15 квітня, 2020
Нові можливості зниження серцево-судинного ризику в пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу: позиція провідних вітчизняних експертів
Сьогодні можна з упевненістю констатувати той факт, що протягом останніх років відбулася кардинальна зміна пріоритетів у веденні пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу: на перший план виходить уже не контроль глікемії, а профілактика ускладнень цього серйозного захворювання, покращення прогнозу життя пацієнтів і підвищення його якості.
Безумовно, насамперед це стосується запобігання розвитку серцево-судинних ускладнень ЦД 2 типу, адже саме вони, як добре відомо, є провідною причиною смерті таких пацієнтів.
Така, без перебільшення революційна, зміна парадигми ведення хворих на ЦД 2 типу стала можливою завдяки появі в розпорядженні лікарів інноваційних лікарських засобів, які поряд із власне цукрознижувальним ефектом переконливо довели здатність зменшувати ризик розвитку серцево-судинних ускладнень ЦД 2 типу, – агоністів рецепторів глюкагоноподібного
пептиду-1 (арГПП‑1) та інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2 типу (іНЗКТГ‑2).
Наразі препарати цих двох класів включені в консенсусні рекомендації Американської діабетологічної асоціації (ADA) та Європейської асоціації з вивчення ЦД (EASD), оновлені наприкінці минулого року. Кому, коли та як саме слід призначати ці препарати та яким чином має бути налагоджена співпраця між ендокринологами й кардіологами в зазначеному напрямі – ці важливі практичні питання стояли на порядку денному Ради експертів щодо корекції серцево-судинних ризиків у пацієнтів із ЦД 2 типу, що відбулася 31 січня в м. Києві.
Участь у цьому заході взяли провідні експерти в галузі ендокринології та кардіології з різних регіонів України.
Із програмною доповіддю, присвяченою еволюції фармакотерапії ЦД 2 типу та її сучасним можливостям, виступив завідувач кафедри діабетології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (м. Київ), заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор Борис Микитович Маньковський.
– Провідною причиною непрацездатності та смерті пацієнтів із ЦД 2 типу є саме серцево-судинні захворювання (ССЗ), на які страждають близько третини таких хворих. За даними систематичного огляду клінічних досліджень, виконаних протягом 2007-2017 рр., було вкотре підтверджено, що найпоширенішими ССЗ серед пацієнтів із ЦД 2 типу залишаються атеросклероз та ішемічна хвороба серця (Einarson T.R. et al., 2018); смертність серед хворих на ЦД 2 типу все ще є вищою, ніж в осіб без цього захворювання. При цьому, на жаль, нині менш ніж 5% пацієнтів у світі отримують лікування інноваційними цукрознижувальними засобами з доведеними кардіопротекторними ефектами, тобто препаратами класів арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2. Слід зазначити, що з-поміж представників класу арГПП‑1 у нашій країні на сьогодні доступний ліраглутид, а з класу іНЗКТГ‑2 – емпагліфлозин і дапагліфлозин. Згідно з аналізом лікарських призначень, зроблених 1 574 508 пацієнтам із ЦД 2 типу (база даних «Моріон», 2018), у 2018 р. в Україні арГПП‑1 приймали 0,2% пацієнтів, іНЗКТГ‑2 – 4% пацієнтів. Це свідчить про те, що наразі лікарі ще не повною мірою усвідомили факт існування препаратів, які дійсно впливають на прогноз захворювання та життя пацієнтів із ЦД 2 типу, та все ще перебувають у полоні концепції глюкозоцентричності – пріоритетності зниження рівнів глікемії як ключової мети лікування. Проте фактично у світлі останніх міжнародних рекомендацій, які побачили світ у другій половині 2019 р., препарати класів арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2 у складі комплексного лікування сьогодні має отримувати переважна більшість пацієнтів із ЦД 2 типу, оскільки ці засоби дійсно дають змогу подовжити життя пацієнтів і покращити його якість за рахунок зниження частоти розвитку ускладнень, найперше з боку серцево-судинної системи та нирок. Серед наявних на українському фармацевтичному ринку представників цих двох класів інноваційних протидіабетичних засобів здатність знижувати серцево-судинну смертність (ССС) серед пацієнтів із ЦД 2 типу на сьогодні переконливо доведена для арГПП‑1 ліраглутиду й іНЗКТГ‑2 емпагліфлозину, дапагліфлозину.
Отже, з плином часу терапія ЦД 2 типу зазнала еволюції: так, якщо початково як її мета розглядався виключно контроль глікемії, то згодом поруч із цим повноправними цілями лікування стали зниження ССС і частоти тяжких небажаних серцево-судинних подій (major adverse cardiovascular event, МАСЕ), а нещодавно, у 2017-2018 рр., до них додалося також зниження частоти розвитку серцевої недостатності (СН) і ризику прогресування захворювань нирок. Окрім того, у XX-XXI ст. відбувалася й еволюція розуміння зв’язку між ЦД та ССЗ. Спочатку вважалося, що ЦД і параметри глікемії є факторами ризику ССЗ та ССС, а серцево-судинні ускладнення – основною причиною інвалідизації та смерті хворих на ЦД. Згодом було продемонстровано, що контроль факторів серцево-судинного ризику в плані збільшення тривалості життя має більше значення, ніж глікемічний контроль при ЦД. І нарешті, нині ми розуміємо, що певні сучасні лікарські засоби, а саме арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2, можуть стати не тільки антигіперглікемічними, а й кардіопротекторними препаратами.
Наприкінці минулого року було оновлено алгоритм і консенсусні рекомендації ADA та EASD із корекції гіперглікемії при ЦД 2 типу (Buse J.B. et al., 2019). Згідно з цим документом, першою лінією терапії залишаються метформін і корекція способу життя, включно з контролем маси тіла та фізичною активністю. При цьому експерти ADA й EASD рекомендують розглядати рішення про лікування пацієнтів групи високого ризику зі встановленим діагнозом ЦД 2 типу препаратом класу арГПП‑1 або іНЗКТГ‑2 з метою зниження частоти MACE, госпіталізацій із приводу СН, серцево-судинної смерті чи сповільнення прогресування хронічної хвороби нирок (ХХН) незалежно від вихідного рівня глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) або індивідуального цільового рівня HbA1c. З метою уникнення клінічної інерції слід регулярно переглядати та модифікувати терапію (кожні 3-6 міс). Водночас у виданих наприкінці серпня 2019 р. Рекомендаціях Європейського кардіологічного товариства (ESC) та EASD із лікування та профілактики ССЗ у пацієнтів із ЦД або предіабетом (Cosentino F. et al., 2019) пропонується ще більш революційний підхід: пацієнтам із дуже високим / високим серцево-судинним ризиком (наприклад, пацієнтам з ураженням органів-мішеней або наявністю кількох факторів ризику) та вперше діагностованим ЦД 2 типу першою лінією цукрознижувальної терапії слід призначати арГПП-1 або іНЗКТГ-2.
Якщо підсумувати ключові зміни, внесені експертами ADA й EASD в алгоритм лікування пацієнтів із ЦД 2 типу, то можна вкотре констатувати закріплення позицій для двох класів сучасних цукрознижувальних препаратів – арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2. Консесусний документ сформулював такі рекомендації:
- пацієнтам із ЦД 2 типу та діагностованим ССЗ атеросклеротичного генезу (перенесений інфаркт міокарда, ішемічний інсульт, нестабільна стенокардія зі змінами на електрокардіограмі, ішемія міокарда, підтверджена даними візуалізаційного дослідження чи стрес-тесту, перенесена реваскуляризація коронарних, сонних або периферичних артерій), для котрих МАСЕ становлять найбільшу загрозу, оскільки найвищим рівнем доказовості в плані зниження їх ризику характеризуються арГПП‑1;
- для зниження ризику МАСЕ призначення арГПП‑1 може також бути розглянуте в пацієнтів із ЦД 2 типу без діагностованого ССЗ за наявності індикаторів високого ризику, а саме пацієнтам віком ≥55 років з істотним (>50%) стенозом коронарних артерій, сонних артерій чи артерій нижніх кінцівок, гіпертрофією лівого шлуночка (ЛШ), значенням розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рШКФ) <60 мл/хв/1,73 м2 або альбумінурією.
- Що стосується іНЗГТК‑2, то їх рекомендують призначати:
- пацієнтам із діагностованим ССЗ атеросклеротичного генезу чи без нього, але за наявності СН зі зниженою фракцією викиду (ФВ) ЛШ (<45%) або ХХН (рШКФ – від 30 до ≤60 мл/хв/1,73 м2 або співвідношення альбумін/креатинін у сечі >300 мг/г), оскільки саме іНЗКТГ‑2 характеризуються найвищим рівнем доказовості щодо сповільнення прогресування СН і ХХН;
- пацієнтам із ЦД 2 типу та СН (особливо за наявності зниженої ФВ ЛШ) з метою зниження частоти госпіталізацій із приводу СН, МАСЕ та ССС.
Таким чином, ADA й EASD роблять першу спробу диференціювати ці дві групи препаратів за клінічними перевагами кожної з них.
Отже, інноваційні препарати класів арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2 отримують дедалі вагомішу доказову базу в лікуванні пацієнтів із ЦД 2 типу саме як засоби кардіопротекції, вони мають бути обов’язково включені в усі режими цукрознижувальної терапії незалежно від рівня HbA1c. Ці сучасні класи цукрознижувальних препаратів, без перебільшення, започаткували нову еру в лікуванні ЦД 2 типу, оскільки поряд з іншими перевагами вони демонструють наявність вираженого впливу на серцево-судинні ризики. Проте дотепер відкритими залишаються питання про механізми реалізації кардіопротекції на тлі застосування нових класів неінсулінових цукрознижувальних препаратів, про розробку алгоритму взаємодії кардіолога й ендокринолога при веденні коморбідного пацієнта (ЦД 2 типу + ССЗ або високий / дуже високий серцево-судинний ризик) і, найважливіше, про подальше диференціювання клінічних портретів пацієнтів, яким доцільно призначати саме іНЗКТГ‑2 або арГПП‑1.
.jpg)
Керівник відділу реанімації та інтенсивної терапії ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска» НАМН України» (м. Київ), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, член-кореспондент НАМН України, член правління ESC, доктор медичних наук, професор Олександр Миколайович Пархоменко розглянув особливості дизайну клінічних досліджень та їх основні результати щодо впливу арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2 на серцево-судинні події в пацієнтів із ЦД 2 типу.
– Ми живемо в епоху зміни парадигми лікування хворого на ЦД 2 типу – від сфери компетенції суто ендокринологів до застосування командного, міждисциплінарного підходу, найбільш значущою ланкою якого, безумовно, є взаємодія між ендокринологами, кардіологами та сімейними лікарями. З’явилися інноваційні препарати для лікування ЦД 2 типу, що чинять позитивний вплив на серцево-судинний ризик, – арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2. Було проведено значну кількість досліджень з оцінки клінічної безпеки цих лікарських засобів, змінилися також вимоги до реєстрації та планування клінічних випробувань.
Серед пацієнтів із ЦД 2 типу завжди велика частка хворих, які вже перенесли інфаркт міокарда, інсульт, мають стенокардію, СН й атеросклероз. У серпні 2019 р. були видані консенсусні Рекомендації ESC та EASD із лікування та профілактики ССЗ у пацієнтів із ЦД або предіабетом (Cosentino F. et al., 2019), у яких підкреслюється: саме кардіолог відіграє ключову роль у проведенні скринінгу ЦД 2 типу в пацієнтів із ССЗ або високим / дуже високим кардіоваскулярним ризиком, здійснює агресивне лікування патологічних станів, що є встановленими факторами ризику ССЗ, а віднедавна й може включати в схеми лікування хворих на ЦД 2 типу нові цукрознижувальні засоби з доведеними перевагами в плані зниження серцево-судинної захворюваності та смертності.
Нові рекомендації ESC та EASD із лікування та профілактики ССЗ у пацієнтів із ЦД або предіабетом змінили погляд на значущість серцево-судинних ризиків. Експерти ESC та EASD рекомендують призначати іНЗКТГ‑2 й арГПП‑1 як препарати першої лінії пацієнтам, які раніше не отримували фармакотерапії та мають ССЗ атеросклеротичного генезу чи високий / дуже високий серцево-судинний ризик, а також хворим, які вже отримували лікування метформіном і мають ССЗ атеросклеротичного генезу чи високий / дуже високий серцево-судинний ризик, причому незалежно від рівня HbA1c. Ці рекомендації наразі мають рівень доказовості А в лікуванні пацієнтів із ЦД 2 типу та ССЗ або високим / дуже високим кардіоваскулярним ризиком.
Безперечно, на прийняття лікарями конкретних клінічних рішень під час ведення пацієнтів із ЦД 2 типу та ССЗ (або високим / дуже високим серцево-судинним ризиком) істотно впливають результати сучасних клінічних досліджень. Зміни макроваскулярного ризику на тлі застосування різних препаратів класів арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2 вивчалися в цілій низці масштабних клінічних досліджень з оцінки серцево-судинних наслідків терапії: для іНЗКТГ‑2 – у дослідженнях EMPA-REG OUTCOME (емпагліфлозин, n=7020), DECLARE-TIMI 58 (дапагліфлозин, n=17 160) і в програмі CANVAS (канагліфлозин, n=10 142); для арГПП‑1 – у дослідженнях LEADER (ліраглутид, n=9340), SUSTAIN‑6 (семаглутид, n=3297), PIONEER (пероральний семаглутид, n=3183) та REWIND (дулаглутид, n=9901).
Достовірне зниження макроваскулярного ризику було констатовано в 4 завершених клінічних випробуваннях з оцінки інноваційних протидіабетичних препаратів: LEADER, SUSTAIN‑6, EMPA-REG OUTCOME та в програмі CANVAS (Sattar N. et al., 2017). З‑поміж представників класу арГПП‑1 достовірні переваги щодо зниження MACE в клінічних дослідженнях продемонстрували ліраглутид, альбіглутид і семаглутид.
Щодо іНЗКТГ‑2 на підставі аналізу результатів досліджень EMPA-REG OUTCOME, DECLARE-TIMI 58 і програми CANVAS було встановлено, що позитивний вплив препаратів цього класу на частоту розвитку MACE в пацієнтів із ЦД 2 типу реалізується за рахунок зменшення частоти госпіталізацій із приводу СН і ССС. Переваги іНЗКТГ‑2 щодо впливу на частоту госпіталізацій із приводу СН були підтверджені в рамках як клінічних досліджень (EMPA-REG OUTCOME, програма CANVAS), так і досліджень з оцінки ефективності препаратів в умовах реальної практики (CVD-REAL, EASEL).
Якщо виділити два дослідження з оцінки арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2, найбільш подібні за контингентом включених у них пацієнтів і кардіологічною складовою комплексного лікування (статинотерапія), то достатньо близькими за цими характеристиками будуть дослідження EMPA-REG OUTCOME (вивчався емпагліфлозин) і LEADER (вивчався ліраглутид). При порівнянні результатів цих двох масштабних клінічних досліджень виявляється, що в них вдалося досягти не лише зменшення частоти первинної комбінованої кінцевої точки (серцево-судинна смерть, нефатальний інфаркт міокарда та нефатальний інсульт), а й достовірного зниження показників власне ССС, а саме вона є одним із найважливіших критеріїв, що оцінюється при реєстрації нових показань до застосування препаратів при тій чи іншій патології. Цікаво, що не було виявлено вираженого впливу емпагліфлозину (як й інших іНЗКТГ‑2) на частоту розвитку нефатального інсульту, а вплив на розвиток нефатального інфаркту міокарда також не був достовірним, хоча загалом відзначалася тенденція до зниження частоти його виникнення. При цьому, на відміну від арГПП‑1, було виявлено неочікувано виражений вплив іНЗКТГ‑2 на розвиток СН і частоту госпіталізацій із приводу СН. Отож основна відмінність між арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2 полягає в особливостях їх впливу на конкретні серцево-судинні ускладнення, а отже, іНЗКТГ-2 матимуть клінічну перевагу в пацієнтів, які потребують вторинної профілактики прогресування СН (пацієнти з перенесеним інфарктом міокарда та вже наявною СН). Слід зазначити, що майже відразу після видання рекомендацій ESC та EASD було завершене клінічне дослідження DAPA-HF, результати якого також підтвердили викладену в цих рекомендаціях концепцію про пріоритетне призначення іНЗКТГ‑2 як засобів для запобігання та лікування СН.
Що стосується арГПП‑1, то на тлі застосування ліраглутиду в ході дослідження LEADER дуже істотно (на 22%) та достовірно знижувалися як власне ССС, так і частота досягнення комбінованої первинної кінцевої точки (серцево-судинна смерть, нефатальний інфаркт міокарда та нефатальний інсульт). При цьому ліраглутид переконливо засвідчив свій високий профіль безпеки: на тлі його застосування не відзначалося достовірного збільшення частоти гіпоглікемій.
Отже, аналіз основних несприятливих МАСЕ в клінічних дослідженнях з оцінки серцево-судинних наслідків демонструє, що серцево-судинні переваги арГПП‑1 більшою мірою специфічні для атеросклеротичних серцево-судинних подій (нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт і серцево-судинна смерть), натомість переваги іНЗКТГ‑2 очевидні щодо госпіталізації з приводу СН і ССС.
* * *
Після програмних доповідей відбулася активна дискусія, під час якої експерти наголосили на вирішальному значенні розуміння ендокринологами, кардіологами та сімейними лікарями практичних аспектів упровадження новітніх рекомендацій із ведення пацієнтів із ЦД 2 типу та ССЗ або високим / дуже високим серцево-судинним ризиком. Звичайно, практика призначення цукрознижувальної терапії має змінитися, препарати з класів арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2 повинні призначатися набагато ширше, ніж тепер. Було окреслено клінічні портрети пацієнтів, яким доцільно призначати саме арГПП‑1, і хворих, у яких найкращим вибором стануть іНЗКТГ‑2. Зокрема, акцент було зроблено на тому, що, оскільки крім кардіопротекторних властивостей терапія ліраглутидом характеризується достовірним позитивним впливом на масу тіла пацієнтів із її надлишком або ожирінням, зазначений арГПП‑1 доцільно призначати саме цій дуже значній за своєю кількістю категорії хворих на ЦД 2 типу. Поза сумнівом, арГПП‑1 також є препаратами першого вибору в пацієнтів із ЦД 2 типу та ССЗ атеросклеротичного генезу, котрі вже мали МАСЕ в анамнезі. Завдання лікарів первинної ланки охорони здоров’я та кардіологів – верифікувати маркери клінічної маніфестації атеросклеротичного ураження органів-мішеней у пацієнтів із ЦД 2 типу, тим самим виокремивши категорію осіб, яким насамперед показане призначення арГПП‑1. З іншого боку, якщо в пацієнта із ЦД 2 типу має місце СН або ХХН, у цих клінічних ситуаціях пріоритет варто віддати призначенню іНЗКТГ‑2. За потреби в одночасній кардіоренальній протекції можливе призначення комбінованої терапії арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2.
Підготувала Олена Зотова
Після завершення Ради експертів керівник відділу діабетології ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (м. Київ), доктор медичних наук Любов Костянтинівна Соколова відповіла на декілька запитань кореспондента газети «Здоров’я України».
? Діабетологія – наука, що швидко розвивається, про це свідчать практично щорічні зміни в стандартах ведення хворих на ЦД. У грудні 2019 р. опубліковано оновлений консенсус ADA/EASD із корекції гіперглікемії при ЦД 2 типу. Які основні відмінності цієї практичної настанови від раніше опублікованих?
– Після появи спільних рекомендацій ESC/EASD, які були представлені на конгресі ESC у 2019 р., виникло дуже багато дискусій із приводу місця нових класів цукрознижувальних препаратів, ролі метформіну в лікуванні ЦД 2 типу. Нові рекомендації викликали значний інтерес не тільки в ендокринологів, а й у кардіологів.
Ключовою відмінністю консенсусу ADA/EASD від вищезгаданих рекомендацій є спонукання до максимальної індивідуалізації лікування та використання конкретних цукрознижувальних засобів. Препарати, що належать до класу іНЗКТГ‑2 й арГПП‑1, довели свою перевагу в пацієнтів із ССЗ атеросклеротичного генезу. Включення їх до схеми терапії відповідних категорій пацієнтів забезпечує істотне поліпшення прогнозу, в тому числі зниження ССС. Принциповою відмінністю нового консенсусу є положення, згідно з яким ці препарати обов’язково мають входити до схеми терапії пацієнтів із ЦД 2 типу та високим / дуже високим кардіоваскулярним ризиком, незалежно від рівня HbA1c.
У новому консенсусі ADA/EASD істотно розширився фокус уваги до зміни способу життя, навчання пацієнтів контролю захворювання. Крім того, сформульовано принципово нові положення, важливі не тільки в розрізі призначення цукрознижувальної терапії, а й загалом для ведення пацієнтів із ЦД 2 типу. Імовірно, найсуттєвішою зміною став вибір медикаментозної терапії у хворих на ЦД 2 типу із ССЗ атеросклеротичного генезу, ХХН і СН. З’явилися рекомендації щодо вибору терапії в пацієнтів, які мають певну пріоритетну патологію або індивідуальні особливості (ожиріння, ризик гіпоглікемії, обмежена доступність до терапії в умовах низького доходу).
? На які показники необхідно зважати, призначаючи цукрознижувальну терапію хворим на ЦД 2 типу?
– Перш ніж призначити цукрознижувальну терапію, лікарю необхідно взяти до уваги спосіб життя хворого, наявність коморбідних станів (атеросклеротичні ССЗ, ХХН і СН), вік, масу тіла, рівень HbA1c, наявність депресії, соціально-економічний статус. Потрібний аналіз клінічних факторів, які безпосередньо впливають на вибір конкретного лікарського засобу (індивідуальний цільовий рівень HbA1c, вплив препарату на масу тіла, ризик розвитку гіпоглікемії, профіль побічних ефектів). Важливо також отримати згоду пацієнта з планом лікування, що безпосередньо пов’язано з досяжністю цілей запропонованої терапії.
? Чи зміг метформін зберегти позиції лідера в терапії ЦД 2 типу?
– У консенсусі ADA/EASD рекомендовано застосування метформіну як препарату вибору для стартової терапії ЦД 2 типу. Ця рекомендація також перейшла в нову настанову ADA (2020), тому можна впевнено казати, що позиція зазначеного препарату збережена.
? Які позиції сучасних цукрознижувальних препаратів – арГПП‑1 та іНЗКТГ‑2? Чи є диференціація в підходах до їх призначення: кому слід переважно призначати арГПП‑1, а кому – іНЗКТГ‑2?
– Позиції нових класів цукрознижувальних препаратів – іНЗКТГ‑2 й арГПП‑1 – є провідними, оскільки ці засоби обов’язково повинні бути присутніми в терапії пацієнтів із ЦД 2 типу та високим / дуже високим кардіоваскулярним ризиком. арГПП‑1 мають призначатися пацієнтам із ЦД 2 типу, котрі мають встановлені атеросклеротичні ССЗ, адже переважна більшість клінічних досліджень довела здатність цього класу препаратів знижувати ризик розвитку великих кардіоваскулярних подій (ВКП). Найпотужніша доказова база щодо зниження ризику ВКП отримана для препарату ліраглутид. Так, дослідження LEADER (2019), в якому застосовувався ліраглутид, стало ключовим для розуміння переваг арГПП‑1 у пацієнтів із високим / дуже високим кардіоваскулярним ризиком. У пацієнтів із ЦД 2 типу та високим кардіоваскулярним ризиком може також бути використаний представник іНЗКТГ‑2, для котрого доведена ефективність у зниженні ВКП. Для препаратів класу іНЗКТГ‑2 доведено перевагу в запобіганні прогресуванню СН і ХХН. Саме наявність у пацієнта цих коморбідних станів є критерієм для вибору препаратів класу іНЗКТГ‑2 як цукрознижувальної терапії.
? Як часто слід контролювати показники глікемії й оцінювати ефективність терапії, щоб уникнути клінічної інерції?
– Основним принципом лікування ЦД 2 типу є пацієнт-орієнтований підхід. Тривалий моніторинг і підтримка хворого є пріоритетними. Важливо оцінювати не тільки переносимість лікування та лабораторні показники, а й емоційний стан пацієнта. Моніторинг рівня HbA1c здійснюється кожні 3-6 міс терапії. Залежно від отриманого показника проводять корекцію схеми лікування, що дає можливість уникнути клінічної інерції.