9 вересня, 2026
Допоміжні репродуктивні технології пов’язали з підвищеним ризиком хвороби Кавасакі
Хвороба Кавасакі (ХК) є системним васкулітом переважно дитячого віку та однією із провідних причин набутих захворювань серця у дітей. Найбільшу клінічну небезпеку становить ураження коронарних артерій: без своєчасного лікування аневризми коронарних артерій можуть виникати приблизно у 20 % пацієнтів. На тлі глобального зростання лікування безпліддя питання можливого впливу способу зачаття на здоров’я дітей набуває особливої актуальності.
У великому японському проспективному когортному дослідженні проаналізували дані 101 864 дітей, народжених у межах національного проєкту Japan Environment and Children’s Study (JECS). За дітьми спостерігали до 59-місячного віку, а діагноз ХК підтверджували за медичною документацією. За період спостереження зареєстрували 1226 випадків захворювання. Дослідники порівняли дітей після спонтанного зачаття з тими, чиє народження стало результатом індукції овуляції, внутрішньоматкової інсемінації (ВМІ), екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) або інтрацитоплазматичної ін’єкції сперматозоїда (ICSI).
Після врахування демографічних та перинатальних характеристик, а також низки материнських захворювань ризик ХК залишався вищим після більшості методів лікування безпліддя. Порівнюючи з дітьми, зачатими природним шляхом, хвороба Кавасакі частіше виникала після стимуляції овуляції – приблизно у 1,6 раза, внутрішньоматкової інсемінації – у 1,5 раза та екстракорпорального запліднення – також приблизно у 1,5 раза. Після інтрацитоплазматичної ін’єкції сперматозоїда помітного підвищення ризику не виявили.
Важливо, що отримані результати не можна трактувати як доказ причинно-наслідкового зв’язку. Дослідження не встановлює, що саме процедура допоміжної репродукції спричиняє ХК. Відмінності можуть бути пов’язані як із особливостями самих процедур, так і з факторами, характерними для батьків, які звертаються по лікування безпліддя. Зокрема, індукція овуляції частіше застосовувалася у жінок із синдромом полікістозних яєчників, тоді як серед пацієнток, які проходили ЕКЗ або ICSI, частіше зустрічався ендометріоз. Навіть після врахування цих та інших материнських станів асоціації для індукції овуляції, ВМІ та ЕКЗ зберігалися.
Один із можливих напрямів подальших досліджень пов’язаний з епігенетичними змінами. Раніше у дітей, зачатих за допомогою допоміжних репродуктивних технологій, описували відмінності метилювання ДНК, а аналогічні зміни досліджували і за ХК. Проте на сьогодні це лише гіпотеза щодо потенційного біологічного механізму, а не пояснення встановленої асоціації.
Джерело: https://jamanetwork.com/journals/jamanetworkopen/fullarticle/2852663