16 липня, 2024
Комплексний підхід до лікування злоякісних новоутворень малого таза: хірургічне втручання, хіміотерапія і таргетна терапія
Лікування онкогінекологічної патології залишається складним завданням сучасної онкології, що потребує мультидисциплінарного підходу та впровадження інноваційних терапевтичних стратегій. Науково-практична конференція з міжнародною участю «Лікування пухлин малого таза» стала платформою для обміну досвідом та обговорення актуальних проблем діагностики й лікування онкогінекологічних захворювань. Особливий інтерес викликала секція «Онкогінекологія», в рамках якої провідні експерти галузі представили доповіді, присвячені сучасним підходам до терапії раку яєчника (РЯ), раку грудної залози (РГЗ), а також розбір складних клінічних випадків.
Завідувачка кафедри онкології та медичної радіології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, доктор медичних наук, професор Наталія Антонівна Володько у доповіді «Молекулярно-генетичне обґрунтування у персоналізованому лікуванні РЯ» підкреслила важливість впровадження сучасних молекулярно-генетичних методів для індивідуалізації лікування цього захворювання.
– Вибір тактики комбінованого лікуваня РЯ є непростим завданням, у якому хірургічний компонент відіграє чи не найважливішу роль. Основною метою хірургічного лікування РЯ залишається повна циторедукція, тобто видалення всіх макроскопічних пухлинних вогнищ. Хірургічне втручання при РЯ не обмежується лише ділянкою таза, а часто вимагає складних інтраперитонеальних і заочеревинних операцій, які можуть охоплювати верхні відділи черевної порожнини і втручання на паренхіматозних органах. Такі операції, як стрипінг діафрагми, можуть призводити до серйозних ускладнень, зокрема пневмотораксу, особливо у пацієнток похилого віку. Визнання значення повноти циторедукції є важливим досягненням у хірургічному лікуванні поширеного РЯ, а впровадження показників якості дозволяє оцінювати ефективність лікування.
Дискусія щодо переваг первинного хірургічного втручання (upfront) або відтермінованої циторедукції триває. Очікуються результати дослідження TRUST, набір у яке завершився у 2019 році, а п’ятирічні дані спостереження будуть доступні цього року (A. Reuss, 2019). Хоча у деяких дослідженнях демонструється велика частка успішних первинних циторедукцій, в інших медіана виживаності та ефективність обох зазначених підходів приблизно однакова. Зокрема, в дослідженні SCORPIONS досягти повної циторедукції вдалося лише у 47% пацієнток при первинній циторедукції та у 77% при відтермінованій, хоча криві виживаності були близькими (A. Fagotti, 2020). Таким чином, питання обрання оптимального підходу залишається відкритим і потребує подальшого вивчення.
Критерієм вибору первинного хірургічного втручання та відтермінованої циторедукції є можливість видалення всіх макроскопічних вогнищ (СС0 – повна циторедукція), проте досягнення прогностичного значення повноти циторедукції після неоад’ювантної хіміотерапії (ХТ) є неоднозначним. У японському дослідженні GOTIC-019, яке включало близько 700 спостережень, також вивчали це питання (S. Nagao, 2023). У цьому дослідженні первинну циторедукцію вдалося виконати лише у 38% випадків з досягненням СС0, а після неоад’ювантної ХТ – трохи більше ніж у 50% випадків. Проте, незважаючи на однакову тривалість безрецидивної виживаності (БРВ) в обох групах, загальна виживаність (ЗВ) була гіршою після відтермінованої циторедукції (медіана 48 міс) порівняно з первинною циторедукцією (медіана 68 міс). Ці дослідження підкреслюють необхідність подальшого вивчення оптимальної тактики лікування РЯ.
Успіх комбінованого лікування РЯ залежить не лише від результатів хірургічного втручання, а й від відповіді на ХТ. Тому так важливо визначати, чи буде пацієнтка чутливою до похідних платини, яким шляхом вводити хіміопрепарат (внутрішньовенно або інтраперитонеально) і чи варто застосовувати підтримуючу терапію. У цьому контексті рутинним для багатьох онкогінекологів стало дослідження наявності спадкових і спорадичних мутацій гена BRCA, оскільки є переконливі докази, що при наявності таких мутацій досягається краща відповідь похідні платини, зокрема при їх інтраперитонеальному введенні (J.A. Ledermann, 2024).
При наявності мутацій можливість застосування інгібіторів полі(АДФ-рибозо)полімерази (PARP) може також вплинути на результати хірургічного лікування. Підгруповий аналіз дослідження SOLO-1, що включало пацієнток з РЯ та мутаціями BRCA, продемонстрував, що пацієнтки з повною циторедукцією, але без підтримуючої терапії PARP-інгібіторами мали гірші БРВ і ЗВ порівняно з тими, хто мав залишкову хворобу й отримував терапію PARP-інгбіторами (олапарибом). Ці результати ставлять під сумнів парадигму, що жодне системне лікування не може замінити або перевершити за ефективністю добре виконану циторедукцію. У пацієнток із залишковою хворобою розміром менше одного сантиметра, які отримували олапариб протягом двох років, медіана БРВ становила 29,4 міс порівняно з 15,3 міс у тих пацієнток, хто був добре прооперований, але не приймав олапариб. У підгрупі пацієнток, яким була виконана якісна операція та призначені інгібітори PARP, медіана БРВ взагалі не була досягнута (C. Mathews, 2019; P. DiSilvestro, 2020).
Впровадження терапевтичних агентів, здатних модифікувати результати хірургічного втручання, відкриває нові можливості для персоналізованого підходу до лікування РЯ. Тривалі спостереження за підгрупою пацієнток у межах дослідження SOLO-1 продемонстрували значне поліпшення БРВ у пацієнток, які отримували олапариб протягом двох років, порівняно з групою плацебо. Через п’ять років після завершення прийому олапарибу медіана БРВ була в чотири рази більшою, ніж у групі плацебо. Через сім років спостереження 67,0% пацієнток, які приймали олапариб, були живі та здорові, тоді як у групі плацебо цей показник становив лише 46,5%. Медіана ЗВ не була досягнута у групі олапарибу на відміну від групи плацебо, де майже половина пацієнток померла протягом 7 років спостереження (P. DiSilvestro, 2023).
Таким чином, результати сучасних досліджень свідчать про користь підтримуючої терапії олапарибом.
Завідувачка кафедри онкології Івано-Франківського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор Анна Євстахіївна Крижанівська присвятила доповідь еволюції підходів до лікування РЯ, ролі оптимальної циторедуктивної хірургії та перспективам застосування таргетної терапії для покращення віддалених результатів лікування.
– Еволюцією підходів до першої лінії терапії РЯ стало впровадження в 1990 році комбінації карбоплатину та паклітакселу як відповідного стандарту. Це змінило підхід до системного лікування та покращило виживаність пацієнток. Сучасним стандартом ХТ є введення паклітакселу з карбоплатином через кожні три тижні, ефективність чого підтверджено у дослідженні ICON8 (A.R. Clamp, 2022). Однак, незважаючи на впровадження стандартної ХТ на основі карбоплатину та паклітакселу, ЗВ пацієнток з поширеним РЯ (II-IV стадії) залишається низькою – менше 35%. Метааналіз досліджень III фази показав, що близько 5% пацієнток є платинорефрактерними, тобто захворювання у них прогресує вже на тлі першого курсу ХТ, незважаючи на успішне хірургічне лікування з досягненням повної циторедукції (СС0; A. du Bois, 2009). Наведемо клінічні випадки платинорефрактерного та платинорезистентного РЯ.
Клінічний випадок платинорефрактерного РЯ
Пацієнтка К., 1968 року народження, з серозним РЯ IV стадії, BRCA1/2-негативним. Рівень онкомаркерів перед операцією: CA-125 – 5300 МО/мл, НЕ4 – 490,72 рМ, індекс ROMA – 96,37%. На комп’ютерній томографії (КТ) виявлено двобічні пухлини яєчників, асцит (2 л), канцероматоз плеври та лівобічний гідроторакс (10 мм). Індекс перитонеального канцероматозу (index of peritoneal carcinomatosis – PCI) становив 9.
Пацієнтці була виконана первинна циторедуктивна операція з досягненням повної циторедукції. Після операції рівень CA-125 знизився до 503 МО/мл. При контрольній КТ після операції виявлено плеврит.
В ад’ювантному режимі пацієнтка отримала ХТ за схемою паклітаксел + карбоплатин. Однак після 5-го циклу ХТ у пацієнтки з’явилися скарги на задишку та кашель. Рівень CA-125 зріс до 3112 МО/мл, а КТ показала прогресування захворювання з наявністю асциту, плевриту та метастазів у печінці.
Клінічний випадок платинорезистентного РЯ
Пацієнтка М., 1949 року народження, з серозним РЯ IV стадії, BRCA1/2-негативним. Перед початком лікування рівень онкомаркерів становив: CA-125 – 820,3 МО/мл, НЕ4 – 265,9 рМ, індекс ROMA – 93,3%. На КТ виявлено двобічні пухлини яєчників, метастатичне ураження піддіафрагмового простору та передньої черевної стінки. PCI становив 12. Також було виявлено плеврит.
Пацієнтка отримала 3 цикли неоад’ювантної ХТ за схемою паклітаксел + карбоплатин + бевацизумаб. Після цього була виконана інтервальна циторедуктивна операція з досягненням повної циторедукції. Після операції рівень CA-125 знизився до 124 МО/мл.
Пацієнтка завершила 6 циклів ад’ювантної ХТ, і рівень CA-125 на момент завершення лікування становив 19 МО/мл. Однак через 5 місяців після завершення ХТ на контрольній КТ було зафіксовано прогресування захворювання з наявністю плевриту, потовщення міжчасткової плеври й асциту. Рівень CA-125 зріс до 1056 МО/мл.
Представлені клінічні випадки демонструють два різних варіанти перебігу поширеного серозного РЯ – платинорефрактерного та платинорезистентного. Незважаючи на проведення оптимального хірургічного лікування з досягненням повної циторедукції та призначення стандартної ХТ на основі препаратів платини, в обох пацієнток відбулося раннє прогресування захворювання.
Безплатиновий інтервал є важливим прогностичним фактором при РЯ. Тривалість безплатинового інтервалу корелює з платиночутливістю пухлини й ефективністю наступних ліній терапії. Чим коротший безплатиновий інтервал, тим гірша відповідь на наступні лінії платиновмісної ХТ, коротші БРВ і ЗВ. Відповідно до сучасних даних, частота відповіді на другу лінію платиновмісної ХТ залежить від тривалості безплатинового інтервалу після першої лінії лікування. У пацієнток із коротким безплатиновим інтервалом (менше 6 міс) очікувана тривалість відповіді на наступні лінії платиновмісної ХТ є короткою, і з кожним наступним рецидивом безплатиновий інтервал скорочується. Тому у цих пацієнток необхідно розглядати альтернативні опції лікування, такі як неплатинові схеми ХТ або таргетна терапія.
Важливо також зазначити, що досягнення повної циторедукції є ключовим фактором, що впливає на прогноз пацієнток з РЯ. Результати досліджень свідчать, що наявність залишкової пухлини після операції асоціюється з гіршими показниками виживаності (A. du Bois, 2009; W.E. Winter, 2008). Тому кожен хірург, який виконує циторедуктивну операцію, повинен прагнути досягти повної циторедукції. Якщо повна циторедукція неможлива, доцільно розглянути альтернативні опції лікування, в тому числі таргетну терапію.
Після успішного хірургічного лікування та завершення ХТ у пацієнток з РЯ часто виникає питання подальшої тактики. Підтримуюча терапія – продовження лікування, яке застосовується для запобігання рецидиву, сповільнення прогресування захворювання та подовження життя пацієнток. При РЯ високого ступеня злоякісності підтримуюча терапія може включати бевацизумаб або олапариб, тоді як при низькому ступені злоякісності – ендокринну терапію (інгібітори ароматази, тамоксифен).
Визначення мутацій BRCA у пацієнток з РЯ важливе для вибору оптимальної стратегії лікування. У дослідженні SOLO-1 продемонстровано значне покращення БРВ у пацієнток з мутаціями BRCA, які приймали олапариб як підтримуючу терапію (P. DiSilvestro, 2023; K. Moore, 2018). Отримані дані підтверджуються результатами клінічної практики. Представимо клінічний приклад успішної терапії олапарибом у підтримуючому режимі при РЯ.
Клінічний випадок платиночутливого РЯ з мутацією BRCA
Пацієнтка П., 1971 року народження, з серозним РЯ IV стадії, BRCA1/2-позитивним. Перед операцією на КТ виявлено двобічні пухлини яєчників, асцит (5 л), правобічний гідроторакс (12 мм) і канцероматоз плеври. Індекс PCI становив 11. Рівень онкомаркерів: CA-125 – 1124 МО/мл, НЕ4 – 569,24 рМ, індекс ROMA – 81,34%.
Пацієнтці була виконана первинна циторедуктивна операція, яка включала en-block ретроградну заочеревинну гістеректомію з двобічною сальпінговаріектомією, тотальну тазову перитонектомію й оментектомію. Була досягнута повна циторедукція (R0). Після операції рівень CA-125 знизився до 203 МО/мл. Контрольна КТ після операції була виконана через 3 тижні.
В ад’ювантному режимі пацієнтка отримала 6 циклів ХТ за схемою паклітаксел + карбоплатин, які завершила через 5 міс після операції. Через 1,5 міс після ХТ пацієнтка розпочала прийом олапарибу як підтримуючу терапію, який продовжувала протягом 2 років. На сьогодні у пацієнтки зберігається ремісія захворювання.
Представлені клінічні випадки підкреслюють важливість біології пухлини для прогнозу захворювання. Незважаючи на однакову стадію захворювання та хірургічне лікування в одному центрі, результати виживаності пацієнток з платинорефрактерним, платинорезистентним і платиночутливим РЯ були різні. Це свідчить про те, що біологічні характеристики пухлини мають ключове значення для ефективності лікування та прогнозу захворювання.
Підтримуюча терапія інгібіторами PARP, зокрема олапарибом, відіграє важливу роль у лікуванні поширеного РЯ. У дослідження SOLO-1 були включені пацієнтки з поширеним РЯ (III-IV стадія) та мутаціями BRCA, у яких досягнута повна або часткова відповідь на платиновмісну ХТ після циторедуктивної операції. Пацієнток рандомізували на дві групи: олапарибу та плацебо. Первинною кінцевою точкою була БРВ (P. DiSilvestro, 2023; K. Moore, 2018). Результати продемонстрували значне покращення БРВ у пацієнток, які отримували олапариб порівняно з плацебо (медіана БРВ – 56,0 проти 13,8 міс). Через 5 років 48% пацієнток у групі олапарибу не мали прогресування захворювання порівняно з лише 21% у групі плацебо. Олапариб збільшував БРВ незалежно від часу проведення циторедукції. Через 7 років спостереження 67,0% пацієнток у групі олапарибу були живі порівняно з 46,5% у групі плацебо.
У дослідженні PAOLA-1 оцінювали ефективність олапарибу в комбінації з бевацизумабом у пацієнток із поширеним РЯ та дефектом гомологічної рекомбінації (HRD). Пацієнток рандомізували на дві групи: олапариб + бевацизумаб або плацебо + бевацизумаб. Первинною кінцевою точкою була БРВ. Результати PAOLA-1 засвідчили, що олапариб + бевацизумаб покращували БРВ порівняно з бевацизумаб + плацебо в попередньо визначених підгрупах пацієнток і в підгрупах ретроспективного аналізу, включаючи пацієнток з невідомим статусом HRD. У пацієнток з HRD-позитивним статусом медіана БРВ становила 37,2 міс у групі олапариб + бевацизумаб та 17,7 міс у групі плацебо + бевацизумаб. У пацієнток з мутаціями BRCA медіана БРВ становила 37,2 проти 21,7 міс відповідно.
Таким чином, персоналізація лікування на основі молекулярно-генетичних характеристик пухлини й індивідуальних особливостей пацієнтки є перспективним напрямом терапії РЯ. Результати досліджень SOLO-1 та PAOLA-1 підкреслюють важливість тестування пацієнток із поширеним РЯ на наявність мутацій BRCA та порушень HRD для визначення кандидаток на підтримуючу терапію олапарибом.
Доцент кафедри онкології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, кандидат медичних наук Роман Романович Ярема у доповіді «Сучасні підходи до хірургії рецидивуючого РЯ. Як знайти оптимальне рішення?» розглянув актуальні питання лікування рецидивного РЯ.
– РЯ – одна з найагресивніших форм раку у жінок. Незважаючи на досягнення сучасної медицини, п’ятирічна виживаність пацієнток із цим захворюванням залишається на рівні 20%. Однак, попри початкову ефективність лікування, у більшості (80%) пацієнток виникає рецидив захворювання (P.D. Iaco, 2013). Рання діагностика рецидиву РЯ має важливе значення для ефективності комбінованого лікування. Окрім клінічної маніфестації рецидиву, діагностика має базуватися на визначенні серологічних маркерів і використанні променевих методів візуалізації, таких як позитронно-емісійна томографія з КТ або спіральна КТ.
Циторедуктивна хірургія є ключовим компонентом лікування рецидивного РЯ (P. Harter, 2017). Вторинна циторедуктивна хірургія є важливим компонентом комбінованого лікування рецидивного РЯ. Однак ефективність цього підходу значною мірою залежить від повноти циторедукції, яка може варіювати. Частота повної циторедукції при рецидивному РЯ може коливатися в широких межах від 10 до 80% залежно від досвіду хірургічних центрів і селекції пацієнтів. Ці дані підкреслюють важливість проведення лікування рецидивного РЯ у спеціалізованих центрах із досвідченими командами хірургів та онкогінекологів.
У дослідженні DESKTOP III, одному з найбільших рандомізованих досліджень комбінованого лікування рецидивного РЯ, продемонстровано високий показник повної циторедукції (74%) в групі пацієнток, які отримували вторинну циторедукцію в комбінації з системною ХТ. Медіана ЗВ у цій групі пацієнток, яким виконувалася операція, склала 53,7 міс порівняно з 46,2 міс у контрольній групі, де проводилася лише ХТ (p=0,03). Однак підгруповий аналіз показав, що пацієнтки з повною циторедукцією мали значно кращу виживаність (61,9 міс) порівняно з пацієнтками з залишковою пухлиною (28,8 міс; P. Harter, 2021).
У сучасних рекомендаціях Європейського товариства медичної онкології підкреслено важливість застосування підтримуючої терапії інгібіторами PARP при рецидивному РЯ. Зокрема, прийом олапарибу забезпечував значне покращення БРВ і ЗВ у пацієнток з РЯ та мутаціями BRCA, а також клінічно значуще зростання виживаності при BRCA-негативних пухлинах. Новим стандартом є застосування підтримуючої терапії інгібіторами PARP незалежно від BRCA-статусу пухлини (A. Gonzalez-Martin, 2023).
Найбільшу користь від підтримуючої терапії інгібіторами PARP отримують пацієнтки з платиночутливим серозним високозлоякісним рецидивним РЯ, особливо з тривалим безплатиновим інтервалом. Визначення BRCA-статусу та відповіді на платиновмісну ХТ є важливими факторами для прийняття рішення щодо призначення підтримуючої терапії.
Отже, застосування інгібіторів PARP, зокрема олапарибу, – перспективний напрям підтримуючої терапії при платиночутливих рецидивах РЯ.
Провідний онколог клініки «Спеціалізований мамологічний центр» (м. Київ) Анна Василівна Хмель представила доповідь «Персоналізована терапія подвійного BRCA-асоційованого раку у жінок. Клінічний випадок», у якій наголосила на важливості міждисциплінарної взаємодії в лікуванні пацієнток зі спадковими формами РЯ та РГЗ.
– Загальновідомо, що мутації в генах BRCA1 та BRCA2 асоційовані з підвищеним ризиком розвитку РГЗ, РЯ, раку передміхурової та підшлункової залози. У загальній популяції ризик розвитку РГЗ протягом життя (<80 років) становить 12,4%. Однак у жінок з мутацією BRCA1 цей ризик значно зростає, особливо тричі негативних та агресивних форм раку. Мутація BRCA2 також підвищує ризик розвитку РГЗ, хоча і меншою мірою, ніж BRCA1. Аналогічна тенденція спостерігається і для РЯ.
Всім пацієнткам з раком яєчника, маткових труб або первинним перитонеальним раком рекомендоване генетичне тестування на наявність гермінальних і соматичних мутацій у генах BRCA1 та BRCA2. Ця інформація важлива для вибору тактики лікування, зокрема для вирішення питання про необхідність підтримуючої терапії після завершення стандартної ХТ на основі препаратів платини. У разі відсутності мутацій BRCA1 та BRCA2 може бути проведене тестування на наявність HRD (NCCN, 2024).
Інформація про наявність мутації BRCA1 або BRCA2 дозволяє оптимізувати тактику лікування рецидивів РЯ. У пацієнток із мутаціями BRCA1/2 перший платиночутливий рецидив виникає пізніше, ніж у пацієнток з «диким» типом генів. Крім того, у носіїв мутацій BRCA1/2 рецидиви частіше зберігають чутливість до препаратів платини, що важливо для вибору схеми лікування першого та другого рецидивів.
Інгібітори PARP, такі як олапариб, використовуються для лікування раку грудної залози, яєчника, простати та підшлункової залози, а також для підтримуючої терапії з метою зниження ризику розвитку рецидиву. Механізм дії інгібіторів PARP полягає у блокуванні ферменту PARP, який відіграє ключову роль у відновленні одноланцюгових розривів ДНК шляхом ексцизійної репарації. Це призводить до загибелі злоякісних клітин з мутаціями BRCA без впливу на здорові клітини. Інгібітори PARP є важливим класом препаратів, що використовується в лікуванні рецидивуючого платиночутливого РЯ та метастатичного тричі негативного РГЗ. Ці захворювання мають деякі спільні риси, зокрема, чутливість до терапії інгібіторами PARP. Наведемо приклад із власного досвіду успішного застосування інгібітора PARP у пацієнтки зі спадковим BRCA1-асоційованим РГЗ і РЯ.
Клінічний випадок BRCA1-асоційованого РГЗ і РЯ
Пацієнтка, 1970 року народження, з 2016 року перебувала на обліку з приводу раку правої грудної залози. У жовтні 2016 року виконано секторальну резекцію правої грудної залози. При гістологічному дослідженні виявлено низькодиференційовану інвазивну карциному pT2pN0M0, тричі негативний підтип (ER 0%, PR 0%, HER2 негативний), Ki-67 – 40%. Пацієнтка отримала 4 курси ад’ювантної ХТ за схемою доксорубіцин + циклофосфамід із подальшим призначенням паклітакселу (12 курсів).
У лютому 2021 року при ультразвуковому дослідженні (УЗД) виявлено новоутворення в правій грудній залозі з ураженням аксилярних лімфатичних вузлів. Цитологічне дослідження пунктату новоутворення підтвердило наявність клітин низькодиференційованої карциноми. КТ, магнітно-резонансна томографія та біопсія новоутворення і лімфатичних вузлів не проводились.
З березня по вересень 2021 року пацієнтка отримала 5 курсів ХТ за схемою доцетаксел + доксорубіцин з негативною динамікою за даними УЗД. З жовтня 2021 року призначено монотерапію капецитабіном (6 курсів) зі зниженою переносимістю (виражена слабкість, збільшення об’єму живота, закрепи, періодичне блювання).
У лютому 2022 року виявлено підвищення рівня онкомаркера CA-125 до 543 ОД/мл. За даними КТ органів грудної клітки, черевної порожнини та малого таза діагностовано прогресування РГЗ (неопластичне утворення правої грудної залози з вторинною аксилярною лімфаденопатією), канцероматоз очеревини та малого таза, новоутворення правого яєчника, асцит. Пацієнтці виконано радикальну мастектомію правої грудної залози та пангістеректомію з оментектомією. Гістологічне дослідження підтвердило наявність протокової карциноми грудної залози (ER 0%, PR 0%, HER2 негативна, Ki-67 70%) з ураженням 13 із 15 досліджених лімфатичних вузлів, а також низькодиференційованої аденокарциноми правого яєчника з метастазами в чепці.
З квітня 2022 року розпочато ад’ювантну ХТ першої лінії за схемою паклітаксел + карбоплатин (6 курсів). У травні 2022 року за допомогою секвенування нового покоління виявлено мутацію в гені BRCA1.
У листопаді 2022 року за даними контрольної КТ зафіксовано часткову відповідь з боку резидуальних вогнищ канцероматозу очеревини та малого таза. З грудня 2022 року пацієнтка розпочала прийом олапарибу в дозі 300 мг двічі на добу.
При контрольному обстеженні в березні 2023 року за даними КТ відмічено повне регресування канцероматозу очеревини та малого таза. При черговій КТ у лютому 2024 року не виявлено ознак рецидиву захворювання. Станом на лютий 2024 року пацієнтка продовжувала прийом олапарибу протягом 17 місяців.
Представлений клінічний випадок демонструє особливості перебігу та лікування спадкового BRCA1-асоційованого РГЗ та РЯ у пацієнтки. Незважаючи на проведене комбіноване лікування з приводу первинного РГЗ в 2016 році, у пацієнтки розвинувся метахронний РЯ на тлі прогресування РГЗ, що потребувало інтенсифікації лікування та персоналізованого підходу. Виявлення гермінальної мутації в гені BRCA1 дозволило обґрунтувати призначення таргетної терапії інгібітором PARP олапарибом як підтримуюче лікування після досягнення ефекту при першій лінії ХТ за схемою паклітаксел + карбоплатин. Застосування олапарибу забезпечило повне регресування резидуальних вогнищ канцероматозу очеревини й малого таза, підтверджене КТ.
Підготувала Анна Сочнєва
Тематичний номер «Онкологія. Гематологія. Хіміотерапія» № 3 (89) 2024 р.