Увійти
Consilium. «Проблеми психічного здоров’я у військовий час»
Consilium. «Проблеми психічного здоров’я у військовий час»
Consilium. «Проблеми соматичного здоров’я у військовий час»
Consilium. «Проблеми соматичного здоров’я у військовий час»
Health-ua.com тепер в Telegram
Health-ua.com тепер в Telegram
Головна Акушерство та гінекологія Історичні аспекти та еволюція лікування пролапсу тазових органів у жінок
Завантажити PDF Читати пізніше

23 серпня, 2024

Історичні аспекти та еволюція лікування пролапсу тазових органів у жінок

«Той, хто не зможе нічому навчитися з подій тритисячолітньої історії, завжди блукатиме у пітьмі невігластва»

Йоганн Вольфганг фон Гете

Akysh_3_2024_st12-15_foto.jpgЗгідно з рекомендаціями Міжнародної урогінекологічної асоціації (International Urogynecological Association, IUGA) та Міжнародного товариства з утримання сечі (International Continence Society, ICS) під пролапсом розуміють випадіння, зміщення донизу або вип’ячування органа чи його частини через природні отвори [17]. Під тазовими органами у жінок розуміють матку й/або різні відділи піхви із прилеглими органами, такими як сечовий міхур, пряма кишка та кишечник.
У статті представлено еволюцію підходів до лікування пролапсу тазових органів у жінок від античних часів до наших днів, історичні постаті акушерів-гінекологів та їхній внесок у вивчення цієї проблеми.
Ключові слова: пролапс тазових органів у жінок, пролапс матки, цистоцеле, песарій, гістеректомія, кольпорафія, кольпосакропексія, сакроспінальна кольпопексія.

Перші згадки про пролапс тазових органів (ПТО) у жінок містяться у стародавніх єгипетських і грецьких джерелах. Лікування ПТО описано в папірусі Еберса близько 1500 р. до н. е. [2, 8, 14, 15, 21, 27, 28, 33]. Німецький дослідник-єгиптолог Георг Моріц Еберс (1837-1898) із Берлінського університету купив папіруси під час подорожі Єгиптом  1873 р. і переклав їх 1875 р. У той час матку описували як «дику тварину», яка могла рухатись у тілі своєї господарки [2, 8]. Таке «тваринницьке» порівняння матки передбачало і подібне лікування пролапсу – використання меду та нафти для повернення органа на місце. У стародавній культурі хінді слово «mahati» описувало піхву великих розмірів, що, очевидно, було пов’язано з ушкодженням промежини під час пологів і виникненням ПТО [27].

Грецький лікар, «батько медицини» Гіппократ (460-377 рр. до н. е.) вважав, що матка «дичавіє», коли залишається без чоловічої сперми, що призводить до її випадіння [28]. Він рекомендував використовувати фрукти (гранат), які просочували вином, у якості песарію. Гіппократ також описав метод лікування пролапсу матки, коли жінку прив’язували до драбини та перевертали головою донизу на кілька хвилин (рис. 1). Учений також використовував спеціальні присмоктувальні чашки на шкіру нижньої частини живота та сідниць для повернення матки у звичне положення.

Akysh_3_2024_st12-15_pic1.jpg

Рис. 1. Ілюстрація з праці Гіппократа, що демонструє метод лікування ПТО у жінок [28]

Давньоримський науковець і ­теоретик медицини Авл Корнелій Цельс (25 р. до н.е. – 50 р. н. е.) у роботі «De Medicina» описав використання вагінальних песаріїв. Термін «песарій» походить від старогрецького слова «pessоs», що означає круглий камінь для ігор [10, 15, 20, 23]. Цельс використовував бронзові конусоподібні пристрої з отворами для проведення через них тканинних смужок, які фіксували пристрій, а кінці зав’язували навколо тіла.

Соран Ефеський (98-138) – грецький лікар, який займався анатомією, ­хірургією та акушерством, у своїх роботах пропонував використовувати речовини з неприємним запахом, які змушували матку повернутись на своє місце. Якщо це не допомагало, то він накладав жінці особливу пов’язку для утримання органа, а також згинання й перехрещування ніг. ­Соран Ефеський виконував видалення матки при її пролапсі, а його праці слугували основою гінекологічних трактатів аж до ХVII ст. [2, 15]. Деякі автори [8] вказують, що першу вагінальну гістеректомію виконав Темісон із Афін у 50 р. до н. е.

Павло Егінський (625-690) із Єгипта – перший чоловік-акушер, який описав три типи песаріїв: пом’якшувальні, в’яжучі та анастоматичні (що розширюють шийку матки) [28]. Вони не були щільними, оскільки виготовлялися і вовни та смужок льону, які змочували відповідними розчинами, і слугували більше для вбирання вагінальних і менструальних виділень.

Аббас у 932 р. лікував ПТО ручним вправленням і введенням вовняних песаріїв, а також схвалював лікування схрещуванням ніг. Популярною в ті роки була також Т-подібна пов’язка для утримання від випадіння тазових органів  [8]. Наприкінці ХІІІ ст. грецький лікар Микола Мірепсус описав 45 песаріїв для лікування ПТО з використанням різних інгредієнтів: кмину, імбиру, сала, меду та ін. Італійський хірург Alessandro Benedetti вперше використав слово «procidentia» у 1497 р. для визначення ПТО [27].

На початку XVI ст. почалося зародження хірургічної реконструкції при ПТО. Перша задокументована вагінальна гістер­ектомія з приводу ПТО  була виконана італійським лікарем та анатомом Giacomo Berengario da Carpi (1470-1550) у 1507 р. [15, 28, 34]. Процедуру він виконував шляхом щільного зав’язування мотузки навколо матки, що випала, і це призводило до некрозу та відпадання органа. У 1603 р. Roderigo de Castro рекомендував припалювати матку для її повернення у піхву. У 1600 р. каталог Schenck містив 26 способів вагінальної гістеректомії [26].

В епоху Відродження відбувається зростання кількості університетів, розвиток друкарства, а також медицини. Розвиток анатомії сприяв кращому розумінню особливостей жіночого організму. Andreas Vesalius (1514-1564) із Падуї першим описав жіночий статевий шлях та його судинну сітку, а також зв’язки матки у ­своїй роботі «De Humani Corporis Fabrica» у 1555 р. [8]. Леонардо да Вінчі (1452-1519) представив багато чудових ілюстрацій анатомії жіночих статевих органів. Анатом із Нідерландів F. Ruysch дав детальний опис повного випадіння матки. Гінеколог із Швейцарії J. Peyer у XVII ст. описав випадіння за межі статевої щілини не лише матки, а й сечового міхура (цистоцеле).

У 1730-х роках Halder заявив, що причиною ПТО є тривалі й затяжні пологи, через які голівка плода тривалий час знаходиться в тазу та розтягує його тканини. Французький лікар A. Levret був аналогічної думки [27].

Німецький анатом і хірург Johann Schultetus (1595-1645) зробив перші ілюстрації тазових операцій, у тому числі й при випадінні матки [8] (рис. 2).

Akysh_3_2024_st12-15_pic2.jpg

Рис. 2. Книга Johann Schultetus (а) та ілюстрації з неї (б) [8]

Видатний французький хірург Ambroise Pare (1509-1590) також виконував видалення гангренозно зміненої матки, що випала [8]. Швейцарський хірург та офтальмолог Caspar Stromay у своїй книзі «Practica Copiosa» (1559) описав і зобразив огляд жінки із ПТО, процес вправляння та встановлення песаріїв.

Hendrik van Roonhuysen у 1663 р. опублікував перший підручник із гінекології, у якому описав етіологію та лікування ПТО [26]. Він використовував пробкові песарії з отворами в центрі для проходження виділень із піхви.

У XVII – на початку XVIII ст. відбувся прогрес у термінології ПТО. У словниках того періоду часу значилися терміни «пролапс матки та сечового міхура», «релаксація передньої стінки піхви» (цистоцеле), «релаксація задньої стінки піхви» (ректоцеле), «чисто тазова грижа» (ентероцеле).

У цей період основним методом лікування ПТО були песарії (рис. 3), оскільки ефірний наркоз був впроваджений у медичну практику лише у 1846 р. (W. Morton), а стерилізація інструментів, антисептика та асептика – у 1876 р. (J. Lister). Вагінальне дзеркало для обстеження стінок піхви впровадив у 1727 р. Rene-Jacques Croissant de Garengeot (1688-1759) (рис. 4) і згодом першим описав енте­роцеле у 1736 р. [28].

Akysh_3_2024_st12-15_pic3.jpgРис. 3. Песарії ХІХ ст. для лікування ПТО [28]

Akysh_3_2024_st12-15_pic4.jpg

Рис. 4. Вагінальне тристулкове дзеркало ХІХ ст. для діагностики ПТО [28]

У 1737 р. шотландський лікар і анатом James Douglas (1675-1742) уперше описав очеревину та простір у тазу, який був названий його іменем. Його колега William Hunter (1718-1783) у 1774 р. написав працю «Anatomy of  the Gravid Uterus» [9].

У 1813 р. німецький хірург, офтальмолог та анатом Conrad Johann Martin Langenbeck (1776-1851) уперше виконав успішну вагінальну гістеректомію без застосування анестезії  [2, 15, 28]. Перші позитивні результати вагінальної гістеректомії в лікуванні пролапсу матки сприяли тому, що ця операція стала домінуючою в якості лікування ПТО аж до початку ХХІ ст.

Першу успішну абдомінальну гістер­ектомію виконав американський хірург Walter Burnhamу у 1853 р.  [8, 14, 34]. Вагінальну гістеректомію для лікування пролапсу матки вперше виконав S. Choppin у 1861 р. [27]. У 1860 р. американський хірург Hugh Lennox Hodge описав різні песарії для лікування пролапсу матки у своїй книзі «Diseases Peculiar to Women».

У цей же період з’явилися перші повідомлення про лікування опущення стінок піхви шляхом висічення ділянки пролабуючої слизової з наступним відновленням цілісності тканин. Відомий американський гінеколог J.M. Sims (уперше виконав успішну пластику міхурово-піхвової нориці дротом із срібла) у 1866 р. описав методику передньої кольпорафії, яка мало відрізняється від сучасної [10, 27]. Він виконував висічення надлишкової ділянки передньої стінки піхви з накладанням швів дротом із срібла.

T.A. Emmet (1828-1919) модифікував операцію, яка відрізнялася формою висічення слизової піхви (рис. 5). У 1867 р. німецький хірург Gustav Simon уперше описав техніку виконання задньої кольпорафії шляхом плікації тканин задньої стінки піхви та m. levator ani [8, 10].

Akysh_3_2024_st12-15_pic5.jpg

Рис. 5. Методика передньої кольпорафії за T.A. Emmet (1867) [8, 10, 16]

Того ж 1867 р. L. Neugebauer із Німеччини виконав успішний кольпоклейзис, хоча ідея операції належить французькому хірургу Metz [2]. Популяризував методику французький хірург Leon Clement LeFort (1829-1893), який у 1877 р. описав методику часткового кольпоклейзису. У США операцію кольпоклейзису називають операцією за LeFort, у Європі – за Neugebauer − LeFort [2].

Німецький гінеколог Alwin Mackenrodt (1859-1925) у 1895 р. описав сполучну тканину таза та поперечні зв’язки шийки матки (зв’язки Mackenrodt) – кардинальні зв’язки, важливі при утриманні матки.

У 1888 р. Archibald Donald та William Fothergill впровадили «манчестерську операцію» для лікування утеровагінального пролапсу шляхом поєднання передньої кольпорафії, ампутації шийки матки та перинеорафії (рис. 6). Tomas J. Watkins у 1898 р. запропонував виконувати інтерпозицію матки у жінок із її пролапсом та цистоцеле.

Akysh_3_2024_st12-15_pic6.jpg

Рис. 6. «Манчестерська операція» для лікування утеровагінального пролапсу шляхом поєднання передньої кольпорафії та ампутації шийки матки [28]

На початку ХХ ст. відбулися відкриття в хірургії тазового дна та ПТО. У 1909 р. R. White описав апарат для підтримання сечового міхура. Він показав, що відрив тазової фасції (пізніше була описана лобково-шийкова фасція) від білої лінії таза (cухожилкової дуги тазової фасції) є причиною виникнення цистоцеле, і запропонував техніку паравагінальної реконструкції. У 1939 р. Curtis описав лобково-шийкову фасцію. Ідею R. White підхопив А.С. Richardson у 1976 р. Він описав дефекти лобково-шийкової фасції, які проявляються ПТО, а також рекомендував виконувати паравагінальну пластику при латеральному цистоцеле. При цьому передню стінку піхви в ділянці дефекту підшивають до сухожилкової дуги тазової фасції.

У 2020 р. Американське урогінекологічне товариство (AUGS) та IUGA оприлюднили сумісний звіт стосовно термінології й хірургічних операцій для лікування ПТО [19], у якому паравагінальна пластика була представлена за А.С. Richardson (рис.7).

Akysh_3_2024_st12-15_pic7.jpg

Рис. 7. Паравагінальна пластика при латеральному цистоцеле згідно зі звітом AUGS та IUGA [19]

Американський гінеколог H. Kelly, «батько урогінекології», у 1900 р. модифікував передню кольпорафію для лікування стресового нетримання сечі у жінок шляхом плікації субуретральних тканин [3, 5, 7]. Разом із W. Dummу 1913 р. вони опублікували результати операції у 20 жінок, у 16 (80%) із яких втручання виявилось ефективним. У 1937 р. W. Kennedy модифікував операцію H. Kelly, і сьогодні передня кольпорафія  представлена у звіті AUGS та IUGA за Kelly – Kennedy (рис. 8).

Akysh_3_2024_st12-15_pic8.jpg

Рис. 8. Передня кольпорафія (пластика передньої стінки піхви) згідно зі звітом AUGS та IUGA (2020) [19]

До середини ХХ ст. гінекологічна спільнота зрозуміла, що гістеректомія без апікальної фіксації піхви не веде до вирішення проблеми ПТО. Американський хірург Alexis Moschcowitz (1865-1933) у 1912 р. запропонував доповнювати абдомінальну гістеректомію накладанням шовкових кисетних швів на дугласову кишеню для запобігання утворенню ентероцеле. Halban рекомендував накладати поздовжні шви на серозну оболонку сигмоподібної кишки, глибокий листок очеревини зад­нього дугласового простору та задню стінку піхви. Поперечна плікація крижово-­маткових зв’язок і фіксація до них швів за Halban приводить до облітерації заднього дугласового простору із фіксацією склепіння піхви. У 1957 р. Milton Lowrence McCall (1911-1963) запропонував виконувати задню кульдопластику після гістеректомії або при постгістеректомічному пролапсі вагінальним доступом. Методика полягала в підшиванні крижово-маткових і кардинальних зв’язок до склепіння піхви. У звіті AUGS та IUGA операція представлена як uterosacral ligament suspension  (рис. 9) [19].

Akysh_3_2024_st12-15_pic9.jpgРис. 9. Підвішування склепіння піхви до крижово-маткових зв’язок (uterosacral ligament suspension) вагінальним доступом згідно зі звітом AUGS та IUGA (2020) [19]

У 1957 р. H.G. Arture та D. Savage представили опис абдомінальної сакрогістер­опексії, а Huguier та Scalinу 1958 р. запропонували техніку сакрокольпопексії з використанням імплантату [27]. Класична сакрокольпопексія була виконана F.E. Lane у 1962 р. Сьогодні проводять також і сакрогістеропексію сітчастим імплантатом (рис. 10) [19, 24, 29].

Akysh_3_2024_st12-15_pic10.jpg

Рис. 10. Сакрогістеропексія згідно зі звітом AUGS та IUGA (2020) [19]

Після того як німецькі хірурги Amreich та Richter запропонували фіксувати купол піхви до крижово-остьової зв’язки, операція Amreich – Richter набула поширення в усьому світі. З метою зниження травматичності втручання були сконструйовані спеціальні прошивні пристрої (голки Miya, Саріо та ін.). У 1964 р. W.H. Ferguson запропонував використовувати синтетичний матеріал Marlex для фіксації купола піхви. Сьогодні сакро­спінальну фіксацію використовують і при збереженій матці (сакроспінальна гістер­опексія).

B.L. Shull et al. у 1993 р. описали фіксацію склепіння піхви до крижово-куприкового м’яза [19].

Першу задню кольпорафію при пролапсі задньої стінки піхви виконав німецький хірург Gustav Simon у 1867 р. Задню кольпорафію шляхом відновлення прямокишково-піхвової фасції та плікації фіброзно-м’язового шару задньої стінки піхви поєднують із перинеолеваторопластикою для звуження вагінального отвору та подовження тіла промежини, щоб забезпечити дистальну підтримку піхви [2]. AUGS та IUGA представили ці операції окремо для забезпечення наочності (рис. 11, 12).

Akysh_3_2024_st12-15_pic11.jpg

Рис. 11. Задня кольпорафія згідно зі звітом AUGS та IUGA [19]

Akysh_3_2024_st12-15_pic12.jpg

Рис. 12. Перинеолеваторопластика згідно зі звітом AUGS та IUGA [19]

У 1970-х роках набувають поширення лапароскопія та ендоскопія в гінекології. Гістеректомію, фіксацію купола піхви та паравагінальні дефекти починають усувати лапароскопічним доступом зі зменшенням післяопераційних ускладнень, летальності, а також кількості ліжко-днів порівняно з відкритими операціями.

У 1984 р. американський хірург I. Lichtenstein сформулював концепцію ненатяжної герніопластики для лікування гриж живота із застосуванням сітчастих поліпропіленових імплантатів, яка стала стандартом лікування. ПТО почали розглядати як грижі піхви з активним впровадженням сітчастих ендопротезів. У ­1990-х роках гінекологи P. Petros з Австралії та U. Ulmsten зі Швеції запропонували теорію виникнення стресового нетримання сечі, яка базувалась на двох відкриттях: 1) порушення функції сечового міхура та прямої кишки виникають не через ушкодження цих органів, а через ушкодження зв’язок піхви; 2) для відновлення функції цих органів необхідне встановлення штучних зв’язок. При цьому відкриті операції були замінені малоінвазивними. Для відновлення лобково-уретральних зв’язок у жінок із стресовим нетриманням сечі вони запропонували у 1996 р. встановлювати під уретрою синтетичний поліпропіленовий слінг (операція TVT – tension-free vaginal tape, або «вільна від натягу піхвова стрічка») [31].

У 1996 р. T. Julian представив результати застосування поліпропіленової сітки для хірургічного лікування тяжких і рецидивних форм цистоцеле [10]. Операція виконувалася піхвовим доступом, ендопротез вирізався із грижової сітки та фіксувався білатерально до сухожилкових дуг лобково-шийкової фасції. Автор протягом двох років спостереження не відмітив жодного рецидиву. Робота T. Julian дала поштовх до великої кількості клінічних досліджень, у яких застосовували сітчасті імплантати для лікування цисто- та ректоцеле. Такі операції називали TVM-пластиками (transvaginal mesh – сітка, що імплантована піхвовим доступом).

У 1997 р. P. Petros запропонував PIVS (рosterior intravaginal sling) – задній інтравагінальний слінг для апікальної фіксації купола піхви. На той час було встановлено, що вагінальна фіксація піхви до крижово-остьової зв’язки призводить до широкої дисекції та можливої кровотечі, а також до відхилення осі піхви та диспареунії. При PIVS виконують щадну дисекцію та фіксацію купола до центра синтетичної стрічки, яку проводять через сіднично-­прямокишковий простір у напрямку крижово-остьових зв’язок. При цьому зберігається вісь піхви, забезпечується надійна фіксація купола та знижується ризик ускладнень.

У 1992 р. американський гінеколог J.O. DeLancey запропонував трирівневе підтримання піхви оточуючими структурами (зв’язками та фасціями), порушення яких проявляється ПТО. Його дослідження базувалися на секційному матеріалі й сприяли кращому розумінню етіології ПТО.

У 1996 р. ICS запропонувало міжнародну класифікацію ПТО (POP-Q – pelvic organ prolapsed quantification) для уніфікації стадіювання (рис. 13) [13]. Класифікація POP-Q у порівнянні з іншими класифікаціями ПТО представлена на рис. 14 [1, 3].

Akysh_3_2024_st12-15_pic13.jpg

Рис. 13. Міжнародна класифікація ПТО POP-Q [13]

Akysh_3_2024_st12-15_pic14.jpg

Рис. 14. Міжнародна класифікація POP-Q у порівнянні з іншими класифікаціями ПТО [1, 3]

У 2005 р. конгрес ICS запропонував нові промислові сітчасті протези для встановлення в піхву за допомогою спеціальних троакарів. Піхвові сітки фіксували в ділянці сухожилкових дуг ендопельвікальної фасції та крижово-остьових зв’язок. Французькими розробниками була запропонована система Prolift у трьох варіантах (передньому, задньому й тотальному), а також сітки Apogee та Perigee американського виробництва [2]. Набори включали не лише сітчастий ендопротез, а й інструменти для його встановлення (троакари). Фірми почали швидко впроваджувати різні нові протези, й у 2010 р. вже нараховувалось близько сотні імплантатів різних виробників.

Поширення піхвових імплантатів призвело до швидкого зростання кількості ускладнень. З’явився термін «імплантат-асоційовані ускладнення»: ерозія слизової оболонки піхви, хронічний больовий синдром, диспареунія, порушення сечовипускання та ін. У 2008 р., а потім у 2011 р. Управління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США (FDA) опублікувало звіт щодо використання піхвових імплантатів, де вказувало на збільшення кількості ускладнень, що призводило до повторних, часто травматичних, втручань для їх усунення [20, 27]. Це спричинило збільшення судових позовів до компаній і лікарів та зменшення на третину використання піхвових імплантатів. У 2016 р. FDA підвищило ризик небезпеки використання сітчастих протезів, що призвело до заборони використання нових моделей без попереднього багатоцентрового клінічного дослідження. Крім того, лікарі зобов’язані були проходити спеціальні навчання методам імплантації сіток, а також доводити до відома пацієнтів інформацію про можливість виникнення у них ускладнень при встановленні імплантату.

У 2017 р. за результатами дослідження PROSPECT (PROlapse Surgery: Pragmatic Evaluation and randomized Controlled Trials) повідомлялося, що використання інтравагінальних сіток не покращує результати лікування, але збільшує ризик ускладнень. Відтоді від використання піхвових імплантатів для лікування ПТО відмовились Австралія, Канада, Нова Зеландія, Велика Британія та Франція, а з 2019 р. – США.

На сьогодні основною реконструктивною операцією ПТО з абдомінальним доступом залишається сакрокольпопексія. У 1988 р. американський хірург Harry Reich виконав першу лапароскопічну гістеректомію, у 1994 р. була проведена перша лапа­роскопічна сакрокольпопексія. У 2002 р. Diaz-Arrastia виконав першу лапароскопічну робот-асистовану гістеректомію, а у 2004 р. DiMarco − лапароскопічну робот-асистовану сакрокольпопексію [34]. На сьогодні остання стала золотим стандартом лікування апікального пролапсу.

У 2020 р. AUGS та IUGA представили алгоритм хірургічного лікування ПТО, а Міжнародна консультація з нетримання сечі (International Consultation on Incontinence, ICI) спочатку у 2017-му, а потім у 2021 р. [18, 25] запропонувала свій алгоритм (рис. 15).

Akysh_3_2024_st12-15_pic15.jpg

Рис. 15. Алгоритм хірургічного лікування ПТО, розроблений ICI (2021) [25] 

В українській літературі ПТО висвітлено у працях «Оперативна гінекологія» (­Запорожан В.М., 2006), «Оперативне ліку­вання урогенітального пролапсу піхвовим доступом» (Запорожан В.М., Процеп­ко О.О., 2010), «Оперативна гіне­кологія» (національне керівництво «Акушерство та гінекологія», т. 4, Запорожан В.М., 2014).

Література

  1. Горовий В.І. Історичні аспекти вивчення проблеми нетримання сечі у жінок // Здоров’я України. – 2019. – №1 (115). – С. 29-35.
  2. Женская тазовая медицина и реконструктивная хирургия / Под ред. Д.Д. Шкарупы, Н.Д. Кубина. – М.: МЕДпресс-информ, 2022. – 360 с.
  3. Нетримання сечі у жінок: навчальний посібник / За ред. Горового В.І., Яцини О.І. – Вінниця: ТОВ “ТВОРИ”, 2020. – 472 с.
  4.  Петрос П. Женское тазовое дно. Функции, дисфункции и их лечение в соответствии с интегральной теорией. – М.: МЕДпресс-информ, 2016. – 396 с.
  5. Практична урогінекологія: курс лекцій / За ред. Горового В.І. – Вінниця: Вінницька обласна друкарня, 2015. – 728 с.
  6. Процепко О.О. Хірургічне лікування та інтраопераційна профілактика генітального пролапса: Автореф. дис. … док. мед. наук. – Одесса, 2007. – 37 с.
  7. Херт Г. Оперативная урогинекология: Пер. с англ. / Под ред. Н.А. Лопаткина, О.И. Аполихина. – М: ГЭОТАР-МЕД, 2003. – С. 8-17.
  8. Amir B., Bent A.E. Surgery for pelvic organ prolapse: an historical review // Continence / Badlani G.H. et. al. – Ch. 22. – Springer, 2009. – P. 301-311.
  9. Barbalat Y., Tunuguntla H.S.G.R. Surgery for organ prolapse: a historical perspective // Curr. Urol. Rep. – 2012. – Vol. 13. – P. 256-261.
  10.  Cooke T.J.N.D., Gousse A.E. A historical perspective on cystocele repair - from honey to pessaries to anterior colporrhaphy: lessons from the past // The Journal of Urology. – 2008. – Vol. 179. – P. 2126-2130.
  11.  Cvach K., Dwyer P. Surgical management of pelvic organ prolapse: abdominal and vaginal approaches // World J. Urol. 2011. doi: 10.1007/s00345-011-0776-y.
  12.  DeLancey J.O. Anatomic aspects of vaginal eversion after hysterectomy // American Journal of Obstetrics and Gynecology. – 1992. – Vol. 166. – P. 1717-1728.
  13.  Bump R.C., Mattiasson A., Brubaker L.P. et al. The standartization of terminology of female pelvic organ prolapse and pelvic floor dysfunction // Am. J. Obstet. Gynecol. – 1996. – Vol. 175. – P. 7-10.
  14.  Downing K.T. Uterine prolapse: from antiquity to today // Obstetrics and Gynecology International. – 2012. doi: 10.1155/2012/649459.
  15.  Female Genitourinary and Pelvic Floor Reconstruction / Martins F.E. et al. – Springer, 2023. – 1280 p.
  16.  Lensen E.J.M., Withagen M.I.J., Kluivers K.B. et al. Surgical treatment of pelvic organ prolapse: a historical review with emphasis on the anterior compartment // Int. Urogynecol. J. 2013. doi: 10.1007/s00192-013-2074-2.
  17.  Haylen B.T., Dirk de Ridder, Freeman R.M. et al. An International Uroginecological Association (IUGA) / International Continent Society (ICS) joint report on terminology for female pelvic floor dysfunction // Neurourology and Urodynamics. – 2010. – Vol. 29. – P. 4-20.
  18.  Incontinence / Albrams P. et al. – 6th ed. – ICS – ICUD, 2017. – 2336 p.
  19.  Joint report on terminology for surgical procedures to treat pelvic organ prolapse // International Urogynecology Journal. – 2020. – Vol. 31. – P. 429-463.
  20.  Management of pelvic organ prolapse. Current controversiers // Marzi V.L., Serati M. – Springer, 2018. – 178 p.
  21. Мattimore J., Brook S., Cheetham P. et. al. The history of pelvic organ prolapse from antiquity to present day // The Journal of Urology. – 2015. – Vol. 193. – P. 6590-6591.
  22.  Petros P. The female pelvic floor. Function, dysfunction and management to the integral theory. – 2nd ed. – Springer Medizin Verlag Heidelberg, 2007. – 260 p.
  23.  Shah S.M., Sultan A.H., Thakar R. The history and evolution of pessaries for pelvic organ prolapse// Int. Urogynecol. – 2006. – Vol. 17. – P. 170-175.
  24.  Surgical management of pelvic organ prolapsed / Karram M., Maher S.F. – Elsevier Saunders: Philadelhia,  2013. – 186 p.
  25.  Tayrac R., Antosh D.D., Baessler K. et al. Summary: 2021 International Consultation on Incontinence evidence – based surgical pathway for pelvic organ prolapsed // J. Clin. Med. 2022 / doi.org/10.3390/jcm11206106.
  26.  Te Linde’s operative gynecology / Rock J.A., Jones H.W. – 10th ed. – Philadelphia: Walters Klumer , Lippincott Williams & Wilkins, 2008. – 1470 p.
  27.  Textbook of female urology and urogynaecology // Cardozo L., Staskin D. – 5th ed. – Informa Healthcare. – 2023. – P. 47-54.
  28.  Tizanno A.P., Muffly T.M. Historical milestones in female pelvic surgery, gynecology and female urology / Walters M.D., Karram M.M. Urogynecology and reconstructive pelvic surgery. – 4th ed. – Philadelphia, Elsevier Saunders – 2015. – P. 3-15.
  29.  Vaginal surgery for incontinence and prolapse / Zimmern P.E. et al. – Springer – Verlag London Limited, 2006. – 304 p.
  30.  Vaginal surgery for the urologist / Nitti V.W. et al. – Elsevier Saunders 2012. – 194 p.
  31.  Ulmsten U., Henriksson L., Johnson P., Varhos G. An ambulatory surgical procedure under local anesthesia for treatment of female urinary incontinence // Int. Urogynecol. J. – 1996. – Vol.7. – P. 81-86.
  32.  Wel J.T., DeLancey J.O.L. Functional anatomy of the pelvic floor and lower urinary tract // Clinical Obstetrics and Gynecology. – 2004. – Vol. 47. – P. 3-17.
  33.  Ziouziou I., Zizi M., Bennani H. et al. L`histoire des prolapsus pelviens // La Tunisie Medicale. – 2023. – Vol. 91. – P. 227-229.
  34.  Sparic R., Hudelist G., Berisavac M. et al. Hysterectomy throughout history // Acta chururgica Iugoslavica. – 2011. – Vol. 58. – P. 9-14.

Тематичний номер «Акушерство. Гінекологія. Репродуктологія» № 3 (59) 2024 р.

Номер: Тематичний номер «Акушерство. Гінекологія. Репродуктологія» № 3 (59) 2024 р.