Лікування пацієнтів із негативними симптомами шизофренії: персоніфіковані підходи

16.05.2024

Стаття у форматі PDF

За матеріалами Науково-практичної конференції «Психіатрія, наркологія, клінічна психологія та загальна медична практика: міждисциплінарні питання сучасності» (22‑23 березня 2023 р.)

Негативні симптоми (порушення мотивації, соціальна замкнутість, порушення емоційної сфери тощо) є основною особливістю шизофренії – ​хронічного психічного розладу, поширеність якого у світі становить близько 1%. Зазначені симптоми суттєво погіршують якість життя та знижують працездатність таких пацієнтів. Вкрай важливим є своєчасне діагностування шизофренії та її ефективне лікування, основні аспекти якого висвітлила у своїй доповіді завідувачка відділу пограничної психіатрії ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», д.мед.н., професорка Наталія Олександрівна Марута.

Шизофренія зумовлює важкий тягар не тільки для пацієнта та його оточення, а й для суспільства загалом. Вона є однією з 25 провідних причин інвалідизації та входить до десяти найвитратніших хвороб (Durgam, 2016). Основні витрати під час лікування шизофренії є непрямими, і вони вчетверо перевищують прямі (Chong et al., 2016). Кінцевою метою терапії шизофренії є не просто досягнення ремісії, а збереження функціональності, здатності до самообслуговування, адекватної соціальної взаємодії та симптоматичної стабільності. Цього стану протягом перших двох років перебігу захворювання досягають лише 13,5% осіб із шизо­френією (Carbon et al., 2014; MacEwan et al., 2016). Через високий ризик суїциду (у 12 разів вищий, ніж у загальній популяції) тривалість життя осіб із шизофре­нією в середньому менша на 10‑25 років. Значний негативний вплив чинять коморбідна патологія, погане фізичне здоров’я, побічні ефекти антипсихотиків. Лише 10‑20% осіб із шизофренією мають постійну роботу (MacEwan et al., 2016). Навіть після регресу симптомів психічного розладу якість життя осіб із шизофренією повністю не відновлюється через резидуальні негативні симптоми, епізоди депресії / тривоги, ­порушення когнітивних функцій (Kane, 2015). За ­даними дослі­дження EUFEST, яке тривало 12 тижнів, поліпшення клінічного стану виявлено у 59% осіб із негативною симптоматикою і у 80% – ​без них. ­Негативні симптоми значно погіршують ефективність лікування (Galderisi et al., 2018). До негативних симптомів за шизофренії належать асоціальність, ангедонія, алогія, апатія та сплощені афекти (Galderisi, 2014). Частка пацієнтів із негативними симптомами, які досягають ремісії, є вкрай низькою (Strauss et al., 2010).

Важливо розрізняти первинні негативні симптоми, які є невід’ємними, основними ознаками шизофренії, і вторинні негативні, що залежать від інших чинників (як-от екстрапірамідні побічні ефекти, депресія, зловживання психоактивними речовинами, розумова відсталість, соці­альна ізоляція). Переважання персистувальних первинних негативних симптомів притаманне дефіцитарній шизофренії (Carbon, Correll, 2014).

Окрім поділу на первинні й вторинні, негативні симптоми класифікують на стійкі та нестійкі, а також на такі, що переважають / не переважають (Krause et al., 2018). Критеріями стійких негативних симптомів є: 1) тривалість ≥3 місяці; 2) показник ≥24 балів за субшкалою негативних симптомів шкали оцінювання позитивних і негативних симптомів (PANSS); 3) ≤4 балів за такими пунктами PANSS, як збу­дження, гіперактивність, ворожість, підозрілість, відмова від співпраці та повний контроль імпульсів (Buchanan, 2007). Критеріями переважання негативних симптомів є показники ≥4 балів за ­всіма пунктами субшкали негативних симптомів PANSS або ≥5 балів за ­двома із цих пунктів. Виокремлення негативних симптомів, які переважають, допома­гає більш чітко розподілити їх на первинні й вторинні (Krause et al., 2018). Оскільки розвиток негативних симптомів призводить до виразніших функціональних порушень порівняно з позитивними. Лікування пацієнтів із негативними симпто­мами шизофренії є актуальним і доволі складним завданням для сучасної психіатрії.

У фармакотерапії пацієнтів із ­негативними симптомами шизофренії ­перевагу надають анти­психотикам другого покоління (АДП) перед антипсихотиками першого покоління (АПП), оскільки ефект АДП вищий, ніж у АПП. Використання АДП демонструє ­кращі функціональні результати з меншими порушеннями когнітивних функцій (Solmi et al., 2017; Citrome, 2018).

Класифікація антипсихотиків залежно від рецепторного профілю:

  1. Типові антипсихотики – ​антагоністи D2-рецеп­торів (галоперидол, хлопромазин, перфеназин).
  2. Атипові антипсихотики: антагоністи 5-НТ2А- та D2-рецепторів (рисперидон, оланзапін, кветіапін, зипразидон, клозапін, паліперидон, азенапін, ілоперидон, луразидон); часткові агоністи D2-рецепторів (арипіпразол, брекспіпразол, карипразин).  Далі доповідь було продовжено у формі відповідей на запитання.

Запитання та відповіді

!  Після тривалого застосування ­Реагіли в пацієнта виник гострий психоз і було розпочато терапію іншими антипсихотиками, чи продовжувати приймання Реагіли в попередній дозі чи змінювати її?

Першою лінією втручання є монотерапія та підвищення дози карипразину. У дозі 1,5‑9 мг/добу він ефективно сприяє усуненню як позитивної, так і негативної симптоматики (Durgam et al., 2014). Результати досліджень свідчать про можливість ефективного поєднання карипра­зину з кветіапіном та оланзапіном (Hjorth, 2021).

! Чи ефективна Реагіла як засіб моно­терапії у гострому періоді шизофренії?

Ефективність карипразину в гост­рому ­пе­ріоді лікування шизофренії підтверджено ­даними багатьох дослі­джень. У дослі­дженні тривалістю 6 тижнів карипразин (1,5‑4,5 мг/добу) був достовірно ефективнішим за ­плацебо (Durgam, 2014). Карипразин (3‑6 мг/добу) ефективніше, ніж плацебо, сприяв зниженню показників за субшкалою негативних симптомів PANSS (Durgam, 2015). У гост­рому періоді шизофренії карипразин (3‑9 мг/добу) стрімко знижував показники за PANSS порівняно з прийманням плацебо (Kane et al., 2015).

! Якщо під час приймання Реагіли в пацієнта підвищився апетит та збільшилася маса тіла, чи треба відміняти терапію?

Карипразин не зумовлює виразне збільшення маси тіла порівняно з іншими анти­психотиками (​лише на 0,9 кг на рік) (Caссia, 2013). Препарату притаманний сприятливий профіль без­пеки, він добре переноситься і має ­низку переваг: не зумовлює гіперпролактинемію (Leucht, 2017); має менш виразні ознаки сексуальної дисфункції, ніж у препаратів ­порівняння (Barabassy, 2018); не впливає на мета­болізм (частота роз­витку гіпер­ліпідемії, гіпер­глікемії та цук­рового діабету порівнянна з ­подібними показни­ками в групі приймання плацебо) (­Caссia, 2013); ­чинить позитивний вплив на когнітивне функціо­нування (Marder, 2016; Cutler, 2016); не призводить до значущого подовження інтервалу QT (Leucht, 2017); рідко асоціюється з млявістю – ​частота цього явища становить 3,8% і порівнянна з групою приймання плацебо (3,1%). Цю інформацію ­треба довести до ­пацієнта та узгодити з ним тактику лікування.

! Чи можливо одночасно призначати ­кветіапін та Реагілу?

Насамперед слід продовжувати моно­терапію, підвищуючи дозу карипразину. Якщо ­йдеться про комбіновану терапію, то карипразин має високу ефективність при поєднанні з клозапіном, оланзапіном та кветіапіном. Поєднання Реагіли з кветіапіном є цілком доцільним.

!  Реагіла ефективна за нав’язливих станів і має слабший вплив за інших симптомів. Це пов’язано з режимом дозування чи з особливостями дії препарату?

За нав’язливих станів при шизофренії слід використовувати кари­празин (4,0‑4,5 мг/добу). Препарат затвер­джений Управлінням із контро­лю за якістю харчових продуктів та лікарських засобів США (FDA, 2015) для лікування пацієнтів із шизофренією, а також манією, депресією та змішаними епізодами при БАР І. За настановою Канадської мережі з проблем лікування афективних і тривожних розладів (CANMAT, 2018), карипразин є препаратом другої лінії тера­пії для пацієнтів із депресією в межах БАР І.

! Чи можна приймати Реагілу пацієнтам молодого віку з межовим розладом із виразними ознаками агресії та суїцидальними нахилами?

– По-перше, межовий розлад не є показанням для призначення карипразину. По-друге, препарат не створює перед­умов для суїцидальної поведінки. Водночас слід зважати на питання безпеки, що мають особливе значення, а саме на суїцидальні думки та поведінку (за даними досліджень, карипразин не пов’язаний із випадками вчинення суїциду); подовження інтервалу QT (​не виявлено зв’язку між концентра­цією карипразину в плазмі ­крові та подовженням скоригованого інтервалу QT (QTс) у діапазоні доз 0,5‑21 мг/добу); розвиток катаракти (її частота в межах дослі­джень ефективності карипразину становила 0,4%) (EMA/CHMP, 2017; FDA, 2015; Laties et al., 2015).

! Пацієнт із шизофренією приймав ­Реагілу (3 мг), але потім перервав лікування. Його стан погіршився, і він повторно звернувся до лікаря. Яку дозу Реагіли слід призначити: 1,5; 3 чи 4,5мг?

– Необхідно починати лікування з дози 1,5 мг та швидко збільшувати її. Діапазон доз для використання Реагіли є широким.

Висновки

Комплексне лікування пацієнтів із негативними симптомами шизофренії передбачає використання антипсихотиків, психо- та арт-тера­пії. Перевагу слід віддавати антипсихотикам другого покоління, ефективність яких щодо негативних симптомів шизофренії доведено в клінічних дослі­дженнях.

Підготував Олександр Колесніченко

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 1 (68) 2024 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Неврологія

16.06.2024 Неврологія Ревматологія Хірургія, ортопедія та анестезіологія Біль у спині: ключові ревматологічні знахідки

Біль у спині є поширеною медичною проблемою, яка може значно знижувати якість життя пацієнта. Цей стан має широку етіологію, включаючи дегенеративні, вроджені, запальні захворювання хребта, наслідки перенесених травм тощо. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) широко використовуються для полегшення болю та запалення у таких випадках. На науково-практичній конференції «Травма та її наслідки. Пошкодження та захворювання хребта. Досягнення та перспективи», яка відбулася на початку весни, доповідь «Біль у спині: ключові ревматологічні знахідки» представила керівник навчального центру Інститут ревматології, доктор медичних наук, професор Єлизавета Давидівна Єгудіна...

16.06.2024 Психіатрія Терапія та сімейна медицина Застосування прегабаліну за тривожних розладів у сучасних українських реаліях

Ще в 1621 р. Роберт Бьортон зробив один із перших достатньо точних описів тривожного розладу: «Цей стан спричиняє у людини низку ефектів, зокрема почервоніння чи збліднення, тремтіння, посилене потовиділення, раптові припливи жару або холоду, пришвидшене серцебиття, зомління». Патологічна тривожність існувала завжди, а в ХХІ ст. вона стала типовою характеристикою нашого часу. Оскільки пацієнти із тривожними розладами зазвичай лікуються амбулаторно, ці стани отримують менше уваги клінічних психіатрів, ніж хвороби, які потребують стаціонарного лікування, але є менш поширеними (наприклад, шизофренія та біполярні афективні розлади) (Bandelow B., Michaelis S., 2015)....

16.06.2024 Неврологія Терапія та сімейна медицина Ендокринологія Хронічні ускладнення цукрового діабету: чи можемо ми зробити більше?

21 березня в рамках II Міжнародної школи «Сучасний лікар: від теорії до практики» професор кафедри ендокринології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, лікар-ендокринолог вищої категорії, доктор медичних наук Вікторія Олександрівна Сергієнко представила доповідь, присвячену хронічним ускладненням цукрового діабету (ЦД). Зокрема, було акцентовано увагу на причинах розвитку діабетичної полінейропатії (ДП), розглянуто клінічні варіанти цього ускладнення, діагностичні підходи та основні принципи лікування. Пропонуємо огляд цієї доповіді у форматі «запитання – відповідь»....

16.06.2024 Кардіологія Неврологія Терапія та сімейна медицина Застосування холіну альфосцерату при лікуванні гіпертензивної енцефалопатії: нейропротекція та покращення когнітивних функцій

Артеріальна гіпертензія (АГ) є провідним фактором ризику серцево-судинних захворювань та смерті від усіх причин у всьому світі. Глобальна поширеність АГ зростає насамперед через старіння популяції та несприятливий спосіб життя (низький рівень фізичної активності, споживання значної кількості натрію, низької – ​калію). Особливо значне зростання поширеності АГ спостерігається в країнах низького та середнього рівнів достатку. Незважаючи на активну просвітницьку роботу, обізнаність пацієнтів щодо питань АГ і контроль цієї хвороби залишаються незадовільними (Mills K.T. et al., 2020). Підраховано, що лише 45,6% осіб з АГ знають про наявність у себе цієї хвороби, тільки 36,9% отримують лікування і лише 13,8% досягають контролю артеріального тиску (АТ) (Mills K.T. et al., 2016)....