25 січня, 2017
Академік НАН України Василь Чехун: двадцять і шістдесят
Нариси до ювілею
У листопаді 2016 р. директор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького (ІЕПОР) НАН України академік НАН України Василь Федорович Чехун відсвяткував шістдесятиріччя. Все його професійне життя, від початку і до сьогодні, розвивалося в контексті Інституту, тож не дивно, що другий свій ювілей – двадцять років на посаді директора – він вважає найголовнішим.
У межах часу та поза ним
Час – поняття відносне, квантові фізики навіть ставлять під сумнів його існування. З іншого боку, саме віхи, відміряні часом, дозволяють підбивати певні підсумки, оцінити минуле, планувати майбутні звершення. У цьому контексті час виступає як інструмент, яким бажано вміло користуватися.
Безперечно, обидві дати академіка В. Чехуна – і двадцять, і шістдесят – вражають об’ємом зробленого, прожитого, досягнутого. Та водночас, спілкуючись з ним, не відчуваєш ваги років – лише завзяття, азарт до життя з його новими викликами і перспективами. Невипадково святкування ювілею, на відміну від багатьох урочистих подій, які збирають в одному залі академіків, директорів інститутів, відомих вчених та громадських діячів, було відверто позбавлене офіціозу, але сповнене щирої людської теплоти, усмішок та жартів. Причиною тому – непересічна особистість ювіляра, живий відгук душі, який вона викликає.
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила» – мабуть, ці рядки можуть стати своєрідним девізом кожної творчої та цілісної натури. Василь Федорович цитує поетесу Ліну Костенко часто і натхненно, так само, як улюблених філософів та видатних науковців. Саме доля – непроста, але яскрава, саме якість насиченого життя і розкіш глибокого спілкування, можливість натхненно працювати, втілюючи мрії та допомагаючи їх втілювати іншим, перемагати, здобувати досвід, ділитися ним – саме це здатне стати найбільшою нагородою.
Звісно, з нагоди свята ювіляр і численні гості згадували минуле, адже звідти все починалося. В юності Василь Федорович мріяв стати лікарем, практикувався у хірургії, але після закінчення медичного інституту був направлений до ІЕПОР. Спочатку вважав наукову роботу занадто тихою для своєї дієвої натури, тож два роки паралельно працював ночами у швидкій допомозі. Час минав, довелося обирати. Врешті-решт майбутній академік обрав науку, залишився в Інституті і пройшов гідний шлях від старшого лаборанта до старшого наукового співробітника, а потім – від ученого секретаря, яким працював майже вісім років до директора Інституту. І мабуть, юнацька мрія про допомогу тяжкохворим сьогодні реалізується в несподіваному ракурсі та масштабі, через пошук новітніх методів лікування та вдосконалення наявних, через здатність впливати на розвиток української онкології, представляти та обстоювати її інтереси.
Від першої особи
« Родина – те оточення, яке я назвав би особливим мікросвітом, яке дає мені можливість розвиватися, почувати себе впевнено».
« Я б не сказав, що в мене обмежене дозвілля. Бо певен, що повинно вистачати часу на все. Все, що сприяє гармонізації життя людини, вважаю, неодмінно має бути присутнім».
« У житті є багато незвіданих шляхів – легких, стрімких або крутих і тернистих, але серед їх безлічі є лише один – твій! Тільки від тебе залежить, куди він приведе, той шлях, який одного разу ти обрав для себе… Пройти його треба чесно й гідно».
« Пізнаючи суть речей, ми тим самим формуємо самих себе, поступово стаючи тими, ким є насправді».
У зеніті пошуків і передбачень
Вдивляючись у минуле, академік В. Чехун згадує: «Період, коли я очолив Інститут ім. Р.Є. Кавецького, був надзвичайно важким. На дворі стояли буремні 1990-ті. Країну буквально розривала на шматки економічна, соціально-духовна криза, яка не оминула й наукове середовище. На відстані років ця криза видається мені ненажерливим монстром, який постійно вимагав жертви».
З академіком Б.Є. ПатономІнститут на той час перебував більш ніж у складному становищі – йшлося про його закриття. Уже був створений проект постанови президії Академії наук про реорганізацію установи у зв’язку з ліквідацією. Це означало руйнацію потужної наукової школи, втрату багатьох перспективних напрямів досліджень, а в глобальному розумінні – декаданс української онкологічної науки. Серед співробітників домінували песимістичні настрої. Василь Федорович прийняв удар на себе – і одержав майже одностайну підтримку колективу на виборах директора Інституту. Саме реалії життя підштовхнули його до цього вчинку.
Звичайно, молодому директору довелося багато вчитися, переймати досвід провідних організаторів науки в Україні та за її межами, зустрічаючи на своєму шляху не лише підтримку, а й суворий опір. Йому пощастило мати справу з найкращими учителями – видатними представниками різних напрямів науки та медицини.
Минуло двадцять років, країна пережила ще багато потрясінь – але Інститут вистояв і продовжує розвиватися. Першою значною віхою для Василя Федоровича на посаді директора стало проведення у 2000 р. на базі ІЕПОР другого з’їзду онкологів країн СНД, в якому взяли участь понад тисячу делегатів з дев’яти країн світу. Останніми роками саме з ініціативи директора поглиблюється міжнародне співробітництво, розширюється його географія. Установа посідає провідні позиції в українському науковому світі, інтенсивно обмінюється досвідом та в умовах навколишньої економічної кризи шукає власний шлях до максимальної ефективності в допомозі онкологічним хворим. Невипадково сьогодні особливу увагу академік В. Чехун приділяє впровадженню трансляційних досліджень. Він переконаний: необхідно відпрацювати чіткий механізм, що дозволить успішно запроваджувати в клінічну практику вітчизняні наукові розробки та здійснювати клінічні випробування нових методів – як в онкології, так і в інших галузях медицини. Тож Василь Федорович докладає значних зусиль для подолання болісного розриву між двома, мабуть, штучно створеними світами – науковою лабораторією та медичною клінікою.
Наразі дослідження в Інституті розвиваються відповідно до найбільш перспективних векторів світової онкологічної науки: це розробка нанотехнологій, вивчення стовбурових клітин, вдосконалення шляхів ранньої діагностики, дослідження епігенетичних механізмів регуляції пухлинної клітини, впливу на неї мікрооточення і багато іншого. У своєму баченні розвитку установи академік В. Чехун знаходить підтримку й розуміння співробітників, більшість з яких – поважні вчені та унікальні особистості.
Попри значущі дати, він все ще залишається наймолодшим серед рівних: вітаючи ювіляра, поважні академіки підкреслювали, що він вступає у вік розквіту, коли творчі можливості врівноважені досвідом, а всі грані, з яких складається професіоналізм науковця і організатора, сяють особливо яскраво.
Романтик і прагматик сучасної онкології
Цієї осені побачила світ книга «Василь Чехун – пізнати світ у його проявах. Роздуми і сподівання», авторами якої стали наукові журналісти Юрій Віленський та Вікторія Яснопольська та редактори Поліна Шкатула і Наталія Лук’янова. В основу книги покладено інтерв’ю з ювіляром, результати його науково-організаційної та громадської діяльності.
Надамо слово авторам.
Е. Алекнавічюс, В. Чехун, І. Залуцький. Зустріч представників Литви, України та БілорусіЛікування пацієнта за суто індивідуалізованою, фізіологічно обумовленою терапевтичною програмою – ось фарватер успіху сучасної онкології. Адже людина – не лише неповторна особистість у плані біохімічних та фізіологічних констант на геномно-молекулярному рівні, але й має власні мінливі ознаки біологічної гравюри в межах течії свого часу.
Цей погляд на вирішення проблем постає харизматичною формулою наукових пошуків відомого українського вченого-патофізіолога й онколога, академіка НАН України, директора Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького Василя Федоровича Чехуна. Провідним напрямом діяльності вченого є розробка методів підвищення ефективності лікування онкологічних хворих з обов’язковим врахуванням діапазону можливостей захисних систем організму та засад системної біології як основи доцільних терапевтичних технологій у контексті персоналізованої медицини.
Молодий лікар, випускник лікувального факультету Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця, почав працювати в ІЕПОР у 1980 р., коли йому було 24. Це й досі єдине місце його роботи, що сьогодні, у спектрі принад часу, видається навіть дивним.
Тож як він став собою нинішнім? Певна річ, невимовно важливу роль для його дослідницької й життєвої ідентифікації, подальшого інтелектуального самовизначення відіграла дивовижно творча, академічна, інтелігентна атмосфера, створена не надто численною, але потужною командою дослідників, вихованою та загартованою академіком Ростиславом Євгеновичем Кавецьким. І хоча студенту В. Чехуну не довелося особисто спілкуватися з Учителем, Василь Федорович справедливо вважає його своїм наставником і натхненником в обраних вертикалях.
На святкуванні ювілею. Погляд за обрій: з авіаконструктором С.А. БичковимСталося так, що Василь Чехун потрапив до закладу, співробітники якого найбільш потужно й заклично випромінювали пророчі ідеї Олександра Олександровича Богомольця та одного з його однодумців, щодо концепції антиканцерогенезу, Ростислава Євгеновича Кавецького. Ішлося про вивчення імунологічних механізмів, завдяки яким організм має подолати й часто переборює пухлину у контрнаступі на неї.
Ось уже 36 років Василь Федорович наполегливо працює у цій царині. Понад 20 років він очолює Інститут. Саме завдяки інтелектуальним та моральним якостям і дивовижним рисам наукового альтруїзму вченого, досвідчений та поважний колектив ІЕПОР довірив цю відповідальну посаду саме йому. На цій стаєрській дистанції Василь Федорович отримав беззастережну підтримку з боку президента НАН України Бориса Євгеновича Патона.
Лабіринти й перепони, які долаються шляхом проведення різноманітних, здебільшого унікальних досліджень, – ось узагальнена наукова панорама Інституту. Саме тут вперше у світі було застосовано лазерні технології в онкології й набули розвитку фотодинамічні методи впливу на неопластичні процеси. У цих лабораторіях створені унікальні гібридоми для синтезу моноклональних антитіл, застосування яких значно оптимізує прицільність патогенетичного лікування. Тут народилися й вдосконалюються протипухлинні вакцини – вкрай перспективний інструмент, що сприяє фізіологічно обумовленому ренесансу імунних потенцій організму.
З позицій лідера, але рівного серед однодумців, Василь Чехун стимулює й підтримує всі ці роботи, усі прориви й осяяння співробітників Інституту. Слушно вважає кожен крок уперед колективним успіхом, результатом спільного, але не керованого завзяття. Під його ж керівництвом започатковані й активно провадяться наукові дослідження, спрямовані на вивчення ролі металовмісних білків у виникненні та розвитку пухлинної хвороби. Саме Василем Федоровичем вперше встановлено, що одним з важливих елементів формування резистентності до протипухлинних препаратів є порушення регуляції металовмісних білків та обміну ендогенного заліза, і що корекція цих порушень за допомогою мікроРНК сприяє підвищенню чутливості пухлинних клітин до дії цитостатиков. Це свідчить про надзвичайно важливу роль ендогенного заліза в канцеро- та антиканцерогенезі.
За його безпосередньої участі було розроблено технології підвищення вибірковості дії цитостатиків як основних засобів хіміотерапії в онкології. Василь Федорович уперше довів, що протипухлинні засоби, крім генетичних феноменів, забезпечують запуск цілої низки епігеномних механізмів, які обумовлюють як лікувальний, так і токсичний ефекти. Ним були визначені та обґрунтовані фактори й механізми формування лікарської резистентності до хіміопрепаратів – цього троянського коня в терапевтичних ефектах. Запропоновано векторну систему регуляції стану організму хворого, яка дозволяє впливати на каскад відповідних процесів сигнальної трансдукції, керованого управління. А це, своєю чергою, сприяє збільшенню чутливості пухлинних тканин до дії цитостатиків.
Учений стає фундатором інноваційних досліджень, спрямованих на вивчення молекулярних механізмів взаємодії, транспорту і трансформації наночасточок у біологічних комплексах як основи створення засобів цільової протиракової терапії на нових засадах спрямованого транспорту цитотоксичних нанокомпозитів, вивчення механізмів їхньої дії в подоланні лікарської резистентності. Отримані дані стали підґрунтям для розробки перспективного вітчизняного протипухлинного препарату Фероплат, який суттєво переважає за своїм ефектом стандартні препарати платини, особливо в разі виникнення лікарської резистентності. «Хочеться вірити, – зазначав В. Чехун у науковій доповіді на засіданні Президії НАН України 29 квітня 2015 року, – що нанотехнології розширять наші горизонти в сучасній молекулярній діагностиці й терапії. Адже наносвіт – це унікальна царина окремих атомів і молекул, які зумовлюють, за законами молекулярної та квантової біології, поведінку організму».
Ю. Віленський презентує книгу ювіляруПерефразоване прислів’я «Скажи мені, хто твої учні, і я переконаюся, хто ти є насправді» додає нові риси до портрету вченого. Показово, що 2010 р. Василя Федоровича нагороджено відзнакою НАН України «За підготовку наукової зміни». У цьому контексті він постає як талановитий педагог. На початку нинішнього століття він створив першу в Україні кафедру фундаментальної медицини у складі Навчально-наукового центру «Інститут біології» Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, де викладає цикл лекцій «Молекулярно-біологічні основи виникнення і прогресу пухлинного процесу». Розуміючи, що такий вибір, певною мірою, є своєрідним життєвим самозреченням і навіть свідомим аскетизмом на відміну від інших матеріально акцентованих кар’єрних і бізнесових інтересів, усвідомлюєш: сучасна наукова школа у вимірах ІЕПОР – це бездоганне коріння фундатора, обнадійлива крона його вихованців і послідовників, яким Василь Федорович прищеплює любов до науки, немов вакцину. Багато його учнів сьогодні – успішні вчені.
Знаменно, що інститут ім. Р.Є. Кавецького в особі його директора єдиний серед тотожних закладів СНД увійшов до Асоціації провідних онкологічних інституцій Європи, а міжнародний журнал «Experimental Oncology» з його головним редактором академіком В. Чехуном належить за рейтингом до визнаних авторитетних наукових видань світу.
Кожен день – немов окреме життя: напружене, змістовне, із безліччю проблем, завжди непростих. Так складається течія тижнів і років заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України та премії ім. Р.Є. Кавецького НАН України Василя Чехуна. У цьому сенсі й баченні минуло шість десятиліть з 15 листопада 1956 р., коли у с. Тростинка на стародавній Васильківщині побачив світ цей романтик і прагматик в науці. Сьогодні Василь Федорович перебуває в зеніті своїх шукань, досягнень і передбачень, й ІЕПОР – у такому вимірі – вимальовується як своєрідний потужний корабель на чолі зі своїм капітаном.
Власне, книга – це спроба представити очима академіка Василя Чехуна панорамне бачення провідних етапів розвитку експериментальної та клінічної онкології. Адже він – лише третій директор унікального науково-дослідного закладу після академіків Ростислава Кавецького і його наступника Вадима Пінчука.
Кожна масштабна особистість цікава своїм власним досвідом, баченням життя в різних його проявах, адже здатна служити для багатьох і натхненням, і прикладом. Інтерв’ю з ювіляром, наведене в книзі, стосується різних аспектів наукового, творчого, особистого життя, уподобань та поглядів. У результаті створюється жива, об’ємна панорама особистості та її соціальних ролей, де академік Василь Чехун постає як новатор і послідовник, педагог – але і учень, людина, глибоко віддана суспільним інтересам, але водночас – син, чоловік і батько великої, дружньої родини.
Та перш за все він – лідер, на всіх позиціях, у різних життєвих ситуаціях. Лідер у вищому розумінні цього слова, яке поєднує в собі відповідальність, високий рівень етики, готовність рухатись у майбутнє та вести за собою людей. Невипадково він завершує інтерв’ю словами про лідерство, цитуючи рядки улюбленої поетеси Ліни Костенко:
«Дозвольте висловити дуже важливу для мене сентенцію: коли мене іноді питають, які три домінантні риси вченого-керівника, я відповідаю, що це – знання, інтуїція та наполегливість. А поза ними – праця, праця і ще раз праця…
…і якби на те моя воля,
написав би я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!»
Підготували Юрій Віленський та Катерина Котенко
