Старый антибиотик эффективен при неосложненных инфекциях мочевыводящих путей

01.04.2015

Проведенное исследование продемонстрировало эффективность применения фосфомицина в лечении неосложненных инфекций мочевыводящих путей (ИМП), в том числе вызванных резистентными штаммами патогенов, у госпитализированных пациентов.
На 16-м Международном конгрессе по инфекционным болезням (16th International Congress on Infectious Diseases) S. Jacobson и соавт. из регионального медицинского центра Орландо (штат Флорида, США) представили результаты ретроспективного исследования, свидетельствующие о том, что частота выздоровления пациентов с наличием неосложненных ИМП при применении фосфомицина составила 83%. При этом неэффективность терапии в группе больных, не достигших клинического выздоровления, наблюдалась лишь в 3% случаев. Несколько ранее исследователи ограничили применение фторхинолонов и меропенема в стационаре регионального медицинского центра. Авторы отметили, что фосфомицин хорошо изучен и успешно применяется у пациентов в амбулаторных условиях, особенно при неосложненном цистите, однако у госпитализированных больных аспекты его использования исследованы не полностью.
В своем ретроспективном обзоре S. Jacobson с коллегами проанализировали данные 71 пациента с наличием ИМП, госпитализированных за период с ноября 2012 г. по ноябрь 2013 г. Из них примерно 60% больных были заражены ИМП вне стационара и госпитализировались по не связанным с данной патологией причинам. В то же время около 38% всех ИМП носили характер нозокомиальных. Средний возраст пациентов составил 75 лет, при этом 39% лиц страдали сахарным диабетом, у 21% была диагностирована почечная недостаточность, а у 38% больных ранее проводились урологические вмешательства.
Около 75% исследуемых принимали системные антибиотики в предшествующие 2 недели перед назначением фосфомицина, а чуть более половины больных одновременно с фосфомицином получали другие противомикробные средства в связи с инфекциями иных локализаций.
В структуре возбудителей ИМП были идентифицированы 40 штаммов грамотрицательных палочек. Из них 9 штаммов продуцировали β-лактамазы расширенного спектра (БЛРС), еще 9 были представлены Pseudomonas aeruginosa. У ряда пациентов было выделено одновременно несколько видов микроорганизмов. Согласно данным микробиологического исследования 3 штамма были умеренно устойчивы и 3 – резистентны к действию фосфомицина.
Примечательно то, что почти у половины больных удалось получить клинический ответ на однократную дозу (3 г) фосфомицина. В то же время небольшому количеству пациентов потребовалось назначение 3 доз препарата с интервалом в 72 ч, еще меньшему – 3 доз каждые 48 ч.
Клиническое выздоровление в группах констатировалось при разрешении симптомов заболевания (лихорадка, лейкоцитоз, болезненное частое мочеиспускание) и отсутствии необходимости в повторном назначении лечения при выделении того же патогена в течение 30 дней. Некоторые случаи не соответствовали критериям клинического выздоровления, однако это не всегда было обусловлено неэффективностью терапии. В частности, только 2 из 12 эпизодов отсутствия клинического выздоровления могли быть расценены как неэффективность лечения. У этих пациентов были выделены Proteus mirabilis и Klebsiella pneumoniae.
У 4 больных были выделены штаммы, резистентные к фосфомицину in vitro, и лечение было модифицировано перед проведением оценки эффективности. Кроме этого, терапия также была изменена у одного пациента, перенесшего нефростомию, осложнившуюся инфицированием P. aeruginosa, и у двух лиц, которым потребовалось лечение параллельно протекающей инфекции иной локализации. Еще троим пациентам был назначен повторный курс терапии по поводу ИМП в течение 30 дней, однако при бактериологическом исследовании были выделены другие микроорганизмы.
Фосфомицин продемонстрировал высокую эффективность в лечении ИМП, обусловленных различными патогенами. Так, при инфицировании P. aeruginosa, эффективность фосфомицина составила 78%.
У пациентов с инфекцией, вызванной микроорганизмами-продуцентами БЛРС (n=8), эффективность фосфомицина достигала 100%, а в когорте больных с ИМП энтерококковой этиологии выздоровление регистрировалось в 86% случаев. Лечение очень хорошо переносилось пациентами, а нежелательные последствия терапии отмечались лишь у незначительного количества лиц.
Учитывая тот факт, что фосфомицин практически не оказывает системного действия, формирование резистентности возбудителей за пределами урогенитального тракта, а также увеличение риска развития антибиотико-ассоциированной диареи на фоне применения этого препарата являются маловероятными. Так, в исследуемой когорте только у 7% пациентов после 30 дней приема фосфомицина развилась C. difficile-ассоциированная инфекция, при том что все больные получали другие антибиотики широкого спектра действия.
По мнению авторов исследования, единственная проблема в области применения фосфомицина при ИМП заключается в стоимости данного антибиотика, достигающей 50 долларов США за одну дозу препарата.

Old Antibiotic for Uncomplicated Urinary Tract Infection. 16th International Congress on Infectious Diseases (ICID): Abstract 50.002. Presented April 4, 2014

Подготовил Антон Пройдак

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Інфекційні захворювання

20.04.2024 Урологія та андрологія Практичні аспекти раціональної антибактеріальної терапії в урології

Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) у всьому світі посідають провідне місце серед інфекційних захворювань дорослого населення. Поряд із тим серед фахівців зростає занепокоєння щодо триваючого зростання стійкості бактерій до більшості антибіотиків. Експерти провідних міжнародних товариств наголошують на необхідності розсудливого і виваженого призначення антимікробних препаратів. Про основні принципи раціональної антибіотикотерапії в урології, зокрема при проведенні діагностичних і хірургічних втручань, ми попросили розповісти завідувача відділу відновної урології та новітніх технологій ДУ «Інститут урології ім. акад. О.Ф. Возіанова НАМН України», доктора медичних наук, професора В’ячеслава Миколайовича Григоренка. ...

20.04.2024 Урологія та андрологія Застосування фосфоміцину трометамолу для профілактики інфекційних ускладнень при проведенні біопсії передміхурової залози

Процедура трансректальної біопсії простати супроводжується високим ризиком інфекційних ускладнень, тому проведення антимікробної профілактики при цьому втручанні є обов’язковим. Однак зростання антибіотикорезистентності, а також нещодавні рекомендації щодо обмеження призначень фторхінолонів значно звужують спектр можливих варіантів такої профілактики. Міжнародною мультидисциплінарною групою експертів на основі літературних джерел та клінічного досвіду було розроблено ряд настанов стосовно запобігання інфекційним ускладненням при біопсії простати та обґрунтовано доцільність і переваги призначення з цією метою фосфоміцину ...

20.04.2024 Урологія та андрологія Інтеграція вірусу гепатиту В у геном сперматозоїдів: клінічні ризики з позицій репродуктології

Кількість людей, які страждають і помирають від вірусного гепатиту В (ВГВ), можна порівняти з кількістю хворих на коронавірусну хворобу 2019 року (COVID‑19), яка наразі викликає велике занепокоєння в усьому світі. Тому вкрай важливим залишається питання передачі вірусу, у тому числі через статеві клітини. Попередніми дослідженнями встановлено, що гени ВГВ, інтегровані в людські сперматозоїди, здатні до реплікації та експресії після передачі ембріонам. Однак досі це явище не було підтверджено клінічними дослідженнями у пацієнтів. Автори вивчали особливості інтеграції ВГВ у геном сперматозоїдів пацієнтів та аналізували можливі клінічні наслідки для потомства ...

20.04.2024 Урологія та андрологія Лікування ХП/СХТБ: фокус на антиноцицептивні та протизапальні механізми дії диклофенаку натрію

За визначенням робочої групи Міжнародного товариства з проблем утримання сечі (ICS), у чоловіків термін «урологічний синдром хронічного тазового болю (СХТБ)» включає хронічний простатит (ХП) або СХТБ (ХП/СХТБ). Серед пацієнтів, які перебувають під амбулаторним спостереженням із приводу простатиту, понад 90% осіб мають діагноз ХП/СХТБ, що свідчить про високу поширеність цього урологічного захворювання в загальній структурі (Yang C.C. et al., 2018). Саме з наявністю ХП пов’язують підвищений ризик розвитку нетримання сечі, доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ), запальних процесів сечостатевої системи, утворення каменів, кіст у ПЗ та виникнення раку ПЗ (РПЗ). Адже відомо, що в генезі останнього відіграють роль різні фактори, зокрема ампліфікація та мутація генів, що кодують гени-супресори пухлини, онкогени, а також фактори росту та цитокіни [1, 2]. Учені довели, що інгібування запалення, у тому числі за допомогою нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), може зменшувати прогресування ХП та опосередковано впливати на зменшення ризику виникнення РПЗ. Водночас потужні анальгетичні властивості НПЗП дозволяють ефективно усувати хронічний тазовий біль та асоційовані з ним симптоми...