20 травня, 2017
Операція «деактивація»: у ВР не вистачило голосів для включення до порядку денного законопроектів щодо медичної реформи
Законопроекти, які стосуються реформи охорони здоров’я, не увійшли до порядку денного Верховної Ради (ВР) 18 травня. Не було розглянуто ані пропозиції Міністерства охорони здоров’я (МОЗ), ані альтернативні законопроекти, подані народними депутатами.
Зокрема, йдеться про законопроекти № 6327 («Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів»), № 6328 («Про додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів особам, які захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в антитерористичній операції (АТО) та забезпечують її проведення»), № 6329 («Про внесення змін до Бюджетного кодексу України»), № 6347 («Про внесення змін до статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі»). Очікується, що вони нададуть пацієнтам можливість отримувати якісні медичні послуги, вартість яких покривається державою, а лікарям – гідну зарплату, а також сприятимуть ліквідації тіньових платежів. Тому блокування ВР законопроектів, які привертають особливу увагу суспільства та неофіційно названі «пацієнтськими» (отримано близько 170-200 голосів «за» при необхідних 226), викликало різку критику з боку професійної спільноти, громадськості, користувачів соціальних мереж. Зокрема, відомий лікар-педіатр Євген Комаровський зазначив, що «російський демократ закінчується на «українському питанні», а український політик – на питанні реформи охорони здоров’я».
Фахові коментарі надали і народні депутати, зокрема, представник депутатського корпусу, який виступає за ефективні й дієві реформи вітчизняної медицини, – Ірина Володимирівна Сисоєнко, заступник голови Комітету ВР з питань охорони здоров’я: «Нещодавно парламент ухвалив закон про автономізацію медичних закладів, у перехідних положеннях якого містяться вимоги до уряду, МОЗ, Міністерства фінансів затвердити ряд підзаконних актів. На мою думку, саме час представникам міністерств попрацювати в кабінетах над розробкою якісних підзаконних актів, методики розрахунку вартості медичних послуг, єдиної моделі управління та фінансування різних рівнів надання медичної допомоги – нормативно-правової бази, необхідної для реалізації закону, що є першим кроком до запровадження в Україні страхової медицини. Стосовно сьогоднішнього голосування та спроби внести на розгляд медичні законопроекти: безсумнівно, аби законопроект отримав шанс стати законом, повинна бути єдина редакція. Усі ми прекрасно розуміємо: коли існує кілька версій документу, ймовірність його прийняття стрімко прямує до нуля.
Що пропонували депутати у цих законопроектах і які відмінності останніх від урядової позиції? Альтернативні законопроекти містили більш широкий перелік категорій населення, за які держава повинна нести фінансову відповідальність. Наприклад, в урядовому законопроекті мова йде лише про надання фінансових гарантій лише учасникам АТО. Проте я переконана, що ми не можемо обмежитися лише цим контингентом і залишити за межами державної підтримки стосовно медичного забезпечення та оплати лікарських засобів такі незахищені верстви населення, як малозабезпечені особи, діти віком до 3 років. Тобто держава зобов’язана надавати фінансові гарантії щодо медичної допомоги не лише учасникам АТО, а значно більшій кількості людей. Нам не потрібен черговий закон, який існуватиме виключно на папері! На жаль, положення Конституції України про безоплатне надання населенню медичної допомоги «виконується» лише в теорії.
Аби подібна доля не спіткала інші закони, прийняті ВР, потрібно чітко усвідомлювати, чи є у органів виконавчої влади реальні механізми для їх реалізації. Наразі вони відсутні. Тому варто сконцентруватися на розробці підзаконних актів до прийнятого закону України про автономізацію медичних закладів, визначити вартість медичних послуг. Сьогодні держава не знає, скільки коштує те чи інше втручання, лікування певного захворювання. Першочергове завдання уряду – сформувати перелік базових медичних послуг і прорахувати їхню вартість; визначити, що саме фінансуватиме держава, та чесно і відверто озвучити обсяг гарантій; напрацювати фінансову та управлінську модель координації медичної сфери охорони здоров’я».
На думку І.В. Сисоєнко, уряд, перш за все, має виділити кошти для забезпечення фахівців комп’ютерами, закупівлі базового обладнання у заклади охорони здоров’я, оплати праці медичного персоналу відповідно до діючого законодавства.
Не секрет, що зараз більшість лікарів не мають технологічних ресурсів, елементарного оснащення, необхідного для заповнення електронних медичних форм, що планується запровадити найближчим часом. Це проблеми, над вирішенням яких потрібно працювати невідкладно.
Підготувала Ольга Радучич
Фахові коментарі надали і народні депутати, зокрема, представник депутатського корпусу, який виступає за ефективні й дієві реформи вітчизняної медицини, – Ірина Володимирівна Сисоєнко, заступник голови Комітету ВР з питань охорони здоров’я: «Нещодавно парламент ухвалив закон про автономізацію медичних закладів, у перехідних положеннях якого містяться вимоги до уряду, МОЗ, Міністерства фінансів затвердити ряд підзаконних актів. На мою думку, саме час представникам міністерств попрацювати в кабінетах над розробкою якісних підзаконних актів, методики розрахунку вартості медичних послуг, єдиної моделі управління та фінансування різних рівнів надання медичної допомоги – нормативно-правової бази, необхідної для реалізації закону, що є першим кроком до запровадження в Україні страхової медицини. Стосовно сьогоднішнього голосування та спроби внести на розгляд медичні законопроекти: безсумнівно, аби законопроект отримав шанс стати законом, повинна бути єдина редакція. Усі ми прекрасно розуміємо: коли існує кілька версій документу, ймовірність його прийняття стрімко прямує до нуля.
Що пропонували депутати у цих законопроектах і які відмінності останніх від урядової позиції? Альтернативні законопроекти містили більш широкий перелік категорій населення, за які держава повинна нести фінансову відповідальність. Наприклад, в урядовому законопроекті мова йде лише про надання фінансових гарантій лише учасникам АТО. Проте я переконана, що ми не можемо обмежитися лише цим контингентом і залишити за межами державної підтримки стосовно медичного забезпечення та оплати лікарських засобів такі незахищені верстви населення, як малозабезпечені особи, діти віком до 3 років. Тобто держава зобов’язана надавати фінансові гарантії щодо медичної допомоги не лише учасникам АТО, а значно більшій кількості людей. Нам не потрібен черговий закон, який існуватиме виключно на папері! На жаль, положення Конституції України про безоплатне надання населенню медичної допомоги «виконується» лише в теорії.
Аби подібна доля не спіткала інші закони, прийняті ВР, потрібно чітко усвідомлювати, чи є у органів виконавчої влади реальні механізми для їх реалізації. Наразі вони відсутні. Тому варто сконцентруватися на розробці підзаконних актів до прийнятого закону України про автономізацію медичних закладів, визначити вартість медичних послуг. Сьогодні держава не знає, скільки коштує те чи інше втручання, лікування певного захворювання. Першочергове завдання уряду – сформувати перелік базових медичних послуг і прорахувати їхню вартість; визначити, що саме фінансуватиме держава, та чесно і відверто озвучити обсяг гарантій; напрацювати фінансову та управлінську модель координації медичної сфери охорони здоров’я».
На думку І.В. Сисоєнко, уряд, перш за все, має виділити кошти для забезпечення фахівців комп’ютерами, закупівлі базового обладнання у заклади охорони здоров’я, оплати праці медичного персоналу відповідно до діючого законодавства.
Не секрет, що зараз більшість лікарів не мають технологічних ресурсів, елементарного оснащення, необхідного для заповнення електронних медичних форм, що планується запровадити найближчим часом. Це проблеми, над вирішенням яких потрібно працювати невідкладно.
Підготувала Ольга Радучич