8 червня, 2021
Імуномодулювальна терапія автоімунних захворювань може допомогти у лікуванні важких форм COVID-19
Відомо, що різні віруси і бактерії викликають автоімунні процеси в осіб, які мають таку схильність. Це явище також, ймовірно, відіграє важливу роль при інфекції, викликаної вірусом SARS-CoV-2, особливо за важкого перебігу. Активізуються власні імунні клітини організму з утворенням автоантитіл, які атакують власні здорові клітинні структури організму (білки, автоантигени); відкладення імунних комплексів можуть викликати важкі запальні процеси і руйнування клітин в організмі.
Деякі нефрологічні захворювання також мають автоімунну етіологію. Одним із таких прикладів є системний червоний вовчак (СЧВ) – хронічне, в основному рецидивувально-ремітувальне запальне захворювання, часто із небезпечним для життя перебігом. Клінічно проявляється ураженням шкіри легень, серцево-судинної та центральної нервової систем, м'язів/суглобів і нирок. Вовчаковий нефрит розвивається майже у трьох із чотирьох випадків і визначає прогноз СЧВ. Тому багато пацієнтів із цим автоімунним захворюванням лікуються або управляються нефрологами з метою уникнення хронічних захворювань нирок та необхідності діалізу.
Причини СЧВ є багатофакторними (наприклад, генетична схильність, гормональні та екологічні тригери). При СЧВ та інших автоімунних захворюваннях судинної системи часто зустрічаються антифосфоліпідні антитіла (antiphospholipid antibodies – aPLs), тобто автоантитіла проти фосфоліпідно-зв'язувальних білків. аPLs можуть уражати систему згортання, тому зазвичай спостерігається тенденція до тромбозу.
Тим часом описується все більше схожих рис між важкими формами COVID-19 і СЧВ або деякими іншими автоімунними захворюваннями. Збільшення лімфоцитів, що утворюють автоантитіла (В-клітини), та їх активація спостерігаються як у критично хворих на COVID-19, так і при рецидивах СЧВ. aPL також були виявлені у пацієнтів із COVID-19, і концентрація aPL корелювала із тяжкістю захворювання. Є також кілька цікавих клінічних паралелей: новаторське німецьке дослідження демонструє, що раннє ураження нирок (протеїнурія, гематурія) може визначати результати у хворих на COVID-19 – як це має місце при СЧВ.
Нове дослідження з цього питання було опубліковано робочою групою, яку очолив професор Wolfram Ruf, у відомому науковому виданні «Science». Дослідження вперше показало, що антифосфоліпідні антитіла зв'язуються з комплексом «EPCR LBPA». Цей молекулярний комплекс міститься на біохімічній межі вродженої системи захисту імунітету чи патогену та системи згортання крові.
Це ліпідно-білковий рецепторний комплекс, що складається з ендосомного LBPA (lysobisphosphatidic acid from endosomes – лізобісфосфатидна кислота з ендосом) та рецептора EPC (endothelial protein C – ендотеліального білка С), розташованого на внутрішній поверхні (ендотелію) кровоносних судин. У цьому комплексі рецептор ЕРС представляє LBPA як патогенний антиген клітинної поверхні. Зв’язування aPL із комплексом EPCR-LBPA активує як ендосомний запальний шлях, так і каскад згортання. Це призводить до вироблення інтерферону в імунних клітинах і специфічного розширення В-клітин, які згодом продукують подальші автоантитіла, що самопідсилюються в автоімунному сигнальному циклі.
Стосовно терапії, дослідження також показало, що у мишей із СЧВ специфічна фармакологічна блокада комплексу «EPCR-LBPA» інгібувала серйозні пошкодження, пов'язані з аPL.
Наступною метою дослідників є розробка високопродуктивної процедури тестування (мультиплексний аналіз), яка може бути використана для ідентифікації специфічних імунних реакцій (імунопротеоміка) на автоантигени (особливо проти мозкових, серцевих та ниркових білків), які спостерігаються при COVID-19. В-клітини пам'яті, що утворюють автоантитіла, та специфічність автоантитіл (тканинна специфічність та перехресна реактивність з іншими органами) повинні бути проаналізовані шляхом проведення тестів in vitro. Також слід дослідити глікозилювання автоантитіл, яке, як відомо, підсилює їх дію у багатьох випадках.