22 жовтня, 2026
Фенібут у терапії тривоги: фармакологічне підґрунтя анксіолітичної дії
Тривога є природною реакцією людини на стрес і потенційну загрозу. Проте в умовах постійної дії стресових чинників вона може посилюватися й негативно впливати на здоров’я. Якщо періодична тривога є нормальною, то надмірне та інтенсивне занепокоєння, яке важко контролювати, може супроводжуватися напруженням, порушеннями сну, труднощами із концентрацією уваги, втомлюваністю та іншими симптомами, що позначаються на повсякденному функціонуванні. Для України ця проблема набула особливої актуальності на тлі тривалого стресу війни. За даними МОЗ України, у 2024 р. відчуття тривоги та напруженості було найчастішою проблемою, з якою пацієнти зверталися до лікарів первинної медичної допомоги із питань психічного здоров’я. Другою за частотою проблемою стали порушення сну. Ці дані відображають зростання потреби у своєчасному розпізнаванні та корекції тривожних симптомів, особливо коли вони стають стійкими та починають впливати на сон, когнітивну продуктивність і щоденну активність людини.
У зазначених умовах клінічно важливим завданням є не просто зменшення суб’єктивного відчуття тривоги, а контроль надмірного психоемоційного напруження зі збереженням здатності людини повноцінно функціонувати щодня. Це, своєю чергою, привертає увагу до нейробіологічних механізмів формування тривоги та можливостей фармакологічного впливу на системи, що регулюють баланс збудження і гальмування в центральній нервовій системі (ЦНС).
Тривога як результат порушення балансу збудження і гальмування у ЦНС
Як уже зазначалося, тривога сама по собі не є патологічним станом. Це природна реакція на потенційну загрозу, яка допомагає людині своєчасно мобілізувати ресурси та адаптувати поведінку до ситуації. Проблема виникає тоді, коли тривога стає надмірною і стійкою, а стан психоемоційного напруження зберігається навіть тоді, коли така інтенсивність реакції вже не відповідає актуальній ситуації. На клінічному рівні це може проявлятися постійним занепокоєнням і напруженням, порушеннями сну, труднощами із концентрацією уваги та іншими симптомами, що впливають на повсякденне функціонування людини.
На нейробіологічному рівні регуляція активності центральної нервової системи значною мірою залежить від взаємодії процесів нейронального збудження і гальмування. Важливу роль у підтриманні цього балансу відіграє γ-аміномасляна кислота (ГАМК) – гальмівний нейромедіатор, вплив якого реалізується, зокрема, через ГАМКB-рецептори. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ, 2021), метаботропні ГАМКB-рецептори, спряжені з G-білком, відіграють важливу роль у гальмівній нейротрансмісії в головному мозку.
Активація цих рецепторів пов’язана зі зміною іонних струмів і, відповідно, зменшенням нейрональної збудливості. Зокрема, експертами ВООЗ наведено експериментальні дані, відповідно до яких вплив через ГАМКB-рецептори активує вихідний калієвий струм і пригнічує генерацію потенціалів дії. Таким чином, ГАМКB-рецептори є одним із механізмів, за допомогою яких у ЦНС може обмежуватися надмірна нейрональна активність.
Тут постає важливе із клінічної точки зору запитання: чи обов’язково зменшення тривоги має супроводжуватися загальним пригніченням ЦНС? Адже метою терапії є не просто «заспокоїти» пацієнта, а зменшити надмірне психоемоційне напруження, наскільки можливо зберігаючи його здатність до повсякденної активності.
У цьому контексті привертає увагу β-феніл-γ-аміномасляна кислота (фенібут) – структурний аналог ГАМК. Фармакологічні ефекти фенібуту значною мірою пов’язані з його дією як агоніста ГАМКB-рецепторів. Наявність фенільної групи у β-положенні молекули ГАМК сприяє проникненню фенібуту в головний мозок (WHO, 2021; Penzak, Bulloch, 2024). Водночас сучасне розуміння фармакології фенібуту не обмежується лише впливом на ГАМКB-рецептори. Останні дані вказують і на інший компонент його фармакологічного профілю – взаємодію із α2δ-субодиницями потенціалзалежних кальцієвих каналів (Bonnet et al. 2024). Поєднання цих механізмів заслуговує на детальніший розгляд для розуміння анксіолітичної дії фенібуту.
Потенціалзалежні кальцієві канали беруть безпосередню участь у передачі сигналу між нейронами. Їх α2δ-субодиниці локалізуються, зокрема, у пресинаптичних закінченнях і впливають на функціонування кальцієвих каналів. Надходження іонів кальцію до пресинаптичного закінчення є необхідною умовою для екзоцитозу синаптичних везикул та вивільнення нейромедіаторів у синаптичну щілину. Відповідно, вплив на α2δ-субодиниці може зменшувати кальційзалежне вивільнення нейромедіаторів і модулювати інтенсивність міжнейронної передачі (Bonnet et al., 2024).
Фенібут взаємодіє із цією системою переважно завдяки своєму фармакологічно активнішому R-енантіомеру. R-фенібут зв’язується з α2δ-субодиницею потенціалзалежних кальцієвих каналів, причому в експериментальних дослідженнях його спорідненість до цієї мішені була приблизно у чотири рази вищою, ніж до ГАМКB-рецепторів (WHO, 2021). Також деякі науковці розглядають вплив на потенціалзалежні кальцієві канали як один із компонентів фармакологічної дії фенібуту (Penzak, Bulloch, 2024).
Таким чином, фармакологічна дія фенібуту реалізується із залученням кількох взаємодоповнювальних механізмів:
- з одного боку, агонізм ГАМКB-рецепторів посилює гальмівну нейротрансмісію та сприяє зниженню нейрональної збудливості;
- з іншого боку, взаємодія з α2δ-субодиницями потенціалзалежних кальцієвих каналів модулює пресинаптичне вивільнення нейромедіаторів і, відповідно, передачу сигналів між нейронами.
Водночас тут важливо провести межу між встановленим фармакологічним механізмом і його клінічною інтерпретацією. Наявні дані підтверджують взаємодію фенібуту з обома мішенями, але не дають підстав окремо приписувати α2δ-механізму анксіолітичний ефект у людини. Тому коректніше розглядати ГАМКB- та α2δ-механізми як взаємодоповнювальні складові фармакологічного профілю фенібуту, на тлі якого в експериментальних дослідженнях спостерігалися ефекти, що узгоджуються з його анксіолітичними властивостями (WHO, 2021).
Фенібут: що показують експериментальні та клінічні дані
Описані механізми створюють фармакологічне підґрунтя для анксіолітичної дії фенібуту. Водночас постає інше запитання: чи підтверджується цей фармакологічний профіль даними досліджень?
Одним із найінформативніших для розуміння цього питання залишається експериментальне дослідження M. Dambrova et al. (2008), в якому порівнювали фармакологічну активність рацемічного фенібуту та його R- і S-енантіомерів. Автори оцінювали поведінкові ефекти препаратів у декількох експериментальних моделях, а також їх зв’язування з ГАМКB-рецепторами. Отримані дані продемонстрували виразну різницю між двома енантіомерами: R-фенібут був приблизно вдвічі активнішим за рацемічний фенібут у більшості використаних фармакологічних тестів, тоді як S-фенібут не виявляв активності в дозах до 500 мг/кг. Ці спостереження узгоджувалися з результатами дослідження зв’язування із ГАМКB-рецепторами, що додатково вказувало на роль саме R-енантіомеру в фармакологічній активності фенібуту.
Вельми показовим стало застосування антагоніста ГАМКB-рецепторів CGP35348. Його попереднє введення блокувало фармакологічні ефекти R-фенібуту. Ці результати розглядаються як такі, що підтверджують залучення ГАМКB-рецепторів до реалізації фармакологічної дії фенібуту та узгоджуються з його анксіолітичними й антидепресивними властивостями (WHO, 2021).
Ще один цікавий результат цього експериментального дослідження стосується співвідношення поведінкових ефектів і впливу на м’язову функцію. Для впливу на м’язову функцію були потрібні приблизно у 30 разів вищі дози фенібуту, ніж для змін поведінкових показників у тесті «відкрите поле». Автори дослідження на підставі отриманих даних припустили можливість застосування фенібуту в ситуаціях, коли міорелаксувальна дія не є необхідною (Dambrova et al., 2008).
Ці дані є важливими і в контексті поставленого вище запитання: анксіолітичний фармакологічний профіль не слід автоматично ототожнювати із загальним пригніченням функцій ЦНС.
Сучасні оглядові публікації також характеризують фенібут саме як препарат з анксіолітичними властивостями. У систематичному огляді E. Kupats et al. (2020) фенібут визначено як анксіолітичний і ноотропний препарат, фармакологічна дія якого пов’язана із ГАМКB-рецепторами та α2δ-субодиницями потенціалзалежних кальцієвих каналів. Також фенібут описано як аналог ГАМК, що застосовується, зокрема, при генералізованій та соціальній тривозі (Penzak, Bulloch, 2024).
Отже, сучасні дані дозволяють достатньо аргументовано говорити про анксіолітичний фармакологічний профіль фенібуту, підтверджений механістичними та експериментальними дослідженнями. Тож фармакологічне підґрунтя анксіолітичної дії фенібуту є достатньо послідовним: від взаємодії з конкретними молекулярними мішенями до експериментальних поведінкових ефектів.
Анксіолітична дія та переносимість фенібуту: особливості застосування
Для клініциста важливим є не лише механізм дії, а й те, на які прояви тривоги спрямоване лікування. Тривожний стан може мати комплексний характер, впливаючи на емоційний стан людини, когнітивні функції, сон та її здатність адаптуватися до звичних ситуацій. Тому метою анксіолітичної терапії є не просто «заспокоєння» пацієнта, а зменшення виразності тривожних проявів та пов’язаного з ними дискомфорту.
Основні ефекти анксіолітичної терапії:
- зменшення внутрішнього психоемоційного напруження;
- зниження неспокою та відчуття страху;
- поліпшення концентрації уваги;
- нормалізація сну;
- відновлення повсякденної функціональної активності.
В Україні засіб з анксіолітичними властивостями фенібут представлений, зокрема, препаратом Біфрен® (1 капсула містить 250 мг фенібуту). Відповідно до інструкції для медичного застосування, одним із показань до його використання є астенічні та тривожно-невротичні стани, що супроводжуються неспокоєм, страхом і тривожністю.
Оцінюючи можливості анксіолітичної терапії, поряд із фармакологічними ефектами важливо враховувати переносимість лікування та індивідуальну реакцію пацієнта. Для фенібуту такі дані були систематизовані E. Kupats et al. (2020): до аналізу увійшли 11 клінічних досліджень за участю 583 пацієнтів. Загальна частота зареєстрованих побічних явищ становила 5,66%, найчастіше повідомлялося про сонливість (1,89% випадків). Отже, згідно з отриманими результатами, підтверджено загалом сприятливу переносимість фенібуту в терапевтичних дозах, при цьому небажані реакції переважно були незначними.
Таким чином, при застосуванні фенібуту доцільно розглядати анксіолітичну дію та переносимість у комплексі, добираючи терапію відповідно до клінічного стану та індивідуальної реакції пацієнта.
Висновки
Тривога потребує терапевтичного підходу тоді, коли перестає виконувати адаптивну функцію і перетворюється на стійке психоемоційне напруження, що впливає на самопочуття та функціонування пацієнта. У такій ситуації метою лікування стає не просто «заспокоєння», а контроль тривожності, страху та внутрішнього напруження. Саме в цьому контексті може розглядатися фенібут (Біфрен®), серед показань до застосування якого – астенічні та тривожно-невротичні стани, що супроводжуються неспокоєм, страхом і тривожністю. Наявні фармакологічні та клінічні дані дають підстави говорити про анксіолітичний профіль фенібуту та його загалом добру переносимість при використанні у терапевтичних дозах. Водночас вибір терапії має ґрунтуватися на клінічній картині, показаннях до застосування та індивідуальній відповіді пацієнта на лікування.
Підготувала Наталія Нечипорук
UA-BIFR-PUB-092026-423