10 червня, 2026
Прихована роль агоністів GLP-1: препарати демонструють потенціал зниження частоти розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин
Агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (GLP-1), зокрема семаглутид, ліраглутид і тирзепатид, які сьогодні широко застосовують для лікування цукрового діабету 2 типу та ожиріння, привертають дедалі більшу увагу завдяки потенційним ефектам за межами метаболічного контролю. Нове дослідження науковців із Техаського університету в Ель-Пасо (США), опубліковане в журналі Frontiers in Psychiatry, продемонструвало зв’язок між застосуванням цих препаратів і нижчим ризиком розвитку розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин.
Проблема залежностей залишається однією з найскладніших у сучасній медицині. Попри наявність медикаментозних і психотерапевтичних підходів, частота рецидивів залишається високою, а пошук нових терапевтичних стратегій триває. Одним із перспективних напрямів може стати репозиціонування препаратів із добре вивченим профілем безпеки.
Дослідники проаналізували відомості про понад 142 тисячі пацієнтів з ожирінням або цукровим діабетом 2 типу, отримані із масштабної американської бази даних All of Us Research Program. Майже 20 тисяч учасників приймали агоністи GLP-1, після чого автори порівняли частоту нових випадків розладів, пов’язаних із вживанням алкоголю, опіоїдів, нікотину та кокаїну, із показниками серед осіб, які не використовували ці препарати.
Результати виявилися послідовними для всіх досліджуваних типів залежностей. Застосування GLP-1-агоністів асоціювалося зі зниженням імовірності розвитку алкогольної залежності на 74 %, опіоїдної – на 69 %, нікотинової – на 68 %, а кокаїнової – на 75 %. Аналогічна тенденція спостерігалася і щодо загального ризику розладів, пов’язаних із вживанням будь-яких психоактивних речовин.
Механізм такого ефекту поки остаточно не з’ясований. Відомо, що рецептори GLP-1 локалізуються не лише у структурах, відповідальних за регуляцію апетиту, а й у мезолімбічній дофаміновій системі, яка бере участь у формуванні відчуття винагороди та розвитку залежної поведінки. Експериментальні дослідження на тваринах раніше показали, що препарати цієї групи можуть пригнічувати дофамінергічну активацію і зменшувати потяг до алкоголю та наркотичних речовин.
Автори наголошують, що отримані результати не доводять остаточного і єдиного причинно-наслідкового зв’язку та не є підставою для використання агоністів GLP-1 як засобів лікування залежностей у клінічній практиці. Зараз необхідні рандомізовані клінічні випробування для підтвердження ефективності такого підходу. Попри це, отримані дані розширюють уявлення про нейробіологічні ефекти GLP-1-агоністів і відкривають перспективний напрям для подальших досліджень.
Джерело: https://www.frontiersin.org/journals/psychiatry/articles/10.3389/fpsyt.2026.1766770/full?asam.org