Запобігання самогубствам: пріоритетність на найвищому рівні

16.12.2022

10 вересня відзначали Всесвітній день запобігання самогубствам, який запроваджено для підвищення обізнаності населення про ризики самоушкодження, розпізнавання суїцидальних настроїв і вплив на ситуацію, що склалася, щоб допомагти зменшити кількість смертей. Особливо профілактика самогубств стає важливою зараз, після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, коли багато людей опинились в умовах тривалої та непередбачуваної загрози власному життю і добробуту.

Щороку внаслідок самогубств помирає понад 700 тис. осіб, серед яких — ​представники ­різних соціально-економічних груп. 

Самогубство — ​четверта за поширеністю причина смерті серед ­молоді ­віком 15–29 років та третя — ​серед дів­чат віком 15–19 років. Більшість випад­ків умисного спричинення власної смерті (77 %) припадає саме на ­країни із середнім і низьким рівнями ­доходів (WHO, 2021). ­

Кожне само­губство — ​це трагедія з довго­строковими ­наслідками для родини, друзів, ­громади. Зменшення на третину світових показників смертності внаслі­док самогубств — ​мета і показник (єдиний у сфері охорони психіч­ного здоров’я), зазначені у «­Цілях сталого розвитку» Організації об’єднаних націй (ООН) (IAEG-SDGs, 2021) і «Комплексному плані дій у ­галузі психічного здоров’я на 2013–2030 рр.» Всесвітньої органі­зації охорони здоров’я (ВООЗ) (WHO, 2013). 

Також зменшення смертності через самогубство на 15 % до 2023 р. є одним із пріоритетів «Тринадцятої загальної програми на 2019–2023 рр.» ВООЗ (WHO, 2021). 

Почи­наючи з 2010 р., спостерігається незначне змен­шення глобального стандартизованого коефіцієнта смертності внаслідок самогубств. Хоча глобальна тенденція маскує ­тенденції регіональні та національні. Не всі ­країни приділяють належну увагу запобіганню самогубствам, а в деяких — кількість випадків ­позбавлення себе ­життя навіть зростає. 

Шанси досягти глобальних цілей у цій сфері до 2030 р. досить при­марні. Це озна­чає, що якщо ­терміново не ­вжити належних послідовних заходів для ­запобігання самогубствам, глобальних цілей не буде досягнуто, а багато смертей, які можна було відвернути, на жаль, стануть реальністю. 

Тому ВООЗ розробила концепцію LIVE LIFE щодо профілактики само­губств, яка допомагатиме ­країнам здійсню­вати ефективні заходи для зменшення кількості випадків умисного спричинення власної смерті.

Як зазначають фахівці ВООЗ, комплексна ­національна урядова ­стратегія — ​це потужний інструмент і гарантія того, що влада та інші зацікавлені сторони докладатимуть зусиль для запобігання самогубствам у країні; що їхні дії будуть ­моніторити та координувати; що ці питання будуть важливими і що виділятимуться належні кошти для запровадження всіх необхідних кроків на цьому шляху. 

Попри певний прогрес і те, що деякі країни активно ­займаються запобіганням само­губствам, 2018 р. лише 38 країн мали спеціальні відповідні національні стратегії (WHO, 2018). 

Брак комплекс­них національних стратегій, не має стати пере­поною для вживання заходів із ­запобігання само­губствам. 

Тому у бага­тьох країнах, що не мають такої стратегії, розгорнуто активну діяльність — ​від ­створення груп ­підтримки тих, хто вижив ­після спроби самогубства, до ­просвітницької ­роботи та адвокації груп ризику.

Основні принципи LIVE LIFE

LLIVE LIFE покликана допомогти у впровадженні та зробити загальнонаціональними такі чотири основні доказові підходи до запобігання самогубствам, а саме:

  • Обмеження доступу до засобів вчинення самогубства (наприклад, заборона вільного продажу особ­ливо ­небезпечних пестицидів).
  • Взаємодія із засобами масової інформації (ЗМІ) щодо відповідального висвітлення теми самогубств.
  • Розвиток соціально-емоційних життєвих навичок у підлітків.
  • Завчасне виявлення, ­оцінювання, ведення і супровід осіб із намірами здійснення самогубства.

Власне, передумовами для ­успішного впровадження та ­масштабування цих основних підходів є шість фундаментальних принципів, які формують основу для успішного ­втілення в життя ключових підходів, що комплексно сприяють ­запобіганню само­губствам. 

До основних принципів цієї концепції належать:

  1. Аналіз ситуації (­показники рівня ­самогубств та само­ушкод­жень, найпоширеніші способи ­суїцидальної ­поведінки, чинники, що ­провокують  суїцид чи пере­дують йому).
  2. Мультисекторальна співпраця (залучення неуря­дових та громадських груп для полегшення обміну ­знаннями, методологіями та досвідом, а також даними досліджень, що стосуються самогубств).
  3. Підвищення обізнаності та адвокація (наприклад, організація процесу спілкування, орієнтованого на пуб­лічну аудиторію, щодо підвищення обізна­ності та адвока­ції запобігання самогубствам).
  4. Розбудова спроможностей (запровадження тактик запобігання само­губствам до навчальної програми або програми підвищення кваліфікації ­медичних праців­ників).
  5. Фінансування (вивчення та визначення потенційних спонсорів, ­вибудова пропозицій та підтримка стосунків з особами, які фінансують заходи запобігання самогубствам).
  6. Нагляд, моніторинг та оцінювання (визначення ­результатів та показників діяльності щодо зменшення ­рівня само­губств та самоушкоджень).

Кожен із принципів і підходів LIVE LIFE сприятиме зменшенню кількості самогубств, а їхнє поєднання ­матиме синергетичний ефект, коли всі компоненти, взаємодіючи, ­створюватимуть додаткові переваги (Harris et al., 2016; Yip and Tang, 2021). 

Наприклад, ­захід щодо ­підвищення обізнаності може сприяти поширенню тренінгів із ­розбудови спроможностей, що, своєю чергою, допоможе ­раніше вияв­ляти осіб із намірами позбавлення себе життя.

Запобігання самогубствам в умовах надзвичайної ситуації

Гуманітарні кризи та надзвичайні ­ситуації (наприклад, стихійні лиха, збройні конфлікти, надзвичайні ситуа­ції в галузі охорони здоров’я) створюють низку пере­шкод для запобігання самогубствам, як-от зміни керівництва, системи чи пріоритетів, ­питання без­пеки та обмеження ресурсів. ­

Зокрема, під час надзвичайних ситуа­цій можуть зростати чинники ризику самогубства  (наприклад, фінансові труднощі, безробіття та соціальна ізоляція). Тому зусилля, спрямо­вані на запобігання самогубствам, є критично ­важливими. 

Як зазначають вчені, за таких обста­вин, можливо, ­доведеться зосередитись саме на найнагальніших та здійснен­них пріоритетах запобігання само­губствам (Gunnell et al., 2020). 

Варто згадати про таке:

  • Враховуючи вплив надзвичайної ситуації на ­чинники ризику самогубства, намагайтеся пом’якшувати наслідки за допомогою мультисекторальної спів­праці. Це може бути спільна діяльність із секторами праце­влаштування та соціаль­ного забезпечення, сектором охо­рони здоров’я та гуманітарними організаціями, що допомагають людям у скрутному фінансовому становищі; ­обмеження доступу до засобів самогубства (­розроблення правил чи інструкцій для роздрібних торговців або керів­ників тимчасових ­таборів); спрощення ­доступу до послуг служб психологічної та іншої підтримки у кризових ситуаціях.
  • Країни, що надають прихисток особам, які постраж­дали внаслідок надзвичайних ситуацій, ­наприклад біжен­цям та мігрантам, мають брати до уваги ­конкретні чинники ризику та потреби цієї популяції ­населення як частину захо­дів із ­запобігання самогубствам.
  • Необхідно визначати та ­проводити сукупність дій серед груп ризику, які особливо постраждали внаслі­док надзвичайної ситуації, наприклад молодих людей або осіб похилого віку, які втратили або загубили свою родину.
  • Працювати зі ЗМІ, щоб мінімізувати кількість сенса­ційних повідомлень про випадки самогубств у громадах, що постраждали внаслідок надзвичайної ­ситуації.
  • Підвищувати компетентність персоналу системи охорони здоров’я та місцевих працівників щодо ­раннього виявлення, оцінювання, контролю та відстеження ризиків само­губства. Спостерігачі в громадах та ­неспеціалізовані медпрацівники мають уміти ­виявляти, підтримувати та працювати з особами, схильними до самогубства, зокрема за допомогою психологічних втручань, які застосовують у несприятливих умовах (WHO, 2016b). Надання послуг ­особам із груп ризику має стати пріо­ритетним, ­наприклад, послуги первинної медико-­санітарної ­допомоги та програми, спрямовані на розв’язання проблем, пов’язаних із захис­том (­зокрема, захистом дітей та жертв ­гендерного насильства).
  • Якщо засоби надання особистої психологічної підтримки обмежені, слід створити систему дистанційної допомоги (WHO, 2018). ­Переконайтеся, що персонал проходить відповідне навчання і  почувається впевнено під час спілкування на відстані (онлайн), особ­ливо в управлінні ризиками (IASC, 2020).
  • Щоб забезпечити необхідний ­рівень охоплення потреб, слідкуйте за тим, щоб основний персонал, який  працює із запобіганням самогубствам та охороною психічного здоров’я, не відволікали на інші ­завдання.
  • Інформуйте постраждале населення про те, як піклуватися про своє психічне здоров’я та про ­доступні послуги з охорони психічного здоров’я. ­Співпрацюйте з гуманітарними організаціями (наприклад, тими,  які працюють у сфері охорони здоров’я, захисту прав людини, подолання неграмот­ності, забезпечення харчуванням, управління таборами тощо), це полегшить надання допомоги особам, які постраждали та потребують психологічної ­підтримки.
  • Переконайтесь, що служби оперативного ­реагування мають доступ до надання психологічної підтримки.

Висновки

Запобігання самогубствам — ​обов’язок не лише ­держави. Виявляючи ­увагу до своїх друзів, родини і ­колег, пропонуючи їм свою підтримку, коли є під­стави ­вважати, що вона їм потрібна, кожен із нас може допомогти. Це може мати вирішальне значення. 

Як зазначив генеральний директор ВООЗ Тедрос ­Аданом Гебреїсус, ми не можемо — ​і не ­маємо права — ​ігно­ру­вати проблему самогубства. ­Попри те, що деякі країни роб­лять питання запобігання самогубствам нині пріоритетним, надто багато країн досі лишаються осторонь. Тож ми не зможемо скоротити смертність внаслідок ­вчинення суїцидальних дій, якщо не трансформуємо наші ­зусилля в ефективні заходи для запобігання само­губствам.

Підготувала Лариса Мартинова

За матеріалами www.who.int

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» №3(62) 2022 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Психіатрія

30.11.2023 Кардіологія Неврологія Психіатрія Терапія та сімейна медицина Антидепресанти в лікуванні пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями

19-22 жовтня в онлайн-форматі відбувся XXIV Національний конгрес кардіологів, який став важливою подією для медичної спільноти України. Під час заходу обговорювалися найактуальніші кардіологічні нозології сьогодення, а саме ішемічна хвороба серця, гострий коронарний синдром, дисліпідемія, серцева недостатність та інші важливі теми. Окрему увагу було зосереджено на суміжних спеціальностях, пов’язаних із кардіологією. Кандидат медичних наук, лікар-невролог поліклінічного відділення ДУ «ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини ім. М.Д. Стражеска НАМН України» (м. Київ) Іванна Леонідівна Ревенько представила доповідь «Антидепресанти в лікуванні пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями: призначати не можна відмінити. Де поставити кому?»....

30.11.2023 Психіатрія Терапія та сімейна медицина Медіатор і рецептор: тривоги та стан спокою

2-3 листопада у форматі онлайн-трансляції відбулася VІ науково-практична конференція з міжнародною участю «Психосоматична медицина: наука та практика»....

29.10.2023 Психіатрія Тривожність під час війни: шляхи терапії

Психологічний стан та психічне здоров’я є вкрай важливими для підтримки життєдіяльності кожної людини. На жаль, внаслідок повномасштабного вторгнення в Україні дедалі більша кількість осіб переживають виснаження, спустошення, втому, відчувають тривогу і паніку. Проблемі зростання частоти психічних розладів внаслідок війни була присвячена Науково-практична конференція з міжнародною участю «Психічні та психологічні розлади під час війни: лікування й реабілітація», яка відбулася 24‑25 травня 2023 р. в онлайн-режимі....

29.10.2023 Психіатрія Виявлення субклінічних психічних порушень за первинного звернення пацієнта до лікаря

Вплив війни на психологічний стан українців нині є предметом детального дослі­дження фахівців у галузі ментального здоров’я. Повітряні тривоги, загроза небезпеки, втрата відчуття контролю над власним життям посилюють стрес громадян. Як наслідок, значного поширення набули зараз тривожний розлад, посттравматичний стресовий розлад, депресія, дисоціативні та поведінкові розлади, схильність до зловживання алкоголем. Як зазначають P. T. Joshi and D. O’Donnell (2003), психічні розлади є «нормальною реакцією на ненормальні події». ...