2 квітня, 2021
Лозартан чи амлодипін: порівняння ефективності препаратів щодо зниження мікроальбумінурії у хворих на первинну АГ
АГ є провідним фактором ризику серцево-судинних і ниркових патологій. Розвиток первинної (есенціальної, ідіопатичної) АГ зазвичай зумовлений спадковою схильністю, а частота цього захворювання зростає з віком. Підтверджено безпосередній корелятивний зв’язок між мікроальбумінурією й ураженням мікросудин в осіб з АГ.
Було проведене крос-секційноме відкрите дослідження, автори якого висловили припущення щодо істотних відмінностей впливу терапії блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ та блокаторів кальцієвих каналів на рівень мікроальбумінурії у хворих на есенціальну АГ. Так, у дослідженні в паралельних групах порівнювали ефективність лозартану й амлодипіну стосовно зниження рівня мікроальбумінурії в пацієнтів із первинною АГ. Випробування проводили на базі кафедри загальної медицини медичного коледжу та лікарні Шрі Баладжі (Індія) в період із березня по грудень 2015 р.
Після 6-місячного застосування лозартану спостерігалося статистично значуще зниження екскреції альбуміну із сечею порівняно з вихідними значеннями (71,17±66,04 vs 101,95±94,70; р<0,01). Натомість показники екскреції альбуміну із сечею після 6-місячної терапії амлодипіном та до лікування не мали статистично значущих відмінностей (99,85±96,35 vs 101,11±95,28; p>0,05). Порівняння ефективності лозартану й амлодипіну в зниженні рівнів екскреції альбуміну із сечею представлене на рисунку.
Рис. Ефективність лозартану й амлодипіну в зниженні рівнів екскреції альбуміну із сечею
Отже, можна дійти висновку, що застосування лозартану протягом шести місяців має переваги над терапією амлодипіном. Про це свідчать значущі відмінності досліджуваних препаратів щодо здатності знижувати рівні екскреції альбуміну із сечею у хворих на первинну АГ
Адаптовано за P. Sowmya et al., Biomed Pharmacol J, 2019.
Тематичний номер «Кардіологія, Ревматологія, Кардіохірургія» № 1 (74) 2021 р.