12 грудня, 2016
Новини 9-го Європейського андрологічного конгресу
21-23 вересня у Роттердамі (Нідерланди) відбувся 9-й Європейський андрологічний конгрес (ЄАК), організований Європейською академією андрології (ЄАА). Одним зі своїх основних завдань ЄАА вважає поширення знань у галузі андрології, задля чого раз на два роки проводить профільний конгрес. Цю платформу для спілкування андрологів відвідують науковці та лікарі-клініцисти з понад 40 країн.
Широка наукова програма ЄАК дозволяє спеціалістам обговорювати останні новини в галузі чоловічого репродуктивного здоров’я, онкоандрології, статевої дисфункції, захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), і деяких аспектів андрологічної хірургії. У рамках заходу було проведено секції усних та постерних доповідей, конкурс молодих науковців, а також спільні семінари з Європейською школою урології та Європейським товариством андрологічної урології. Організатори мали на меті привернути увагу медичної спільноти, урядових і комерційних інституцій до проблем чоловічого репродуктивного та сексуального здоров’я, а також визначитися з напрямами подальших наукових досліджень.
Доповідь J. Ramalho-Santos (м. Коїмбра, Португалія) була присвячена дослідженню функцій сперми. Сперматозоїд є немітотичною диференційованою клітиною з малим об’ємом цитоплазми і відсутністю транскрипційної/трансляційної активності. У зв’язку із цим більшість технологій, що застосовуються для визначення молекулярних основ функціонування клітин, не можуть бути використані для сперми. Параметри класичної спермограми продемонстрували свою ненадійність у прогнозуванні успішної реалізації репродуктивної функції. Наразі для моніторування різних функцій сперми застосовуються звичайна та флуоресцентна мікроскопія, проточна цитометрія й електрофорез. Серед аспектів, що потребують уваги та контролю, слід назвати акросомальний статус, стан ДНК, мітохондріальну функцію, продукцію активних форм кисню та азоту, рівень кальцію.
Питання урогенітальної інфекції та якості сперми було розглянуто в доповіді A. Pilatz (м. Гісен, Німеччина). Інфекційні процеси урогенітального тракту (ІПУГТ) зумовлюють 6-10% випадків чоловічої неплідності. Висхідні ІПУГТ включають ЗПСШ, патологічні стани, спричинені кишковими бактеріями, та системні вірусні інфекції. Сьогодні відомо про кілька механізмів погіршення репродуктивної функції внаслідок ІПУГТ, як-от: прямий негативний вплив на сперматогенез, порушення дозрівання сперми, дисфункція додаткових залоз, обструкція урогенітального тракту.
J. Slowikowska-Hilczer (м. Лодзь, Польща) представила виступ на тему затримки статевого дозрівання (ЗСД) у хлопчиків. Основні категорії ЗСД – конституційна затримка росту та статевого дозрівання; функціональний гіпогонадотропний гіпогонадизм, зумовлений системним захворюванням чи недостатнім харчуванням; гіпогонадотропний гіпогонадизм, спричинений генетичними чи набутими дефектами гіпоталамічно-гіпофізарної ділянки, а також гіпергонадотропний гіпогонадизм унаслідок первинної недостатності статевих залоз. Доповідач відзначила особливу важливість ретельного збору анамнезу (системні хвороби, розлади харчування, надмірне фізичне навантаження, соціальні та психологічні проблеми). Фізикальне обстеження має фокусуватися на таких параметрах, як зріст, розмах рук, поля зору та вторинні статеві ознаки включно з оволосінням, об’ємом яєчок та розміром статевого члена. Об’єм яєчок >4 мл зазвичай є показником того, що дитина вступила в період статевого дозрівання. Основна діагностична задача – розрізнити конституційну затримку (у цьому випадку статеве дозрівання в пацієнта розпочнеться на 1-2 роки пізніше, ніж у його ровесників) і патологічні стани.
Конституційну затримку росту та дозрівання слід запідозрити за наявності подібних випадків у сімейному анамнезі, меншого кісткового віку та низького зросту. Під час прийняття рішення про початок лікування слід взяти до уваги вплив ЗСД на соціальні стосунки дитини. У разі небажання дітей та/чи батьків чекати природного стрибка росту призначається короткий курс застосування тестостерону (стартова доза – 25-50 мг тестостерону енантату чи тестостерону ципіонату раз на два тижні). Лікування тестостероном слід перервати через 6 міс для оцінки ендогенної секреції лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів.
«Тестостерон, запалення та аутоімунні хвороби: що нового?» – на це запитання шукав відповіді L. Vignozzi (м. Флоренція, Італія). У низці досліджень продемонстровано, що при деяких хворобах (неалкогольний стеатогепатит, доброякісна гіперплазія передміхурової залози, хронічний аутоімунний тиреоїдит, аутоімунний орхіт) андрогени діють як ендогенні інгібітори імунної відповіді. Нещодавно було показано, що активація рецепторів до андрогенів веде до зменшення проліферації лімфоцитів CD4+, а також до вираженого пригнічення запальної відповіді антигенпрезентуючих клітин. Відомо, що порушення аутоімунної відповіді грає важливу роль у перебігу запального каскаду при хронічних запальних захворюваннях різних органів. Унаслідок подібних змін навіть субклінічна бактеріальна чи вірусна інфекція може підтримуватися та загострюватися за рахунок зміненої функції Т-хелперів (Th1 і Th17). Доведено, що нормалізація сироваткового тестостерону в чоловіків зі зниженою функцією статевих залоз та хворобою Крона має сприятливий вплив на клінічний перебіг та біохімічні параметри крові. У нещодавньому рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні за участю чоловіків зі зниженою функцією статевих залоз та метаболічним синдромом замісна терапія тестостероном забезпечила значне зниження рівнів маркерів запалення включно з С-реактивним білком та фактором некрозу пухлин. Подібні результати підтверджені й обсерваційними дослідженнями. Крім того, призначення тестостерону виявилося сприятливим у лікуванні розсіяного склерозу та псоріазу. Підбиваючи підсумки, доповідач відзначив, що тестостерон, безсумнівно, має виражені протизапальні та імуномоделюючі властивості.
Виступ B. Robaire (м. Монреаль, Канада) стосувався зростання віку батьківства. Добре відомо, що збільшення віку матері асоціюється зі зниженою фертильністю та вищою частотою аномалій і хвороб у нащадків. Натомість вплив віку батька на ці показники тільки починає вивчатися. Кілька епідеміологічних досліджень виявили чіткий зв’язок між вищим віком чоловіка та зниженою фертильністю, а також більшу частоту аутизму, цукрового діабету, кардіоваскулярних аномалій та шизофренії в дітей, народжених від старших чоловіків. Експерименти на тваринах підтверджують, що з віком погіршується якість сперми, в першу чергу у зв’язку з наростанням оксидативного стресу. Дослідження, проведене доповідачем, свідчить, що старший вік впливає на експресію генів, які відповідають за відновлення пошкоджень ДНК у гаметах. Цьому можна запобігти за допомогою відповідного лікування, спрямованого на нейтралізацію активних форм кисню.
M. Dinkelman-Smit (м. Роттердам, Нідерланди) присвятив наукову роботу питанню хірургічного лікування варикоцеле, ефективність якого в зростанні рівня спонтанних вагітностей та покращенні параметрів сперми в неплідних чоловіків з олігоспермією не викликає сумнівів. Хоча точний патогенез недостатності яєчок, що виникає за наявності варикоцеле, залишається невідомим, доведено, що клінічні показники сперматогенезу суттєво покращуються після лікування цього патологічного процесу. Зокрема, спостерігається зниження фрагментації ДНК сперми. У клінічному спектрі чоловічої неплідності однією з найскладніших проблем є необструктивна азооспермія (НОА). Частота НОА в чоловіків, які звертаються до клінік з приводу лікування неплідності, варіює в значних межах залежно від закладу, а частота супутніх варикоцеле оцінюється у 5-15%.
Поширеним методом лікування НОА є тестикулярна екстракція сперми (ТЕС) у сполученні з інтрацитоплазматичною ін’єкцією сперми (ІЦІС). Доповідач узагальнив результати 6 нерандомізованих досліджень, дійшовши висновку, що варикоцелектомія індукує сперматогенез у пацієнтів з НОА до такого рівня, що невеликі кількості сперматозоїдів виявляються в еякуляті у 20-55% пацієнтів з азооспермією. Також варикоцелектомія у пацієнтів з НОА покращує клінічні наслідки ТЕС та ІЦІС, що підтверджено результатами кількох обсерваційних досліджень. Однак для доведення ефективності цього методу необхідні рандомізовані контрольовані дослідження з відповідною методологічною основою.
Z. Kора (м. Будапешт, Угорщина) сфокусував увагу аудиторії на яєчкозберігаючих хірургічних втручаннях при ракових пухлинах. Рак яєчок є відносно рідкісним злоякісним новоутворенням, що найчастіше зустрічається серед молодих чоловіків. Частота цього захворювання за останні 40 років зросла удвічі. Рівень вилікування раку яєчок є відмінним (понад 95%), особливо за умов виявлення патологічного процесу на ранніх стадіях. У разі пухлин яєчок класичним способом лікування є радикальна орхектомія, проте нещодавно виникла тенденція у певних випадках виконувати органозберігаючі операції. Основними цілями таких втручань є уникнути неплідності та зниження продукції тестостерону, а також зберегти орган з огляду на косметичну функцію. Передопераційні діагностичні заходи мають включати аналіз факторів ризику, фізикальне обстеження, ультразвукове дослідження (УЗД) яєчок, визначення онкомаркерів, комп’ютерну томографію, оцінку фертильності та психоемоційного статусу пацієнта. Відкрите органозберігаюче оперативне втручання на яєчках уперше було проведене в 1986 р., сучасна вдосконалена техніка запропонована у 2001-2002 рр. Операція потребує загального знеболення та проводиться через паховий доступ; загальний рівень ускладнень становить менш ніж 6%. Таким чином, застаріла догма про виконання орхектомії при будь-яких пухлинах яєчок наразі спростована клінічним досвідом. Слід зазначити, що перед оперативним втручанням слід запропонувати пацієнтам репродуктивного віку кріоконсервацію сперми.
P. Verze (м. Неаполь, Італія) зупинився на питанні гострої травми мошонки та яєчок. Хоча гострий біль у ділянці мошонки виникає в <1% усіх звернень до відділень невідкладної допомоги, цей симптом дуже непокоїть пацієнта. «Гостра мошонка» – це гострий болючий набряк мошонки чи її вмісту, що супроводжується місцевими або загальними симптомами. Перелік причин гострої мошонки надзвичайно широкий. Особливу вагу мають рання ідентифікація та лікування перекруту яєчка, оскільки за відсутності вчасного втручання цей патологічний стан може загрожувати життєздатності тканин яєчка та, відповідно, фертильності чоловіка. Тупа травма мошонки може спричинити дислокацію чи розрив яєчка, гематоцеле та/або гематому мошонки. Часто застосовуваними, проте недосконалими методами діагностики перекруту яєчка є перевірка кремастерного рефлексу та сонографія яєчок. Травматична дислокація яєчка трапляється досить рідко. Що стосується гематоцеле, при його невеликому розмірі (менш ніж потрійний розмір контралатерального яєчка) рекомендується консервативне лікування.
У разі великих гематоцеле консервативне лікування часто завершується невдачею, виникає потреба у відкладеному (>3 днів з моменту травми) хірургічному втручанні. Розрив яєчка має місце приблизно у 50% ипадків прямої тупої травми мошонки, а також при сильному притисканні яєчка до нижньої гілки лобкової кістки чи лобкового симфізу. Проникаючі поранення мошонки потребують хірургічної ревізії й обробки рани з видаленням нежиттєздатних тканин.
Роль візуалізаційних технологій в діагностиці невідкладних андрологічних патологій була розглянута у виступі F. Lotti (м. Флоренція, Італія). В андрологічній практиці кольорове доплерівське УЗД (КДУЗД) є основним візуалізаційним методом в разі всіх невідкладних станів. Він характеризується високою точністю в діагностиці гострих андрологічних розладів, а також є надзвичайно корисним для оцінки стану в динаміці на фоні консервативної терапії чи після хірургічного втручання. Андрологічні невідкладні стани включають гострі розлади з боку мошонки, статевого члена, передміхурової залози та сім’яних пухирців. Основні гострі розлади з боку мошонки – це перекрути та розриви яєчка, злоякісні пухлини, орхіт, епідидиміт. КДУЗД відіграє ключову роль у їх вчасному визначенні, що дозволяє здійснити невідкладне хірургічне втручання чи специфічне консервативне лікування з метою збереження функції статевої залози та загального здоров’я. Основним параметром, який визначається за допомогою КДУЗД, є васкуляризація, що в сукупності з іншими клінічними ознаками дозволяє діагностувати перекрут яєчка (васкуляризація відсутня), його інфаркт (відсутня чи периферійна), епідидимоорхіт чи деякі злоякісні пухлини (посилена). Перекрут яєчка супроводжується болем та відсутністю васкуляризації при КДУЗД, хоча в разі часткового перекруту може зберігатися артеріальний кровотік, а при спонтанному розкрученні – виникати гіперемія, за сонографічною картиною подібна до орхіту. Злоякісні пухлини яєчок зазвичай проявляються слабко вираженим дискомфортом у ділянці мошонки та появою безболісної гулі або набряку, але 10-20% пацієнтів скаржаться на тупий чи інтенсивний біль. За допомогою КДУЗД вдається виявити вузли, визначити їхній розмір, наявність внутрішньої васкуляризації, кальцифікатів чи кист. Орхіт та епідидиміт характеризуються болючістю ураженої половини мошонки та яєчка/придатка, а також їх збільшенням. КДУЗД надзвичайно важливе у визначенні таких ознак орхіту/епідидиміту, як посилена васкуляризація, дифузне збільшення яєчка/придатка, негомогенність, гіпоехогенна структура та реактивне гідроцеле. Доповідач також відзначив, що КДУЗД дозволяє розрізнити ішемічний та неішемічний типи пріапізму, а також швидко й неінвазивно діагностувати перелом статевого члена. Що стосується розладів з боку передміхурової залози та сім’яних пухирців, невідкладними станами є гострий простатовезикуліт та абсцес передміхурової залози. КДУЗД здатне виявити типові сонографічні ознаки цих захворювань, крім того, черезшкірний трансперинеальний дренаж також проводиться під контролем КДУЗД.
У виступі M. Eisenbach (м. Реховот, Ізраїль) йшлося про рух сперми у жіночих статевих шляхах. На сьогодні відомі три механізми, що керують рухом сперматозоїдів до яйцеклітини: хемотаксис, термотаксис і реотаксис.
Вважається, що в маткових трубах сперматозоїди рухаються завдяки термотаксичному та реотаксичному механізмам, згодом безпосередньо до яйцеклітини їх спрямовує двоступеневий хемотаксис. Одним з неясних питань залишається шлях, через який реалізується відповідь сперматозоїда на незначні коливання температури (в межах 0,0006 °C). Дослідження доповідача показує, що в основі температурної чутливості сперматозоїдів ссавців лежать опсини – світлочутливі рецептори, асоційовані з G-білками та наявні в клітинах сітківки. Дія опсинів опосередковується фосфоліпазою С та циклічними нуклеотидами. Залежно від тканини опсини ссавців виступають не тільки в ролі фото-, а й термосенсорів, що може пояснювати наявність цих білків у несвітлочутливих органах (нирках, легенях).
Надзвичайно актуальну проблему гіпотестостеронемії на тлі цукрового діабету (ЦД) та ожиріння було розглянуто в доповіді T. Hugh Jones (м. Шеффілд, Велика Британія).
Захворюваність на ЦД 2 типу стрімко зростає, і значною мірою це пов’язано з підвищенням частоти ожиріння. У разі ЦД 2 типу спостерігається висока частота симптоматичної недостатності чоловічих статевих гормонів, при цьому ступінь центрального ожиріння зворотно корелює з рівнем сироваткового тестостерону. Доказові дані свідчать про наявність так званого хибного кола: низький рівень тестостерону стимулює відкладення жиру, а ожиріння зумовлює зниження концентрації тестостерону. Це можна пояснити роллю адипоцитокінів у пригніченні гіпоталамо-гіпофізарно-яєчкової осі та зменшенням рівня циркулюючого тестостерону внаслідок підвищеної активності ароматази жирової тканини, яка має властивість руйнувати цей гормон. Частота гіпогонадизму (симптоматичної недостатності тестостерону) при ЦД 2 типу становить близько 40%. Втрата ваги внаслідок дієтотерапії та баріатричної хірургії може призвести до зростання рівня загального тестостерону, якщо було досягнуто втрати щонайменше 10% стартової маси тіла. Таким чином, дієта та фізичне навантаження завжди мають бути частиною плану лікування чоловіків із гіпогонадизмом та ожирінням. Крім того, ожиріння, метаболічний синдром та ЦД 2 типу асоціюються зі зниженням чутливості до інсуліну, яке виступає відомим фактором кардіоваскулярного ризику. У багатьох дослідженнях показано, що тестостеронозамісна терапія сприяє нормалізації індексу HOMA-IR, знижує рівні загального холестерину та холестерину ліпопротеїнів низької щільності. Існують докази на користь того, що дефіцит тестостерону в разі ЦД асоціюється зі збільшенням смертності більш ніж удвічі, що зайвий раз підкреслює необхідність замісної терапії.
Тему продовжив T. M. Farhan Aljoumaili (м. Багдад, Ірак). Кілька досліджень підтвердили підвищення рівня інтерлейкіну‑6 (ІЛ‑6) в осіб з ожирінням, не пояснивши, однак, його ролі в сперматогенезі. Значна кількість змін показників спермограми, наприклад зменшена концентрація сперматозоїдів, їх змінена морфологія, порушена цілісність хроматину та знижена рухомість, може бути наслідком надлишкової маси тіла. Проведене автором дослідження включало 87 пацієнтів. В учасників визначали індекс маси тіла (ІМТ), параметри спермограми та рівень ІЛ‑6 у сім’яній рідині за допомогою методу ELISA. У підсумку було отримано прямий зв’язок між ІМТ та рівнем ІЛ‑6, зворотний – між рівнем ІЛ‑6 і рухливістю сперматозоїдів та їх концентрацією в 1 мл еякуляту, що підтверджує несприятливий вплив ожиріння на сперматогенез, опосередкований, імовірно, ІЛ‑6.
Доповідь A. Barbonetti (м. Сульмона, Італія) стосувалася сексуальної функції в чоловіків з ушкодженням спинного мозку (УСМ). УСМ призводить до широкого спектра андрологічних розладів, у тому числі еректильної дисфункції (ЕД), порушень еякуляції, зниження якості сперми та андрогенної недостатності. Первинна сексуальна дисфункція виникає внаслідок безпосередніх уражень відповідних нервових шляхів. Тому чоловіки з високим рівнем УСМ, хоча й мають тетраплегію з низьким ступенем функціональної незалежності (ФН), зазвичай зберігають функціонування парасимпатичного крижового центру, що контролює рефлекторну ерекцію, задовільну для статевого акту. На противагу цьому чоловіки з параплегією та низьким рівнем рухових порушень відзначають вищу частоту ЕД та гірше відповідають на лікування інгібіторами фосфодіестерази‑5. Таким чином, сексуальна дисфункція та втрата ФН зазвичай не виникають в однаковій мірі. ЕД є дуже важливим детермінантом психологічного стресу в чоловіків з хронічним УСМ незалежно від рівня порушення ФН та дисфункції кишечнику і сечового міхура. Чоловіки, які перенесли травматичне УСМ, страждають від різних асоційованих з травмою проблем: тривалої іммобілізації, ожиріння, метаболічного синдрому, атрофії м’язів, остеопорозу, порушень контролю сечового міхура та кишечнику, дисрефлексії, нейропатичного болю, спастичності, пролежнів тощо. Хоча в чоловіків з УСМ спостерігається висока частота дефіциту андрогенів, не доведено, що УСМ може призвести до клінічного гіпогонадизму. Загалом встановити діагноз клінічного гіпогонадизму в чоловіків з УСМ досить складно, оскільки більшість його ознак співпадають з прямими чи непрямими наслідками неврологічних порушень. Дуже висока частота дефіциту андрогенів робить чоловіків з УСМ цікавою клінічною моделлю для дослідження зв’язку низького рівня тестостерону з такими аспектами гіпогонадизму, як гіповітаміноз D та неалкогольна жирова хвороба печінки.
Кроссекційне дослідження колективу авторів (Priskorn L. P., Jensen T. K., Bang A. K. et al.; м. Оденсе, м. Копенгаген, Данія; м. Нью-Йорк, США) було присвячено питанню впливу сидячого способу життя на якість сперми. Крім роботи, сну та перебування в транспорті, перегляд телевізора й інша активність за монітором займає більшість часу доби у великої кількості сучасних чоловіків. Автори проаналізували дані 1210 здорових молодих чоловіків для виявлення зв’язку сидячого способу життя з функцією яєчок (якістю сперми та рівнем статевих гормонів) незалежно від фізичної активності. Дані чоловіків-учасників були отримані з результатів обов’язкового обстеження перед військовою службою, а інформація стосовно способу життя – за допомогою спеціальних анкет. Дослідження виявило, що час, проведений перед телевізором, але не час, проведений за комп’ютером, асоціювався зі зниженням якості сперми. Чоловіки, які дивилися телевізор більше 5 год/добу, мали середню концентрацію сперматозоїдів у межах 37 млн/мл (95% довірчий інтервал (ДІ) 30-44) проти 52 млн/мл (95% ДІ 46-62) у чоловіків, які не переглядали телепередач. Також час перед телевізором негативно впливав на загальну кількість сперматозоїдів: 158 млн (95% ДІ 130-189) проти 104 млн (95% ДІ 84-126). Більше того, в чоловіків, які багато часу проводять біля телевізора, спостерігаються зростання рівня фолікулостимулюючого гормону та зниження співвідношення тестостерон / лютеїнізуючий гормон.
A. Meinhardt (м. Гісен, Німеччина) висвітлив деякі аспекти фібротичного ремоделювання й обструкції придатків яєчка під впливом бактеріальної інфекції. Незважаючи на антибіотикотерапію, у 40% пацієнтів з епідидимітом, спричиненим різноманітними сероварами Escherichia coli, виникає неплідність, яка може бути наслідком епідидимальної обструкції.
У нещодавно виконаному дослідженні у мишей штучно викликали хронічний епідидиміт шляхом введення уропатогенних штамів кишкової палички. Інфекція в мишей призводила до фіброзу й обструкції придатків яєчка, що супроводжувалося підвищенням рівнів фібронектину, колагену та прозапальних цитокінів (активіну A, фактора некрозу пухлин, ІЛ 1 та 6). Автори зробили висновок, що потенційним причинним агентом фібротичної перебудови придатків яєчка є саме активін А, що створює можливості для розробки нових методів лікування епідидимітів.
E. Taha (м. Асьют, Єгипет) представив доповідь на тему впливу піоспермії на параметри рухливості сперматозоїдів та цілісності ДНК. Піоспермія є звичною знахідкою у неплідних чоловіків, але стосовно її діагностичної цінності існують певні суперечності. Дослідження включало 50 чоловіків з неплідністю внаслідок олігоастенотератозооспермії, поділених на дві групи залежно від наявності піоспермії. У чоловіків з піоспермією спостерігались істотно гірші показники рухливості сперматозоїдів (швидкість прямого та криволінійного руху, загальна швидкість, амплітуда латерального зміщення голівки), а також значно вищий індекс фрагментації ДНК. Виявлені зміни корелювали з кількістю пероксидазопозитивних лейкоцитів.
D.V.M. Carballo (м. Уїскілукан, Мексика) привернув увагу аудиторії до впливу фрагментації ДНК на клінічний прогноз у пар з неплідністю невідомого ґенезу, які проходять запліднення in vitro. Аналіз сперми є наріжним каменем визначення причин чоловічої неплідності, однак його недостатньо для прогнозування наслідків лікування, що викликає потребу в проведенні додаткових досліджень, одним з яких є визначення індексу фрагментації ДНК сперми (ІФД). ІФД >15% асоціюється з гіршим прогнозом стосовно фертильності, розвитку бластоцисти та виношування вагітності. Деякі дослідження показали, що приблизно в третині пар з діагнозом неплідності невідомого ґенезу в чоловіків спостерігається порушення цілісності ДНК сперми. Дослідження включало 117 пар, розподілених за ІФД (група 1: ≤15%, група 2: 16-29%, група 3: ≥30%). З’ясувалося, що у 29% нормозооспермічних чоловіків ІФД дорівнював >16%, що корелювало зі зниженою частотою вагітностей, підвищеною частотою спонтанних абортів та вищою ймовірністю порушень розвитку бластоцисти.
E.S. Echavarria Sanchez і співавт. (м. Мехіко, Мексика) представили результати дослідження поширеності азооспермії згідно з даними Національного інституту перинатології. Азооспермія (відсутність сперматозоїдів в еякуляті) визначається близько в 1% чоловіків репродуктивного віку та в 10-15% неплідних чоловіків; 60-70% випадків азооспермії пов’язані з порушенням сперматогенезу, 30-35% – з обструктивними проблемами. Причини цього патологічного стану можуть бути вродженими чи набутими, від чого залежить прогноз репродуктивної функції чоловіка. Автори провели поперечне проспективне дослідження за участю 85 пацієнтів з азооспермією, які проходили лікування в клініці андрології Мексиканського національного інституту перинатології. У цих пацієнтів оцінювався гормональний профіль (рівні фолікулостимулюючого гормона, лютеїнізуючого гормона, тестостерону, естрадіолу, пролактину, гормонів щитоподібної залози), проводилися УЗД яєчок, цитогенетична оцінка (хромосомний аналіз, визначення мікроделецій Y-хромосоми). В учасників із вродженою відсутністю сім’явивідної протоки проводився генетичний аналіз трансмембранного регулятора муковіцидозу; а у хворих з підозрою на обструктивну азооспермію – визначення вмісту фруктози у сім’яній рідині, УЗД передміхурової залози та гістологічний аналіз її біоптату. Частота азооспермії серед пацієнтів клініки становила 6,48%, середній вік хворих дорівнював 34,12 року. У 23 пацієнтів УЗД яєчок виявило ектазію додатків, у 5 – агенезію сім’явивідної протоки, у 6 – крипторхізм, у 22 – варикоцеле (з них у 72% – лівобічне, у 9% – правобічне та у 11% – двобічне). У 9 чоловіків УЗД не виявило жодних патологічних станів. Що стосується генетичного аналізу, у 3 хворих спостерігалися зміни каріотипу, ще в 3 – мікроделеції Y-хромосоми. Таким чином, автори дійшли висновку, що частота генетичних причин азооспермії, ймовірно, менша, ніж прийнято вважати, а найчастішою причиною обструктивної азооспермії є зміни придатків яєчка.
Підготувала Лариса Стрільчук