20 серпня, 2026
Від нульового шансу до трансплантації нирки: новий підхід до подолання HLA-сенсибілізації
Виражена HLA-сенсибілізація залишається однією з найскладніших проблем трансплантології. Унаслідок попередніх трансплантацій, переливань крові або вагітностей імунна система може сформувати антитіла проти людських лейкоцитарних антигенів (HLA), через що значна частина донорських органів стають несумісними. За оцінками дослідників, істотна HLA-сенсибілізація наявна у 20–30 % пацієнтів у листі очікування на трансплантацію нирки, водночас для частини з них шанс знайти сумісний орган практично відсутній.
Саме в такій ситуації опинився 37-річний пацієнт, який після двох попередніх трансплантацій мав надзвичайно високий рівень антитіл до HLA. Розрахункова панель реактивних антитіл (cPRA) свідчила про фактично нульову ймовірність отримати сумісну нирку. Чоловік перебував у листі очікування понад 12 років, залежав від діалізу, а його клінічний стан невпинно погіршувався.
Міжнародна команда спеціалістів під керівництвом фахівців Медичного університету Відня (Австрія) уперше застосувала в цього пацієнта теклістамаб – препарат, розроблений для лікування множинної мієломи. Це біспецифічне антитіло спрямовує Т-лімфоцити проти В-клітин, зокрема плазматичних клітин, які продукують патологічні антитіла. Для трансплантології такий механізм становить особливий інтерес, оскільки дозволяє впливати безпосередньо на джерело антитіл, а не лише тимчасово видаляти їх із крові.
Терапія тривала 31 тиждень і забезпечила значне та стійке зниження антитіл проти донорських HLA-антигенів. За словами першої авторки роботи Мартіни Шацль, під час лікування HLA-профілі потенційних донорських нирок, які раніше викликали сильну антитільну реакцію, поступово стали прийнятними. Зрештою пацієнту виконали трансплантацію сумісної нирки. Після операції функція трансплантата залишалася доброю, а потреба в діалізі зникла.
Нині десенсибілізація перед трансплантацією ґрунтується на методах, які зменшують концентрацію циркулюючих антитіл, але ефект таких підходів може бути неповним і нетривалим. Теклістамаб потенційно змінює цю логіку, пригнічуючи саме продукцію антитіл. Водночас один клінічний випадок не дозволяє оцінити частоту ускладнень, тривалість ефекту та співвідношення користі й ризику.
Якщо результати підтвердяться в контрольованих дослідженнях, терапія може стати новим інструментом для пацієнтів, які роками залишаються без реальної можливості трансплантації. Дослідники також розглядають перспективи застосування підходу при трансплантації органів від генетично модифікованих свиней, ABO-несумісних трансплантаціях і антитіло-опосередкованому відторгненні після пересадки.
Джерело: https://www.nejm.org/doi/full/10.1056/NEJMc2603853