8 лютого, 2024
Спосіб лікування генетичної епілепсії шляхом заміни «втраченого» ферменту
Вчені з Інституту Френсіса Кріка (Лондон) знайшли нову ціль для лікування розладу дефіциту ферменту CDKL5, що спостерігається при одному з найпоширеніших типів генетичної епілепсії. Ген CDD викликає судоми та порушення розвитку в дітей, а ліки обмежуються лікуванням симптомів, а не усуненням першопричини захворювання. Розлад передбачає втрату функції гена, що виробляє фермент CDKL5, який фосфорилює білки, тобто добавляє додаткову молекулу фосфату, щоби змінити їхню функцію. Після недавнього дослідження тієї ж лабораторії, яке показало, що кальцієвий канал може бути мішенню для терапії CDD, команда тепер визначила новий спосіб потенційного лікування CDD шляхом підвищення активності іншого ферменту для компенсації втрати CDKL5.
У дослідженні, опублікованому в Molecular Psychiatry, біологи вивчали мишей, чиї організми не можуть виробляти фермент CDKL5. Ці миші демонструють схожі симптоми із хворими людьми, наприклад, порушення навчання або соціальної взаємодії. Вчені вперше виявили, що CDKL5 активний у нервових клітинах мишей. У нейронах вони виміряли рівень фосфорилювання EB2, молекули, яка, як відомо, націлена на CDKL5, аби зрозуміти, що відбувається, коли вона не виробляється. У мишей, які не виробляють фермент, усе ще відбувалося деяке фосфорилювання EB2, що свідчить про те, що інший подібний фермент також може фосфорилювати його.
Вивчаючи ферменти, подібні до CDKL5, виявили, що фермент під назвою CDKL2 також націлений на EB2 і присутній у нейронах людини. У мишей без CDKL5 і CDKL2 фосфорилювання EB2, що залишилося, майже повністю припинилося. Науковці зробили відповідний висновок: хоча більшість активності походить від CDKL5, близько 15 % фосфорилювання залежить від CDKL2, а решта (приблизно 5 %) від іншого ферменту, який ще належить ідентифікувати. Їхні дослідження показують, що підвищення рівня CDKL2 у людей із дефіцитом CDKL5 може потенційно лікувати наслідки хвороби для мозку на ранніх етапах розвитку.
Джерело: https://www.nature.com/articles/s41380-024-02434-7