Епілепсія – ​різні сторони однієї проблеми

08.01.2017

12-14 травня у м. Львові пройшла ювілейна ХХ конференція Української протиепілептичної ліги з міжнародною участю «Вікові та гендерні аспекти епілепсії крізь призму часу». У лекціях і доповідях провідних фахівців з різних регіонів України були всебічно розглянуті питання лікування епілепсії у осіб різного віку та статі, рідкісних форм цього захворювання, проблеми фармакорезистентної епілепсії, досвід застосування протиепілептичних препаратів нових генерацій, сучасні підходи до класифікації епілепсії тощо. Пропонуємо увазі наших читачів короткий огляд деяких цікавих виступів.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Про трансформації парціальних епілептичних нападів у дорослих і їх класифікацію розповів віце-президент Української проти­епілептичної ліги, провідний науковий співробітник ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України» (м. Харків), доктор медичних наук, професор Андрій Євгенович Дубенко.
У клінічній практиці зазвичай основним критерієм тяжкості епілепсії є частота або тип епілептичних нападів. Проте лікарі рідко враховують той факт, що клінічна картина нападів з часом може видозмінюватися, хоча це може мати важливе діагностичне і прогностичне значення. Далі доповідач привів результати власних спостережень трансформацій епілептичних нападів у пацієнтів з встановленим діагнозом епілепсії.
Всього було виявлено 273 випадки трансформації нападів у пацієнтів з фокальною епілепсією, з яких у 101 пацієнта вони були розцінені як позитивні і у 61 хворого – ​як негативні трансформації епілептичного нападу. У решти (121 пацієнт) спостерігалися трансформації нападів, та не дозволяє однозначно судити про клінічну динаміку епілепсії. У 74 хворих мала місце неодноразова трансформація нападів.
Було виділено три типи позитивних трансформацій з повною зміною типу епілептичного нападу (близько 25%):
– зміна парціальних нападів із вторинною генералізацією на прості парціальні напади (близько 12%);
– зміна парціальних з вторинною генералізацією нападів на складні парціальні (5%);
– зміна складних парціальних нападів на прості парціальні (8%);
та низка типів негативної трансформації з повною зміною типу епілептичного нападу:
– складних парціальних нападів у напади з вторинною генералізацією;
– простих парціальних в парціальні напади з вторинною генералізацією;
– простих парціальних нападів в складні парціальні з простим парціальним початком;
– простих парціальних в складні парціальні напади (8%);
– простих парціальних нападів в складні парціальні і вторинно-генералізовані напади (поєднання простих парціальних нападів із вторинною генералізацією і складних парціальних з простим парціальним початком);
– приєднання інших видів простих або складних парціальних нападів (можливо, за рахунок появи нових епілептичних вогнищ).
Крім зміни типу нападу мали місце зміни парціального компоненту як в сторону подовження, так і в бік укорочення.
При аналізі змін клінічного стану пацієнтів в ході спостереження у 23 пацієнтів з позитивною трансформацією нападів вдалося досягти контролю нападів через 0,5-1,5 року після позитивної трансформації і у 35 хворих з позитивною трансформацією – ​зменшення частоти нападів більш ніж на 50%. У той же час у пацієнтів з негативною трансформацією ні в одному клінічному спостереженні не було відмічено досягнення контролю нападів, а у 35 хворих спостерігалося збільшення їх частоти.
При позитивних трансформаціях епілептичних нападів до кінця дослідження у 40% хворих на ЕЕГ відзначалося значне зменшення патологічної епілептиформної активності в загальній картині біоелектричної активності мозку. У хворих з негативною трансформацією епілептичних нападів у ході дослідження було виявлено переважне домінування епілептогенної активності на ЕЕГ в лобно-скроневих і частково тім’яних відділах правої гемісфери з достовірним збільшенням в них середньої спектральної потужності біопотенціалів дельта-діапазону, зі збільшенням потужності тета-хвиль в скроневих областях обох гемісфер, зниженням спектральної потужності альфа-хвиль.
При оцінці депресії (шкала депресії Монтгомері-Асберг) були отримані достовірні результати зменшення депресивної симптоматики при позитивних трансформаціях (з 28±1,6 до 18,4±1,7) і наростання депресивних проявів у хворих з негативними трансформаціями (з 33,2±2,4 до 36±1,8).
Таким чином, вивчення трансформації епілептичних нападів є важливим діагностичним критерієм, що дозволяє оцінити клінічно динаміку перебігу захворювання (негативна і позитивна) та дає змогу на більш ранніх етапах правильно оцінити адекватність підбору протиепілептичної терапії і ефективність лікування. Облік трансформацій нападів у дорослих може стати одним з істотних критеріїв прогнозування перебігу хвороби і оцінки тяжкості її перебігу.

Marenko

Доповідь «Класифікація епілептичних нападів та епілепсії: минуле, сьогодення, майбутнє» представила доктор медичних наук, професор кафедри неврології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Лідія Борисівна Мар’єнко.
Доповідач нагадала, що перші описи епілептичних нападів з’явилися більше 3 тис. років тому, але тільки впровадження в клінічну практику методу ЕЕГ в 30-х роках минулого століття дало систематизацію знань щодо її типів. Чинна на сьогодні класифікація була затверджена на XIII конгресі Міжнародної протиепілептичної ліги (МПЕЛ) в 1981 р. у м. Кіото (Японія). Вона ґрунтується на консенсусі експертів щодо феноменології нападів з їх поділом за дихотомічним принципом на генералізовані та вогнищеві, з окремо виділеною групою некласифікованих нападів.
У 2010 р. спеціально створена комісія з класифікації та термінології МПЕЛ запропонувала так звану організацію нападів та епілепсій. В 2012 р. була висунута нова концепція «системних епілепсій», в основу якої покладено гіпотезу, що вогнищеві і генералізовані епілепсії є варіантами системних порушень головного мозку.
В 2016 р. комісія з класифікації та термінології МПЕЛ поставила за мету розробити класифікацію епілептичних нападів, що була б зрозумілою для всіх зацікавлених сторін: пацієнтів, їх сімей, медичних працівників, дослідників, епідеміологів, учасників клінічних досліджень, страховиків, правозахисних груп тощо, а також дати можливість її застосування для пацієнтів всіх вікових категорій, включаючи новонароджених.
В цій класифікації було вирішено залишити поділ нападів на вогнищеві (фокальні), генералізовані та напади з невідомим місцем початку, що має вказуватись в діагнозі. В свою чергу, вогнищеві та генералізовані напади запропоновано поділяти на моторні та немоторні. Термін парціальний напад остаточно змінюється на «фокальний» або «вогнищевий».
Фокальні (вогнищеві) напади виникають всередині мережі, що обмежується однією півкулею мозку. Вони можуть бути локалізовані або мати більш широке розповсюдження. Окрім кори вогнищеві напади можуть походити з підкіркових структур.
Скасовано поділ вогнищевих нападів на прості та складні, оскільки в назві нападу відразу має бути вказана ступінь втрати свідомості. Тобто «простий парціальний напад» згідно з запропонованою класифікацією буде називатись «вогнищевий напад з усвідомленням», який може бути моторним, сенсорним або вегетативним; «складний парціальний напад» – ​«вогнищевий напад з порушенням усвідомлення». Напади можуть бути з невідомим усвідомленням, оскільки ступінь порушення свідомості не завжди вдається встановити.
В новій класифікації немає термінів, що вказують на локалізацію нападу (лобний, скроневий тощо). В описанні нападу не вживається термін «судомний» (конвульсивний), а також «розгорнутий», а вказується конкретний тип: клонічний, тоніко-клонічний, епілептичний спазм тощо.
Вогнищеві напади з психічними симптомами перейменовуються у когнітивні (порушення мислення, мови, просторового сприйняття, пам’яті, праксису) чи емоційні (страх, ейфорія, сміх, плач). Вегетативні та сенсорні напади залишаються без змін.
Генералізовані напади походять з якогось місця (точки) в межах нейрональної мережі із швидким білатеральним залученням підкіркових і кіркових структур (але не обов’язково всієї кори). До генералізованих нападів класифікація додає нові типи: міоклонічно-атонічні напади, поширені при синдромі Дузе (Doose); клонічно-тоніко-клонічні напади, які зустрічаються при ювенільній міоклонічній епілепсії Янца (Janz); міоклонічний абсанс; абсанс з міоклонією повік при синдромі Дживонса (Jeavons).
Вторинно-генералізований вогнищевий напад (або вогнищевий напад з вторинною генералізацією) перейменовано у «вогнищевий напад, що розвивається у двобічний тоніко-клонічний». Термін «генералізований» залишається для нападів, які є генералізованими з самого початку, але вже немає термінів «первинно-генералізовані» та «вторинно-генералізовані» напади.
Як було зазначено вище, фокальні та генералізовані напади розподіляють на дві великі групи – ​моторні й немоторні. Фокальні моторні напади можуть бути тонічні, атонічні, міоклонічні, клонічні, епілептичні спазми, гіпермоторні; фокальні немоторні – ​сенсорні, когнітивні, емоційні, автоматизми. Типи генералізованих моторних нападів повторюють перелічені вище типи фокальних нападів, а також включають міоклонічно-атонічні та клонічно-тоніко-клонічні напади.
Розрізняють сенсорні, когнітивні, емоційні та вегетативні типи немоторних фокальних нападів. Генералізовані немоторні напади (абсанси) можуть бути типовими, атиповими, міоклонічними, з міоклонією повік.
За ступенем втрати свідомості фокальні напади розподіляють на напади з усвідомленням, з порушенням усвідомлення, з невизначеним усвідомленням.

Литовченко ТАПро можливості застосування канабіноїдів у лікуванні епілепсії розповіла доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри неврології і дитячої неврології ХМАПО Тетяна Анатоліївна Литовченко.
Професор зазначила, що коноплю в медичних цілях використовували ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Для лікування судом канабіс вперше почали застосовувати англійські неврологи Рейнольдс і Говерс в кінці XIX століття. Cannabis sativa має близько 489 вивчених компонентів, з яких 80 включають потенційно нейроактивні речовини – ​терпени, гідрокарбони, кетони, альдегіди тощо. До основних нейроактивних компонентів відносять тетрагідроканабінол (Δ9-ТНС), що має психоактивні властивості та канабідіол (CBD), який не має психоактивних властивостей.
Потенційні ефекти канабіноїдів реалізуються за допомогою впливу на канабіноїдні рецептори, які присутні в глутаматергічних та деяких ГАМК-ергічних синапсах – ​тобто канабіноїди можуть чинити як збудливий, так і гальмуючий ефекти.
У експериментальних роботах було показано, що канабіноїди блокують кальцієві канали, запобігаючи входу кальцію в клітину і розвитку нейротоксичних ефектів, інгібують токсичні ефекти глутамату; модулюють токсичну продукцію NO; чинять антиоксидантну та протизапальну дію; сприяють нейропроліферації та ремієлінізації. Крім того, препарати, що містять тетрагідроканабінол і канабідіол, на експериментальних моделях продемонстрували ефективність при генералізованих нападах, парціальних нападах з вторинною генералізацією, скроневій епілепсії. Поодинокі клінічні дослідження канабідіолу не дозволяють зробити однозначних висновків про користь його застосування при епілепсії, однак при деяких формах епілепсії препарати канабідіолу демонструють високу ефективність.
Так, при опитуванні 117 батьків дітей з епілепсією, включаючи 53 з синдромом Леннокса-Гасто і інфантильними спазмами, 86% батьків зазначили зменшення частоти нападів, а 14% – ​повну відсутність нападів на тлі застосування препаратів канабідіолу. У 53% дітей відмічалось покращення сну, у 71% – ​уваги, 63% – ​настрою. Середня тривалість спостереження становила 6,8 міс (S.A. Hussan et al., 2015).
Описано випадок успішного використання канабідіолу у пацієнтки з синдромом Драве, у якої на тлі раніше застосовуваної терапії виникало до 50 нападів на добу. Після лікування канабіноїдами частота нападів знизилася до 2-3 нічних нападів на місяць. Ефект зберігався протягом усього періоду спостереження (близько 20 міс) на тлі відміни інших антиепілептичних препаратів.
В даний час FDA надала препарату Epidolex (канабідіол) «orphan drug status» для лікування пацієнтів з синдромом Леннокса-Гасто і синдромом Драве. З препаратів канабісу в клінічній практиці різних країн дозволені до застосування спрей Nabiximols (містить Δ9-ТНС і CBD), мікстура Sativex (містить Δ9-ТНС і CBD в рівних частинах), Nabilone і Dronabinol (синтетичні деривати Δ9-ТНС).
Таким чином, результат впливу канабіноїдів при епілепсії неоднозначний, проте їх застосування в лікуванні резистентних форм епілепсії є перспективним напрямком, що вимагає подальшого вивчення.

Негрич

Про особливості перебігу пароксизмальних розладів та симптоматичних епілептичних нападів у жінок з розсіяним склерозом (РС) розповіла доктор медичних наук, професор кафедри неврології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького Тетяна Іванівна Негрич.
Пароксизмальні розлади при РС поділяють на сенсорні, моторні та їх поєднання. Частіше вони виникають в розгорнутій стадії РС, мають малу тривалість (як правило, не більше 2 хв) та велику частоту виникнення (до 100 на день), часто провокуються тригерними факторами: рух, стрес, сенсорні стимули, гіпервентиляція тощо.
Сенсорні пароксизмальні розлади при РС часто проявляються синдромом Лермітта. Цей синдром характеризується відчуттям проходження електричного струму при нахилі голови вперед, в сторони або виникає спонтанно. Він може спостерігатися і при шийній мієлопатії, але в цьому випадку виникає лише при розгинанні шиї. У 5% хворих синдром Лермітта виникає вже в дебюті РС. Серед інших сенсорних розладів при РС можуть бути зуд, болі (тригемінальна невралгія у 1-3% пацієнтів), парестезії.
Із моторних пароксизмальних розладів при РС часто зустрічається лицева міокімія – ​майже постійні довільні дрібні скорочення мімічних м’язів. Пацієнти можуть скаржитися на відчуття напруження у половині обличчя, спостерігається птоз, згладженість носогубної складки. За наявності перелічених симптомів обов’язково слід провести диференційну діагностику з гліальними пухлинами головного мозку.
Епілептичні напади виникають у 4-10% жінок з РС. Як правило, це болючі однобічні тонічні спазми руки, рідше ноги. Можуть спостерігатись короткочасні моторні епізоди у вигляді дизартрії, акінезії, атаксії тулуба і кінцівок, окулярної атаксії, спазму конвергенції, міоклонії, дистонії, балізму, хореї, катаплексії, пароксизмального нетримання сечі та калу, порушення дихання та серцевої діяльності.
Поєднані пароксизмальні розлади при РС часто проявляються у вигляді симптому Утгоффа – ​погіршення наявного дефекту або поява нової симптоматики при підвищенні температури тіла. Також можуть виникати зорові, сенсомоторні розлади, дизартрія, дистонія.
Ризик епілепсії у хворих на РС в 3-6 разів вищий, ніж у осіб без цього захворювання. Пік появи епілепсії припадає на 4-7-й рік захворювання. Найвищий ризик епілепсії зафіксовано у пацієнтів з РС у віці 30 років. У 10% випадків епілептичні напади є першим проявом РС. Клінічні дослідження вказують на те, що при РС можуть зустрічатись всі типи епілептичних нападів. У 2/3 випадків напади є фокальними з можливою вторинною генералізацією. Часто зустрічаються епілептичні напади, єдиним або провідним синдромом яких є афазія.
За даними літератури, для лікування симптоматичної епілепсії при РС можуть використовуватися більшість наявних протисудомних засобів. Проте існує група препаратів, зареєстрована для лікування РС, яка може в окремих випадках дещо знижувати судомний поріг, а отже, викликати або посилювати епізоди епілептичних нападів. До них належать 4-амінопіридин та баклофен, що використовуються для підтримувальної терапії РС. Подібний ефект можуть чинити бета-інтерферони, протиспастичний препарат далфампіридин, інтратекальний баклофен.
В останні роки була виявлена позитивна роль деяких протиепілептичних препаратів у хворих з РС. Зокрема, останні дослідження показали, що блокатори натрієвих каналів (ламотриджин та фенiтоїн) потенційно можуть мати нейропротективний ефект за рахунок інгібування аксональної дегенерації, яка, в свою чергу, зумовлює порушення рухової функції у пацієнтів з РС.
Фенiтоїн ефективний у лікуванні невриту зорового нерва при РС.

Oros MM

Завідувач кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету, доктор медичних наук Михайло Михайлович Орос детально розглянув провокаційні форми епілепсії.
На початку свого повідомлення доповідач навів цікавий факт – ​у 685 японських дітей виникли епілептичні напади після перегляду 38-ї серії мультиплікаційного серіалу про покемонів. З цього моменту інтерес до епілепсії, що провокується певними стимулами, суттєво зріс. Наразі існує досить багато термінів для визначення цієї форми епілепсії – ​рефлекторна, стимул-чутлива, провокаційна, стимул-сенситивна. На рефлекторну епілепсію припадає 3-5% від усіх її форм.
Із усіх рефлекторних форм епілепсії найбільш поширеною є фотосенситивна (близько 85% випадків). Така висока поширеність пояснюється досить сильним впливом світлових подразників на головний мозок. Фотогенна стимуляція навіть у здорової людини викликає низку неспецифічних реакцій (засвоєння ритму та поява резонансної активності на ЕЕГ, синхронні з фотостимулами потиличні спайки тощо). В цілому епілептичні напади можуть викликатись впливом на будь-який з п’яти органів чуття, тобто світловими, чутливими, слуховими, нюховими, смаковими подразниками. Крім того, є особливі тригери нападів: читання, телебачення, ходьба, прийом їжі, сміх і навіть думки.
Для виявлення фотосенситивної епілепсії рекомендовано провести ЕЕГ з фотостимуляцією. Частота світлових стимулів, що провокують сенситивні напади, може варіювати в широкому діапазоні (від 2 до 50 Гц), однак найчастіше це частота 16 Гц. Можливі типи фотосенситивних нападів включають міоклонію повік. Це може бути короткотривала міоклонія повік (2-3 секунди), що часто сприймається як невроз нав’язливих рухів, та міоклонія повік з абсансом. Рідше зустрічаються абсансні напади, генералізовані тоніко-клонічні напади, фокальні напади.
Близько 1/3 хворих із рефлекторною епілепсією мають спонтанні напади. Найчастіше рефлекторна епілепсія поєднується з ювенільною міоклонічною епілепсією, абсансною дитячою епілепсією, інколи з генералізованими нападами пробудження.
Інколи трапляються випадки самоіндукованих нападів, що викликаються будь-яким довільним подразником. Пацієнти відчувають потребу в нападах (позитивні емоції після перенесеного нападу, задоволення від спроби нападу або в результаті судомної активності, відчуття контролю над нападами тощо).
Головним принципом лікування рефлекторної епілепсії є уникнення провокуючих факторів. У випадку фотосенситивної епілепсії це обмеження часу перебування за комп’ютером або робота за рідкокристалічним монітором, використання поляризуючих окулярів, блакитних лінз.
У лікуванні рефлекторних форм епілепсії ефективні вальпроати (понад 77% ефективності), бензодіазепіни (особливо епізодичний прийом перед провокуючим фактором, наприклад, перед читанням чи прийомом їжі). Можна застосовувати ламотриджин, леветирацетам, топірамат, окскарбазепін. При неефективності монотерапії рекомендовано використовувати комбінації з двох препаратів, з яких перший має єдиний механізм дії, а інший поєднує в собі кілька механізмів впливу. Так досягається більший спектр дії з кращим контролем нападів і покращенням переносимості. Наприклад, ламотриджин з препаратом вальпроєвої кислоти або леветирацетам з препаратом вальпроєвої кислоти. У випадку призначення двох препаратів з подібним механізмом дії відбувається сумація побічних явищ.

Marcenkovskiy Igor (8_1)

Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча психіатрія», керівник відділу психічних розладів дітей та підлітків Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, доцент кафедри дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук Ігор Анатолійович Марценковський розповів про афективні розлади при епілепсії.
Доповідач зазначив, що епілепсії досить часто супроводжуються психічними розладами.
Доведено, що повторювані епілептичні напади безпосередньо призводять до зростання ризику розвитку психічних та поведінкових розладів. Зокрема, це депресія, тривожні розлади, дратівливість, дефіцит уваги, гіпоманіакальні стани, окреслені манії, дисфорії тощо. З іншого боку, психічний розлад підвищує вразливість мозку для розвитку епілепсії. Тобто, якщо ми діагностуємо психічний розлад, ймовірність виявлення епілепсії також зростає.
Низка фахівців розлади психіки та поведінки вважають ускладненнями або проявами епілепсії. Однак найпоширенішою є точка зору про наявність двосторонньої спрямованості причинно-наслідкових зв’язків між ними. Тобто і психічний розлад, і епілепсія взаємно обтяжують перебіг один одного. Можна також припустити, що зазначені порушення є різними проявами одного патологічного процесу, наприклад, порушеннями розвитку.
Відомо, що формування депресії найбільш характерне для пацієнтів з симптоматичною епілепсією, яка супроводжується частими нападами. Доповідач зазначив, що ці депресії часто є резистентними до лікування антидепресантами.
Необхідно пам’ятати, що поєднання епілепсії та депресії обумовлює певні особливості терапевтичної реакції таких пацієнтів на протиепілептичні препарати (ПЕП) та антидепресанти. Наприклад, пригнічення ПЕП епілептичної активності з епілептогенного вогнища може призвести до появи або посилення депресії. До ПЕП, що можуть викликати депресію, відносять фенобарбітал, вігабатрин, зонізамід, топірамат, тіагабін, клоназепам. Досить часто спостерігаються зміни настрою у дітей при скроневих епілепсіях під час прийому навіть невисоких доз зазначених препаратів. Описано випадки розвитку симптомів депресії, гіпоманіакальної гнівливості та ворожості, а також руйнівну поведінку на тлі прийому леветирацетаму.
Вплив на перебіг епілепсії чинять також і антидепресанти, що пов’язано з їх здатністю знижувати судомний поріг. Так, трициклічний антидепресант іміпрамін та інгібітор зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну венлафаксин пригнічують абсанси та міоклонії, але характеризуються найвищим серед антидепресантів ризиком збільшення частоти первинно- і вторинногенералізованих парціальних нападів (G.H. Fromm et al., 1978). M. Mula і співавт. (2004) вважають, що практично всі антидепресанти сприяють зростанню частоти епілептичних нападів. При цьому ризик посилення епілептичних нападів є найвищим при застосуванні бупропіону, середнім – ​трициклічних антидепресантів (ТЦА), низьким – ​селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Однак препарати останніх двох груп мають високий рівень зв’язування з білками крові, активно впливають на цитохроми печінки та змінюють структуру нічного сну, що утруднює контроль депресії.
Певні переваги у таких пацієнтів забезпечує антидепресант миртазапін. Цей препарат не знижує судомний поріг, має нижчий порівняно з ТЦА та СІЗЗС рівень зв’язування з білками крові, не впливає на цитохроми печінки, що метаболізують антидепресанти, не змінює структури нічного сну.
Ще однією досить серйозною проблемою є взаємозв’язок між тривогою та епілептичними нападами. Тривога при епілепсії може передувати нападам (посилюватись у дні нападів, тобто мати певне прогностичне значення), бути в структурі нападу (симптоми побоювання, занепокоєння або відчуття страху можуть входити в структуру простих парціальних нападів (частіше скроневих) і комплексних парціальних нападів, що супроводжуються мовними автоматизмами) та мати місце поміж нападами (прояви тривожно-фобічних розладів не корелюють з частотою і тяжкістю епілептичних нападів, але корелюють з порушеннями настрою). У випадку тривоги доцільно призначати солі вальпроєвої кислоти. Препарати цього класу ефективно знижують рівень тривоги у пацієнтів з біполярним розладом, руйнівними формами поведінки. Важливо, що вальпроати здатні знижувати частоту епілептичних нападів. У відкритому проспективному наглядовому дослідженні було продемонстровано, що застосування солі вальпроєвої кислоти при стартовій монотерапії фокальних епілепсій забезпечує високий рівень досягнення ремісії, особливо у дітей (84%), при високих показниках утримання на терапії (92%). Автори дослідження рекомендують солі вальпроєвої кислоти в якості препаратів першої лінії при фокальних епілепсіях (J. Jedrzejczak et al., 2008).

Підготував В’ячеслав Килимчук

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Неврологія

22.04.2024 Неврологія Нові перспективи використання ботулінічного токсину

РЕЗОЛЮЦІЯ РАДИ ЕКСПЕРТІВ. 16 грудня 2023 року у м. Києві відбулося засідання дискусійного клубу групи експертів у галузі неврології. Під час зустрічі колеги обмінювалися досвідом, проводили гарячі дискусії щодо ведення важких пацієнтів, нових рекомендацій та спільних пошуків шляхів порятунку. ...

19.04.2024 Неврологія Алгоритм терапії пацієнта з болем у спині

Як відомо, біль у спині ускладнює рух і чинить негативний вплив на якість життя та психічне благополуччя людини. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), від болю в нижній частині спини страждають близько 619 млн людей у всьому світі, і за прогнозом, до 2050 року переважно через збільшення чисельності населення та його старіння кількість таких випадків може зрости до 843 млн (WHO, 2020). Попри проведення численних дослі­джень причини дорсалгій досі лишаються суперечливими, а результат лікування – ​здебільшого незадовільним....

19.04.2024 Неврологія Мистецтво лікування захворювань периферичної нервової системи: у фокусі полінейропатії

Полінейропатії – ​це захворювання всього організму з реалізацією патологічного процесу на рівні периферичної нервової системи як множинного ураження периферичних нервів із порушенням їх функції. Більшість полінейропатій є хронічними станами, що значно порушують якість життя пацієнтів. Це зумовлює актуальність пошуку ефективних підходів до лікування цих захворювань....

19.04.2024 Неврологія Цервікогенний головний біль, пов’язаний із вертебрально-міофасціальними чинниками шийно-плечової локалізації: нові підходи до діагностування та лікування

Головний біль (ГБ) як один із найчастіших неврологічних розладів є причиною стану, що характеризується порушенням повсякденної життєдіяльності людини. Поширеність цефалгій і значний їх вплив на якість життя свідчать про важливість проблеми діагностування та лікування ГБ. За даними Глобального дослі­дження тяжкості хвороб, оновленими 2019 р., ГБ посідає третє місце (після інсульту та деменції) серед неврологічних причин за загальним тягарем захворювань (виміряним роками життя з поправкою на інвалідність [DALY]) (WHO, 2014). При цьому лише незначна кількість осіб із ГБ у всьому світі проходять відповідну діагностику та отримують адекватне лікування....