16 січня, 2025

Нова система діагностики і лікування надлишкової ваги: клінічне та доклінічне ожиріння

Стаття, опублікована в авторитетному виданні The Lancet Diabetes & Endocrinology і схвалена 75 медичними організаціями в усьому світі, представляє новий детальний підхід до діагностики ожиріння. Ключовою відмінністю є оцінка об'єктивних ознак і симптомів поганого самопочуття для кожного пацієнта на додаток до індексу маси тіла (ІМТ), який раніше вважався головним фактором для визначення ступеня ожиріння чи недостатності маси тіла.

Визнаючи, що ІМТ є корисним інструментом скринінгу людей, які потенційно мають надлишкову вагу, автори рекомендують відійти від визначення ожиріння лише на основі ІМТ. Натомість експерти радять підтвердження зайвої жирової тканини та її розподілу по тілу за допомогою одного з наступних методів:

принаймні одне вимірювання розміру тіла (окружність талії, співвідношення талії до стегон або співвідношення талії до зросту) на додаток до ІМТ;
принаймні два вимірювання розміру тіла (окружність талії, співвідношення талії до стегон або співвідношення талії до зросту) незалежно від ІМТ;
пряме вимірювання жиру в організмі незалежно від ІМТ;
у людей із дуже високим ІМТ (наприклад, >40 кг/м²) можна прагматично припустити надлишок жиру.

Комісія також пропонує нову модель діагностики – уведено поняття «клінічне і доклінічне ожиріння». Клінічне ожиріння визначається як надлишок жирової тканини, пов’язаний з об’єктивними ознаками та/або симптомами зниження функції органів або значною зниженою здатністю виконувати стандартні повсякденні дії. Людей із клінічним ожирінням слід вважати такими, які мають поточне хронічне захворювання. Комісія встановлює 18 діагностичних критеріїв клінічного ожиріння в дорослих і 13 критеріїв для дітей і підлітків, наприклад, задишку, спричинену навантаженням на легені, зміни кісток і суглобів, що обмежують рухи, дисфункцію сечовидільної системи.

Доклінічне ожиріння – це надлишок жирової тканини з нормальною функцією органів. Таким чином, у людей, які живуть із доклінічним ожирінням, немає поточних захворювань, хоча вони мають підвищений ризик розвитку клінічного ожиріння та кількох інших неінфекційних захворювань у майбутньому, особливо діабету 2 типу, серцево-судинних патологій, деяких видів раку та психічних розладів. Отже, підхід до догляду за такими пацієнтами має бути спрямований на зниження ключових ризиків.

Голова комісії, що підготувала статтю, професор Франческо Рубіно з Королівського коледжу Лондона зазначає: «Наше переосмислення визнає нюанси реальності ожиріння та дозволяє індивідуальний підхід. Це включає своєчасний доступ до заснованих на доказах методів лікування для осіб із клінічним ожирінням.., а також стратегії зниження ризиків для тих, хто має доклінічне ожиріння…».

Джерело: https://www.thelancet.com/journals/landia/article/PIIS2213-8587(24)00316-4/abstract