Статті

Лікування гострого болю в умовах невідкладної допомоги в країнах Європи стикається з постійними проблемами, включаючи недостатні клінічні знання, дефіцит навчання медичного персоналу та надмірне використання опіоїдів [1]. Поширеність олігоаналгезії та неоптимальний контроль болю, про який повідомляють пацієнти, стали поштовхом для перегляду рекомендацій Європейського товариства з невідкладної медицини (EUSEM) 2025 року [2]. Оновлені настанови були складені на основі доказів ефективного менеджменту гострого болю у невідкладних та догоспітальних умовах. Головний акцент експертів зроблено на чіткому дотриманні неопіоїдного мульти-модального підходу (ММА) із пріоритетною оцінкою болю та адаптацією вибору тактики знеболення до потреб вразливих груп пацієнтів.

Стресові виразки – ​це виразкові ураження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ), що виникають у відповідь на стрес у критично хворих пацієнтів, зокрема тих, які перебувають у стаціонарі. Кровотечі, пов’язані зі стресовими виразками, асоціюються з подальшим зростанням захворюваності та смертності у цій категорії хворих. Незважаючи на суттєвий прогрес у діагностиці та лікуванні, поширеність клінічно значущих шлунково-­кишкових кровотеч (ШКК) протягом останніх десятиліть залишається практично незмінною. За даними актуальних рандомізованих досліджень, ризик клінічно значущої ШКК становить 1,0-2,5% у пацієнтів, які отримують кислотосупресивну терапію, та 3,5-4,2% у хворих за відсутності такої терапії, причому 50% усіх випадків ШКК становлять саме стресові виразки. Результати нещодавнього дослідження показали, що близько половини всіх клінічно значущих кровотеч виникають протягом першого тижня лікування (Krag M.  et al., 2026; Chinnappan J. et al., 2024). Профілактика стресових виразок показана пацієнтам у критичному стані, які лікуються у ­відділеннях інтенсивної терапії (ВІТ) та травматології або невідкладної загальної хірургії, зокрема за наявності факторів підвищеного ризику розвитку ШКК. З метою стандартизації клінічних підходів для проведення профілактики стресових виразок фахівцями Університету медичних наук Арканзасу (США) у 2025 році було розроблено та затверджено клінічний протокол щодо менеджменту критично хворих пацієнтів із ризиком уражень верхніх відділів ШКТ.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) традиційно використовуються для лікування ниркової та жовчної кольок [1-4]. Механізм дії інгібіторів циклооксигенази (ЦОГ) у купіруванні болю, спричиненого цими станами, зумовлений їхніми протизапальними і спазмолітичними властивостями. Диклофенак натрію – ​це НПЗП, який володіє потужною доказовою базою щодо ефективності, швидкості полегшення болю та безпеки при лікуванні кольки. Ін’єкційна форма вважається оптимальним варіантом на етапі невідкладної допомоги, у той час як капсули та супозиторії можуть бути корисними для продовження терапії в амбулаторних умовах.

За матеріалами конференції

Пацієнти відділення невідкладної (екстреної) допомоги (ВНД) потребують ефективної терапії для швидкого полегшення стану. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) широко використовуються для знеболення при гострій нирковій кольці, ушкодженнях м’яких тканин і травмах, а також для контролю гіпертермії. Серед представників НПЗП диклофенак натрію є найбільш призначуваним препаратом завдяки доведеній ефективності, швидкому початку дії, добрій переносимості, сприятливому профілю безпеки та зручності застосування. У цьому огляді представлено можливості та практичні рекомендації щодо застосування диклофенаку під час надання екстреної медичної допомоги.

Захворювання, що потребують пригнічення секреції соляної кислоти, такі як гастроезофагеальна рефлюксна хвороба або пептична виразка, є дуже поширеними, особливо серед людей похилого віку. На сьогодні у класі антисекреторних засобів інгібітори протонної помпи (ІПП) продемонстрували найкраще співвідношення «користь –  ризик», що було доведено в ході численних клінічних випробувань. Внутрішньовенне введення ІПП забезпечує більш швидке інгібування кислоти у шлунку порівняно з пероральним прийомом, а також є найбільш оптимальним у пацієнтів із гострими станами, такими як кровотеча

Останні дослідження свідчать, що низькомолекулярний гепарин (НМГ) може відігравати певну роль у зменшенні тяжкості гострого панкреатиту (ГП). Цей систематичний огляд і метааналіз спрямовані на узагальнення наявних даних щодо ефективності та безпеки НМГ у лікуванні середньотяжкого та тяжкого перебігу ГП. Докази середнього й високого рівня якості свідчать, що раннє застосування НМГ може покращувати прогноз для ГП середньотяжкого та тяжкого ступеня в контексті зниження ризику смерті, органної недостатності та частоти судинного тромбозу.

Результати порівняльного клінічного дослідження

Результати дослідження REVISE та оновленого метааналізу Y. Wang (2024)

Анестезіологія та інтенсивна терапія – ​ключові напрямки сучасної медицини, без яких неможливо уявити проведення хірургічних втручань і реанімаційних заходів, лікування пацієнтів із тяжкими, загрозливими для життя станами та розвиток суміжних спеціальностей, зокрема трансплантології, інтервенційних методів лікування, малоінвазивних технологій, а також медицини катастроф і наслідків воєнних дій. Вітчизняні фахівці постійно обмінюються досвідом із закордонними колегами, а також запрошують їх до участі в українських науково-практичних конференціях. 16-17 травня у змішаному форматі відбувався черговий Британо-Український симпозіум (БУС‑16) під назвою «Анестезіологія та інтенсивна терапія: протоколи та практика» за участю як українських спеціалістів галузі, так і провідних спікерів із Великої Британії та інших країн. У центрі уваги були теми, присвячені сучасним клінічним настановам і рекомендаціям з анестезіології та перспективним тенденціям інтенсивної терапії

Нова коронавірусна інфекція, викликана вірусом SARS-CoV‑2, що у 2020 році сколихнула світ, згуртувала медиків навколо респіраторної проблеми, залишивши поза увагою ураження серця. При цьому когорту найбільш вразливих пацієнтів складають саме особи із серцево-судинними захворюваннями та цукровим діабетом. У статті розглянуто можливі порушення серцевого ритму у хворих на COVID‑19 та представлений власний досвід корекції тахіаритмій за допомогою селективних β-блокаторів.