2 березня, 2016
Формування лідерства у сімейній медицині – фундамент успіху реформи охорони здоров’я України
На заходах, де збираються активісти у галузі загальної практики – сімейної медицини (ЗПСМ), вже доброю традицією стало, що виступи головного позаштатного спеціаліста МОЗ України зі спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина», президента Української асоціації сімейної медицини (УАСМ), завідувача кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика (м. Київ), доктора медичних наук, професора Лариси Федорівни Матюхи стають засадничими, задають тон, виділяють найбільш актуальний напрям.
Не була винятком і науково-практична конференція з міжнародною участю «Сімейна медицина – фундамент охорони здоров’я України», що відбулася 22-23 жовтня 2015 р. на базі НМАПО ім. П. Л. Шупика за підтримки Міністерства охорони здоров’я та ГО УАСМ. Виступ професора Л. Ф. Матюхи був присвячений нагальній потребі формувати лідерські якості у фахівців галузі первинної медичної допомоги (ПМД) та ЗПСМ. Доповідачем було наголошено, що лідерство – це процес у суспільстві, акт керівництва, який надихає інших людей досягати мети, щоб змінити майбутнє. Лідер – це той, хто знає і виконує свою місію, надає їй пріоритетного значення, може переконати інших йти за собою (Pointer, Sanchez, 1994). Лідерство ПМД – це загальновизнана мета для більшості систем охорони здоров’я (ОЗ) у світі. У 1978 р. у м. Алма-Ата було прийнято декларацію Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), яка визнала ключову роль ПМД у різних системах ОЗ. Для досягнення мети програми «Здоров’я для всіх» ВООЗ закликала надати новий імпульс ідеї сильної ПМД як у розвинених країнах, так і в державах, що розвиваються (м. Алма-Ати, Казахстан, 2008).
Досягнення лідерства ПМД є важливим завданням державного менеджменту. Це підтверджують такі положення документів ВООЗ: «Неефективний лідер системи ОЗ надає перевагу спеціалізованій медичній допомозі, що вимагає постійного збільшення фінансових витрат держави» (ВООЗ, 2013); «Така система ОЗ залишає поза увагою важливі потреби населення в профілактиці та соціальному захисті» (ВООЗ, 2012).
Суттєвим недоліком державної політики України є відсутність наступності влади та засад її політики. Стратегічне бачення розвитку ПМД в нашій країні з 1996 р., на жаль, змінюється зі зміною влади. Це призводить до відсутності послідовності в питаннях розвитку ПМД (переважає декларативність); частих змін і слабкості стратегічного керівництва системою ОЗ і недостатнього розуміння ролі ПМД; роздробленості організаційних структур надання ПМД; злиття ПМД з вищими рівнями медичної допомоги; недостатності фінансування ПМД; неефективності місцевого керівництва ПМД на місцях; поганої координації між рівнями медичної допомоги.
Ефективної організації не буває без лідерства. Щоб будь-яке зібрання людей стало організованим цілим, йому потрібне ядро – група тих, хто має власне бачення, волю й ініціативу диктувати і будувати. Це підтвердив ІV З’їзд сімейних лікарів, який відбувся в м. Полтаві у червні 2015 р. На заході було обрано нового президента і нове правління УАСМ, які, запроваджуючи лідерство у формуванні політики держави і громади в галузі ПМД, запропонували новий формат менеджменту УАСМ (рис. 1).
За період з червня 2015 р. УАСМ проведено:
- нараду семінар з головними лікарями ЦПМСД (за підтримки МОЗ України; 225 учасників; 9-10 липня 2015 р.);
- конференцію з міжнародною участю «Обіг контрольованих препаратів у практиці сімейного лікаря» (за підтримки МОЗ України та НМАПО ім. П. Л. Шупика; 200 учасників; 17-18 вересня 2015 р.);
- нараду-семінар у м. Дніпропетровську (за підтримки МОЗ України, Дніпропетровської ОДА, Дніпропетровської медичної академії МОЗ України; 24-25 вересня 2015 р.);
- засідання правління УАСМ (17 вересня 2015 р.).
На рисунку 2 представлено, у чому принципова різниця між лідером і босом: останній керує з позиції сили, нав’язуючи свій алгоритм дій, не радячись із працівниками або роблячи це лицемірно, часто принижуючи пересічних членів колективу, а також керівників нижчого рангу, використовуючи їхній ментальний і фізичний потенціал. Справжній лідер є демократом по суті, він радиться з колективом, з повагою ставиться до всіх його членів, намагаючись пояснити свою позицію, щоб вона була сприйнята з прихильністю. Лідер намагається переконати у своїй правоті, якщо потрібно, він сам активно береться до роботи, показуючи позитивний приклад, відстоюючи потреби і права своїх колег. Тільки під проводом справжнього лідера можна організувати дієву й ефективну демократичну професійну або іншу громадську організацію, необхідну людям, яка б приносила суспільну користь (користь для всіх членів, а не тільки для лідерів). Під тиском боса та його близького оточення створюються псевдосамоврядні громадські організації, які виконують волю однієї людини або її оточення, слугують отриманню ними певних вигод – матеріальних або суспільних, прикривають маскою позірної демократії корисливі мотиви боса та його оточення.
Справжні лідери повинні мати активну громадянську позицію, допомагаючи людям розібратися в ситуації, не давати ошукати себе та членів колективу.
Президент УАСМ, професор Л. Ф. Матюха розповіла також про результати цікавого опитування серед делегатів наради з головними лікарями ЦПМСД щодо основних засад діяльності ПМД в Україні. На думку учасників опитування, на субрегіональному рівні лише один орган місцевого самоврядування з п’яти опікується координацією роботи закладів первинної і вторинної медичної допомоги. Лише 23% опитаних вважають достатнім обсяг інвестицій в оснащення центрів ПМСД, натомість 34% респондентів вказують на відсутність таких інвестицій.
Лише один з 10 опитаних вважає, що місцева влада опікується питаннями умов життя лікарів первинної ланки та їх сімей; 85% опитаних вказують, що владні стуктури недостатньо (26%) або зовсім (59%) не переймаються цими питаннями.
На фінансування заходів економічного стимулювання праці вказує лише третина опитаних (34%), але достатнім таке стимулювання вважає лише один з 15 анкетованих (6%). Більшість респондентів (64%) вказує на відсутність економічного заохочення.
Взаємодія центрів ПМД із закладами вторинної медичної допомоги (ВМД) у питаннях медичного обслуговування населення характеризується високим рівнем конфліктності. Лише один з 5 опитаних вказує на відсутність конфліктів між закладами ОЗ ПМД і ВМД, і лише один з 15 – на достатній рівень скоординованості діяльності ПМД і ВМД.
Кожен 5-й респондент вважає, що у питаннях медичного обслуговування населення стосунки між ПМД і ВМД носять конфронтаційний характер. Більшість центрів ПМСД змушені шукати шляхи забезпечення комплексності надання послуг населенню самостійно, без допомоги органів управління і участі закладів ОЗ ВМД.
Майже половина (46%) респондентів вважає, що медсестра повинна мати особливі функції і вести самостійний прийом пацієнтів. Приблизно стільки ж (45%) опитаних мають протилежну думку.
Місцеве самоврядування не вважає створення ефективної ПМД своїм пріоритетом та/або не має ресурсів для цієї роботи.
Що стосується головних лікарів ЦПМСД, то більшість з них не до кінця розуміють поняття комплексності ПМД; не приділяють достатньої уваги рівню компетенції медичного персоналу, не пов’язуючи її з успішністю організації в цілому. Половина цієї групи опитаних розвиток медсестринства не розглядають як надважливий ресурс і напрям роботи; частина керівників ЦПМСД не розуміють, що таке інтегроване надання ПМД за моделлю сімейної медицини.
У доповіді було представлено бачення УАСМ ролі менеджера і колективу ЦПМСД у становленні ПМД як лідера системи ОЗ.
Лікар ЗПСМ (самостійно або як член колективу ЦПМСД) повинен вміти організувати: 1) розробку місцевих програм з покращення матеріально-технічної бази із залученням спонсорських коштів; 2) лобіювання економічних інтересів ПМД перед місцевими громадами; 3) розробку та впровадження цільових програм (туберкульоз, онкологія та ін.) на місцевому рівні; 4) комплексне надання послуг у закладі ПМД колективом амбулаторій СМ (задіяти в повному обсязі компетенції персоналу); 5) безперервний професійний розвиток (планувати за потребою); 6) внутрішній аудит ефективності роботи закладу, у т. ч. задоволеності пацієнтів; 7) розробку перспективного плану розвитку ПМД на 3-5 років; 8) впровадження локальних протоколів як шлях до підвищення якості надання медичних послуг.
У свою чергу, головному лікарю потрібно: 1) набути достатньої компетентності в розумінні філософії сімейної медицини і ролі менеджера в процесі організації роботи ПМД; 2) брати участь у місцевих виборах для отримання можливості впливати на прийняття рішень на рівні громади; 3) забезпечити координацію і комунікацію з іншими ЦПМСД для обміну досвідом; 4) проводити аналіз, планування, лобіювання процесів ПМД, моніторинг, комунікації; 5) лобіювати програми місцевих стимулів для колективу; 6) здійснити інформатизацію робочого місця; 7) навчитися фандрейзингу, розробки проектів для отримання додаткового фінансування.
Бачення ролі держави в становленні лідерства ПМД
Верховна Рада України має: 1) позиціонувати ПМД як пріоритет державної політики з ОЗ; 2) не допускати розпорошення фінансів і управління ПМД; 3) передбачити у бюджетному законодавстві можливість фінансування програм і заходів у сфері ОЗ громадами усіх рівнів понад державний стандарт з метою підвищення конкурентоздатності соціальної сфери.
Кабінет Міністрів України повинен забезпечити пріоритет інвестицій в ОЗ на розвиток ПМД з бюджетів усіх рівнів.
МОЗ України, департаментам ОЗ ОДА, органам місцевого самоврядування необхідно здійснити: 1) аналіз кадрового забезпечення керівного складу ЦПМСД; 2) запровадити конкурсний відбір при ротації керівників центрів ПМД; 3) підтримувати розвиток сестринства як важливого ресурсу збільшення ефективності надання медичної допомоги на первиному рівні; 4) переглянути систему післядипломної підготовки сімейних медичних сестер; 5) розробити економічне стимулювання праці у закладах ПМД, у т. ч. щодо стимулювання праці керівного складу з урахуванням ефективності роботи; 6) з метою боротьби з корупцією заборонити тендерні закупівлі та впровадити електронну форму закупівлі обладнання, медикаментів та ін. для ПМД; 7) надати гарантований обсяг державних програм фінансування ПМД; 9) завершити створення ЦПМСД як основних надавачів медичної допомоги першого рівня; 10) спростити систему ліцензування закладів ОЗ; 11) впровадити електронний документообіг та здачу звітів; затвердити єдину електронну програму «Робоче місце сімейного лікаря»; 12) оптимізувати обліково-звітну документацію; 13) впровадити на законодавчому рівні подушні принципи фінансування.
Бачення ролі УАСМ у забезпеченні лідерства
Для впровадження інституту ефективного лідерства УАСМ мають бути здійснені такі кроки: 1) співпраця з міжнародними організаціями на рівні держави і на регіональних рівнях з питань розвитку ПМД; 2) розробка системи безперервного професійного розвитку для членів асоціації; 3) створення системи захисту прав та гідності членів асоціації; 4) оновлення реєстру членів, налагодження роботи сайта; 5) активна участь у розробці уніфікованих клінічних протоколів для підвищення якості ПМД; 6) у рамках робочої групи МОЗ України участь у розробці проекту наказу «Про порядок надання ПМД»; 7) донесення до органів місцевої влади функції та обов’язків ПМД та її відмінності від вторинної та третинної допомоги; 8) організація проведення навчальних заходів для керівників центрів ПМСД та представників органів місцевого самоврядування з питань налагодження взаємодії й організації комплексного надання ПМД; 9) лобіювання інтересів медсестринства (навчання, долікарський прийом, компетенції); 10) сприяння науковим дослідженням у царині ПМД.
Роль місцевого самоврядування в забезпеченні лідерства ПМСД полягяє у: 1) регулярному висвітленні роботи ЦПМСД і амбулаторій у місцевих засобах масової інформації; 2) організації громадського активу на рівні закладу/амбулаторії; 3) формуванні громадської думки щодо відповідального ставлення до власного здоров’я і профілактики захворювань на рівні окремої громади; 4) сприянні покращенню функції закладів ПМСД (забезпечення табелем оснащення, автотранспортом, забезпечення молодих спеціалістів житлом, впровадження додаткової мотивації праці сімейним лікарям за складність та досягнуті показники); 5) допомозі лікувальному закладу в організації профілактичних заходів (проведення флюорографії, вакцинації, донорство та ін.); 6) впровадженні заходів оздоровчого характеру (санітарно-гігієнічного та епідеміологічного – ліквідація смітників та ін.); 7) забезпеченні права громад на додаткове фінансування закладів ОЗ та покращення кадрового забезпечення.
Таким чином, лідерство у процесі реформування системи охорони здоров’я України з пріоритетом ПМД на засадах сімейної медицини відіграє надзвичайно важливу роль, що потребує наполегливої роботи з його впровадження.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» №2 (375), січень 2016 р.