Академік НАН України Василь Чехун: двадцять і шістдесят

25.01.2017

Нариси до ювілею

У листопаді 2016 р. директор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького (ІЕПОР) НАН України академік НАН України Василь Федорович Чехун відсвяткував шістдесятиріччя. Все його професійне життя, від початку і до сьогодні, розвивалося в контексті Інституту, тож не дивно, що другий свій ювілей – ​двадцять років на посаді директора – ​він вважає найголовнішим.

У межах часу та поза ним
Час – ​поняття відносне, квантові фізики навіть ставлять під сумнів його існування. З іншого боку, саме віхи, відміряні часом, дозволяють підбивати певні підсумки, оцінити минуле, планувати майбутні звершення. У цьому контексті час виступає як інструмент, яким бажано вміло користуватися.
Безперечно, обидві дати академіка В. Чехуна – ​і двадцять, і шістдесят – ​вражають об’ємом зробленого, прожитого, досягнутого. Та водночас, спілкуючись з ним, не відчуваєш ваги років – ​лише завзяття, азарт до життя з його новими викликами і перспективами. Невипадково святкування ювілею, на відміну від багатьох урочистих подій, які збирають в одному залі академіків, директорів інститутів, відомих вчених та громадських діячів, було відверто позбавлене офіціозу, але сповнене щирої людської теплоти, усмішок та жартів. Причиною тому – ​непересічна особистість ювіляра, живий відгук душі, який вона викликає.
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила» – ​мабуть, ці рядки можуть стати своєрідним девізом кожної творчої та цілісної натури. Василь Федорович цитує поетесу Ліну Костенко часто і натхненно, так само, як улюблених філософів та видатних науковців. Саме доля – ​непроста, але яскрава, саме якість насиченого життя і розкіш глибокого спілкування, можливість натхненно працювати, втілюючи мрії та допомагаючи їх втілювати іншим, перемагати, здобувати досвід, ділитися ним – ​саме це здатне стати найбільшою нагородою.
Звісно, з нагоди свята ювіляр і численні гості згадували минуле, адже звідти все починалося. В юності Василь Федорович мріяв стати лікарем, практикувався у хірургії, але після закінчення медичного інституту був направлений до ІЕПОР. Спочатку вважав наукову роботу занадто тихою для своєї дієвої натури, тож два роки паралельно працював ночами у швидкій допомозі. Час минав, довелося обирати. Врешті-решт майбутній академік обрав науку, залишився в Інституті і пройшов гідний шлях від старшого лаборанта до старшого наукового співробітника, а потім – від ученого секретаря, яким працював майже вісім років до директора Інституту. І мабуть, юнацька мрія про допомогу тяжкохворим сьогодні реалізується в несподіваному ракурсі та масштабі, через пошук новітніх методів лікування та вдосконалення наявних, через здатність впливати на розвиток української онкології, представляти та обстоювати її інтереси.

Від першої особи
video-chekhun-60-7_new« ​Родина – ​те оточення, яке я назвав би особливим мікросвітом, яке дає мені можливість розвиватися, почувати себе впевнено».
« ​Я б не сказав, що в мене обмежене дозвілля. Бо певен, що повинно вистачати часу на все. Все, що сприяє гармонізації життя людини, вважаю, неодмінно має бути присутнім».
« ​У житті є багато незвіданих шляхів – ​легких, стрімких або крутих і тернистих, але серед їх безлічі є лише один – ​твій! Тільки від тебе залежить, куди він приведе, той шлях, який одного разу ти обрав для себе… Пройти його треба чесно й гідно».
« ​Пізнаючи суть речей, ми тим самим формуємо самих себе, поступово стаючи тими, ким є насправді».

У зеніті пошуків і передбачень

Вдивляючись у минуле, академік В. Чехун згадує: «Період, коли я очолив Інститут ім. Р.Є. Кавецького, був надзвичайно важким. На дворі стояли буремні 1990-ті. Країну буквально розривала на шматки економічна, соціально-духовна криза, яка не оминула й наукове середовище. На відстані років ця криза видається мені ненажерливим монстром, який постійно вимагав жертви».

chehunpatonzagor-2 Копия З академіком Б.Є. Патоном

Інститут на той час перебував більш ніж у складному становищі – ​йшлося про його закриття. Уже був створений проект постанови президії Академії наук про реорганізацію установи у зв’язку з ліквідацією. Це означало руйнацію потужної наукової школи, втрату багатьох перспективних напрямів досліджень, а в глобальному розумінні – ​декаданс української онкологічної науки. Серед співробітників домінували песимістичні настрої. Василь Федорович прийняв удар на себе – ​і одержав майже одностайну підтримку колективу на виборах директора Інституту. Саме реалії життя підштовхнули його до цього вчинку.

Звичайно, молодому директору довелося багато вчитися, переймати досвід провідних організаторів науки в Україні та за її межами, зустрічаючи на своєму шляху не лише підтримку, а й суворий опір. Йому пощастило мати справу з найкращими учителями – видатними представниками різних напрямів науки та медицини.
Минуло двадцять років, країна пережила ще багато потрясінь – ​але Інститут вистояв і продовжує розвиватися. Першою значною віхою для Василя Федоровича на посаді директора стало проведення у 2000 р. на базі ІЕПОР другого з’їзду онкологів країн СНД, в якому взяли участь понад тисячу делегатів з дев’яти країн світу. Останніми роками саме з ініціативи директора поглиблюється міжнародне співробітництво, розширюється його географія. Установа посідає провідні позиції в українському науковому світі, інтенсивно обмінюється досвідом та в умовах навколишньої економічної кризи шукає власний шлях до максимальної ефективності в допомозі онкологічним хворим. Невипадково сьогодні особливу увагу академік В. Чехун приділяє впровадженню трансляційних досліджень. Він переконаний: необхідно відпрацювати чіткий механізм, що дозволить успішно запроваджувати в клінічну практику вітчизняні наукові розробки та здійснювати клінічні випробування нових методів – ​як в онкології, так і в інших галузях медицини. Тож Василь Федорович докладає значних зусиль для подолання болісного розриву між двома, мабуть, штучно створеними світами – ​науковою лабораторією та медичною клінікою.
Наразі дослідження в Інституті розвиваються відповідно до найбільш перспективних векторів світової онкологічної науки: це розробка нанотехнологій, вивчення стовбурових клітин, вдосконалення шляхів ранньої діагностики, дослідження епігенетичних механізмів регуляції пухлинної клітини, впливу на неї мікрооточення і багато іншого. У своєму баченні розвитку установи академік В. Чехун знаходить підтримку й розуміння співробітників, більшість з яких – ​поважні вчені та унікальні особистості.
Попри значущі дати, він все ще залишається наймолодшим серед рівних: вітаючи ювіляра, поважні академіки підкреслювали, що він вступає у вік розквіту, коли творчі можливості врівноважені досвідом, а всі грані, з яких складається професіоналізм науковця і організатора, сяють особливо яскраво.

Романтик і прагматик сучасної онкології

Цієї осені побачила світ книга «Василь Чехун – ​пізнати світ у його проявах. Роздуми і сподівання», авторами якої стали наукові журналісти Юрій Віленський та Вікторія Яснопольська та  редактори Поліна Шкатула і Наталія Лук’янова. В основу книги покладено інтерв’ю з ювіляром, результати його науково-організаційної та громадської діяльності.
Надамо слово авторам.

IMG_1534 Е. Алекнавічюс, В. Чехун, І. Залуцький. Зустріч представників Литви, України та Білорусі

Лікування пацієнта за суто індивідуалізованою, фізіологічно обумовленою терапевтичною програмою – ​ось фарватер успіху сучасної онкології. Адже людина – ​не лише неповторна особистість у плані біохімічних та фізіологічних констант на геномно-молекулярному рівні, але й має власні мінливі ознаки біологічної гравюри в межах течії свого часу.
Цей погляд на вирішення проблем постає харизматичною формулою наукових пошуків відомого українського вченого-­патофізіолога й онколога, академіка НАН України, директора Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького Василя Федоровича Чехуна. Провідним напрямом діяльності вченого є розробка методів підвищення ефективності лікування онкологічних хворих з обов’язковим врахуванням діапазону можливостей захисних систем організму та засад системної біології як основи доцільних терапевтичних технологій у контексті персоналізованої медицини.
Молодий лікар, випускник лікувального факультету Київського медичного інституту ім. О.О. Бо­го­моль­ця, почав працювати в ІЕПОР у 1980 р., коли йому було 24. Це й досі єдине місце його роботи, що сьогодні, у спектрі принад часу, видається навіть дивним.
Тож як він став собою нинішнім? Певна річ, невимовно важливу роль для його дослідницької й життєвої ідентифікації, подальшого інтелектуального самовизначення відіграла дивовижно творча, академічна, інтелігентна атмосфера, створена не надто численною, але потужною командою дослідників, вихованою та загартованою академіком Ростиславом Євгеновичем Кавецьким. І хоча студенту В. Чехуну не довелося особисто спілкуватися з Учителем, Василь Федорович справедливо вважає його своїм наставником і натхненником в обраних вертикалях.

IMG_1138 На святкуванні ювілею. Погляд за обрій: з авіаконструктором С.А. Бичковим

Сталося так, що Василь Чехун потрапив до закладу, співробітники якого найбільш потужно й заклично випромінювали пророчі ідеї Олександра Олек­сан­дро­вича Богомольця та одного з його однодумців, щодо концепції анти­канцерогенезу, Ростислава Євгеновича Кавецького. Ішлося про вивчення імунологічних механізмів, завдяки яким організм має подолати й часто переборює пухлину у контрнаступі на неї.
Ось уже 36 років Василь Федорович наполегливо працює у цій царині. Понад 20 років він очолює Інститут. Саме завдяки інтелектуальним та моральним якостям і дивовижним рисам наукового альтруїзму вченого, досвідчений та поважний колектив ІЕПОР довірив цю відповідальну посаду саме йому. На цій стаєрській дистанції Василь Федорович отримав беззастережну підтримку з боку президента НАН України Бориса Євгеновича Патона.
Лабіринти й перепони, які долаються шляхом проведення різноманітних, здебільшого унікальних досліджень, – ​ось узагальнена наукова панорама Інституту. Саме тут вперше у світі було застосовано лазерні технології в онкології й набули розвитку фотодинамічні методи впливу на неопластичні процеси. У цих лабораторіях створені унікальні гібридоми для синтезу моноклональних антитіл, застосування яких значно оптимізує прицільність патогенетичного лікування. Тут народилися й вдосконалюються протипухлинні вакцини – ​вкрай перспективний інструмент, що сприяє фізіологічно ­обумовленому ренесансу імунних потенцій організму.
З позицій лідера, але рівного серед однодумців, Василь Чехун стимулює й підтримує всі ці роботи, усі прориви й осяян­ня співробітників Інституту. Слушно вважає кожен крок уперед колективним успіхом, результатом спільного, але не керованого завзяття. Під його ж керівництвом започатковані й активно провадяться наукові дослідження, спрямовані на вивчення ролі металовмісних білків у виникненні та розвитку пухлинної хвороби. Саме Василем Федоровичем вперше встановлено, що одним з важливих елементів формування резистентності до протипухлинних препаратів є порушення регуляції металовмісних білків та обміну ендогенного заліза, і що корекція цих порушень за допомогою мікроРНК сприяє підвищенню чутливості пухлинних клітин до дії цитостатиков. Це свідчить про надзвичайно важливу роль ендогенного заліза в канцеро- та антиканцерогенезі.
За його безпосередньої участі було розроблено технології підвищення вибірковості дії цитостатиків як основних засобів хіміотерапії в онкології. Василь Федорович уперше довів, що протипухлинні засоби, крім генетичних феноменів, забезпечують запуск цілої низки епігеномних механізмів, які обумовлюють як лікувальний, так і токсичний ефекти. Ним були визначені та обґрунтовані фактори й механізми формування лікарської резистентності до хіміопрепаратів – ​цього троянського коня в терапевтичних ефектах. Запропоновано векторну систему регуляції стану організму хворого, яка дозволяє впливати на каскад відповідних процесів сигнальної трансдукції, керованого управління. А це, своєю чергою, сприяє збільшенню чутливості пухлинних тканин до дії цитостатиків.
Учений стає фундатором інноваційних досліджень, спрямованих на вивчення молекулярних механізмів взаємодії, транспорту і трансформації наночасточок у біологічних комплексах як основи створення засобів цільової протиракової терапії на нових засадах спрямованого транспорту цитотоксичних нанокомпозитів, вивчення механізмів їхньої дії в подоланні лікарської резистентності. Отримані дані стали підґрунтям для розробки перспективного вітчизняного протипухлинного препарату Фероплат, який суттєво переважає за своїм ефектом стандартні препарати платини, особливо в разі виникнення лікарської резистентності. «Хочеться вірити, – ​зазначав В. Чехун у науковій доповіді на засіданні Президії НАН України 29 квітня 2015 року, – ​що нанотехнології розширять наші горизонти в сучасній молекулярній діагностиці й терапії. Адже наносвіт – ​це унікальна царина окремих атомів і молекул, які зумовлюють, за законами молекулярної та квантової біології, поведінку організму».

Фот Ю. Віленський презентує книгу ювіляру

Перефразоване прислів’я «Скажи мені, хто твої учні, і я переконаюся, хто ти є насправді» додає нові риси до портрету вченого. Показово, що 2010 р. Василя Федоровича нагороджено відзнакою НАН України «За підготовку наукової зміни». У цьому контексті він постає як талановитий педагог. На початку нинішнього століття він створив першу в Україні кафедру фундаментальної медицини у складі Навчально-наукового центру «Інститут біології» Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, де викладає цикл лекцій «Молекулярно-біологічні основи виникнення і прогресу пухлинного процесу». Розуміючи, що такий вибір, певною мірою, є своєрідним життєвим самозреченням і навіть свідомим аскетизмом на відміну від інших матеріально акцентованих кар’єрних і бізнесових інтересів, усвідомлюєш: сучасна наукова школа у вимірах ІЕПОР – ​це бездоганне коріння фундатора, обнадійлива крона його вихованців і послідовників, яким Василь Федорович прищеплює любов до науки, немов вакцину. Багато його учнів сьогодні – ​успішні вчені.
Знаменно, що інститут ім. Р.Є. Кавець­кого в особі його директора єдиний серед тотожних закладів СНД увійшов до Асоціації провідних онкологічних інституцій Європи, а міжнародний журнал «Experimental Oncology» з його головним редактором академіком В. Чехуном належить за рейтингом до визнаних авторитетних наукових видань світу.
Кожен день – ​немов окреме життя: напружене, змістовне, із безліччю проблем, завжди непростих. Так складається течія тижнів і років заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України та премії ім. Р.Є. Ка­вець­ко­го НАН України Василя Чехуна. У цьому сенсі й баченні минуло шість десятиліть з 15 листопада 1956 р., коли у с. Трос­тин­ка на стародавній Васильківщині побачив світ цей романтик і прагматик в науці. Сьогодні Василь Федорович перебуває в зеніті своїх шукань, досягнень і передбачень, й ІЕПОР – ​у такому вимірі – ​вимальовується як своєрідний потужний корабель на чолі зі своїм капітаном.

chekhun-bookВласне, книга – ​це спроба представити очима академіка Василя Чехуна панорамне бачення провідних етапів розвитку експериментальної та клінічної онкології. Адже він – ​лише третій директор унікального науково-дослідного закладу після академіків Ростислава Кавецького і його наступника Вадима Пінчука.
Кожна масштабна особистість цікава своїм власним досвідом, баченням життя в різних його проявах, адже здатна служити для багатьох і натхненням, і прикладом. Інтерв’ю з ювіляром, наведене в книзі, стосується різних аспектів наукового, творчого, особистого життя, уподобань та поглядів. У результаті створюється жива, об’ємна панорама особистості та її соціальних ролей, де академік Василь Чехун постає як новатор і послідовник, педагог – ​але і учень, людина, глибоко віддана суспільним інтересам, але водночас – ​син, чоловік і батько великої, дружньої родини.
Та перш за все він – ​лідер, на всіх позиціях, у різних життєвих ситуаціях. Лідер у вищому розумінні цього слова, яке поєднує в собі відповідальність, високий рівень етики, готовність рухатись у майбутнє та вести за собою людей. Невипадково він завершує інтерв’ю словами про лідерство, цитуючи рядки улюбленої поетеси Ліни Костенко:
«Дозвольте висловити дуже важливу для мене сентенцію: коли мене іноді питають, які три домінантні риси вченого-керівника, я відповідаю, що це – ​знання, інтуїція та наполегливість. А поза ними – ​праця, праця і ще раз праця…

…і якби на те моя воля,
написав би я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!»

Підготували Юрій Віленський  та Катерина Котенко 

 

Від

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Онкологія та гематологія

15.04.2024 Онкологія та гематологія Сучасні підходи до лікування гострої лімфобластної лейкемії у дітей і дорослих

Гостра лімфобластна лейкемія (ГЛЛ) є найпоширенішим онкогематологічним захворюванням у дітей і складає значну частку серед лейкемій у дорослих. Незважаючи на значні успіхи в лікуванні ГЛЛ у дітей, де рівень виліковності сягає 90%, результати терапії у дорослих залишаються незадовільними. У рамках науково-практичної конференції з міжнародною участю «Діагностика та лікування гематологічних захворювань: підведення підсумків 2023 року» (15-16 грудня 2023 року) проведено секцію, присвячену ГЛЛ....

12.04.2024 Онкологія та гематологія Стратегії мінімізації ризиків та керування ускладненнями при лікуванні хронічної лімфоцитарної лейкемії

Хронічна лімфоцитарна лейкемія (ХЛЛ) залишається актуальною проблемою сучасної онкогематології. Незважаючи на певні досягнення в терапії, ХЛЛ є невиліковним захворюванням. Стандартна хіміотерапія не забезпечує стійкої відповіді, а трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин можлива лише для окремої когорти пацієнтів. Тому пошук нових підходів до терапії ХЛЛ, зокрема таргетної, є нагальним завданням. ...

04.04.2024 Гастроентерологія Онкологія та гематологія Гепатоцелюлярна карцинома

Гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК) – злоякісне новоутворення в печінці, що розвивається з гепатоцитів. Рання діагностика і початок лікування пацієнтів із ГЦК запобігає виникненню тяжких ускладнень і покращує якість життя пацієнтів. Медична допомога пацієнтам із ГЦК потребує міждисциплінарної співпраці та інтегрованого ведення хворих мультидисциплінарною командою фахівців, яка займається або спеціалізується на злоякісних новоутвореннях печінки. Саме цьому сприятимуть положення Стандарту медичної допомоги «Гепатоцелюлярна карцинома»....

27.03.2024 Терапія та сімейна медицина Бенфотіамін: фокус на терапевтичний потенціал

Тіамін (вітамін В1) – важливий вітамін, який відіграє вирішальну роль в енергетичному обміні та метаболічних процесах організму загалом. Він необхідний для функціонування нервової системи, серця і м’язів. Дефіцит тіаміну (ДТ) спричиняє різноманітні розлади, зумовлені ураженням нервів периферичної та центральної нервової системи (ЦНС). Для компенсації ДТ розроблено попередники тіаміну з високою біодоступністю, представником яких є бенфотіамін. Пропонуємо до вашої уваги огляд досліджень щодо корисних терапевтичних ефектів тіаміну та бенфотіаміну, продемонстрованих у доклінічних і клінічних дослідженнях....