28 серпня, 2026
Анемія перед кардіохірургією: нові аргументи на користь внутрішньовенного заліза
Передопераційна анемія є у близько третини пацієнтів, яким виконують кардіохірургічні втручання, а 20–50 % після операції потребують переливання еритроцитів. І анемія, і трансфузії пов’язані з вищим ризиком ускладнень, тривалішою госпіталізацією та несприятливими віддаленими результатами. Водночас корекція анемії до втручання є одним із ключових компонентів концепції ощадливого використання крові пацієнта (patient blood management).
У міжнародному дослідженні ITACS, опублікованому у The BMJ, оцінили ефективність внутрішньовенного заліза у 955 дорослих з анемією, яким планували елективну кардіохірургію. Учасники отримували 1000 мг внутрішньовенного заліза або плацебо за 1–26 тижнів до операції. Первинною кінцевою точкою була кількість днів, коли пацієнт залишався живим і перебував удома протягом перших 90 днів після втручання, – показник, який безпосередньо відображає відновлення поза межами стаціонару.
Серед 921 пацієнта, включеного до аналізу, група заліза мала в середньому 81,1 дня життя вдома проти 80,0 дня у групі плацебо. Скоригована різниця становила 1 день. Абсолютний ефект невеликий, однак він супроводжувався достовірним зменшенням потреби в гемотрансфузіях. Еритроцитарні компоненти переливали 61,1 % пацієнтів після передопераційного введення заліза та 68,2 % у групі плацебо.
За даними авторів, на кожні 100 пацієнтів, яким вводили залізо перед операцією, припадало приблизно на 44 одиниці препаратів крові менше. При цьому достовірної різниці за частотою тяжких післяопераційних ускладнень або тривалістю госпіталізації не виявили. Тобто головна перевага втручання полягала не в радикальній зміні перебігу післяопераційного періоду, а у зниженні потреби в алогенній крові та невеликому покращенні відновлення.
Важливо, що дослідники включали пацієнтів з анемією без обов’язкового підтвердження абсолютного дефіциту заліза. Отже, результати не можна автоматично трактувати як аргумент для призначення внутрішньовенного заліза кожному анемічному пацієнтові перед кардіохірургією. Крім того, одноденна різниця протягом 90-денного періоду є клінічно помірною, хоча і статистично значущою.
Натомість зменшення трансфузій має вагоме практичне значення: переливання еритроцитів саме по собі асоціюється з небажаними наслідками, а донорська кров є обмеженим ресурсом. Результати ITACS підтримують ранній пошук і корекцію анемії ще до планового кардіохірургічного втручання. Для пацієнтів із достатнім часовим вікном до операції внутрішньовенне залізо може бути ефективною складовою patient blood management, особливо коли пероральна терапія не дає змоги швидко відновити запаси заліза.
Джерело: https://www.bmj.com/content/394/bmj-2026-100407