Увійти
Consilium. «Проблеми психічного здоров’я у воєнний час»
Consilium. «Проблеми психічного здоров’я у воєнний час»
Consilium. «Проблеми соматичного здоров’я у воєнний час»
Consilium. «Проблеми соматичного здоров’я у воєнний час»
Health-ua.com тепер в Telegram
Health-ua.com тепер в Telegram
Головна Психіатрія Роль сімейних лікарів у первинній діагностиці психосоматичних розладів
Завантажити PDF Читати пізніше

13 травня, 2025

Роль сімейних лікарів у первинній діагностиці психосоматичних розладів

За матеріалами міждисциплінарного заходу «Школа психосоматики»

13 березня в м. Києві відбулася міждисциплінарна зустріч «Школа психосоматики», під час проведення якої фахівці різних спеціальностей поділилися думкою щодо ролі сімейних лікарів у первинній діагностиці психосоматичних розладів.

Стисло про психосоматичну медицину

Haustova_O_O.webpЗавідувачка кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (м. Київ), доктор медичних наук, професор Олена Олександрівна Хаустова у своїй доповіді розповіла про психосоматичну медицину – ​новітню субспеціальність психіатрії, яка охоплює питання консультаційно-контактної психіатрії, медико-хірургічної психіатрії, психологічної медицини та комплекс психіатричної допомоги соматичним хворим.

Соматизація виникає, коли афективні чи інші cтимули, пов’язані з психологічним дистресом або нормальною фізіологічною функцією, неправильно тлумачаться (як симптоми фізичного захворювання). Симптоми, які можуть спостерігатися в пацієнта: біль у м’язах, суглобах, попереку, головний біль напруги, хронічна втома, некардіальний біль у грудях, прискорене серцебиття, невиразкова диспепсія, синдром подразненого кишківника, запаморочення, безсоння тощо [5].

Слід пам’ятати, що соматизація – ​надзвичайно поширене та погано кероване клінічне явище, однак майже будь-яка соматизація є тимчасовою, котру можна лікувати шляхом зміни поведінки лікаря, належного застосування психіатричної та психологічної терапії [7].

З огляду на те що призначення психотропних препаратів є значним і вагома їхня частка призначається лікарями загальної практики, в Швеції проведено анкетне дослідження щодо ставлення та поведінки лікарів стосовно призначення психотропних препаратів у закладах первинної медичної допомоги. Анкети отримали 516 лікарів зі 199 лікарень загальної практики. Згідно з результатами опитування, 62% лікарів загальної практики легше розпочати призначення психотропних препаратів, ніж припинити, а 81% лікарів вважають психотерапію доцільнішою, ніж застосування психотропних препаратів (у випадках легкого психічного захворювання). Лікарі загальної практики загалом задоволені рівнем призначення антидепресантів і заспокійливих засобів щодо медичних потреб, а 33% з них вважали рівень призначення антипсихотичних препаратів занадто низьким. За результатами дослідження проілюстровано складність психотропної терапії у первинній медичній допомозі, а також визначено потенційні чинники збільшення призначення психотропних препаратів [11].

В австралійському дослідженні за період 2007-2015 рр. спостерігали збільшення тривалості лікування антидепресантами без значної кількості нових призначень, що могло бути результатом покращення прихильності пацієнтів і підвищення обізнаності лікарів про важливість тривалого лікування. Припущено, що в деяких випадках йдеться про надмірне застосування антидепресантів, що виявлено і в інших дослідженнях. Часте одноразове призначення амітриптиліну та галоперидолу може свідчити про їхнє застосування не за призначенням (наприклад, порушення поведінки при деменції та безсоння). Спостерігали зменшення нових призначень бензодіазепінів (БДЗ), проте ≈¼ пацієнтів отримували ці препарати тривало (>240 днів), що свідчило про порушення стандартів їхнього застосування та ризики формування залежності [12]. Залишається поширеним використання психотропних препаратів людьми літнього віку та певних психотропних комбінацій, які недостатньо підтверджені доказами, тому потрібно приділяти більше уваги причинам цього потенційно невідповідного призначення [13].

Війна в Україні вплинула на споживання психотропних ліків: спостерігаються такі фактори, як обмежений доступ до ліків через логістичну нестабільність, понаднормова ­кількість певних ліків, придбаних на початку війни, крім того, багато ліків надходять у рамках гуманітарної допомоги. Після початку повномасштабної війни в Україні спостерігається збільшення споживання барбітуратів і БДЗ, стрімко зріс попит на антидепресанти [14, 15].

Серед ризиків безконтрольного прийому психолептиків доповідачка виокремила формування залежності, парадоксальні реакції, когнітивні порушення, синдром відміни, взаємодію з іншими речовинами. Для запобігання цим ризикам рекомендується обмежувати тривалість терапії, розглядати альтернативні методи (когнітивно-поведінкова терапія, застосування антидепресантів замість БДЗ), забезпечувати ретельний моніторинг стану пацієнта. БДЗ для лікування дорослих із генералізованим тривожним розладом (ГТР) застосовувати не рекомендовано. Ці препарати слід призначати лише при тяжких, гострих симптомах страху / тривоги на короткий термін (3-7 днів). Неприпустиме часте надмірне призначення БДЗ для лікування симптомів тривоги (особливо в умовах неспеціалізованої допомоги) через побічні ризики [16].

Отже, психолептики залишаються важливим інструментом у лікуванні багатьох психічних розладів, проте їхнє застосування потребує зваженого підходу. Сімейні лікарі мають використовувати стандартизовані протоколи, регулярно контролювати стан пацієнта та пам’ятати, що немедикаментозні методи часто можуть бути ефективною альтернативою або доповненням до фармакотерапії.

У сучасній клінічній практиці інформатизація та стандартизація діагностичних підходів стає дедалі поширенішою, зокрема у сфері психосоматичної медицини. Психосоматичні симптоми зустрічаються повсюдно – ​особливо в тих випадках, коли фізіологічні реакції на дистрес поєднуються з психологічним сприйняттям симптомів.

Соматизація, попри свою хронічну форму в деяких випадках, часто є станом, що має тимчасовий або оборотний характер, і може піддаватися ефективному лікуванню. Ключовою умовою є поєднання освітньо-психокорекційної, психотерапевтичної роботи з помірно інтенсивною медикаментозною терапією, а надмірне медикаментозне навантаження, особливо при функціональних соматичних розладах, може лише погіршити перебіг стану.

Важливою частиною діагностичного процесу є самооцінка стану пацієнтом. Саме пацієнт, заповнюючи ­відповідні опитувальники, бере участь у первинному визначенні тяжкості розладу. На підставі результатів можна обрати відповідну тактику – ​психотерапевтичну, фармакологічну або комбіновану. При цьому регулярний моніторинг стану за допомогою повторного тестування є обов’язковим етапом динамічного спостереження.

У клінічній практиці активно використовуються різні опитувальники та психометричні шкали, які дозволяють швидко зорієнтуватися у структурі скарг пацієнта (рис.). Примітно, що скринінгові діагностичні шкали мають допоміжне значення, але вони не замінюють клінічної діагностики, заснованої на критеріях Міжнародної класифікації хвороб (МКХ). Наприклад, діагноз ГТР чи депресії не може базуватись виключно на результатах опитувальної шкали – ​вони лише сигналізують про ймовірність наявності патології.

ZU_9_2025_Biokodecs_Strezam_pic.webp

Рис. Діагностичний скринінг психосоматичних розладів

Алгоритм первинного скринінгу соматоформного розладу [31]

Крок 1. Первинна ідентифікація

  • Анкета для виявлення психосоматичних розладів: якщо ≥6 балів, висока ймовірність соматоформного розладу (СФР), що потребує подальшого дослідження на тяжкість перебігу.
  • Застосування Опитувальника соматичних симптомів SSS 8 сприятиме визначенню тяжкості перебігу: наприклад, ≤7 балів – ​легкий перебіг, а ≥12 балів – ​тяжкий, що потребує уточнення профільного фахівця. Для додаткового скринінгу причин розладу (соматизація, дистрес, тривога чи депресія) також варто заcтосувати Опитувальник 4DSQ.

Крок 2. Оцінка тривожних та депресивних проявів

  • GAD‑7 – ​скринінг тривожного компонента.
  • PHQ‑9 – ​оцінка депресивних симптомів.
  • HAM-A – ​шкала Гамільтона для тривоги (у клінічній практиці).

Психосоматичні шкали є інформативними інструментами для скринінгу та моніторингу, особливо в умовах первинної медичної допомоги. Однак остаточний діагноз повинен ґрунтуватись на клінічному інтерв’ю та відповідності міжнародним критеріям. Раціональне використання шкал у поєднанні з емпатичним клінічним підходом дозволяє уникати надмірного медикаментозного навантаження та сприяє ефективному веденню пацієнтів з психосоматичними розладами.

Соматоформні розлади: особливості діагностики та лікування

Slobodin_T_M.webpПрофесор кафедри загальної і медичної психології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (м. Київ), доктор медичних наук Тетяна Миколаївна Слободін присвятила свою доповідь особливостям діагностики та лікування СФР.

Основними рисами СФР є численні, повторювані, часто мінливі фізичні симптоми, які трапляються щонайменше протягом 2 років. Симптомaтикa може спостерігатися в будь-якій ділянці тілa чи системі оргaнів. Перебіг розладу є хронічним і нестійким; чaсто aсоціюється з порушенням соціaльної, міжособистісної та сімейної поведінки. Недовго наявні (<2 років) і не так яскраво виявлені приклади симптоматики класифікують як недиференційований СФР.

Хворі постійно скаржаться на дискомфорт і хворобливі відчуття в тому чи іншому органі. Зазвичай під час обстеження не виявляють жодних суттєвих патологій, які могли б зумовити скарги, котрі має хворий. Іноді можуть спостерігатися зміни в деяких органах, після чого розпочинають специфічне лікування, що відтерміновує установлення істинного діагнозу. Необхідно ретельно стежити за станом хворого, адже СФР має особливу рису – ​поліморфізм, тобто здатність захворювання змінювати симптоми та мімікрувати під інші хвороби. Людина із СФР заперечує психогенний фактор і переконана в ­непрофесіоналізмі лікарів, проходить обстеження в різних клініках, але не отримує бажаного результату, отже, стає дратівливою, крім того, її інтереси полягають у вивченні ознак різних захворювань, а діалоги – ​в обговоренні власного стану здоров’я та неспроможності медицини. Всі ці чинники негативно впливають на професійну діяльність, соціальні контакти та особисте життя хворого.

Комплекс ознак для встановлення діагнозу СФР:

  • «плаваючі» скарги від одного органа до іншого (крім сильного болю);
  • відсутність реальних порушень у роботі органів або наявність незначних змін, неадекватних скаргам;
  • упевненість у соматичній причині своєї хвороби та заперечення психологічної складової;
  • впевненість у непрофесійності медичних співробітників;
  • наявність скарг і постійних досліджень протягом >2 років.

Іпохондричний розлад проявляється стійкою стурбованістю пацієнта стосовно підозри в себе тяжкого прогресувального захворювання / декількох захворювань. Хворий має стійкі соматичні скарги чи суттєве занепокоєння щодо симптомів. Головною відмінною рисою є те, що хворий не шукає способів полегшення своїх страждань, а знаходить підтвердження власної правоти за допомогою встановлення діагнозу.

Симптоматика соматоформної вегетaтивної дисфункції схожа на таку, що виникає за ураження органа чи системи органів переважно або повністю контрольованих, іннервованих вегетативною нервовою системою: серцево-судинної, травної, дихальної та сечостатевої систем.

Соматоформна вегетативна дисфункція – ​стан порушення нейрогуморальної регуляції внутрішніх органів (серцево-судинної системи, травного тракту, органів дихання, залоз внутрішньої секреції тощо).

Основною скаргою за сталого соматоформного больового розладу є стійкий різкий біль, який не можна повністю пояснити фізіологічним порушенням або соматичним захворюванням і котрий виникає через емоційний конфлікт або психосоціальні проблеми. Результатом скарг зазвичай є помітне посилення підтримки (співчуття) і уваги особистісного або медичного характеру. Біль психогенної природи, що виникає у процесі депресивного розладу чи шизофренії, не може належати до цього стану. Це біль, який допомагає людині перенести тривожне передчуття. Типові приклади – ​головний біль напруги та фіброміалгія, які первинно є тривожними розладами зі вторинними больовими відчуттями.

Неврастенія – ​це особистісна (конституційна) тривожність, котра проявляється соматичними симптомами.

Виокремлюють 2 основні типи розладу, які значною мірою перекривають один одного:

  • 1-й тип – ​скарги на підвищену стомлюваність після розумового навантаження, зниження продуктивності в повсякденних справах. Розумова втома описується як неприємне виникнення неуважності, ослаблення пам’яті, неможливість зосередитися, неефективність розумової діяльності;
  • 2-й тип: відчуття фізичної слабкості (навіть після мінімального навантаження), що супроводжується відчуттям м’язового болю і неможливістю розслабитися («виснаження життєвих сил»).

Трансформація невизначеного тривожного передчуття в СФР зазвичай пов’язана з конституційно слабкою функціональною системою. Загальним для цих станів є психологічний дистрес – ​засмучення людини (як причина, так і наслідок). Конкретна симптоматика визначається преморбідними характеристиками особистості, особливостями емоційної / когнітивної переробки та дуже сильно залежить від рівня інтелекту, освіти пацієнта: що вищий такий рівень, то різноманітнішими та складнішими будуть скарги, отже, диференційна діагностика проводитиметься непросто.

Пацієнтів із СФР турбує не специфічний набір симптомів, а їхня вираженість (порівняно із суб’єктивним тілесним досвідом – ​вища інтенсивність або напади), а також ступінь порушення функціонування, уявлення хворих про причини та наслідки симптомів. У розмові з лікарем такі пацієнти зазвичай демонструють зневагу чи заперечують психологічні (особистісні, міжособистісні) та мікросоціальні причини «фізичного» страждання. Вони абсолютно переконані в наявності органічної природи симптомів, демонструють дратівливість або недовіру за спробу надання доказів відсутності соматичних причин розладу (результатів обстеження, аналізів). Це зумовлює втрату контакту з лікарем і продовження пошуку кращого фахівця або достовірніших методів обстеження.

Провідним методом лікування СФР є психотерапія, спрямована на виявлення можливих психологічних причин і джерел симптомів, видалення пацієнта із психотравмувальної ситуації або її дезактуалізацію; психоосвітня робота із хворим і його сім’єю (демонстрація зв’язку симптомів із психологічними проблемами).

Фармакотерапія має створити можливості для проведення ефективної психотерапії, крім того, для корекції супутніх симптомів. Вибір лікарських засобів у кожному випадку визначається особливостями симптоматики та супутніх проявів. Слід пам’ятати, що призначення транквілізаторів, які зумовлюють нетривале полегшення деякої частки скарг хворих, не має стратегічних переваг у довгостроковій терапії. Більшість традиційно популярних у практиці українських лікарів транквілізаторів (наприклад, бензодіазепіни) відрізняються низкою недоліків: швидкий розвиток толерантності до їхньої терапевтичної дії, тяжкі ускладнення при передозуванні, високий ризик формування залежності.

Вегетативні прояви, що надають відчуття тривоги, можна полегшити нетривалим призначенням БДЗ. Можливий і інший шлях – ​­застосування антидепресантів, що допоможе сформувати раціональне ставлення до вибору способу уникнення тривожних обставин. У дослідженнях це відбивалося в нормалізації часу осмислення словесної реакції: застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (ІЗЗС) у пацієнтів із тривожним розладом сприяло скороченню цього часу до показників умовно здорової людини.

На завершення свого виступу доповідачка навела цікавий клінічний випадок пацієнта соматичного профілю, в якого детальний розбір скарг і ретельне опитування допомогли зняти «маски депресії» та виключити прояви ГТР. Правильна інтерпретація соматичних скарг допомогла встановити діагноз СФР, а також призначити раціональне лікування сучасним небензодіазепіновим анксіолітиком.

Сучасні анксіолітики – ​нові можливості

Isakov_R_I.webpНові можливості застосування сучасних анксіолітиків стали темою доповіді, яку представив професор кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Полтавського державного медичного університету, доктор медичних наук Рустам Ісроілович Ісаков. Він нагадав, що тривога безпосередньо пов’язана з низкою структур центральної нервової системи. Ключову роль у формуванні тривожних станів насамперед відіграє мигдалеподібне тіло, яке через пов’язані структури активує гіпоталамо-гіпофізарну та норадренергічну системи. Ця активація запускає каскад біохімічних реакцій в організмі, що спричиняє секрецію кортизолу та норадреналіну, які готують організм до реакції «бий або біжи» [17].

До специфічних анксіолітиків належать:

  1. агоністи бензодіазепінових рецепторів. Діазепам, феназепам, алпразолам є найпоширенішими представниками цієї групи. Вони посилюють ефект γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) у головному мозку, що зумовлює седативний, анксіолітичний, міорелаксувальний ефекти;
  2. ГАМК-ергічні препарати. Етифоксин і фабомотизол також впливають на ГАМК-ергічну систему, але мають інші механізми дії порівняно із БДЗ, а також низький рівень побічних ефектів;
  3. антагоністи Н1-гістамінових рецепторів. Гідроксизин, що блокує гістамінові рецептори та зумовлює зменшення тривоги. Препарат також має протиалергічні властивості та може застосовуватися при тривозі, пов’язаній з алергічними реакціями;
  4. агоністи серотонінових рецепторів. Буспірон діє на серотонінові рецептори, зокрема на відміну БДЗ, не ­спричиняє седації та залежності, але потребує тривалого часу для досягнення терапевтичного ефекту [18].

Для ад’ювантної терапії тривоги застосовують:

  1. ІЗЗС. Сертралін, есциталопрам та інші ІЗЗС блокують зворотне захоплення серотоніну в синаптичній щілині. Вони ефективні за тривожних розладів, особливо при супутній депресії, але мають відтермінований ефект (2-4 тиж);
  2. адреноблокатори (допомагають контролювати фізичні симптоми тривоги), снодійні засоби (застосовують у разі порушень сну, пов’язаних із тривогою), антипсихотики в низьких дозах (при резистентних формах тривожних розладів);
  3. прегабалін та інші антиконвульсанти можуть бути ефективними за ГТР і соціальної фобії.

Серед побічних ефектів БДЗ можна виокремити седацію та сонливість (найпоширеніший), когнітивні порушення, розвиток синдрому відміни, розвиток толерантності, ризик залежності. Результати дослідження S. Hwang і співавт. (2023) демонструють, що ризик розвитку залежності через БДЗ зростає за тривалості прийому >2-4 тиж [19]. Синдром відміни може проявлятися посиленням тривоги, безсонням, тремором та іншими симптомами, що ускладнює припинення терапії. L. Aluisio та співавт. (2020) підкреслюють важливість поступового зниження дози для мінімізації синдрому відміни [20].

Спікер нагадав, що сьогодні на фармацевтичному ринку України зареєстрований препарат Стрезам® (етифоксину гідрохлорид), показаннями до застосування якого є психосоматичні прояви тривожності. Результати дослідження ETILOR показали, що етифоксин не поступається лоразепаму за ефективністю в лікуванні тривожних розладів. Обидва препарати ефективно знижували рівень тривожності, покращували соціальну адаптацію та зменшували інвалідність. Етифоксин продемонстрував певні переваги, зокрема більшу кількість пацієнтів, які відповіли на лікування, та кращий терапевтичний індекс [27]. В іншому дослідженні [28] продемонстровано перевагу етифоксину над буспіроном, зокрема кращі результати за шкалою Гамільтона, вищий терапевтичний індекс, вищий показник загального клінічного покращення при зіставній кількості побічних реакцій у групах спостереження.

Під час проведення дослідження ETIZAL у Франції у 2015 р. порівнювали ефективність етифоксину з алпразоламом у лікуванні тривоги. Це рандомізоване контрольоване дослідження не включало групу плацебо, що дозволило зосередитися на прямому порівнянні двох препаратів. Пацієнти отримували етифоксин у дозі 150 мг/добу чи еквівалентну дозу 1,5 мг/добу алпразоламу протягом 28 діб. Результати випробування підтвердили ефективність і безпеку етифоксину в лікуванні розладу адаптації з тривогою, при цьому етифоксин мав важливу клінічну перевагу у вигляді анксіолітичної дії, не пов’язаної із залежністю. Фармакотерапія була однаково ефективною в пацієнтів із серйознішими симптомами тривоги на початку дослідження [29].

Під час проведення випробування ETILANCE вивчали ефективність та безпеку етифоксину в хворих віком 65-75 років із тривожністю. Продемонстровано, що одноразова доза етифоксину не погіршувала жодного з досліджуваних когнітивних параметрів, отже, препарат може бути хорошим варіантом за потреби анксіолітичного лікування, особливо в людей літнього віку [30].

На завершення свого виступу експерт навів рекомендації для пацієнтів: не ігнорувати симптоми – ​звертатися до лікаря за перших ознак погіршення самопочуття; дотримуватися балансу – ​знаходити час для роботи, сім’ї та відпочинку; практикувати самодопомогу – ​регулярно виконувати антистрес-вправи та техніки релаксації, а також буди відкритими до психотерапії, крім того, не соромитися звертатися по психологічну допомогу.

У підсумку заходу між учасниками було погоджено принципи, що увійдуть в Резолюцію, що встановлює стандарти та принципи відповідального призначення нейролептиків у первинній медичній допомозі. Метою є забезпечення максимальної безпеки пацієнтів, оптимізація терапевтичного ефекту та мінімізація ризиків, пов’язаних із застосуванням нейролептиків, в умовах сімейної медицини.

Література

  1. Fava GA. Well-Being Therapy: Current Indications and Emerging Perspectives. Psychother Psychosom. 2016;85(3):136-45. doi: 10.1159/000444114.
  2. Gervaix J., Haour G., Michel M., Chevreul K. Impact of mental illness on care for somatic comorbidities in France: a nation-wide hospital-based observational study. Epidemiol Psychiatr Sci. 2019 Oct;28(5):495-507. doi: 10.1017/S2045796018000203.
  3. Sølvhøj I.N., Kusier A.O., Pedersen P.V., & Nielsen, M. B. D. (2021). Somatic health care professionals’ stigmatization of patients with mental disorder: a scoping review. BMC psychiatry, 21 (1), 1-19.
  4. Fossey M., Godier-McBard L., Guthrie E.A., Hewison J., Trigwell P., Smith C.J. and House, A.O. (2020), «Understanding liaison psychiatry commissioning: an observational study», Mental Health Review Journal, Vol. ahead-of-print No. ahead-of-print. https://doi.org/10.1108/MHRJ-03-2020-0016
  5. Mayou R. ABC of psychological medicine: Functional somatic symptoms and syndromes. BMJ. 2002;325(7358):265-268.
  6. Santamaría-García, Hernando, et al. Allostatic interoceptive overload across psychiatric and neurological conditions. Biological Psychiatry, 2024.
  7. Sullivan M., & Katon W. (1993). Somatization: the path between distress and somatic symptoms. APS Journal, 2(3), 141-149.
  8. О.С. Чабан, О.О. Хаустова, А.Е. Асанова, Л.Є. Трачук, Д.О. Ассонов. Практична психосоматика: діагностичні шкали. 2-ге видання, виправлене і доповнене. Видавничий дім Медкнига, Київ, 112 с.
  9. С. Чабан, О.О. Хаустова, В.Г. Безшейко, О.В. Москаленко. Шкали оцінки якості життя // Український вісник психоневрології. – 2017: 45-48.
  10. Brauer R., Alfageh B., Blais J.E., Chan E.W., Chui C.S., Hayes J.F., ... & Wong I. C. (2021). Psychotropic medicine consumption in 65 countries and regions, 2008–19: a longitudinal study. The Lancet Psychiatry, 8(12), 1071-1082.
  11. Svensson S.A., Hedenrud T.M. & Wallerstedt S.M. (2019). Attitudes and behaviour towards psychotropic drug prescribing in Swedish primary care: a questionnaire study. BMC family practice, 20, 1-9.
  12. Brett J., Karanges E.A., Daniels B., Buckley N.A., Schneider C., Nassir A., ... & Pearson S. A. (2017). Psychotropic medication use in Australia, 2007 to 2015: changes in annual incidence, prevalence and treatment exposure. Australian & New Zealand Journal of Psychiatry, 51(10), 990-999.
  13. Brett, J., Pearson, S. A., Daniels, B., Wylie, C. E., & Buckley, N. A. (2021). A cross sectional study of psychotropic medicine use in Australia in 2018: A focus on polypharmacy. British Journal of Clinical Pharmacology, 87(3), 1369-1377.
  14. https://www.apteka.ua/article/661787
  15. https://forbes.ua/
  16. Gray B., Asrat B., Brohan E., Chowdhury N., Dua T., van Ommeren M. Management of generalized anxiety disorder and panic disorder in general health care settings: new WHO recommendations. World Psychiatry. 2024 Feb;23(1):160-161. doi: 10.1002/wps.21172.
  17. Jacobson L. (2014). Hypothalamic-pituitary-adrenocortical axis: Neuropsychiatric aspects. Comprehensive Physiology.
  18. Garakani A., Murrough J. W., Freire R. C., Thom R. P., & Charney D. S. (2020). Pharmacotherapy of anxiety disorders: Current and emerging treatment options. Frontiers in Psychiatry, 11, 595584
  19. Hwang S. et al. “Adinazolam, a Benzodiazepine-Type New Psychoactive Substance, Has Abuse Potential and Induces Withdrawal Symptoms in Rodents.” ACS chemical neuroscience (2023): n. pag.
  20. Aluisio L. et al. “142 Withdrawal Symptom Assessment in an Esketamine Safety Study in Patients with Treatment-resistant Depression.” CNS Spectrums 25 (2020): 290-290.
  21. Engin E. et al. «The anxiolytic-like effects of allopregnanolone vary as a function of intracerebral microinfusion site: the amygdala, medial prefrontal cortex, or hippocampus.» Behavioural Pharmacology, 18 (2007): 461-470.
  22. Shirayama Y. et al. «Allopregnanolone induces antidepressant-like effects through BDNF-TrkB signaling independent from AMPA receptor activation in a rat learned helplessness model of depression.» Behavioural Brain Research, 390 (2020).
  23. Melcangi et al. «Allopregnanolone: State of the art.» Progress in Neurobiology, 113 (2014): 1-5.
  24. Paul S. et al. «Allopregnanolone: From molecular pathophysiology to therapeutics. A historical perspective.» Neurobiology of Stress, 12 (2020)
  25. Cornett E. et al. Brexanolone to Treat Postpartum Depression in Adult Women. Psychopharmacol Bull. 2021 Mar 16;51(2):115-130.
  26. Horishita Т. et al. «The neurosteroid allopregnanolone sulfate inhibits Nav1.3 α subunit-containing voltage-gated sodium channels, expressed in Xenopus oocytes..» Journal of pharmacological sciences, 137 1 (2018): 93-97.
  27. Nguyen N., Fakra E., Pradel V., Jouve E., Alquier C., Le Guern M.E., Micallef J., Blin O. Efficacy of etifoxine compared to lorazepam monotherapy in the treatment of patients with adjustment disorders with anxiety: a double-blind controlled study in general practice. Hum Psychopharmacol. 2006 Apr;21(3):139-49. doi: 10.1002/hup.757.
  28. Servant D., Graziani P.L., Moyse D., Parquet P.J. Traitement du trouble de l’adaptation avec anxiété: évaluation de l’efficacité et de la tolérance de l’étifoxine par un essai en double aveugle contre produit de référence [Treatment of adjustment disorder with anxiety: efficacy and tolerance of etifoxine in a double-blind controlled study]. Encephale. 1998 Nov-Dec;24(6):569-74.
  29. Stein D.J. Etifoxine versus alprazolam for the treatment of adjustment disorder with anxiety: a randomized controlled trial. Adv Ther. 2015 Jan;32(1):57-68. doi: 10.1007/s12325-015-0176-6.
  30. Deplanque, F. Machuron, N. Waucquier, E. Jozefowicz, S. Duhem, S. Somers, O. Colin, A. Duhamel, R. Bordet Etifoxine impairs neither alertness nor cognitive functions of the elderly: A randomized, double-blind, placebo-controlled crossover study. European Neuropsychopharmacology, Volume 28, Issue 8, 2018, Pages 925-932. https://doi.org/10.1016/j.euroneuro.2018.05.011.
  31. Хаустова О. О., & Чабан О. С. (2021). Практична психосоматика: діагностичні шкали. Видавничий дім «Медкнига». ISBN: 978-966-1597-87-6.

Підготувала Віталіна Хмельницька

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 9 (595), 2025 р

Номер: Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 8 (594), 2025 р