31 травня, 2026
Нановолокна, заповнені препаратами, пропонують потенційний прорив у терапії гліобластоми
Дослідники Університету Цинциннаті (Огайо, США) спільно зі спеціалістами Лікарні Джона Гопкінса (Меріленд, США) розробили експериментальну платформу для лікування гліобластоми – найагресивнішої форми первинної пухлини мозку в дорослих. Робота, опублікована в ACS Biomaterials Science & Engineering, фокусується на подоланні ключових обмежень терапії: гетерогенності пухлини, високої частоти рецидивів і бар’єра між кров’ю та мозком, що знижує ефективність системної хіміотерапії.
Основою підходу стала нанофіброзна мембрана, створена методом електроспінінгу, яка формує багатошарову сітку для контрольованого вивільнення препаратів. У структуру інтегровано три клінічно схвалені агенти – темозоломід, акрифлавін і PT2385. Ця комбінація продемонструвала синергічний ефект, коли спільна дія перевищує суму окремих впливів, що є критичним для подолання резистентності гліобластоми.
Система NanoMesh дозволяє локальне пролонговане введення лікарських засобів безпосередньо в місце після хірургічного видалення пухлини. Такий підхід мінімізує системну токсичність і частково обходить захисну функцію гематоенцефалічного бар’єра, який зазвичай обмежує проникнення цитостатиків у тканину мозку. Контроль архітектури волокон забезпечує точне дозування та кінетику вивільнення.
У доклінічних моделях на мишах усі тварини без лікування гинули протягом 19 діб. Натомість у групі із тришаровою нанофіброзною системою спостерігалося подвоєння медіани виживаності, а майже 40 % тварин залишалися живими понад 120 діб до завершення експерименту, що вказує на стійкий терапевтичний ефект.
Автори підкреслюють, що гліобластома здатна швидко адаптуватися до терапії, що обумовлює потребу в багатовекторних схемах лікування. Комбінація препаратів у локальній доставці розглядається як стратегія впливу на різні сигнальні шляхи одночасно, зменшуючи ймовірність розвитку резистентних клонів.
Отримані результати формують підґрунтя для подальшої оптимізації нанофіброзних структур і переходу до клінічної трансляції технології. У разі підтвердження ефективності у клінічних дослідженнях підхід може стати значущим доповненням до хірургії та стандартної хіміотерапії гліобластоми, потенційно покращуючи як виживаність, так і контроль рецидивів. Дослідження підтримано грантом Національного інституту охорони здоров'я США (NIH), що підкреслює його потенціал і майбутні перспективи в нейрохірургії та онкології.
Джерело: https://pubs.acs.org/doi/10.1021/acsbiomaterials.5c01482