчення різних потенційних шляхів покращення перебігу і прогнозу хвороби.
Перші спроби хірургічного лікування пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією (ІКМП) були здійснені понад 40 років тому [36]. У пацієнтів з ДЛШ операція АКШ донедавна супроводжувалася високою летальністю (від 1,4 до 18,6%) та численними ускладненнями у післяопераційному періоді [15, 39, 48]. Отже, показник ФВ ЛШ <20 чи 30% тривалий час вважали протипоказанням до реваскуляризації
[41, 43]. Але протягом останніх років завдяки удосконаленню кардіохірургічних технологій та формуванню відповідної доказової бази реваскуляризація посіла вагоме місце у лікуванні пацієнтів з ішемічною ДЛШ; чітко сформувалися показання до реваскуляризації в узгоджених настановах [23, 37, 52]. Незважаючи на це, за даними нещодавно проведеного огляду клінічної практики, до сьогодні ангіографічні дослідження у пацієнтів з нововиявленою СН здійснюють недостатньо [14]. Крім того, залишається низка нез’ясованих питань щодо відбору пацієнтів і контролю ефективності реваскуляризації, зокрема, доцільності визначення нижнього порогу ФВ ЛШ для виконання АКШ та можливості корекції ДЛШ після операції. Таким чином, метою цього огляду є узагальнення існуючих уявлень щодо можливостей та вибору оптимального методу реваскуляризації у пацієнтів з ішемічною ДЛШ і ознаками СН.
Механізми виникнення ішемічної кардіоміопатії. Життєздатність міокарда
У 1970 році G.E. Burch запровадив термін «ішемічна кардіоміопатія», розуміючи під ним варіант перебігу ІХС, який характеризується множинним ураженням коронарних артерій, збільшеними розмірами порожнин серця та клінічними симптомами застійної СН [9]. У подальших роботах ІКМП визначали як поєднання стенозуючого атеросклерозу субепікардіальних коронарних артерій з дилатацією шлуночків серця, дифузним і вогнищевим кардіосклерозом і, як наслідок, проявами хронічної СН [11]. Причиною міокардіальної дисфункції у пацієнтів з ІКМП є невідповідне кровопостачання серцевого м’яза, що призводить до зниження кровообігу субендокардіальних зон і підвищення внутрішньоміокардіальної напруги. При тривалій ішемії прогресуюче зниження доступності макроергічних сполук та ацидоз спричиняють підвищення жорсткості міокарда, а перевантаження серця об’ємом зумовлює швидке формування дилатації його камер. Важливою рисою ІКМП є потенційна зворотність регіонарних і глобальних порушень функції ЛШ.
Терміном «життєздатний міокард» позначають ішемізований серцевий м’яз зі зниженою функціональною здатністю, в якому є обмежена кількість або немає рубцевої тканини, що, у свою чергу, визначає потенційну можливість відновлення його функції після реваскуляризації. На тлі прогресування ДЛШ життєздатність міокарда забезпечується завдяки суттєвому обмеженню витрат його енергії, тобто стану гібернації. Від гібернованого слід відрізняти поняття «оглушений міокард» – стан післяішемічної ДЛШ, який зберігається після реперфузії, незважаючи на відновлення коронарного кровообігу, коли немає незворотних змін у міо-
карді [17, 38]. «Оглушений» або гібернований міокард, а також післяінфарктне ремоделювання серця є основою для формування ІКМП. Логічно припустити, що відновлення кровопостачання життєздатних сегментів може забезпечити поліпшення насосної функції серця, зменшення імовірності серцево-судинних подій та покращення якості життя пацієнтів з ІКМП [30].
Визначення частки життєздатного міокарда за допомогою стрес-ехокардіографії або перфузійної сцинтиграфії може бути корисним у кандидатів на реваскуляризацію або трансплантацію серця після перенесеного поширеного інфаркту міокарда з аневризмою ЛШ, а також у пацієнтів з ІХС і ФВ ЛШ <35% за відсутності великого рубця. Наголосимо, що у багатьох пацієнтів із зазначеними клініко-інструментальними характеристиками симптоми СН нерідко є еквівалентом стенокардії, що ускладнює визначення пріоритетів ведення хворих. Утім, до цього часу не отримано прямих доказів ролі оцінки життєздатності міокарда для безпосереднього вибору між оптимальною медикаментозною терапією і хірургічною реваскуляризацією [50].
Реваскуляризація порівняно з медикаментозною терапією
Результати численних досліджень свідчать про можливість покращення довготермінового виживання пацієнтів з ІХС і ДЛШ після хірургічної реваскуляризації порівняно з медикаментозною терапією [18, 49, 53]. Зокрема, у дослідженні Veterans Administration Trial of Coronary Bypass Surgery for Stable Angina (VA Trial) у пацієнтів з багатосудинним ураженням та зниженою скоротливою функцією ЛШ (ФВ <50%) спостерігали значущі відмінності виживання у групах медикаментозного і хірургічного лікування при 7-річному спостереженні (52 на противагу 76% відповідно, р=0,002) [46]. У подібному дослідженні The Veterans Administration Unstable Angina Cooperative Study (VA Study) також виявлено сприятливий вплив АКШ на рівень смертності у пацієнтів зі зниженою ФВ ЛШ (<50%). Через 8 років він становив 13% після АКШ і 46% на тлі медикаментозної терапії (р<0,04) [42]. У програмі The European Coronary Surgery Study (EURO) у пацієнтів з ІХС і зниженою систолічною функцією ЛШ (ФВ <50%) порівнювали результати медикаментозної терапії (n=373) і АКШ (n=394). Через 5 років показник виживання у прооперованих пацієнтів був вищим, ніж у хворих, які лікувалися лише препаратами (92 на противагу 82% відповідно, p=0,0001), через 12 років зазначені показники становили 70,6 на противагу 66,7% відповідно (p=0,04) [13].
У 1994 році Yusuf і співавт. провели сукупний аналіз даних семи найбільших на той час досліджень з порівняння впливу АКШ і медикаментозної терапії на 10-річне виживання (n=2650). Варто наголосити, що у більш ніж 50% пацієнтів діагностували трисудинне ураження коронарних артерій. У групі АКШ спостерігали сприятливіший вплив на виживання і симптоми порівняно з медикаментозною терапією: смертність через 10 років становила відповідно 26,4 і 30,5% (p=0,03). Абсолютна користь хірургічної реваскуляризації була найбільшою у пацієнтів з ДЛШ, у яких смертність знизилася майже вдвічі [53].
Наголосимо, що в перших дослідженнях, присвячених реваскуляризації, пацієнти з групи порівняння не могли отримувати низки сучасних засобів медикаментозної терапії. На час їх проведення ще не були доступними статини та блокатори ренін-ангіотензинової системи; інші засоби з доведеним сприятливим прогностичним ефектом, такі як антиагреганти, бета-адреноблокатори і антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів не застосовувались рутинно. Безумовно, зазначена особливість дещо обмежує можливості екстраполяції наведених даних на сучасну популяцію пацієнтів з ІКМП. Утім, з позицій доказової медицини протягом останніх років з’явились нові переконливі докази на користь АКШ у пацієнтів з ДЛШ, які отримували оптимальну медикаментозну терапію.
У дослідженні STICH 1212 пацієнтів з ІКМП (критерій включення – ФВ ЛШ ≤35%, середній показник ФВ ЛШ – 27%) рандомізували у групи АКШ і оптимальної медикаментозної терапії. Через 5 років частота випадків смерті від усіх причин не відрізнялась у порівнюваних групах. Водночас аналіз низки вторинних критеріїв ефективності (смерть від усіх причин або госпіталізації з приводу СН, смерть від усіх причин або госпіталізації з приводу серцево-судинних причин, смерть від усіх причин або потреба в реваскуляризації) виявив кращі результати в групі АКШ [6, 49]. Нещодавно були оприлюднені результати 10-річного спостереження (STICHES), які свідчили про абсолютне збільшення тривалості життя пацієнтів після АКШ на 1,44 року (7,73 на противагу 6,29 року відповідно). Отримані результати є переконливим аргументом на користь виконання АКШ при лікуванні пацієнтів з ІКМП [50].
У дослідженні STICH була виявлена чітка залежність виживання пацієнтів з ІКМП від обсягу життєздатного міокарда. Збережена життєздатність свідчила загалом про кращі перспективи виживання і після операції АКШ, і на тлі медикаментозної терапії, але не була специфічним показником потенційної користі хірургічної реваскуляризації [7]. Очевидно, неоднозначність отриманих даних була зумовлена відносно невеликою кількістю серцево-судинних подій у порівнюваних групах і відсутністю єдиних підходів до визначення життєздатності серцевого м’яза. Незважаючи на отримані дані, оцінка життєздатності може розглядатися у сучасній клініці як засіб прогнозування результатів АКШ і можливості зворотного ремоделювання міокарда у пацієнтів з початково різко зниженою насосною функцією ЛШ.
АКШ чи стентування вінцевих артерій?
З позицій доказової медицини результати хірургічної реваскуляризації порівняно зі стентуванням вінцевих артерій у пацієнтів з ІКМП порівнювали у невеликій кількості рандомізованих досліджень, а також ретроспективних спостережень. У дослідженні AWESOME (n=1645) виживання пацієнтів з ІКМП через 3 роки після стентування та АКШ становило 80 і 79% відповідно [33]. У метааналізі 19 досліджень за участю 4766 пацієнтів з ФВ ЛШ <40% госпітальна та річна смертність не відрізнялися у групах пацієнтів, яким виконували АКШ і стентування [27]. Натомість, за даними аналізу 5-річного виживання у 6033 хворих з ІХС і багатосудинними ураженнями та високим ризиком ускладнень (цукровий діабет або ДЛШ), рівень смертності у групі стентування був у 2,3 раза вищий, ніж після проведення АКШ [8]. В іншому дослідженні не виявили значущої відмінності між виживанням пацієнтів з ІХС і ДЛШ (ФВ ЛШ <35% у 446 пацієнтів) після стентування і АКШ при 36-місячному спостереженні (72 на противагу 69% відповідно) [40]. У дослідженні HEART у пацієнтів з ІКМП і життєздатним міокардом виконували стентування (n=15) або АКШ (n=30). Через 4 роки у порівнюваних групах не виявили різниці щодо смертності від усіх причин, а також якості життя пацієнтів [12]. Загалом існуюча доказова база свідчить про те, що переваги АКШ порівняно зі стентуванням вінцевих артерій виявляються при тривалішому спостереженні у дослідженнях з більшою кількістю пацієнтів [8, 20, 21, 24, 34]. Водночас зберігається місце стентування як засобу покращення якості життя хворих з ІКМП
з відповідними анатомічними показаннями.
Узгоджені рекомендації з реваскуляризації у пацієнтів з ІКМП
У рекомендаціях Європейського товариства кардіологів 2016 року наведені показання до коронаровентрикулографії (КВГ) у пацієнтів із СН [37]. Зокрема, КВГ рекомендована пацієнтам зі стенокардією, в яких не досягається ефект медикаментозної терапії, якщо за іншими параметрами можлива реваскуляризація міокарда. Крім того, показаннями для КВГ є симптомні шлуночкові аритмії або перенесений епізод зупинки серця з успішною реанімацією. КВГ має розглядатися також у пацієнтів із СН і помірною або високою передтестовою імовірністю ІХС та свідченнями наявності ішемії під час проведення неінвазивних стрес-тестів [37].
Загалом у пацієнтів зі стабільною ІХС рішення про виконання реваскуляризації базується на ангіографічних та клінічних критеріях, а метою реваскуляризації є покращення прогнозу виживання пацієнтів і/або якості їх життя [52]. Цілком очевидно, що обидва завдання актуальні для пацієнтів з ішемічною ДЛШ. Натомість у сучасній клініці нижнього порогу ФВ ЛШ при оцінюванні доцільності реваскуляризації не існує [35]. Окрім того, покращення перебігу і прогнозу хвороби після виконання АКШ є найбільш відчутним саме
у пацієнтів з ІКМП.
Під час вибору оптимального способу реваскуляризації необхідно зважати не лише на ступінь вираження атеросклерозу субепікардіальних коронарних артерій, а й на стан дистального русла та колатерального кровообігу [52]. Ще раз наголосимо, що ІКМП часто супроводжується багатосудинними ураженнями, а ФВ ЛШ знижується у міру збільшення сумарного ураження коронарного русла [1]. Згідно з європейськими рекомендаціями з реваскуляризації 2014 року [52] операція АКШ абсолютно показана пацієнтам зі стенозом стовбура лівої коронарної артерії або його еквівалентом (проксимальний стеноз лівої передньої низхідної та огинаючої артерій). Утім, щодо пацієнтів із супутньою СН зазначена рекомендація переважно базується на думці експертів. На підставі результатів дослідження STICH (у яке не включали пацієнтів зі стовбуровими ураженнями і стенокардією ІІІ-IV функціональних класів) АКШ також рекомендоване пацієнтам із СН і ФВ ЛШ ≤35%, ураженням лівої передньої низхідної артерії або багатосудинним ураженням, для зменшення смертності і госпіталізацій унаслідок серцево-судинних причин [37].
На сьогодні АКШ залишається методом вибору у пацієнтів з трисудинним ураженням або гемодинамічно значущим стенозом стовбура лівої коронарної артерії. ДЛШ є вагомим додатковим аргументом на користь виконання операції АКШ за наявності відповідних змін анатомії коронарного русла і клінічних симптомів, оскільки саме в категорії пацієнтів зі зниженою ФВ ЛШ отримано найбільш переконливі докази сприятливого впливу реваскуляризації на прогноз виживання [23, 53].
В американських настановах з АКШ (2011) також зазначено, що наявність і ступінь вираження ДЛШ є одним із клінічних факторів, які впливають на вибір оптимального методу реваскуляризації. На думку їх авторів, існуюча доказова база має певні обмеження, особливо у пацієнтів з вираженою ДЛШ, але дані щодо ефективності АКШ є переконливішими порівняно зі стентуванням. Важливе значення для вибору стратегії ведення хворих з ІКМП мають клінічні параметри, такі як анатомія вінцевих артерій, наявність супутнього цукрового діабету чи хронічної хвороби нирок, а також думка самого пацієнта; кінцеве рішення приймається спільно інтервенційним кардіологом і кардіохірургом [23].
Хоча ураження кількох вінцевих артерій, яке поєднується зі зниженням ФВ ЛШ, є визнаним показанням для реваскуляризації міокарда, виражене зниження ФВ ЛШ асоціюється з підвищенням ризику кардіохірургічного втручання. Саме в цій ситуації оцінка життєздатності міокарда може мати значення для остаточного рішення про доцільність АКШ, що переважно базується на ретроспективних даних і мета- аналізах.
У метааналіз результатів 24 нерандомізованих досліджень, проведених за період з 1992 по 1999 р., включили 3088 пацієнтів з ІКМП і ФВ ЛШ <40%, в яких застосовували різні методи оцінки життєздатності міокарда. Було продемонстровано здатність реваскуляризації покращувати прогноз виживання хворих. У пацієнтів з невисокою часткою життєздатного міокарда у групі АКШ смертність становила 3,2%, у групі медикаментозної терапії – 16% (p=0,0001); за відсутності життєздатності користі реваскуляризації не зареєстровано (7,7 на противагу 6,2% відповідно, відмінності незначущі) [3]. Утім, ретроспективний характер отриманих даних
є певним обмеженням для їх урахування при відборі конкретних пацієнтів для реваскуляризації.
Відсутність переконливих доказів наявності рецидивуючої ішемії у поєднанні з невеликим об’ємом життєздатного міокарда вважається аргументом проти хірургічного лікування [10, 13]. Загалом критерії відбору пацієнтів для проведення реваскуляризації залежно від стану життєздатності серцевого м’яза до сьогодні чітко не визначені, що зумовлено недостатньою доказовою базою та відсутністю узгодженої методології дослідження.
Зазначимо також, що в пацієнтів з термінальною СН може розглядатися можливість трансплантації серця. Але дефіцит донорських органів, юридичні та економічні передумови до цього часу унеможливлюють зазначену операцію для більшості пацієнтів [5].
Критерії ефективності реваскуляризації
На відміну від рандомізованих досліджень, у яких ефект реваскуляризації оцінюють за «жорсткими» кінцевими точками, у клінічній практиці основними критеріями ефективності втручання є зміни насосної функції серця та якості життя, яка насамперед визначається клінічними симптомами. Дані більшості досліджень свідчать про позитивний вплив реваскуляризації на глобальну насосну функцію серця і локальну скоротливість у зоні функціонуючих шунтів у пацієнтів з ФВ ЛШ <40-30% [4,31,47,51]. Наявність стенокардії напруги у пацієнтів до операції АКШ виявилася предиктором покращення ФВ ЛШ у післяопераційному періоді [19, 22]. Більший приріст ФВ ЛШ реєструвався після реваскуляризації міокарда у пацієнтів з гіршими вихідними показниками ФВ ЛШ [32]. У проведеному авторами оригінальному дослідженні (n=111) середня ФВ ЛШ через 6-12 міс після операції АКШ збільшилась з 35% (30-39%) до 42% (35-45%), у середньому – на 18,9% (5,3-32,4%) [2]. Причому в більшості випадків приріст ФВ ЛШ спостерігали не одразу, а з кінця першого місяця після операції, а діапазон динаміки ФВ ЛШ у післяопераційному періоді був дуже різноманітним. Очевидно, є потреба у вивченні предикторів сприятливої або негативної динаміки ФВ ЛШ у пацієнтів з ІКМП після операції АКШ, яка, у свою чергу, може істотно вплинути на перебіг і прогноз хвороби [25].
Іншим чутливим індикатором результату реваскуляризаційного втручання є зменшення клінічних симптомів і покращення асоційованої зі станом хворого якості життя. Цей аспект у пацієнтів з ІКМП може визначатися не лише ступенем вираження ДЛШ та функціональним класом СН за класифікацією NYHA, а й віком, статтю і супутніми хворобами. Правильний відбір пацієнтів для хірургічної реваскуляризації дає змогу очікувати покращення показників якості життя після втручання у переважної більшості пацієнтів [54], причому це покращення є більш відчутним, ніж на тлі лише медикаментозної терапії [29]. Стентування вінцевих артерій також має переваги щодо впливу на якість життя за переважною більшістю оцінюваних шкал, і ці переваги виявляються вже у найближчий час після втручання [44]. Натомість переваги АКШ стають очевидними не одразу, а через 6-12 міс після операції.
Висновки
Ішемічна кардіоміопатія характеризується поєднанням ДЛШ із множинним ураженням коронарних артерій і симптомами СН. Показник ФВ ЛШ є одним із найважливіших предикторів смертності пацієнтів з ІКМП. З позицій доказової медицини доведено можливість та доцільність виконання АКШ у пацієнтів з ІКМП як найефективнішого засобу корекції ФВ ЛШ, покращення перебігу хвороби і прогнозу виживання. Очевидно, стентування поступається хірургічній реваскуляризації за впливом на «жорсткі» кінцеві точки, але може застосовуватися як засіб покращення якості життя пацієнтів з ІКМП.
Література
1. Бокерия Л.А., Работников B.C., Бузиашвили Ю.И. Ишемическая болезнь сердца у больных с низкой сократительной способностью миокарда левого желудочка (диагностика, тактика, лечения). Изд-во НЦССХ им А.Н. Бакулева РАМН 2001; 126.
2. Іванюк Н.Б., Жарінов О.Й., Міхалєв К.О. та ін. Зміни фракції викиду лівого шлуночка у пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією після аортокоронарного шунтування. УКЖ 2016 (прийнято до друку).
3. Allman K.C., Shaw L.J., Hachamovitch R., Udelson J.E. Myocardial viability testing and impact of revascularization on prognosis in patients with coronary artery disease and left ventricular dysfunction: a meta-analysis. JACC. 2002; 39(7): 1151-1158.
4. Bax J.J., Poldermans D., Elhendy A. et al. Improvement of left ventricular ejection fraction, heart failure symptoms and prognosis after revascularization in patients with chronic coronary artery disease and viable myocardium detected by dobutamine stress echocardiography. J. Am. Coll. Cardiol. 1999; 34: 163-169.
5. Bennett L.E., Keck B.M., Daily O.P. et al. Worldwide thoracic organ transplantation: a report from the UNOS/ISHLT International registry for organ transplantation. Clin. Transplant. 2000: 31-44.
6. Bonow R.O., Maurer G., Lee K.L. et al. STICH Trial investigators. Myocardial viability and survival in ischemic left ventricular dysfunction. N Engl J Med. 2011; 364: 1617-1625.
7. Bonow R.O., Castelvecchio S., Panza J.A. et al. Severity of remodeling, myocardial viability, and survival in ischemic LV dysfunction after surgical revascularization. JACC: Cardiovasc Imaging 2015; 8(10): 1-9.
8. Brener S.J., Lytle B.W., Casserly I.P. et al. Propensity analysis of long-term survival after surgical or percutaneous revascularization in patients with multivessel coronary artery disease and high-risk features. Circulation. 2004; 109: 2290-2295.
9. Burch G.E., Giles T.D., Colcolough H.L. Ischemic cardiomyopathy. Am. Heart J.1970; 79: 291-292.
10. Camici P.G., Prasad S.K., Rimoldi O.E. Stunning, hibernation, and assessment of myocardial viability. Circulation 2008; 117: 103-114.
11. Chon J. Critical review of heart failure: the role of ventricular remodeling in the therapeutic response. Clin. Cardiol. 1995; 18(4): 4-12.
12. Cleland J.G., Calvert M., Freemantle N. et al. The Heart Failure Revascularization Trial (HEART). Eur J Heart Fail. 2011; 13(2): 227-233.
13. Cornel J.H., Bax J.J., Elhendy A. et al. Biphasic response to dobutamine predicts improvement of global left ventricular function after surgical revascularization in patients with stable coronary artery disease implications of time course of recovery on diagnostic accuracy. JACC1998; 31(5): 1002-1010.
14. Doshi D., Ben-Yehuda O., Bonafede M. et al. Underutilization of coronary artery disease testing among patients hospitalized with new-onset heart failure. J Am Coll Cardiol. 2016; 68: 450-458.
15. Elefteriades J.A., Tolls G., Levi E. et al. Coronary artery bypass grafting in severe left ventricular dysfunction: excellent survival with improved ejection fraction and functional state. JACC1993; 22(5): 1411-1417.
16. Felker G.M., Thompson R.E., Hare J.M. et al. Underlying causes and long-term survival in patients with initially unexplained cardiomyopathy. The New England Journal of Medicine 2000; 342(15): 1077-1084.
17. Ferrari R., La Canno G., Giubbini R. et al. Hibernating myocardium in patients with coronary artery disease: identification and clinical importance. Cardiovasc. Drugs Ther. 1992; 6: 287-2937.
18. Filsoufi F., Jouan J., Chilkwe J. et al. Results and predictors of early and late outcome of coronary artery bypass graft surgery in patient with ejection fraction less than 20%. Arch. Cardiovasc. Dis. 2008; 101(9): 547-556.
19. Gimelli A., Neto J., Marcassa С. et al. Beneficial effects of coronary revascularization in patients with ischemic left ventricular dysfunction with and without angina symptoms. Interactive Cardiovascular and Thoracic Surgery. 2002; 1: 9-15.
20. Gioia G., Matthai W., Gillin K. et al. Revascularization in severe left ventricular dysfunction: outcome comparison of drug-eluting stent implantation versus coronary artery bypass grafting. Catheter Cardiovasc Interv. 2007; 70: 26-33.
21. Hannan E.L., Wu C., Walford G. et al. Drug-eluting stents vs. coronary-artery bypass grafting in multivessel coronary disease. N Engl J Med. 2008; 358: 331-341.
22. Haxhibeqiri-Karabdic I., Hasanovic A., Kabil E., Straus S. Improvement of ejection fraction after coronary artery bypass grafting surgery in patients with impaired left ventricular function. Med Arh. 2014; 68(5): 332-334.
23. Hillis L.D., Smith P.K., Anderson J.L. et al. ACCF/AHA Guideline for Coronary Artery Bypass Graft Surgery. Journal of the American College of Cardiology 2011; 58(24): 1-90.
24. Hlatky M.A., Boothroyd D.B., Bravata D.M. et al. Coronary artery bypass surgery compared with percutaneous coronary interventions for multivessel disease: a collaborative analysis of individual patient data from ten randomized trials. Lancet. 2009; 373: 1190-1197.
25. Kalogeropoulos A.P., Fonarow G.C., Georgiopoulou V. Characteristics and outcomes of adult outpatients with heart failure and improved or recovered ejection fraction. JAMA Cardiol. Published online July 06, 2016. doi:10.1001/jamacardio.2016.1356.
26. Keelan P.C., Johnston J.M., Koru-Sengul T. et al. Dynamic Registry Investigators: Comparison of in-hospital and one-year outcomes in patients with left ventricular ejection fractions ≤40%, 41-49%, and ≥50% having percutaneous coronary revascularization. Am J Cardiol 2003; 91: 1168-1172.
27. Kunadian V., Pugh A., Zaman A.G., Qui W. Percutaneous coronary intervention among patients with left ventricular systolic dysfunction: a review and meta-analysis of 19 clinical studies. Coron Artery Dis. 2012; 23(7): 469-479.
28. Lloyd-Jones D.M. The risk of congestive heart failure: sobering lessons from the Framingham heart study Current Cardiology Reports 2001; 3(3): 184-190.
29. Mark D.B., Knight J.D., Velazquez E.J. et al. Quality-of-life outcomes with coronary artery bypass graft surgery in ischemic left ventricular dysfunction: а randomized trial. Ann Intern Med 2014; 161(6): 392-399.
30. Marwick T.H., Zuchowski C., Lauer M.S. et al. Functional status and quality of life in patients with heart failure undergoing coronary bypass surgery after assessment of myocardial viability. J. Amer. Coll. Cardiol. 1999; (33): 750-758.
31. Mehrawal Z.S., Trehan N. Off-pump coronary artery bypass grafting in patients with left ventricular dysfunction. Heart Surgery Forum. 2002; 5(1): 41-45.
32. Menicanti L., Castelvecchio S., Ranucci M. Surgical therapy for ischemic heart failure: Single-center experience with surgical anterior ventricular restoration. J Thorac Cardiovasc Surg 2007; 134: 433-441.
33. Morrison D.A., Sethi G., Sacks J. et al. Percutaneous coronary intervention versus coronary bypass graft surgery for patients with medically refractory myocardial ischemia and risk factors for adverse outcomes with bypass. J Am Coll Cardiol. 2002; 39: 266-273.
34. O’Keefe J.H. Jr., Allan J.J., McCallister B.D. et al. Angioplasty versus bypass surgery for multivessel coronary artery disease with left ventricular ejection fraction < or = 40%. Am J Cardiol. 1993; 71: 897-901.
35. O’Connor С.М., Velazquez E.J., Gardner L.H. et al. Comparison of coronary artery bypass grafting versus medical therapy on long-term outcome in patients with ischemic cardiomyopathy (a 25-year experience from the Duke Cardiovascular Disease Databank). Am. J. Cardiol. 2002; 90: 101-107.
36. Oldham H.N., Kong I., Bartel A.G. et al. Risk factors in coronary artery bypass surgery. Arch. Surg. 1972; 86: 525.
37. Ponikowski P., Voors A.A., Anker S.D. et al. 2016 ESC Guidelines for the diagnosis and treatment of acute and chronic heart failure. European Heart Journal 2016; 37: 2129-2200.
38. Rahimtoola S.H. The hibernating myocardium Amer. Heart J. 1989; 117(1): 211-221.
39. Risum O., Nitter-Hauge S., Abdelnoor M. Mortality and morbidity after coronary artery bypass surgery related to pre-operative left ventricular ejection fraction: a follow-up study. European Heart Journal 1996; 17: 874-879.
40. Sedlis S.P., Ramanathan K.B., Morrison D.A. et al. Outcome of percutaneous coronary intervention versus coronary bypass grafting for patients with low left ventricular ejection fractions, unstable angina pectoris, and risk factors for adverse outcome with bypass (the AWESOME randomized trial and registry). Am J Cardiol 2004; 94: 118-120.
41. Shah P.J., Hare D.L., Raman J.S., et al. Survival after myocardial revascularization for ischemic cardiomyopathy: a prospective ten-year follow-up study. J. Thorac. Cardiovasc. Surg. 2003; 126: 1320-1327.
42. Sharma G.V., Deupree R.H., Khuri S.F. еt al. Coronary bypass surgery improves survival in high-risk unstable angina. Results of a Veterans Administration Cooperative Study with an 8-year follow-up. Veterans Administration Unstable Angina Cooperative Study Group. Circulation 1991; 84(5): 260-267.
43. Soliman Hamad M.A., Tan M.E. et al. Long-term results of coronary artery bypass grafting in patients with left ventricular dysfunction. Ann. Thorac. Surg.2008; 85: 488-793.
44. Takiuti M.E., Hueb W., Hiscock S.B. et al. Quality of life after surgical myocardial revascularization, angioplasty or medical treatment. Arq Bras Cardiol 2007; 88(5): 475-481.
45. Taylor D.O., Edwards L.B., Aurora P. et al. Registry of the International Society for Heart and Lung Transplantation: twenty-fifth official adult heart transplant report‑2008. J Heart Lung Transplant 2008; 27: 943-956.
46. The Veterans Administration Coronary Artery Bypass Surgery Cooperative Study Group. Eleven-year survival in the Veterans Administration Randomized Trial of Coronary Bypass Surgery for Stable Angina. N Engl J Med 1984; 311: 1333-1339.
47. Todurov B., Shevchenko V., Zelenchuk O. et al. The immediate results of coronary artery bypass grafting in patients with low ejection fraction of left ventricle. Polish Journal of Cardiothoracic Surgery. 2011; 8: 24-25.
48. Topkara V.K., Cheema F.H., Kesavaramanujam S. Coronary artery bypass grafting in patients with low ejection fraction. Circulation 2005; 112: 344-350.
49. Velazquez E.J., Lee K.L., Deja M.A. et al. Coronary-artery bypass surgery in patients with left ventricular dysfunction. N Engl J Med 2011; 364: 1607-1616.
50. Velazquez E.J., Lee K.L., Jones R.H. et al. Coronary-artery bypass surgery in patients with ischemic cardiomyopathy. The New England Journal of Medicine 2016; 374(16): 1511-20.
51. Versteegha M., Lamb H.J., Bax J.J. et al. MRI evaluation of left ventricular function in anterior LV aneurysm before and after surgical resection. Eur J Cardiothorac Surg. 2003; 23(4): 609-13.
52. Windecker S., Kolh P., Alfonso F. et al. 2014 ESC/EACTS Guidelines on myocardial revascularization. The Task Force on Myocardial Revascularization of the European Society of Cardiology (ESC) and the European Association for Cardio-Thoracic Surgery (EACTS). Developed with the special contribution of the European Association of Percutaneous Cardiovascular Interventions (EAPCI). Eur J Cardiothorac Surg 2014; 46(4): 517-592.
53. Yusuf S., Zucker D., Passamani E. et al. effect of coronary artery bypass graft surgery on survival: overview of 10-year results from randomized trials by the coronary artery bypass graft surgery trialists collaboration. Lancet 1994; 344(8922): 563-570.
54. Zhang Z., Mahoney E.M., Stables R.H. et al. Disease-specific health status after stent-assisted percutaneous coronary intervention and coronary artery bypass surgery. One-year results from the Stent or Surgery Trial. Circulation 2003; 108(14): 1694-1700.