Порівняльний аналіз поширеності депресії серед відносно здорових і хворих людей

08.01.2017
М.М. Орос М.М. Орос

Однією з проблем сучасної клінічної медицини є своєчасна діагностика депресивних розладів та надання спеціалізованої допомоги. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), депресивні розлади займають провідне місце серед 10 основних хвороб, які призводять до інвалідизації населення. Депресія набула у світі такої популярності, що вже з початку 2010 р. ВООЗ прирівняла її до епідемії, що поширилася на все людство.

До масштабів пандемії наближається депресія і в Україні. За даними МОЗ України, в структурі захворюваності на психічну патологію понад 70% становлять психічні розлади непсихотичного рівня, серед яких переважають депресії [1]. Поширеність психічних розладів (за даними Епідеміологічної програми Національного інституту психічного здоров’я, США) в популяції становить 32,7%, а якщо виключити розлади, спричинені зловживанням психоактивними засобами, то 22,5%. Найбільш характерні тривожні (14,6%) і афективні (8,3%) розлади. Поширеність тяжкої депресії становить 5,9%, а дистимії – ​3,3%. Депресивні розлади проявляють багатофакторний інвалідизуючий ефект на пацієнтів та їх родичів. Зазначений ефект грає основну роль у визначенні стану здоров’я людини, однак депресивні розлади як інвалідизуючий фактор часто недооцінюють і навіть не розпізнають [2]. Більшість пацієнтів не усвідомлюють наявності симптомів депресії, не віддають належне необхідності щодо спеціалізованого обстеження, займаються самолікуванням. Така ситуація створює значні діагностичні труднощі та подекуди зумовлює призначення не патогенетичних, а симптоматичних методів терапії. Звертаються за первинною допомогою до лікарів-соматологів та інтерністів загальномедичної практики 46% хворих на депресію, 11,3% лікуються амбулаторно [12]. Отже, своєчасне виявлення та лікування депресії є важливою соціальною проблемою, а дослідження її взаємозв’язків з різноманітними факторами полегшить прогнозування її виникнення в популяції.
Мета роботи. Оцінити частоту та асоціацію наявності депресії із різними факторами – ​стать, вік, стан здоров’я і наявність патології певної системи організму (ендокринної, нервової, серцево-судинної), сімейний стан у диферентних групах.
Об’єкт та методи дослідження. Було проведено опитування людей різного ві­ку, соціального статусу і стану здоров’я за шкалами Бека, Цунга і HADS (Hospital Anxiety and Depression Scale) для виявлення та оцінки тяжкості в них депресії, а також зібрано загальні відомості (сімейний стан, місце проживання, професія тощо). Статистичний аналіз даних проводився за допомогою табличного процесора Microsoft Excel 2007 з використанням критерію χ2-Пірсона, критерію Мак-Немара і показника відношення шансів.
Результати дослідження. Серед опитаної групи людей (n=231) питома вага чоловіків становила 35,5%, жінок – ​64,5%, середній вік сягав 37,4±2,3 років. За шкалою Бека депресію різного ступеня тяжкості було виявлено більш ніж у половини опитаних – ​60,6% (рис. 1).

рис 1

Отже, майже в кожного другого опитаного з депресією відмічався легкий ступінь патології. За шкалою Цунга із вказаної вибірки було опитано 50 осіб (з них 58% мали нормальний стан, 40% – ​легку, 2% – ​помірну депресію). За шкалою HADS було опитано 181 людину і отримано наступні результати (табл. 1).

та 1

Аналіз взаємозв’язку статі і частоти депресії. Сучасні епідеміологічні дослідження констатують більш ніж 12-кратне зростання депресій за останнє десятиліття. Ризик розвитку депресії протягом життя коливається від 5 до 12% у чоловіків і від 10 до 25% у жінок [7]. Більшість хворих на депресію – ​це жінки праце­здатного, дітородного віку. У цій віковій групі приблизно 10% жінок страждають на депресію на відміну від їх однолітків чоловічої статі, у яких цей показник становить близько 2% [8]. Вважається, що відмінності депресій у чоловіків і жінок зумовлені констеляцією генетичних, гормональних і психосоціальних факторів, які визначають специфіку клінічних та патопсихологічних проявів, що, у свою чергу, вимагає їх обліку в ході лікувально-діагностичного процесу [9].
Хоча поширеність депресії (за шкалою Бека) серед опитаних жінок вища (64,4%), ніж у чоловіків (53,7%), статистично значущої відмінності у пропорціях частоти депресії у цих двох групах не виявлено. Значення критерію χ2-Пірсона з поправкою Йейтса становить 2,139 (p>0,05). Коефіцієнт взаємної спряженості Чупрова становить 0,105, що за шкалою Чеддока оцінюється як слабка сила взаємозв’язку між статтю і частотою депресії. Вирахуваний показник відношення шансів становить 0,639, що свідчить про більшу вірогідність виявити депресію серед жінок, ніж серед чоловіків. Але оскільки 95% довірчий інтервал (нижня межа – ​0,369, верхня – ​1,106) включає 1, можна зробити висновок про відсутність статистично значущого зв’язку між статтю і частотою депресії. Отже, в опитаної групи людей стать не має впливу на виникнення депресії.
Аналіз взаємозв’язку стану здоров’я і частоти депресії. Серед досліджуваної групи частка відносно здорових людей становила 42,4%, а хворих на якусь нозологію – ​57,6%. Вони були розділені на кілька груп залежно від захворювання і переважання ураження конкретної системи організму (рис. 2).

рис 2

Серед відносно здорових людей частка з депресією (за шкалою Бека) становила 58,2%, серед хворих – ​62,4%. Різниця в частках поширеності депресії в обох групах становить лише 4,2±10,1%, а статистично значущої відмінності в пропор­ціях частоти депресії в них не виявлено. Значення критерію χ2-Пірсона з поправкою Йейтса становить 0,266 (p>0,05). Коефіцієнт взаємної спряженості Чупрова дорівнює 0,043, що за шкалою Чеддока оцінюється як відсутність взаємозв’язку. Показник відношення шансів становить 1,194, що свідчить про більшу вірогідність виявити депресію у хворих, ніж у відносно здорових людей. Але оскільки 95% довірчий інтервал (нижня межа – ​0,701, верхня – ​2,035) включає 1, можна зробити висновок про відсутність статистично значущого зв’язку між станом здоров’я опитаних і наявністю в них депресії.
Проблеми депресій у загальномедичній мережі, де їх частота становить 22-23%, за W. Katon, M. Sulliven та S.L. Du­bov­sky, пов’язана з поширенням захворюваності на артеріальну гіпертензію. Наявність депресивного стану у соматичних пацієнтів спричиняє погіршення якості життя та адаптаційних здатностей і погіршує перебіг соматичної патології, ускладнюючи її клінічну картину. А.Б. Смулевич і спів­авт., спостерігаючи хворих з інфарктом міокарда, звернули увагу на наявність у цих пацієнтів депресивного стану [3]. Депресія підвищує ризик розвитку таких захворювань, як ішемічний інсульт (в 1,8 рази), хвороба Альцгеймера (в 2,1 рази), ішемічна хвороба серця (у 1,5 рази) тощо. Також встановлено, що депресія погіршує прогноз соматичних і неврологічних захворювань, підвищуючи показники смертності, тяжкості захворювання і розвитку ускладнень. Важливими є дані про те, що при кардіоваскулярних захворюваннях депресія підвищує смертність в 3,5-4 рази і погіршує результат захворювання; при інсульті – ​показники смертності зростають у 3,4 рази і суттєво затримується функціональне оновлення; при епілепсії – ​наростає тяжкість захворювання і порушується соціальне функ­ціонування [4].
За нашими дослідженнями (рис. 3), найбільша частка осіб з депресією відмічається серед хворих з патологією шлунково-кишкового тракту, найменша – ​з ураженням опорно-рухового апарату, серцево-судинна система посідає друге місце. Цікавим є факт, що депресія збільшує ризик розвитку інфаркту міокарда та цукрового діабету, і навпаки, інфаркт міокарда і цукровий діабет збільшують ймовірність виникнення депресії [5].

рис 3

При аналізі взаємозв’язку між частотою депресії та ураженням конкретної системи, значення критерію χ2-Пірсона (великі таблиці спряження) становило 35,973 (p<0,01). Отже, хоча між станом здоров’я і частотою депресії статистично значущого взаємозв’язку не виявлено, цей зв’язок є значущим між хворими з конкретною нозологією (при p<0,01), а найбільша поширеність депресії спостерігається у гастроентерологічних хворих.
Аналіз взаємозв’язку сімейного стану і частоти депресії. За сімейним станом досліджувану вибірку осіб (n=177) було розділено на 3 групи (табл. 2).

таб 2

Значення критерію χ2-Пірсона (великі таблиці спряження) становить 1,118 (p>0,05). Отже, хоча частота поширеності депресії в групах значно варіює, взаємозв’язок між сімейним станом і наявністю депресії статистично незначущий, але можемо стверджувати, що найбільша частота депресії виявлена у розлучених та вдівців.
Аналіз взаємозв’язку віку і частоти депресії. Поширеність депресивних розладів в різних вікових категоріях від дітей до осіб похилого віку становить: серед дітей до 12 років – ​до 2,00%, серед підлітків до 18 років – ​до 5,00%, серед осіб середнього віку – ​до 20,00%, серед осіб похилого віку – ​до 30,00% [6]. При оцінці сумарного рейтингу депресії в окремих вікових когортах відмічається не тільки вагоме збільшення загальної кількості пацієнтів, але і значне «омолодження» цього захворювання. Відомо також, що ймовірність захворіти на депресію протягом життя зростає більш ніж в 2 рази і досягає 14,4-17,3%. При цьому виявляється, що одужання або настання стійкої ремісії спостерігається лише у 33% хворих, у той час як у 55% пацієнтів депресія рецидивує, а ще у 12% – ​продовжується роками і навіть десятиліттями [10]. Але внаслідок того що населення планети неухильно старіє, частка психічних розладів найбільш висока у пацієнтів старших за 65 років, а найбільш поширеними психічними розладами в літньому і старечому віці є депресії і деменції (до 15%); депресія із соматоневрологічною патологією (11-59%); депресія при деменції (10-50%). На жаль, за прогнозами ВООЗ, число психічних захворювань буде збільшуватися і до 2020 року їх частка серед усіх захворювань може досягти майже 50%, що набагато вище прогнозованого числа серцево-судинних захворювань [11].
У нашому дослідженні середній вік опитаної групи людей становив 37,4±2,3 роки. Вони були розділені на 3 групи (табл. 3).

таб

За допомогою критерію χ2-Пірсона для тренда (упорядкованих градацій) було оцінено взаємозв’язок між віком і частотою депресії (χ2=4,6161, p<0,05), який виявився статистично значущим. Найменша частота депресії спостерігалася у віковій групі 36-55 років, та два піки – до 35 і після 55 років.
Аналіз ефективності використання шкали Цунга і HADS для виявлення депресії (порівняно зі шкалою Бека) за допомогою критерію Мак-Немара. У якості альтернативи стандартним клінічним тестам застосовується дослідження схильності пацієнта до депресії. В осіб, що страждають на депресію, можуть розвиватися зміни в ендокринній системі, і дослідження функцій щитоподібної залози може слугувати зручним показником. Проте ці тести в загальному скринінгу застосовувати недоцільно через їх високу вартість і низьку чутливість. У загальній практиці застосовуються спеціально адаптовані, створені тести. До них належать тест Бека на депресію і шкала само­оцінок Цунга. Тест Бека має чутливість 86% і специфічність 82% [1].
Отримане значення χ2-Пірсона при порівнянні шкали Цунга і шкали Бека дорівнює 0 (p>0,05), що свідчить про однакову ефективність обох методів для виявлення депресії. Значення χ2-Пірсона при порівнянні шкали Бека і HADS становило 5,311 (p<0,05), а різниця у відсотковому співвідношенні людей без депресії дорівнює 10,5% (95% довірчий інтервал для істинної різниці у відсотках коливається від 2,2 до 18,8%). Це свідчить про те, що шкала HADS, на відміну від шкали Бека, має тенденцію не виявляти депресію. Отже, шкала Бека є більш ефективною.
Висновок. У нашому дослідженні встановлено, що більш як кожен другий серед опитаних мав (за шкалою Бека) депресію різного ступеня вираженості. Найчастіше депресію спостерігали у людей старшого віку (>55 років) та молодих (<35 років), що є статистично значущим при p<0,05. Щодо профілю захворюваності, то найчастіше на депресію страждали особи, які мали основні скарги на розлади шлунково-кишкового тракту – ​87%, тоді як найрідше – ​пацієнти з розладами опорно-рухового апарату – ​10,5%. При цьому вплив виду патології на цей показник є статистично значущим при p<0,01. Також частіше на депресію страждали розлучені та вдівці. Встановлено, що у досліджуваної групи осіб немає асоціації між частотою депресії і такими факторами, як стан здоров’я, стать, сімейний стан (за критерієм χ2-Пірсона). Можливо це пов’язано зі значною неоднорідністю вибірки і великою варіабельністю віку (min – ​17 років, max – ​77 років). За результатами дослідження виявлено, що частота депресії зростає з віком. Також визначено однакову ефективність використання шкали Бека і шкали Цунга у виявленні депресії та меншу ефективність використання для цього шкали HADS.

Література
1. Скринінгові дослідження в практиці сімейного лікаря: обстеження на схильність до самогубства та депресії: [метод. реком.] / за ред. Г.О. Слабкого. – ​К., 2011. – 32 с.
2. Ципрамил – ​оптимизация лечения депрессии: доказательная медицина при расстройствах настроения [текст] / Логановский К.Н., Юрьев К.Л. // Український медичний часопис. – 2001. – № 2. – ​С. 53-59.
3. До питання про депресії у неврологічній практиці [Електронний ресурс] / Н.Г. Старинець // Український вісник психоневрології. – 2007. – ​Т. 15, вип. 4. – ​С. 70-74.
4. Нейротрофическая терапия депрессий: возможности и перспективы [Текст] / Н.А. Марута, И.А. Явдак, Е.С. Череднякова, О.С. Марута // Міжнародний неврологічний журнал. – 2014. – № 4. – ​С. 70-79.
5. Нулевая версия проекта Глобального Плана Действий по Охране Психического Здоровья 2013-2020. Версия 27 августа 2012. – 33 с.
6. Депрессивные расстройства: клиника, диагностика и дифференцированный подход к терапии / Т.В. Панько // Український вісник психо­неврології. – 2012. – ​Т. 20, вип. 4. – ​С. 98-105.
7. Гендерные особенности факторов суицидогенеза при депрессиях / Л.Т. Сновида // Український вісник психоневрології. – 2012. – ​Т. 20, вип. 1. – ​С. 93-95.
8. Депресивні матері та їх діти (огляд літератури) / А.М. Ба­чериков, Е.Г. Матузок, К.В. Харіна, Т.В. Тка­ченко, Р.В. Лакинський, Н.А. Малихіна // Український вісник психоневрології. – 2011. – ​Т. 19, вип. 4. – ​С. 42-44.
9. Гендерные аспекты терапии депрессий у мужчин / А.Т. Яцина // Український вісник психоневрології. – 2014. – ​Т. 22, вип. 3. – ​С. 105-108.
10. Современные подходы к терапии депрессивных расстройств / Г.М. Кожина, К.О. Зеленська // Український вісник психоневрології. – 2013. – ​Т. 21, вип. 4. – ​С. 90-93.
11. Лікування тривожно-депресивних розладів у пацієнтів похилого віку / В.Н. Зелений, Г.И. Каурова, В.І. Лавсь­кий, А.С. Федорченко, М.Є. Саніна, В.І. Янголь // Український вісник психоневрології. – 2008. – ​Т. 16, вип. 1. – ​С. 51-54.
12. Соматизовані депресії в загальносоматичній мережі: автореф. дис. докт. мед. наук / Н.Г. Пшук. – ​Х., 1995. – 17 с.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Неврологія

22.04.2024 Неврологія Нові перспективи використання ботулінічного токсину

РЕЗОЛЮЦІЯ РАДИ ЕКСПЕРТІВ. 16 грудня 2023 року у м. Києві відбулося засідання дискусійного клубу групи експертів у галузі неврології. Під час зустрічі колеги обмінювалися досвідом, проводили гарячі дискусії щодо ведення важких пацієнтів, нових рекомендацій та спільних пошуків шляхів порятунку. ...

19.04.2024 Неврологія Алгоритм терапії пацієнта з болем у спині

Як відомо, біль у спині ускладнює рух і чинить негативний вплив на якість життя та психічне благополуччя людини. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), від болю в нижній частині спини страждають близько 619 млн людей у всьому світі, і за прогнозом, до 2050 року переважно через збільшення чисельності населення та його старіння кількість таких випадків може зрости до 843 млн (WHO, 2020). Попри проведення численних дослі­джень причини дорсалгій досі лишаються суперечливими, а результат лікування – ​здебільшого незадовільним....

19.04.2024 Неврологія Мистецтво лікування захворювань периферичної нервової системи: у фокусі полінейропатії

Полінейропатії – ​це захворювання всього організму з реалізацією патологічного процесу на рівні периферичної нервової системи як множинного ураження периферичних нервів із порушенням їх функції. Більшість полінейропатій є хронічними станами, що значно порушують якість життя пацієнтів. Це зумовлює актуальність пошуку ефективних підходів до лікування цих захворювань....

19.04.2024 Неврологія Цервікогенний головний біль, пов’язаний із вертебрально-міофасціальними чинниками шийно-плечової локалізації: нові підходи до діагностування та лікування

Головний біль (ГБ) як один із найчастіших неврологічних розладів є причиною стану, що характеризується порушенням повсякденної життєдіяльності людини. Поширеність цефалгій і значний їх вплив на якість життя свідчать про важливість проблеми діагностування та лікування ГБ. За даними Глобального дослі­дження тяжкості хвороб, оновленими 2019 р., ГБ посідає третє місце (після інсульту та деменції) серед неврологічних причин за загальним тягарем захворювань (виміряним роками життя з поправкою на інвалідність [DALY]) (WHO, 2014). При цьому лише незначна кількість осіб із ГБ у всьому світі проходять відповідну діагностику та отримують адекватне лікування....