26 серпня, 2026
Аномальні маткові кровотечі: новий алгоритм діагностики та лікування для українських лікарів
Проєкт Стандарту медичної допомоги «Аномальні маткові кровотечі» пропонує уніфікувати підходи до діагностики й лікування патологічних маткових кровотеч. Для лікаря ключовим є відхід від оцінки проблеми лише за суб’єктивним поняттям «рясних місячних» та послідовний пошук причини кровотечі. Нормальним вважають цикл тривалістю 24–38 днів, менструальну кровотечу до 8 днів і варіабельність тривалості циклу не більш як 7–9 днів.
Аномальні маткові кровотечі (АМК) охоплюють порушення частоти, регулярності, тривалості або обсягу менструальних кровотеч. Окремо виділяють хронічну форму, що триває протягом більшої частини останніх шести місяців, і гостру АМК – інтенсивну кровотечу, яка потребує невідкладного втручання для запобігання значній крововтраті та гемодинамічним порушенням. Важливо також розпізнавати тяжкі менструальні кровотечі, коли крововтрата суттєво погіршує фізичний, емоційний або соціальний стан жінки.
Первинна діагностична тактика передбачає фізикальне обстеження, виключення вагітності за допомогою тесту на хоріонічний гонадотропін людини та огляд шийки матки й піхви. За показаннями виконують лабораторні дослідження та УЗД органів малого таза – базовий метод виявлення структурної патології. Для уточнення внутрішньоматкових змін застосовують гістероскопію, а отриманий матеріал за необхідності підлягає гістологічному дослідженню.
Етіологію слід визначати за системою PALM-COEIN: поліпи, аденоміоз, лейоміома, гіперплазія або злоякісні ураження ендометрія належать до структурних причин, тоді як коагулопатія, овуляторна та ендометріальна дисфункція, ятрогенні й некласифіковані чинники – до функціональних. У пацієнток з овуляторними порушеннями подальший пошук причин доцільно проводити із застосуванням системи HyPO-P, оцінюючи можливі розлади гіпоталамуса, гіпофіза та яєчників. В однієї жінки можуть одночасно бути кілька причин АМК.
Лікування має відповідати причині кровотечі, її тяжкості, віку та репродуктивним планам. Мета – не лише припинити кровотечу, а й запобігти рецидивам та відновити запаси заліза. За неефективності або непереносимості пероральної замісної терапії залізом, мальабсорбції, потреби у швидкому поповненні запасів, а також за АМК може застосовуватися внутрішньовенне залізо. Відповідь на пероральну терапію варто оцінити через 2–4 тижні; недостатнім вважають приріст гемоглобіну менш як на 10 г/л за 2–4 тижні за умови належного дотримання лікування. Після нормалізації гемоглобіну пероральну терапію залізом рекомендують продовжувати щонайменше три місяці для відновлення запасів заліза.
Для підлітків принципово важливе консервативне ведення: інвазивні втручання мають уникатися, якщо немає життєвих показань. Хірургічні методи за АМК у дорослих доцільно розглядати переважно за рефрактерності до консервативного лікування та після реалізації репродуктивних планів.