26 вересня, 2016
Перша імплантація штучного серця в Україні
13 липня в ДУ «Інститут серця МОЗ України» відбулася прес-конференція, присвячена ключовій події в історії вітчизняної кардіохірургії. Напередодні під керівництвом директора Інституту Б.М. Тодурова та спільно з німецьким професором К. Шмідтом вперше в нашій державі було імплантовано штучне серце 41-річному пацієнту з м. Харкова Павлу Дорошку з діагнозом «дилатаційна кардіоміопатія».
Найважливіші організаційні моменти щодо проведення такого оперативного втручання на серці означив під час бесіди з журналістами генеральний директор ДУ «Інститут серця МОЗ України», член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор Борис Михайлович Тодуров.
– Щороку у світі (переважно в США та у розвинених країнах Європи) виконується декілька десятків подібних операцій, і сьогодні кілька сотень осіб у світі живуть зі штучним серцем. Штучне серце використовують у хворих з термінальною стадією серцевої недостатності (СН) з метою підтримки кровообігу до того часу, доки з’явиться можливість пересадити донорський орган.
12 липня в нашому Інституті вперше в історії української медицини теж було успішно імплантовано механічне серце пацієнтові з вираженою стадією СН. Слід зазначити, що лікарська бригада, яка виконала цю операцію, 16 років тому здійснила першу в Україні трансплантацію серця.
Механічне серце, яке було імплантовано нашому пацієнту, ми отримали від всесвітньо відомої німецької компанії BerlinHeart. Цей пристрій здатний протягом тривалого часу підтримувати життя хворого. Єдине, що відрізняє такого пацієнта від здорової людини, – це дріт товщиною 5 мм, який виходить з черевної стінки і сполучається з блоком управління та акумулятором. Блок управління розташований у спеціальній сумці масою 4-5 кг, яку пацієнт змушений постійно носити на спині або на плечі.
Зрозуміло, що така операція є високовартісною (вартість пристрою становить близько 120 тис. євро), тому ми намагалися заручитися фінансовою підтримкою різних спонсорів, але найбільше нам допоміг благодійний фонд «Серце на долоні». Проведення цієї операції суттєво залежало і від ентузіазму фахівців нашої клініки, які пройшли теоретичну та практичну підготовку за кордоном (у Польщі й Німеччині). Підготовка до імплантації штучного серця є досить тривалою та відповідальною, адже необхідно забезпечити оснащення операційної і відділення реанімації на високому рівні та проінформувати середній і молодший медичний персонал щодо особливостей догляду за таким пацієнтом. У майбутньому ми дуже сподіваємося на фінансову підтримку з боку держави, адже створення окремої програми щодо механічного серця дасть можливість врятувати не одне людське життя.
Важливість упровадження імплантації штучного серця в широку кардіохірургічну практику стисло прокоментував професор з Німеччини Крістоф Шмідт.
– У Європі таке оперативне втручання розглядається як можливість повноцінної соціальної адаптації пацієнтів з термінальною стадією СН до моменту трансплантації донорського серця. У середньому наші пацієнти з механічними серцями живуть приблизно 1-2 роки, а потім у них майже завжди є шанс пройти через звичайну трансплантацію. Якщо говорити про імплантацію штучного серця у дітей, то вона може бути виконана навіть у недоношених, якщо маса дитини перевищує 2,5 кг. Проте важливо зрозуміти, що встановлення механічного серця є все-таки проміжним етапом до трансплантації, що дозволяє пацієнтові вижити і продовжити час очікування донорського серця.
У прес-конференції, присвяченій проблемам розвитку трансплантації органів та тканин в Україні, взяли участь Е. Соколов та С. Маценко (у центрі), яким імплантація серця врятувала життя, та П. Дорошко (праворуч), якому встановлено штучне серцеПро самопочуття Павла Дорошка після імплантації механічного серця розповів завідувач відділення інтенсивної терапії Інституту Ігор Миколайович Кузьмич.
– На сьогодні загальний стан нашого пацієнта задовільний, усі гемодинамічні та лабораторні показники – у межах норми. Через 4 год після оперативного втручання хворий уже почав самостійно дихати. Основною скаргою пацієнта є біль помірної інтенсивності в місці післяопераційної рани. Йому проводиться знеболювальна, антикоагулянтна і дезінтоксикаційна терапія.
На завершення прес-конференції професор Б.М. Тодуров зазначив, що в Україні використання штучного серця набуває особливої актуальності, а отже, зміни до Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» (далі – Закон), що був прийнятий ще в 1999 році, досі не впроваджені.
Українським реаліям щодо розвитку трансплантації органів і тканин людини та проекту нового закону стосовно трансплантації за варіантом «Презумпції згоди» було присвячено наступну прес-конференцію, яка відбулася в Інституті серця 18 серпня.
У конференції взяли участь в.о. міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун, представники депутатського корпусу Верховної Ради України Ірина Сисоєнко та Олексій Кириченко, керівник департаменту інформації Української греко-католицької церкви отець Ігор. Серед учасників заходу були й пацієнти, які живуть із трансплантованим серцем понад 10 років: Едуард Соколов та Сергій Маценко, а також Павло Дорошко, якому 12 липня імплантували механічне серце, і Людмила Філяренко, яка очікує встановлення другого механічного серця.
Під час конференції обговорювалися такі питання: необхідність діалогу із суспільством, пояснення суті й організація державою комплексної системи, які мають сформувати ставлення громадян до донорства та трансплантації; негативний вплив міфів про чорну трансплантацію, реєстр донорів, формування листів очікування хворих, норми законопроекту про захист прав пацієнтів, захист прав лікарів (від кримінальних переслідувань у разі проведення операцій) і багато інших важливих аспектів.
Б.М. Тодуров під час свого виступу на конференції зазначив, що криза у розвитку трансплантології призводить до того, що наша держава та громадяни України фінансують закордонну медицину, і ми зобов’язані змінити цю ситуацію.
Відповідно до чинного Закону після смерті будь-якого громадянина нашої держави тільки його родичі мають право розпоряджатися органами померлого.
При цьому виключається можливість людини самостійно під час свого життя надати згоду або відмовитися від донорства після своєї смерті. Очевидно, що зміни до законодавства вкрай необхідні, тим більше, що нині в Україні є фахівці, які можуть здійснювати пересадку органів, тобто рятувати тисячі життів.
Прийняття нового закону дасть змогу в подальшому сформувати робочу та координаційну групи (трансплантологи, організатори охорони здоров’я тощо), які будуть протягом 24 год на добу регулювати роботу всіх трансплантологічних центрів. За таким принципом працює трансплантологічна служба в інших країнах світу, які мають спеціальний банк даних (група крові, резус-фактор тощо) всіх реципієнтів, які занесені до листа очікування. У разі появи донора комп’ютер визначає реципієнта, який найбільше підходить за всіма показниками. Створення подібної служби в Україні дозволило б зробити великий крок вперед вітчизняній медицині.
Підготувала Людмила Оніщук