Коронавірусна хвороба 2019 (COVID‑19): стандарти медичної допомоги

Наказ МОЗ України від 25.02.2020 № 552
Коронавірусна хвороба 2019 (COVID‑19); шифр за МКХ‑10: U07.1 2019-nCoV гостра респіраторна хвороба [тимчасова назва]

Стандарт 1. Організація моніторингу та заходи в осередку інфікування SARS-CoV‑2

Обґрунтування

У зв’язку з обмеженими знаннями про COVID‑19 швидке виявлення нових випадків, реєстрація та моніторинг випадків інфікування та захворювання, розслідування їх контактів є надзвичайно важливими. Епідеміологічна інформація необхідна для управління заходами реагування та інформування ВООЗ.

Обов’язкові критерії якості

1. Лікар, який виявив у хворого COVID‑19, реєструє випадок за формою первинної облікової документації № 058/о «Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 10 січня 2006 р. № 1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 червня 2006 р. за № 686/12560, та інформує керівництво закладу охорони здоров’я для організації подальшого клінічного спостереження, своєчасної медичної допомоги та протиепідемічних заходів індивідуального рівня і на рівні громади.
2. Здійснюється розслідування контактів і подальший контроль осіб, які мали контакт із хворими на COVID‑19 (додатки 1, 2).
3. Усі медичні працівники, які безпосередньо надають медичну допомогу, контактують із біологічними матеріалами пацієнтів, інфікованих SARS-CoV‑2, застосовують засоби індивідуального захисту від інфекційного захворювання (додаток 3).
4. Моніторинг стану здоров‘я медичних працівників, які безпосередньо надають медичну допомогу пацієнтам, інфікованим SARS-CoV‑2, контактують із біологічними зразками та матеріалами пацієнтів, інфікованих SARS-CoV‑2, здійснюється протягом 14 днів після останнього контакту і включає вимірювання температури, оцінку скарг та фізикальне обстеження, серологічне та лабораторне тестування.
5. Медичні працівники, які зазначені в пункті 3 Стандарту 1, визнаються контактними щодо інфікування SARS-CoV‑2 та підпадають під дію пункту 2 Стандарту 1.
6. Особи, підозрювані щодо інфікування SARS-CoV‑2, перевіряються шляхом лабораторного тестування. Виходячи з клінічної необхідності, тестування може бути застосоване для групи гострих респіраторних захворювань серед медичних працівників, які працюють в осередку інфікування.
7. Зразки матеріалу для лабораторного тестування на SARS-CoV‑2 збираються з нижніх дихальних шляхів (НДШ) (такі як мокротиння, ендотрахеальний аспірат або рідина бронхоальвеолярного лаважу, БАЛ). Якщо в пацієнтів немає симптомів захворювання НДШ або є клінічні ознаки цього, але збір матеріалу з НДШ неможливий, слід збирати зразки верхніх дихальних шляхів (ВДШ) (носоглотковий аспірат або комбіновані назофарингеальні та орофарингеальні тампони).
8. Якщо результати початкового тестування є негативними в пацієнта, який є підозрюваним на COVID‑19, у такого пацієнта повторно збирають зразки з різних ділянок ДШ (ніс, мокротиння, ендотрахеальний аспірат), можуть також бути зібрані такі зразки, як кров, сеча та випорожнення, щоб контролювати наявність/­виділення вірусу SARS-CoV‑2.

Стандарт 2. Амбулаторна медична допомога для пацієнтів із підозрою на COVID‑19, що має легку форму захворювання, та ведення контактних осіб

Обґрунтування

Пацієнтам із підозрою на COVID‑19, з легкою формою захворювання, включаючи ситуації, коли стаціонарна допомога недоступна, або у випадку інформованої відмови від госпіталізації можуть знадобитися амбулаторні умови для надання медичної допомоги.

Якщо є важлива причина, пацієнтів із легкою формою захворювання та без серйозних хронічних захворювань, можна лікувати в домашніх умовах. Така допомога в домашніх умовах застосовується і до одужуючих пацієнтів, які вже не потребують госпіталізації.

Обов’язкові критерії якості

1. Рішення щодо медичної допомоги в домашніх умовах приймається після оцінки безпеки домашнього середовища пацієнта та ретельної клінічної оцінки стану пацієнта. Легкими симптомами вважаються невисока гарячка – ​до 38 °C, кашель, нездужання, ринорея, біль у горлі без будь-яких серйозних симптомів (таких як задишка або утруднене дихання, посилення дихання, наявність мокротиння або кровохаркання), шлунково-кишкові симптоми (такі як нудота, блювання та/або діарея) і без змін психічного стану (тобто без сплутаності свідомості, млявості). Обґрунтування рішення про амбулаторне лікування вноситься в медичну документацію пацієнта.
2. Закладом охорони здоров’я, який відповідає за організацію медичної допомоги в регіоні, встановлюється зв’язок із лікарем закладу охорони здоров’я, який надає медичну допомогу вдома до повного одужання пацієнта.
3. Медичний персонал бере участь у контролі поточного стану здоров’я пацієнта та контактних осіб шляхом регулярних (наприклад, щоденних) відвідувань, проводячи діагностичні тести, якщо це необхідно. У разі неможливості відвідувань контроль поточного стану здоров’я здійснюється в телефонному режимі.
4. Пацієнтів та спільно проживаючих із ним осіб інформують: про особисту гігієну, основні заходи профілактики хвороби, як максимально безпечно доглядати за підозрюваним інфікованим членом родини та запобігати поширенню хвороби при побутових контактах. Пацієнту та членам родини надається постійна підтримка та проводиться моніторинг стану здоров’я. Перевіряється дотримування ними наданих рекомендацій з розміщення та догляду за пацієнтом із COVID‑19 (додаток 4).
5. Медичні працівники, які надають медичну допомогу в домашніх умовах, самостійно здійснюють оцінку ризику для вибору та застосування відповідного засобу індивідуального захисту (ЗІЗ).
6. Ведення контактних осіб включає моніторинг стану здоров’я протягом 14 днів з останнього дня можливого контакту.
7. Особам (у тому числі медичним працівникам), які, можливо, контактували з підозрюваними на наявність COVID‑19:

• забезпечується сталий зв’язок із медичним працівником протягом періоду спостереження;
• призначається опитування щодо поточного стану здоров’я шляхом регулярних (наприклад, щоденних) відвідувань, проводячи діагностичні тести, якщо це необхідно. У разі неможливості відвідувань контроль поточного стану здоров’я здійснюється в телефонному режимі;
• надається інформація, куди звертатися за допомогою, якщо стан здоров’я контактної особи погіршується, та яких заходів безпеки слід дотримуватись, а також стосовно найбільш відповідного способу транспортування, визначеного часу та місця входу до призначеного закладу охорони здоров’я (додаток 5).

Стандарт 3. Клінічне лікування тяжкої гострої респіраторної інфекції за підозри на COVID-19

Обґрунтування

З огляду на обмежені на сьогодні знання про COVID‑19 та шляхи її передачі, ВООЗ рекомендує виділяти підозрювані випадки інфікування SARS-CoV‑2 та контролювати їх у стаціонарних умовах. Це надасть можливість забезпечити як безпеку, так і якість медичної допомоги (у разі погіршення симптомів пацієнтів) та безпеку громадського здоров’я. За підозри на COVID‑19 госпіталізації потребують дорослі та діти з тяжкою гострою респіраторною інфекцією (ТГРІ).

Обов’язкові критерії якості

1. При надходженні пацієнта до закладу охорони здоров’я здійснюють сортування, а саме: раннє розпізнавання хворих на ТГРІ, пов’язане з COVID‑19 (додаток 6), оцінюють тяжкість захворювання та за необхідності починають заходи медичної допомоги (додаток 7).
2. Стандартні заходи безпеки включають гігієну рук; використання ЗІЗ для уникнення прямого контакту з кров’ю, біологічними рідинами організму, виділеннями (включаючи дихальні секрети) та неушкодженою шкірою, запобігання травмуванню голкою або гострими предметами; безпечне поводження з відходами; очищення та дезінфекція обладнання (додаток 8).
3. Пацієнтам із ТГРІ та гострим респіраторним дистрес синдромом (ГРДС), гіпоксемією або шоком рання підтримувальна терапія та моніторинг надається негайно (додаток 9). Усі зони, де доглядають хворих на ТГРІ, обладнані пульсоксиметрами, функціонуючими кисневими системами та одноразовими кисневими інтерфейсами (назальними канюлями, простими масками для обличчя та масками з резервуарним мішком).
4. Пацієнтам із ТГРІ забезпечується моніторинг та корекція лікувальних заходів залежно від супутніх патологічних станів, цінностей та вподобань пацієнта щодо втручання з забезпечення життєздатності шляхом активного спілкування з пацієнтами та сім’ями, надається підтримка та прогностична інформація.
5. Збір зразків для лабораторної діагностики здійснюється з урахуванням клінічної картини з використанням ЗІЗ (додаток 10).
6. У хворих на COVID‑19 за неефективності терапії киснем (SpO2 ≤90%) проводиться оцінка щодо ГРДС та гіпоксемічної дихальної недостатності та, за необхідності, відповідне лікування (додаток 11).
7. Ознаки септичного шоку у хворих на COVID‑19 вчасно виявляються, та, за необхідності, здійснюється відповідне лікування (додаток 12).
8. Усім лежачим пацієнтам із тяжким перебігом хвороби здійснюється профілактика загальних ускладнень (додаток 13).
9. Вагітним жінкам із підозрою або підтвердженою COVID‑19 проводиться терапія, як описано в критерії 3, з урахуванням стандартів ведення вагітності. Використання досліджуваних терапевтичних препаратів поза межами клінічного дослідження розглядається на основі індивідуального аналізу ризику та користі на основі потенційної користі для матері та безпеки для плода за консультацією досвідчених акушерів та за рішенням консиліуму. Рішення щодо екстрених пологів та припинення вагітності розглядається та ґрунтується на багатьох чинниках: вік гестації, стан матері та стабільність плоду після мультидисциплінарних консультацій з акушерами, неонатологами та фахівцями з інтенсивної терапії.
10. Здійснюється пошук методів лікування та проводяться клінічні дослідження COVID‑19. В зв’язку з відсутністю специфічного лікування до пацієнтів із підозрою або підтвердженою COVID‑19 застосовують неліцензовані методи втручань, зокрема лікування поза інструкцією, за рішенням консиліуму.

Тематичний номер «Пульмонологія, Алергологія, Риноларингологія» № 1 (50), 2020 р.