28 грудня, 2025

Психосоматика сенсу життя: як трансформується біопсихосоціальна модель у XXI столітті

За матеріалами VІІІ науково-практичної конференції з міжнародною участю «Психосоматична медицина: наука та практика» (13‑14 листопада 2025 року)

Для розуміння чинників психічного здоров’я ключовою залишається біопсихосоціальна модель, запропонована G. Engel у 1977 р. Однак із часом стало зрозуміло, що вона не повністю пояснює феномени страждання й одужання при депресії. Сучасні уявлення розглядають цей розлад як порушення цілісної системи «організм – психіка – соціум – сенс». Про трансформацію моделі та додавання четвертого – сенсового – виміру в контексті ведення пацієнтів із депресивними станами розповіла Олена Олександрівна Хаустова, д.мед.н, професорка, завідувачка кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Навчально-наукового інституту психічного здоров’я Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (м. Київ).

Біопсихосоціоекзистенційна парадигма: потреба у новому вимірі

За словами Олени Олександрівни, нині дедалі частіше лікарі стикаються із пацієнтами, які отримують терапію, але не розуміють, навіщо їм одужувати. Це не просто зниження мотивації – це втрачений сенс, або existential vacuum. Соматичні скарги в таких пацієнтів стають відображенням психічного виснаження, а тіло перестає виконувати адаптивну функцію. Тому науковці запропонували доповнити класичну біопсихосоціальну модель четвертим – екзистенційним (сенсовим, духовним) – рівнем. Саме він часто визначає суб’єктивне благополуччя людини, особливо при хронічних розладах, таких як депресія.

У контексті екзистенційного виміру йдеться про систему цінностей, життєві цілі, відчуття місії, зв’язок із людьми та спільнотою. Адже в основі депресії лежить не лише дисрегуляція емоцій чи біологічні порушення, що впливають на настрій, але й руйнування життєвого проєкту, втрата опори та смислу (Koenig, 2020). Так формується біопсихосоціоекзистенційна (БПСЕ) модель, де сенсовий рівень інтегрує решту трьох через цінності та життєві цілі.

Сенсовий компонент у депресії

Згідно із БПСЕ-моделлю, депресія передбачає порушення на чотирьох рівнях:

Біологічний (зміни нейромедіації, циркадних ритмів, запалення) – ангедонія, втома.
Психологічний (когнітивні установки, емоційна дисрегуляція) – безнадія, самокритика.
Соціальний (порушення ролей, підтримки, взаємодій) – ізоляція, втрата зв’язків.
Сенсовий (порушення цінностей, місії, життєвого наративу) – екзистенційний вакуум.

Останніми роками накопичено значний обсяг даних стосовно того, що сенс життя є ключовою ланкою між стресом, уразливістю та депресією (Boreham, Schutte, 2023). У великій вибірці дорослих встановлено, що вищий рівень цілі/сенсу життя пов’язаний із нижчими рівнями депресії та тривоги – навіть після врахування інших психологічних чинників (Kleftaras, Psarra, 2012).

У різних когортних дослідженнях (студенти, військові, пацієнти із хронічними хворобами) стабільно повторюється одна закономірність: брак сенсу – один із найпотужніших предикторів симптомів депресії (Baquero-Tomаs et al., 2023; Kim et al., 2024). Зокрема, при оцінюванні вибірки студентів було показано, що сенс життя опосередковує зв’язок між емоційною дисрегуляцією та депресією – тобто не сама вразливість, а її вплив на сенс визначає глибину депресивних переживань (Perez Rodriguez et al., 2024).

Інші роботи продемонстрували, що сенс життя медіює зв’язок між депресією та суїцидальними думками, діючи як захисний буфер. У літніх осіб він також посередковує вплив самотності на симптоми депресії: саме втрата сенсу робить ізоляцію психологічно токсичною (Tam et al., 2025). Крім того, вищий базовий рівень сенсу життя прогнозує зниження проявів депресії з часом, навіть за наявності інтенсивних стресових подій (Kleftaras, Psarra, 2012). Також є дані, що сенс життя пов’язаний з ангедонією, опосередковуючи вплив цілісності «Я» на здатність відчувати задоволення (Boreham, Schutte, 2023).

Оцінювання та лікування депресії крізь призму застосування БПСЕ-моделі

БПСЕ-модель передбачає, що діагностика депресії має включати оцінювання всіх чотирьох вимірів – біологічного, психологічного, соціального та сенсового, а не зводитися лише до підрахунку балів за опитувальником про стан здоров’я (PHQ‑9) чи шкалою Гамільтона для оцінювання депресії (HDRS). Тому до скринінгу варто додавати валідовані інструменти, що оцінюють сенс життя, цінності, джерела опори, надії та особисті цілі. Це дозволяє визначити не тільки інтенсивність симптомів, але й ті екзистенційні «вузли», які підтримують депресію.

Фокус лікування зміщується із простої редукції симптомів на відновлення цілісності системи «тіло – психіка – соціум – сенс» та перебудову життєвого наративу пацієнта. У психотерапевтичній роботі це може означати:

формування «екзистенційних гіпотез» (депресія як розлад «біографічного часу» чи «перерваної місії»);
інтеграцію сенсових технік у психодинамічну, когнітивно-поведінкову, міжособистісну терапію;
опрацювання цінностей, ролей, ідентичності в часовій перспективі (я в минулому – я тепер – я в майбутньому);
залучення до спеціалізованих сенсоцентричних (meaning-centered) програм, які довели ефективність у зменшенні депресії та підвищенні якості життя.

Важливо, що БПСЕ-модель не протиставляє психо- й фармакотерапію – навпаки, вона чітко показує, який рівень коригує кожна інтервенція.

Що стосується фармакотерапії, до препаратів першої лінії належать селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну (СІЗЗСН), трициклічні антидепресанти (ТЦА) та α₂-антагоністи. Їх підбір і дозування мають бути оптимізовані відповідно до клінічної картини та тривалості епізоду.

Есциталопрам (Ессобел) – СІЗЗС із подвійним механізмом дії. Він підвищує синаптичну концентрацію серотоніну шляхом алостеричної та ортостеричної модифікації рецепторів, що забезпечує збалансований терапевтичний ефект при тужливих, тривожних і анергетичних депресіях. Також препарат має сприятливу переносимість, що підвищує прихильність до лікування. Рекомендоване титрування: від 5 до 20 мг/добу.

Дулоксетин (Дюксет) – СІЗЗСН, який підвищує рівень серотоніну й норадреналіну в синапсах, що посилює антидепресивний та анальгетичний ефекти. Він особливо корисний при депресії з больовими симптомами, меланхолічними проявами та зниженням мотивації. Препарат має переваги у пацієнтів із великим депресивним розладом (ВДР) завдяки впливу на функціональні порушення. Метааналіз 42 рандомізованих контрольованих досліджень (n=18 998) показав, що дулоксетин був найефективнішим серед 12 антидепресантів і плацебо у поліпшенні функціонального стану – ключового фактора профілактики рецидивів (таблиця) (Cao et al., 2021). Початкова доза дулоксетину (Дюксет) при ВДР становить 60 мг/добу, максимальна – 120 мг/добу (розподіляється на два приймання).

Таблиця. Ефективність антидепресантів щодо поліпшення функціонального стану при ВДР
Лікування	SUCRA*
Дулоксетин	82,8
Пароксетин	78,9
Левомілнаципран	73,9
Венлафаксин	65,3
Десвенлафаксин	51,5
Агомелатин	47,8
Есциталопрам	47,9
Амітриптилін	45,6
Бупропіон	45,7
Сертралін	42,6
Вортіоксетин	40,3
Флуоксетин	11,1
Плацебо	9,2
Примітка: * SUCRA – площа поверхні під кумулятивною кривою ранжування препаратів за ефективністю.

Адаптовано за B. Cao et al. (2021)

У разі недостатньої відповіді на терапію застосовують стратегії другої та третьої лінії, які можуть включати заміну препарату, поєднання двох антидепресантів або потенціювання лікування. У межах третьої лінії можливим рішенням є використання СІЗЗСН дулоксетину (Дюксет) у дозі від 30 до 120 мг/добу, із поступовою титрацією залежно від переносимості та клінічного ефекту, в комбінації з атиповим антипсихотиком (ААП), наприклад арипіпразолом у початковій дозі 2,5 мг/добу.

Арипіпразол (Абізол) є однією з найбільш обґрунтованих опцій додаткової терапії: у сучасних настановах він рекомендований як препарат першої лінії для потенціювання лікування ВДР (CANMAT, 2023). Лікування зазвичай починають із дози 2,5 мг/добу з можливістю поступового підвищення до 10 мг/добу – крок збільшення становить 2,5 мг що два тижні.

На додаток, ефективність комбінованого лікування депресії підтверджено даними рандомізованого контрольованого дослідження Y. Wang et al. (2024). У роботі продемонстровано, що як монотерапія есциталопрамом, так і його поєднання з арипіпразолом сприяли зменшенню симптомів депресії та тривоги. При цьому комбінація препаратів у деяких випадках забезпечувала швидший терапевтичний ефект і, що важливо, більш значущий вплив саме на когнітивні домени – виконавчі функції та концентрацію уваги.

Отже, БПСЕ-модель дозволяє розглядати депресію не лише як сукупність симптомів, а як кризу цілісної системи життя. Фокус на сенсі життя допомагає підібрати лікування, спрямоване не лише на купірування епізоду, але й на відновлення життєвого проєкту пацієнта, профілактику рецидивів і повноцінне повернення до функціонування.

Підготувала Олена Коробка

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 4 (75) 2025 р.

Номер: Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 4 (75) 2025 р.