4 грудня, 2024

Ефективність промивання повідон-йодом верхніх дихальних шляхів в лікуванні COVID‑19: проспективне рандомізоване пілотне клінічне дослідження

Наприкінці 2019 року в усьому світі набуло широкого поширення нове захворювання, спричинене новим коронавірусом. Спочатку воно стало причиною епідемії в Китаї, а пізніше, у березні 2020 року, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила його пандемією. Це захворювання, відоме як коронавірусна хвороба 2019 року (COVID‑19), спричинюється коронавірусом типу 2 тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARS-CoV‑2). Пандемія COVID‑19 продовжує поширюватися, і, за останніми оцінками, кількість хворих перевищує 617 млн, а загиблих – 6 млн осіб [2]. Досі тривають пошуки ефективних методів лікування і профілактики цього захворювання та його наслідків, і одним із напрямів є топічна терапія, спрямована на зниження вірусного навантаження і запобігання розвитку ускладнень.

У статті розглянуто результати проспективного рандомізованого пілотного клінічного дослідження застосування повідон-йоду (PVP-I) при захворюванні, зумовленому SARS-CoV‑2, впливу PVP-I на зараження, вірусне навантаження, а також оцінки якості життя на тлі застосування PVP-I.

Інфікування клітини хазяїна збудником SARS-CoV‑2 відбувається за посередництвом рецепторів до ангіотензинперетворювального ферменту 2, які слабо експресуються на епітеліальних клітинах носоглотки і порожнини рота і які найчастіше виявляють в альвеолярних клітинах II типу, що робить легеневий епітелій основною мішенню для вірусу [3, 4]. Однак активна реплікація вірусу відбувається і в тканинах верхніх дихальних шляхів (ВДШ). Було виявлено, що впродовж першого тижня захворювання і дебюту симптомів відбувається активне вірусовиділення з глотки [5]. Крім того, у пацієнтів спостерігали більше вірусне навантаження в носоглотці порівняно з ротоглоткою, що вказує на можливість передачі вірусу не лише через слину, а й носові виділення [6]. Таким чином, ВДШ можуть бути ключовою терапевтичною мішенню з метою зниження ризиків ураження нижніх дихальних шляхів і тяжкості захворювання, а відповідно – зменшення передачі інфекції.

PVP-I – це комплекс полівінілпіролідину та йонів трийоду, який широко використовують як антимікробний засіб для обробки шкіри, слизових оболонок і ран [7]. Було продемонстровано, що його місцеве застосування в носовій порожнині добре переноситься, є клінічно безпечним та ефективним проти різноманітних видів бактерій, вірусів, дріжджів і найпростіших [8]. Тому метою цього дослідження було оцінити ефективність ополіскувачів для носа та порожнини рота з 0,23% PVP-I у зменшенні вірусного навантаження та тривалості виявлення SARS-CoV‑2 у мазках із носоглотки. Паралельно проводилась оцінка динаміки якості життя на тлі застосування PVP-I за допомогою двох різних опитувальників: Вісконсинського опитувальника симптомів із боку ВДШ (Wisconsin Upper Respiratory Symptom Survey, WURSS)-11 і тесту на синоназальні наслідки Sino-Nasal Outcome Test (SNOT‑22) [9, 10].

Матеріали та методи

Дизайн і умови проведення дослідження

Дослідження було проспективним рандомізованим відкритим плацебо-контрольованим зі співвідношенням учасників 1:1:1. Дослідження проводили в Медичному університеті короля Сауда в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія) із серпня 2021 по липень 2022 року.

Учасники

У дослідженні взяли участь пацієнти з діагностованою за допомогою ПЛР SARS-CoV‑2-інфекцією, в яких симптоми з’явилися впродовж останніх 72 год і не потребували госпіталізації. Критеріями виключення стали: підвищена чутливість до йоду або PVP-I, наявність будь-яких захворювань щитоподібної залози в анамнезі, онкологічні захворювання, стани, за яких потрібне регулярне полоскання носа, місцеве застосування йоду або PVP-I з будь-якої іншої причини, а також вагітність, лактація, вік молодше 18 та старше 60 років, імунодефіцитні стани.

Результати дослідження та їх обговорення

Пандемія COVID‑19 змінила підходи практичної медицини. Зусилля з мінімізації поширення вірусу були зосереджені на створенні фізичних бар’єрів. З урахуванням високого вірусного навантаження в ротоглотці і носоглотці санація цих порожнин може відіграти важливу роль у поліпшенні стану хворого і зниженні передачі вірусу. Раніше було доведено значення PVP-І в інактивації SARS-CoV‑2 in vitro. Два різних дослідження показали, що для інактивації вірусу достатньо 0,5% розчину [14, 15]. Frank і співавт. довели достатню ефективність навіть 15-секундного контакту. Жодне дослідження не виявило цитотоксичних ефектів за будь-якої концентрації або тривалості контакту [16, 17]. Однак у цьому дослідженні було обрано найнижчу та найефективнішу концентрацію PVP-I, вивчену in vitro щодо SARS-CoV, щоб встановити найбільш безпечну та переносиму концентрацію PVP-I для назального застосування [18].

Рандомізація за групами

Учасників були рандомно розподілено в три групи:

групу PVP-I, в якій пацієнти двічі на добу протягом 2 тиж полоскали ротову і носову порожнини 0,23% розчином PVP-I;
групу NS, в якій пацієнти двічі на добу протягом 2 тиж полоскали ротову і носову порожнини 0,9% фізіологічним розчином;
групу контролю, яка не отримала жодних призначень.

За результатами дослідження було виявлено значно вищий кліренс SARS-CoV‑2 у групі PVP-I, що виражалось у меншій тривалості виявлення вірусу у зразках мазка з носоглотки порівняно з групою NS та контрольною групою.

Мазки з носоглотки брали через 4; 8; 12 і 18 днів після відбору першого мазка для проведення ПЦР у режимі реального часу з метою визначення вірусу та рівня порогового циклу (cycle threshold, Ct).

Концентрація PVP-I 0,23% у цьому дослідженні була нижча, ніж у будь-яких інших опублікованих дослідженнях використання PVP-I проти SARS-CoV‑2, і отримані нами результати узгоджуються з результатами кількох інших клінічних досліджень [19-25]. Крім цього вивчали довготривалий і безперервний вплив PVP-I (до 18 днів) на виживаність вірусу (табл. 1).

Було зазначено, що постійне застосування навіть низьких концентрацій PVP-І значно знижує вірусне навантаження і тривалість виявлення вірусу в порівнянні з використанням фізіологічного розчину або групою контролю. Ці результати узгоджуються з висновками метааналізу, який досліджував різні види ополіскувачів для носа і порожнини рота, що застосовують проти SARS-CoV‑2, на основі результатів 22 досліджень in vitro та 11 досліджень in vivo.

Серед усіх досліджень in vivo PVP-I був найбільш вивченим і ефективним незалежно від концентрації. Результати досліджень in vivo відповідали результатам досліджень in vitro, при цьому PVP-І продемонстрував найбільш значуще середнє зниження вірусного навантаження (0,86) серед усіх випробуваних розчинів [14].

Ct – це кількість циклів ампліфікації, необхідних для того, щоб уміст досліджуваного гена перевищив пороговий рівень. Таким чином, значення Ct обернено пропорційне вірусному навантаженню, і визначення Ct може бути непрямим методом кількісної оцінки копій вірусної РНК у зразку. У систематичному огляді, проведеному Рао та співавт., було зроблено висновок, що низький Ct може бути маркером тяжкості захворювання та корисним інструментом для складення прогнозу в пацієнтів із COVID‑19 [26]. У поточному дослідженні використання PVP-I призвело до збільшення Ct, що дає підстави вважати, що застосування PVP-I сприяло зниженню тяжкості захворювання та поліпшенню прогнозу. Зміни Ct у групі NS і контрольній групі були статистично незначущими (табл. 2).

Динаміка симптомів

Показники за шкалою WURSS‑11 знизилися протягом перших 4 днів з 28,7±14 та 23,8±12 до 4,6±4 та 5,5±5 у групі PVP-I та контрольній групі відповідно. Однак групі NS знадобилося 6 днів, щоб досягти показника 5±5 (табл. 3).

Поліпшення показників за шкалою SNOT‑22 у трьох групах потребувало більшої тривалості – до 18 днів (рис.).

Рисунок. Середня оцінка SNOT‑22 для кожної групи (вісь Y) у кожен момент часу (дні 0-й, 12-й і 18-й)

Ефективність вакцин проти COVID‑19 постійно опиняється під питанням через появу нових варіантів SARS-CoV‑2. Крім того, вірус грипу зазнає антигенного дрейфу, що диктує постійну потребу в оновленні складу інактивованих протигрипозних вакцин [27]. Отже, існує також потреба в розробці ефективних і доступних методів лікування цілої низки вірусів, що загрожують здоров’ю людини, таких як засоби для полоскання носа і рота.

PVP-I був протестований у дослідженні in vitro проти SARS-CoV, коронавірусу близькосхідного респіраторного синдрому (MERS-CoV), ротавірусу штаму Wa і вірусу грипу підтипу H₁N₁. Було виявлено, що PVP-І у концентрації 0,23% швидко інактивував усі віруси протягом 15 с [28]. Ці результати підтверджують доцільність подальшого вивчення і місцевого застосування PVP-І проти різних типів вірусів ВДШ, які мають подібну з COVID‑19 патофізіологію.

PVP-І вважають безпечним для застосування в порожнині носа і рота. Френк та співавт. у своєму огляді дійшли висновку, що PVP-I можна безпечно використовувати в концентраціях до 1,25% і 2,5% для порожнини рота і носа відповідно [18]. У процесі дослідження у 12 пацієнтів, які використовували засоби для полоскання рота, що містять 5% PVP-I, спостерігали підвищення рівня тиреотропного гормону (ТТГ), причому в 5 осіб рівень перевищував норму. Однак жодних змін у вмісті трийодтироніну або тироксину виявлено не було [29]. В іншому дослідженні, проведеному Guenezan та співавт., пацієнти, які використовували 0,5% розчини PVP-I, повідомляли про місцеві побічні ефекти, описані як поколювання в носі [30]. У поточному ж дослідженні жоден пацієнт не повідомив про будь-який дискомфорт після застосування PVP-I. Це можна пояснити низькою концентрацією розчину – 0,23%. Рівень ТТГ до і після застосування не визначали. Однак жоден пацієнт не повідомив про симптоми гіпотиреозу.

Arakeri та співавт. припустили, що 0,5% PVP-І чинить інгібуючу дію на лейкотрієн В4 та екстравазацію лейкоцитів (хемотаксис), що забезпечило протинабряковий ефект у клінічному дослідженні, проведеному після видалення зуба [31]. У двох інших клінічних випробуваннях – навпаки, не було виявлено суттєвих відмінностей у показниках SNOT‑22 у пацієнтів із хронічним риносинуситом, які використовували або не використовували 0,1% PVP-І після ендоскопічної операції на носі [32, 33]. Крім того, Zarabanda та співавт. виявили більш значуще поліпшення показників UPSIT (University of Pennsylvania Smell Identification Test – швидкий кількісний тест нюхової функції) та нюху в пацієнтів із COVID‑19, які промивали ніс PVP-І (0,5% і 2%), порівняно з групою плацебо. Однак виявлена різниця між групами не була статистично значущою [25].

Ці результати збігаються з такими даного дослідження, оскільки не було виявлено суттєвої різниці між групою PVP-I і контрольними групами з точки зору тяжкості симптомів та якості життя. Це може бути пов’язано з меншою дозою PVP-І, що її застосовували в цьому дослідженні, порівняно з дозою, яку призначали у своєму випробуванні Arakeri та співавтори. Пояснити це може ще один фактор: учасники дослідження отримали принаймні одну дозу вакцини. Як було доведено у процесі численних досліджень, різні типи вакцин суттєво знижують тяжкість симптомів COVID‑19 [34].

Висновок

У рамках проведеного дослідження було продемонстровано, що PVP-I є широко доступним, ефективним і безпечним місцевим препаратом, який у разі постійного застосування в концентрації 0,23% показав багатообіцяючі результати у зменшенні тягаря пандемії завдяки скороченню періоду зараження та вірусного навантаження.

Реферативний огляд статті S. Alsaleh et al. Efficacy of povidone-iodine nasal rinse and mouth wash in COVID‑19 management: a prospective, randomized pilot clinical trial (povidone-iodine in COVID‑19 management), Alsaleh et al. BMC Infectious Diseases (2024) 24:271.

Підготувала Ірина Чумак

Повну версію дивіться: https://bmcinfectdis.biomedcentral.com/articles/10.1186/s12879-024-09137-y

Тематичний номер «Пульмонологія, Алергологія, Риноларингологія» № 3 (68) 2024 р.

Номер: Тематичний номер «Пульмонологія. Алергологія. Риноларингологія» №3 (68), 2024 р.