18 січня, 2018
Як і ким обиратимуться головні лікарі?
За якою процедурою будуть призначатися керівники медичних установ в умовах запровадження медичної реформи? Хто входитиме до складу конкурсних комісій? Які вимоги висуваються до потенційного кандидата на цю посаду? Ці питання є надзвичайно актуальними для медичної спільноти.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року № 1094 затверджено Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я (ЗОЗ).
Я дуже задоволена, що ряд пропозицій та зауважень, надані мною під час підготовки цього Порядку (у тому числі щодо усунення положень, які містили корупційні ризики), враховані.
Порядок проведення конкурсу: до та після
Зокрема, в початковому проекті Порядку МОЗ Комісія з проведення конкурсного відбору повинна була за результатами конкурсу відібрати двох кандидатів, після чого керівник органу управління, що здійснює призначення на посаду керівника закладу, мав право одноосібно обирати одного з двох кандидатів для призначення, що було неприпустимим та нівелювало доцільність проведення конкурсу.
У письмових пропозиціях у конкретній редакції я зазначила, що відбір кращого кандидата має здійснюватися комісійно, аби забезпечити прозорість та об’єктивність такого конкурсу. Крім того, я запропонувала передбачити, щоб порядок проведення конкурсного відбору керівників державних та комунальних ЗОЗ, що створені з метою надання первинної медичної допомоги, визначався власником ЗОЗ.
Також у проекті Порядку були відсутні положення щодо повноважень голови та секретаря Комісії з проведення конкурсного відбору. Відповідно до моїх пропозицій їх включено до остаточної редакції Порядку.
Остання редакція проекту Порядку, направлена мені на розгляд у грудні, знову містила корупційні ризики (щодо можливості монополізації складу конкурсної комісії представниками органу управління), що зводило цінність конкурсу до нуля. Із метою недопущення виникнення корупційних ризиків у процесі формування складу конкурсних комісій я запропонувала редакцію, яка усувала двояке трактування змісту проекту Порядку: «усі Комісії (постійно діючі та для проведення окремого конкурсу) повинні формуватися в однаковому складі з представників органу управління, трудового колективу та громадськості».
Також врахована моя пропозиція щодо конкретизації питання стосовно того, що склад постійно діючої конкурсної комісії буде постійно змінюватися саме в частині представників трудового колективу кожного окремого ЗОЗ.
Головний лікар: медик і/чи юрист?
Проте Постанова Кабінету Міністрів України № 1094 дає відповідь лише на питання, як обиратимуться керівники ЗОЗ. У той же час для реалізації Закону України про автономізацію ЗОЗ необхідні внесення змін та оновлення кваліфікаційних вимог щодо керівників лікувальних закладів.
На сьогодні це:
- повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки «Медицина»;
- проходження інтернатури за однією зі спеціальностей медичного профілю з наступною спеціалізацією з «Організації і управління охороною здоров'я»;
- підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли тощо);
- наявність сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності;
- стаж роботи за фахом не менше 5 років.
У 2015 році Міністерством соціальної політики було внесено зміни до кваліфікаційної характеристики посади «Директор (начальник, інший керівник) підприємства», які дозволяють керівнику підприємства мати або вищу освіту за відповідною галуззю знань або вищу освіту управлінця чи юриста. Тому я надіслала звернення до МОЗ з пропозицією внести відповідні зміни до кваліфікаційних вимог щодо керівника лікувально-профілактичного закладу.
На мою думку, лікар повинен лікувати, а керувати медичним закладом здатний і управлінець, й адміністратор. Так, лікар також може стати успішним керівником, але для організації на належному рівні якісної та ефективної роботи закладу він повинен мати другу вищу освіту (або юридичну, або економічну, або за галуззю знань «Управління та адміністрування»).
Автор: І.В. Сисоєнко, народний депутат, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я