1 квітня, 2015
Mycoplasma genitalium – «новий» ворог репродуктивного здоров'я людини
І.С. Миронюк, к.м.н., Ужгородський національний університет
Ще на початку 1990-х років вітчизняні науковці прогнозували, що найближчим часом в Україні серед інфекцій, що передаються переважно статевим шляхом (ІПСШ), як у структурі захворюваності, так і в переліку причинних факторів розвитку порушень репродуктивної сфери чільне місце займуть збудники групи патогенних мікоплазм (сімейство Mycoplasmataceae). Цей прогноз базувався на наявних на той час труднощах діагностики, явищі високої поширеності в популяції та неадекватності антибіотикотерапії у пацієнтів з ознаками запального ураження нижніх відділів сечостатевої системи [1, 2]. Хоча з того часу окремі з перерахованих проблем вдалося усунути або більш детально дослідити та вивчити, цей прогноз залишається актуальним і сьогодні. Так, ураження сечостатевої системи мікоплазменної етіології останнім часом зустрічаються частіше і становлять близько 40% запальних захворювань сечостатевих органів людини [3]. Подібна ситуація спостерігається не лише в Україні, але й на світовому рівні, особливо серед осіб молодого репродуктивного віку [4, 5]. На сьогодні серед причин зростання ролі саме мікоплазменної інфекції у збільшенні кількості запальних захворювань сечостатевої системи людини фахівці визначають дещо інші фактори: зміна сексуальних стереотипів, форм сексуальної поведінки населення та зростання частоти випадків резистентності збудника до традиційних лікувальних засобів, що застосовуються у спеціалізованих клініках [6].
Значна кількість фахівців запальні захворювання сечостатевої системи людини, які викликаються патогенними мікоплазмами, об'єднують під одною назвою «урогенітальні мікоплазмози», включаючи сюди запальні ураження сечостатевих органів, які виникають на тлі виявлення M. genitalium, M. hominis та U. urealyticum (а з 2000 р. і U. parvum, яку було виділено з роду U. urealyticum як окремий рід [7]). Використання цього терміна, а також питання про роль окремих мікоплазм як етіологічних факторів розвитку запальних захворювань сечостатевої системи людини є дискутабельними. Хоча логіка використання терміна «урогенітальний мікоплазмоз» є (за аналогією до розповсюдженого терміна «урогенітальний хламідіоз» у випадку виявлення запального ураження органів сечостатевої системи C. trachomatis), але тоді коректно його застосовувати виключно у разі визначення у пацієнта з явищами уретриту моноінфекції M. genitalium або, в окремих випадках, U. urealyticum. Ця думка ґрунтується на таких фактах. У переліку збудників ІПСШ, визначених Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) у базовому документі «Глобальна стратегія профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом, та боротьби з ними, 2006-2015 рр.», із групи мікоплазм названі лише M. genitalium та U. urealyticum. При цьому назви захворювання, яке вони викликають за аналогією до хламідійної інфекції, не вказано [8]. У той же час, незважаючи на проведення великої кількості наукових досліджень, роль M. hominis, U. parvum та і U. urealyticum як етіологічних факторів виникнення запальних захворювань сечостатевої системи не доведено. Є значна кількість опублікованих досліджень, результати яких можна розглядати як прямий або опосередкований доказ щодо патогенності цих видів мікоплазм для людського організму та їх прямого впливу на репродуктивну функцію. У результаті проведеного дослідження у Бельгії у 2000 р. у 228 жінок у першому триместрі вагітності на наявність бактеріального вагінозу, Mycoplasma hominis і Ureaplasma urealyticum був встановлений зв'язок між наявністю цих інфекцій та підвищеним ризиком переривання вагітності в терміні до 20 тиж [9]. Подібні результати були отримані під час проведення дослідження у тому ж році в Італії: виявлено роль колонізації Ureaplasma urealyticum у розвитку передчасного розриву плодових оболонок [10]. У дослідженні, проведеному у 2001 р. у Данії, при обстеженні 484 вагітних було встановлено, що ні бактеріальний вагіноз, ні колонізація Ureaplasma urealyticum не були пов'язані з розвитком передчасних пологів [11]. На сьогодні переважна більшість фахівців – як дерматовенерологів, так і урологів та гінекологів – вважають, що Ureaplasma urealyticum, Ureaplasma parvum та Mycoplasma hominis відносяться до умовно-патогенних мікроорганізмів, а M. genitalium – до облігатних патогенів сечостатевого тракту у чоловіків і жінок [12].
Показовим є той факт, що за результатами консенсусу спеціалістів різних спеціальностей у російських клінічних рекомендаціях з діагностики та лікування ІПСШ, зокрема, викликаних урогенітальними мікоплазмами як 2010 р., так і 2012 р. [13, 14], визначено чіткі показання до призначення антибактеріальної терапії у разі виявлення Ureaplasma urealyticum, Ureaplasma parvum та Mycoplasma hominis. Виявлення M. genitalium є прямим показанням для лікування пацієнта, а також його статевих партнерів, навіть у випадку відсутності ознак запального процесу. Отже, з усіх представників групи мікоплазм лише M. genitalium можна чітко визначити як збудника урогенітальних інфекцій людини.
M. genitalium є не лише найбільш патогенний представник групи мікоплазм, але й «наймолодший». Хоча вперше цей вид мікоплазм був описаний британськими дослідниками ще у 1981 р. при виділенні його у двох чоловіків із клінічними проявами негонококового уретриту (НГУ), навіть тепер американські вчені у своїх наукових публікаціях називають M. genitalium новим збудником ІПСШ [15]. Зважаючи на локалізацію, цей мікроорганізм було названо «геніталіум» [16]. Тривалий час масштабних епідеміологічних досліджень стосовно M. genitalium у світі практично не проводилося через значні труднощі у її виділенні на поживних середовищах [17]. З 1991 р., коли для діагностики M. genitalium вперше був застосований метод полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР), цю проблему було усунуто. На сьогодні саме ПЛР залишається найбільш доступним і ефективним методом виявлення цього збудника ІПСШ як для дослідників, так і для практикуючих лікарів [18]. Саме завдяки впровадженню молекулярних методів діагностики M. genitalium було доведено статевий шлях передачі інфекції і цей інфекційний агент потрапив до переліку збудників ІПСШ [19].
Місце та значення M. genitalium серед збудників ІПСШ на сучасному етапі
Вважається, що M. genitalium є самостійним етіологічним агентом гострого та персистуючого НГУ у чоловіків [20] і є причиною 20-35% усіх випадків нехламідійних НГУ [21]. Це суттєво відрізняє M. genitalium від інших представників цієї групи мікроорганізмів (M. hominis, U. parvum та U. urealyticum), які переважно беруть участь у розвитку запальних процесів органів сечостатевої системи людини в асоціації з іншими збудниками ІПСШ.
Питання асоціації M. genitalium з іншими ІПСШ за наявності запальних уражень сечостатевої системи чоловіків і жінок залишається дискутабельним. Так, частина дослідників вважає, що M. genitalium майже ніколи не асоціюється з бактеріальним вагінозом у жінок та кількістю статевих партнерів [22], інші переконані, що частота виявлення M. genitalium, навпаки, корелює з кількістю статевих партнерів [23]. Аналіз понад 40 незалежних досліджень серед жінок загальної популяції в різних країнах світу (обстежено понад 13 тис. пацієнток) показав, що частота інфікування серед жінок із низьким ризиком інфікування становить близько 2,0%, що займає проміжкові положення між частотою виявлення N. gonorrhoeae (0,4%) та C. trachomatis (4,2%) відповідно. У той же час у подібних дослідженнях серед жінок популяцій високого ризику (працівниці секс-індустрії, пацієнтки спеціалізованих клінік з ознаками запальних захворювань сечостатевої системи та ін.) було зафіксовано значно вищу частоту інфікування урогенітального тракту M. genitalium – 7,8% [24]. Цікавим є розходження думок науковців щодо асоціації M. genitalium з C. trachomatis як одним із найбільш поширених на сьогодні збудників ІПСШ. Так, існує обґрунтована думка, що M. genitalium існує незалежно від C. trachomatis і зустрічається в клінічній практиці приблизно з такою ж частотою, як хламідійна інфекція. Це твердження пояснюється існуванням конкурентної боротьби між цими патогенними мікроорганізмами за одні й ті ж клітини-мішені, поживні речовини та інші ко-фактори повноцінного існування M. genitalium та C. trachomatis в організмі людини [25]. З іншого боку, спеціалісти IUSTI (International Union against Sexually Transmitted Infections – Міжнародної спілки по боротьбі з ІПСШ) A. Старі та М. Гомберг вважають обов'язковим призначення обстеження на наявність M. genitalium пацієнтам, у яких виявлено інфікування C. trachomatis [26, 27]. Актуальність такого підходу підтверджується й результатами дослідження серед чоловіків, які звернулися до спеціалістів з приводу клінічних проявів ІПСШ. Так, у 53% випадків у цих хворих M. genitalium виявлялася не як моноінфекція, а у вигляді різних бактеріальних і вірусних асоціацій, у тому числі з C. trachomatis [28].
Отже, зважаючи на відносно високий рівень поширення інфікування M. genitalium як у загальній популяції, так і серед представників груп високого ризику інфікування та значну роль у виникненні запальних захворювань нижніх відділів сечостатевої системи моноінфекції, а також у комплексі з іншими збудниками ІПСШ, питання боротьби з M. genitalium у системі протидії поширенню ІПСШ серед населення є актуальним.
M. genitalium як фактор порушення репродуктивного здоров'я у чоловіків та жінок
На сьогоднішній день не виникає сумнівів щодо впливу M. genitalium на розвиток запальних уражень нижніх відділів сечостатевої системи у чоловіків. Це доведено низкою експериментів на тваринних моделях [29], а також досліджено у чоловіків із НГУ [20, 21]. Однозначного висновку щодо ролі M. genitalium у виникненні уретриту у жінок науковці не дійшли [24], хоча існує низка досліджень, результати яких доводять зв'язок мікроскопічних ознак запалення уретри у жінок з інфікуванням M. genitalium [30]. Стосовно питання розвитку цервіциту на тлі інфікування M. genitalium, етіологічний вплив мікроорганізму на розвиток цього ураження нижніх відділів сечостатевої системи у жінок вважається практично доведеним. При цьому, за оцінками науковців, ступінь підвищення ризику розвитку цервіциту при інфікуванні M. genitalium аналогічна зі ступенем ризику при інфікуванні загальновизнаними збудниками цього захворювання (N. gonorrhoeae та C. trachomatis) [31]. У той же час існують значні відмінності в клінічному перебігу запальних уражень нижніх відділів сечостатевої системи, викликаних M. genitalium та C. trachomatis. Так, зокрема, уретрит, викликаний M. genitalium у гострій маніфестній формі, трапляється частіше, ніж уретрит хламідійної етіології. Взагалі, безсимптомний перебіг для уретриту, викликаного M. genitalium, не характерний. Це підтверджується результатами дослідження частоти виявлення M. genitalium у чоловіків у різних країнах світу. Так, у дослідженнях різних авторів показано, що M. genitalium була виявлена у 13-42% чоловіків із НГУ, у 18-46% пацієнтів із негонококовим та нехламідійним уретритом і лише у 0-9% хворих із безсимптомним перебігом уретриту [25].
Дати однозначну відповідь на питання щодо впливу M. genitalium на розвиток запальних захворювань верхніх відділів сечостатевої системи у чоловіків і жінок та на безпліддя наразі не можна. Так, щодо патологічних уражень сечостатевої системи у чоловіків, викликаних M. genitalium, які можуть стати причиною безпліддя, інформації досить мало. Практично немає повідомлень про те, що наявність M. genitalium може спричинити розвиток орхіту та епідидимiту, є одиночні повідомлення щодо того, що M. genitalium зумовлює формування простатиту як ускладнення хронічно рецидивуючого НГУ [25]. Хоча однозначної відповіді щодо етіологічного впливу M. genitalium на розвиток гострого і хронічного простатиту немає. У той же час є повідомлення, що M. genitalium може приєднуватися до сперматозоїдів і знижувати їх активність, що призводить до виникнення вторинного безпліддя у чоловіків [32].
Питання запального ураження верхніх відділів репродуктивного тракту у жінок на сьогодні в науковій літературі висвітлено дещо більше. Але, незважаючи на наявність низки досліджень у різних країнах світу, зв'язок між інфікуванням M. genitalium та розвитком запальних захворювань органів малого тазу достовірно не доведений [24, 33]. Так, окремі дослідники вказують, що інфікування M. genitalium достовірно пов'язане з наявністю ендометриту і частота його виявлення в 3 рази вища, ніж у пацієнток, не інфікованих M. genitalium [34]. Інші науковці, проводячи дослідження серед жінок, що мають високий ризик інфікування (працівниці секс-індустрії), такого зв'язку не виявили [35].
Окрім того, на сьогодні не вдалося достовірно довести існування прямої залежності між інфікуванням M. genitalium та виникненням позаматкової вагітності, дочасних пологів та інших негативних результатів вагітності.
Питання щодо ролі M. genitalium у розвитку вторинного безпліддя у жінок можна вважати з'ясованим. Результатами низки досліджень підтверджено існування зв'язку між інфікуванням M. genitalium та розвитком трубного безпліддя у жінок [24], що було доведено в експериментальних дослідженнях на тваринних моделях [36].
Висновки
1. M. genitalium є не лише наймолодший представник групи урогенітальних мікоплазм, але і найбільш небезпечний із них стосовно впливу на репродуктивне здоров'я людини.
2. Цей мікроорганізм є облігатним патогеном для людини і збудником ІПСШ.
3. M. genitalium викликає запальні захворювання нижніх відділів сечостатевої системи як у чоловіків, так і у жінок, його виявлення є прямим показанням до лікування пацієнта і його статевих партнерів.
4. Інфікування M. genitalium може спричинити виникнення вторинного безпліддя як у чоловіків, так і у жінок.
5. Актуальність впровадження заходів боротьби проти поширення M. genitalium у популяції постійно зростає; існує необхідність акцентувати увагу практикуючих лікарів різних спеціальностей (венерологів, урологів, акушерів-гінекологів, сімейних лікарів та інших) на питаннях своєчасної діагностики M. genitalium та лікування пацієнтів, інфікованих збудником ІПСШ, з метою збереження репродуктивного здоров'я населення.
Література
1. Мавров И.И. Нарушение репродуктивной функции у больных урогенитальным хламидиозом и уреаплазмозом / И.И.Мавров // Вестник дерматол. – 1992. – № 11. – С. 72-75.
2. Делекторский В.В. Комплексный метод лечения хламидийной и уреаплазменной инфекции урогенитального тракта / В.В. Делекторский и др. // Вестник дерматол. – 1991. – № 9. – С. 79-80.
3. Бондаренко Г.Н., Никитенко И.Н. Комплексное лечение урогенитальной хламидийной и микоплазменной инфекции / Г.Н.Бондаренко, И.Н.Никитенко // Укр. журн. дерматол., венерол., косметол. – 2010. – № 4 (39). – С. 92-97.
4. Taylor-Robinson D. Mycoplasma genitalium – an up-date. Int J STDAIDS 2002; 13: 145-151.
5. Schwartz M.A., Hooton T.M. Etiology of nongonococcal nonchlamydial urethritis. Dermatol Clin 1998; 16: 727-733.
6. Баткаев Э.А., Рюмин Д.В. Современные проблемы венерологии / Э.А. Баткаев, Д.В. Рюмин // Росс. журн. кожн. и венер. болезней. – 2009. – № 2. – С. 45-52.
7. Kong F., Ma Z., James G., Gordon S. et al. Species identification and subtyping of Ureaplasma parvum and Ureaplasma urealyticum using PCR-based assays. J. Clin. Microbiol. 2000; 38: 1175-1179.
8. Глобальная стратегия профилактики инфекций, передаваемых половым путем, и борьбы с ними, 2006-2015 гг. / ВОЗ. – Женева. – 2006.
9. Donders G.C., Van Bulck B., Caudron J. et al. Relationship of bacterial vaginosis and mycoplasmas to the risk of spontaneous abortion. Am J. Obstet Gynecol. 2000; 183: 431-437.
10. Calleri L.F., Taccani C., Porcelli A. Ureaplasma urealyticum vaginosis and premature rupture of membranes. What is its role? Minerva Ginecol. 2000; 52: 49-58.
11. Povlsen K., Thorsen P., Lind I. Relationship of Ureaplasma urealyticum biovars to the presence or absence of bacterial vaginosis in pregnant women and to the time of delivery. Eur J Clin Microbiol Infect Dis. 2001; 20: 65-67.
12. Прилепская В.Н, Кисина В.И. и др. К вопросу о роли микоплазм в урогенитальной патологии. – Гинекология. – 2007. – 9 (1): 31-38.
13. Урогенитальные инфекционные заболевания, вызванные генитальными микоплазмами. Клинические рекомендации по диагностике и лечению урогенитальных инфекционных заболеваний, вызванных генитальными микоплазмами (M. genitalium, Ureaplasma, M. hominis). – М. – 2010.
14. Кубанова А.А. и соавт. Ведение больных инфекциями, передаваемыми половым путем, и урогенитальными инфекциями. Клинические рекомендации. – М.: Деловой экспресс. – 2012. – 112 с.
15. McGowin C.L., Anderson-Smits C. Mycoplasma genitalium: An Emerging Cause of Sexually Transmitted Disease in Women. PLoS Pathog. – 2011. – 7(5): e1001324. doi:10.1371/journal.ppat.1001324
16. Tully J.G., Taylor-Robinson D., Cole R.M. et al. A newly discovered mycoplasma in the human urogenital tract. Lancet. – 1981; 1: 1288-1291.
17. Jensen J.S. Mycoplasma genitalium infection. Diagnosis, clinical aspects, and pathogenesis. Dan Med Bull. – 2006; 53: 1-27.
18. Jensen S.J., Uldum S.A., Sondergard-Andersen J. et al. Polymerase chain reaction for detection of Mycoplasma genitalium in clinical samples. J. Clinic Microbiol. – 1991; 29: 46-50.
19. Ma L., Taylor S., Jensen J.S., Myers L., Lillis R. et al. Short tandem repeat sequences in the Mycoplasma genitalium genome and their use in a multilocus genotyping system. BMC Microbiol. – 2008. – 8: 130.
20. Jensen J.S. Mycoplasma genitalium: the a etiological agent of urethritis and other sexually transmitted diseases. J. Eur Acad Dermatol Venereol. – 2004. – 18: 1-11.
21. Martin D.H. Nongonococcal urethritis: new views through the prism of modern molecular microbiology. Curr. Infect. Dis. Rep. – 2008. – 10: 128-132.
22. Taylor-Robinson D., Gilroy C.B., Thomas B.J., Hay P.E. Mycoplasma genitalium in chronic non-gonococcal urethritis. Int. J STD AIDS. – 2004. – 15: 21-25.
23. Manhart L.E., Holmes K.K., Hughes J.P., Houston L.S., Totten P.A. Mycoplasma genitalium among young adults in the United States: an emerging sexually transmitted infection. Am J Public Health. – 2007. – 97: 1118-1125.
24. McGowin C.L., Anderson-Smits C. Mycoplasma genitalium: новый возбудитель инфекций, передаваемых половым путем (ИППП), у женщин / Русский медицинский журнал.
25. Хрянин А.А., Решетников О.В. Современные представления о Mycoplasma genitalium / Русский медицинский журнал.
26. Гонорея и урогенитальный хламидиоз / Angelika Stary, Austria. – Выступление на Дне ЮСТИ в Украине в рамках ІІІ Международного конгресса ЕААД. – Одесса. – 2013.
27. Европейские рекомендации по лечению урогенитального хламидиоза / Михаил Гомберг, Россия. – Выступление на Дне ЮСТИ в Украине в рамках ІІІ Международного конгресса ЕААД. – Одесса. – 2013.
28. Кисина В.И., Ширшова Е.В., Ильина Е.Н. Характеристика клинических синдромов, ассоциированных с M. genitalium, у пациентов с заболеваниями урогенитальной системы / Клин. дерматол. – 2005. – № 3. – С. 33-38.
29. Tully J.G., Taylor-Robinson D., Rose D.L., et al. Urogenital challenge of primate species with Mycoplasma genitalium and characteristics of infection induced in chimpanzees. J. Infect. Dis. 1986; 153: 1046-1054.
30. Anagrius C., Lore B., Jensen J.S. Mycoplasma genitalium: prevalence, clinical significance, and transmission. Sex Transm. Infect. – 2005. – 81: 458-462.
31. Manhart L.E., Critchlow C.W., Holmes K.K., Dutro S.M., Eschenbach D.A. et al. Mucopurulent cervicitis and Mycoplasma genitalium. J. Infect. Dis. – 2003. – 187: 650-657.
32. Svenstrup H.F., Fedder J., Abraham-Peskir J. et al. Mycoplasma genitalium attaches to human spermatozoa. Hum. Reprod. – 2003. – 18: 2103-2109.
33. Гомберг М.А. Ведение больных с микоплазменной инфекцией / Гинекология. – 2009 – № 4. – С. 14 – 17.
34. Haggerty C.L., Totten P.A., Astete S.G., Lee S., Hoferka S.L. et al. Failure of cefoxitin and doxycycline to eradicate endometrial Mycoplasma genitalium and the consequence for clinical cure of pelvic inflammatory disease. Sex. Transm. Infect. – 2008. – 84: 338-342.
35. Cohen C.R., Nosek M., Meier A., Astete S.G., Iverson-Cabral S. et al. Mycoplasma genitalium infection and persistence in a cohort of female sex workers in Nairobi, Kenya. Sex. Transm. Dis. – 2007. – 34: 274-279.
36. Taylor-Robinson D., Furr P.M., Tully J.G., Barile M.F., Moller B.R. Animal models of Mycoplasma genitalium urogenital infection. Isr. J. Med. Sci. – 1987. – 23: 561-564.