Увійти
Consilium. «Проблеми психічного здоров’я у військовий час»
Consilium. «Проблеми психічного здоров’я у військовий час»
Consilium. «Проблеми соматичного здоров’я у військовий час»
Consilium. «Проблеми соматичного здоров’я у військовий час»
Health-ua.com тепер в Telegram
Health-ua.com тепер в Telegram
Головна Пульмонологія Роль і характеристики антигістамінних препаратів у довготривалому контролі хронічної кропив’янки
Завантажити PDF Читати пізніше

3 грудня, 2024

Роль і характеристики антигістамінних препаратів у довготривалому контролі хронічної кропив’янки

Хронічна кропив’янка (ХК) – ​поширене захворювання [1], яке вражає людей різного віку в усьому світі. Загалом воно має різну тривалість перебігу, зазвичай – ​це кілька років [2]. ХК має значний негативний вплив на якість життя, пов’язану зі здоров’ям [3], такий самий або більший за той, що чинять псоріаз помірного чи тяжкого ступеня [4], атопічний дерматит, астма і тяжка ішемічна хвороба серця, що потребує аортокоронарного шунтування [3, 5-8]. Крім того, ХК суттєво впливає на успішність у навчанні і робочу активність, а також пов’язана зі значним тягарем для медичних ресурсів систем охорони здоров’я, витратами на лікування та іншими прямими і непрямими негативними наслідками для суспільства [9, 10].

Хронічна кропив’янка маніфестує як хронічна спонтанна кропив’янка (ХСК), що характеризується спонтанною появою симптомів без певного тригера, або як хронічна індукована кропив’янка (ХІК), коли симптоми зумовлені специфічними механічними чи фізичними чинниками, вплив яких повторюється – ​тертя, тепло, холод, сонячне світло, тиск, фізичні навантаження або вібрація [11].

ХСК клінічно характеризується рецидивними уртикаріями і/або ангіоневротичним набряком, вираженим свербежем шкірних елементів, які персистують щонайменше 6 тижнів. Причини захворювання зазвичай залишаються невідомими. Вважають, що ХСК уражає 0,5-1% загальної популяції і частіше спостерігається в дорослих, ніж у дітей. Співвідношення жінок і чоловіків, які страждають на цей вид кропив’янки, становить 2:1 [12].

Клітинні та молекулярні механізми, що лежать в основі ХСК, досі остаточно незрозумілі, хоча існують докази участі базофілів і опасистих клітин у патогенезі розвитку симптомів захворювання. Гістамін та інші медіатори опасистих клітин (фактор активації тромбоцитів, цитокіни, протеази, кініни) є основними медіаторами цього процесу [13]. Хронічний перебіг ХСК та відсутність чітко визначеної етіології значним чином впливають на якість життя пацієнтів, його фізичної, емоційної і соціальної складових.

Глобальні стратегії лікування ХСК

Міжнародні керівництва з лікування ХСК пропонують індивідуалізований підхід до лікування, який передбачає такі стратегії:

  1. Виключення диференційних діагнозів.
  2. Дослідження причин шляхом виявлення можливих ауто­імунних маркерів ХСК.
  3. Виявлення можливих тригерів, таких як стрес і прийом нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).
  4. Виявлення супутніх захворювань, таких як системний червоний вовчак (СЧВ) або інші аутоімунні хвороби.
  5. Виявлення таких наслідків ХСК, як тривога, депресія, втома, сексуальна, когнітивна дисфункція та розлади сну.
  6. Виявлення можливих біомаркерів захворювання та предикторів відповіді на лікування.
  7. Моніторинг активності захворювання, його впливу на якість життя за допомогою таких інструментів: шкала оцінки активності кропив’янки (Urticaria Activity Score, UAS), тижневий показник активності кропив’янки (Weekly Urticaria Activity Score, UAS7), шкала оцінки активності ангіоневротичного набряку (Angioedema Activity Score, AAS), тест контролю симптомів кропив’янки (Urticaria Control Test, UCT) та інших [40].

Основні принципи лікування ХСК

Основною метою менеджменту пацієнтів із ХСК є лікування захворювання до повного зникнення симптомів. Терапія має бути максимально ефективною і безпечною, що дає змогу досягти показника UAS7 на рівні 0, повного контролю захворювання та нормалізації якості життя.

Оптимальний терапевтичний підхід до лікування пацієнтів із ХСК має охоплювати:

  • пошук і, за можливості, елімінацію основних причин захворювання;
  • уникнення впливу провокувальних факторів;
  • індукування толерантності;
  • фармакологічне лікування для запобігання вивільненню медіаторів мастоцитів і/або дії останніх.

Під час менеджменту пацієнтів треба використовувати методику «крок вверх – ​крок вниз» з метою корекції алгоритму лікування відповідно до перебігу захворювання за принципом «оцінка, корекція, дія, повторна оцінка» (рис. 1). Пацієнти потребують адекватного консультування щодо безперервного лікування і використання валідованих показників результатів, про які вони повідомляють (PROMs), особливо UAS [22].

Pulmo_3_2024_p_3_pic_1.png

Рис. 1. ХК: терапевтичні рішення і корекція лікування [22]

Місце антигістамінних препаратів у довготривалій терапії ХСК

Відтоді як гістамін було визнано основним медіатором, що вивільняється з опасистих клітин при їх активації, антигістамінні препарати (АГП) є першим вибором фармакологічного лікування кропив’янки.

! Лікування за допомогою АГП проводять відповідно до принципу «стільки, скільки потрібно, і якомога менше», з урахуванням активності та контролю захворювання [14]. Метою лікування є безперервне та безпечне лікування з повним конт­ролем симптомів і стійкою нульовою активністю захворювання.

Усі міжнародні та національні настанови [11, 15-18] рекомендують починати лікування ХСК з АГП ІІ покоління (рис. 2). Однак стандартні дози АГП ІІ покоління можуть бути недостатніми приблизно у 60% пацієнтів [9], і в цьому разі сучасні настанови рекомендують збільшувати їх дозу до чотирьох разів порівняно зі стандартною [11, 15, 16]. Призначення АГП у високих дозах забезпечує контроль симптомів ще в 63% [19] і є безпечним із точки зору вищезазначених побічних ефектів, за винятком підвищеного ризику розвитку сонливості для деяких препаратів порівняно з лікуванням у стандартних дозах [20].

Pulmo_3_2024_p_3_pic_2.png

Рис. 2. Алгоритм лікування ХК (консенсус >70%) [22]

! Оскільки перебіг ХСК може бути доволі тривалим – ​від місяців до років, застосування АГП, відповідно, також може тривати місяці й роки, іноді навіть у підвищених дозах, і щоб тримати симптоми захворювання під контролем, головна роль у довготривалому лікуванні ХСК належить саме сучасним неседативним АГП. До препаратів цієї групи існують певні вимоги щодо їхньої ефективності і безпеки, які було сформульовано Європейською академією алергії і клінічної імунології (European Academy of Allergy & Clinical Immunology, EAACI) в погоджувальному документі «Алергічний риніт і його вплив на астму» (Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma, ARIA). Назвемо основні з цих вимог:

  • селективна блокада Н1-рецепторів;
  • виражений антиалергійний ефект;
  • швидке настання клінічного ефекту;
  • значна тривалість дії (протягом 24 год);
  • відсутність тахіфілаксії;
  • відсутність клінічно значущих взаємодій з їжею та лікарськими препаратами [21].

Ефективність і безпеку більшості сучасних неседативних АГП IІ покоління було доведено в рандомізованих контрольованих дослідженнях за участю пацієнтів із ХСК. Отримані дані підтверджують доцільність і ефективність застосування таких препаратів – ​левоцетиризину, цетиризину, дезлоратадину, біластину, фексофенадину, лоратадину і рупатадину [23].

Огляд ефективності і безпеки застосування левоцетиризину в лікуванні кропив’янки

Левоцетиризин – ​селективний Н1-антагоніст, активний стабільний R-енантіомер, або активний ізомер рацемату цетиризину. Його невеликий об’єм розподілу, менший навіть, ніж у цетиризину, забезпечує кращу безпеку завдяки мінімальному проникненню крізь гематоенцефалічний бар’єр і низькому зв’язуванню з церебральними рецепторами.

Об’єм розподілу є дуже важливою характеристикою дії для АГП і має велике значення в лікуванні алергійних захворювань. Об’єм розподілу препарату характеризує міру захоплення препарату тканинами з плазми (сироватки) крові, тобто ступінь проникнення препарату з крові та позаклітинної речовини у тканини і створення його депо в органах. Оскільки АГП, як правило, необхідно приймати тривалий час, важливим є безпечність такого тривалого застосування препаратів і щоб вони не накопичувались у тканинах. Так, якщо умовний об’єм розподілу становить менше ніж 0,6 л/кг, лікарський засіб розподіляється в позаклітинних структурах, в яких містяться Н1-рецептори гістаміну, та діє на запальні клітини, такі як опасисті клітини, еозинофіли, базофіли тощо.

При вищих показниках умовного об’ємного розподілу АГП потрапляють у внутрішньоклітинні структури, які не мають Н1-рецепторів. Саме тому безпечність АГП визначають у тому числі завдяки низькому об’єму розподілу, адже вони мають: мінімальну і залежну від дози клітинну і органну токсичність; мінімальну індивідуальну варіабельність терапевтичного ефекту; низьку вірогідність небажаних взаємодій з іншими лікарськими засобами, які розподіляються в різних тканинних, органних, клітинних структурах; не акумулюються в життєво важливих органах, зокрема в серці і печінці, а тому потенційно мають хорошу переносимість і високу безпечність. До АГП із мінімальним об’ємним розподілом і належить левоцетиризин, цей показник для нього становить 0,4 л/кг, для порівняння – цетиризин має 0,5 л/кг, фексофенадин – 5,40 л/кг, дезлоратадин – 49 л/кг, лоратадин – 119 л/кг, біластин – 1,29 л/кг [46].

Левоцетиризин має вдвічі більшу спорідненість до H1-рецепторів порівняно з цетиризином, і його ефективність як АГП було продемонстровано в рамках клінічних досліджень з індукованими гістаміном уртикаріями і гіперемією [24].

Раніше проводили клінічне дослідження, в якому порівнювали ефективність левоцетиризину в дозі 5 мг з іншими АГП в їхніх терапевтичних дозах щодо індукованих гістаміном шкірних реакцій у здорових добровольців чоловічої статті, зокрема фексофенадином 180 мг, лоратадином 10 мг і дезлоратадином. У результаті оцінки анти--активності протягом 24 год було продемонстровано, що левоцетиризин найактивніше пригнічував гістамін-індуковану реактивність шкіри, крім того, левоцетиризин перевершував ефективність інших АГП, оскільки забезпечував значний триваліший рівень пригнічення [25, 26].

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-­контрольованому перехресному дослідженні Nicole Schoepke та співавт. [41] порівнювали інгібувальний ефект однієї дози левоцетиризину (5 мг) і двох доз фексофенадину (60 мг), застосованих з інтервалом 12 год, щодо гістамін-індукованих реакцій шкіри у здорових добровольців. Окрім того, що левоцетиризин ефективніше за фексофенадин інгібував шкірні прояви та свербіж (р<0,005), він мав швидший початок дії (30-90 хв порівняно з 2 год), коротший час досягнення максимального ефекту (3-4 год порівняно з 3-6 год) та довшу тривалість дії (щонайменше 24 год проти ~12 год) у порівнянні з фексофенадином. Рівні левоцетиризину в плазмі крові підвищувалися швидше, досягали вищих значень, були більш стабільними і знижувалися повільніше, ніж рівні фексофенадину.

У дослідженні Gandon та Allain [27] оцінювали вплив левоцетиризину в дозі 5 мг після одноразового і багаторазового прийому на психометричні та когнітивні функції людини порівняно з плацебо, використовуючи тест критичної частоти злиття миготінь (critical flicker fusion test, СFFT) – ​оцінки ступеня стомлюваності зорової системи. Крім того, оцінювали вторинні цілі, зокрема вплив на лінійку тестів, у тому числі час реакції на вибір, коливання тіла, а також на спроможність навчальної пам’яті, додатково визначали суб’єктивне сприйняття змін настрою і пильність. Було виявлено, що левоцетиризин не чинить жодного шкідливого впливу на когнітивні та психометричні функції порівняно з плацебо.

Серед численних досліджень із вивчення ефективності та безпеки застосування левоцетиризину при ХСК були такі, що продемонстрували значну перевагу стандартної дози сучасних неседативних АГП ІІ покоління над плацебо; два дослідження показали ефективність і безпеку левоцетиризину в дозі 5 мг 1 раз на добу проти плацебо при лікуванні ХСК [28, 29]. Серед досліджень, де було продемонстровано статистично порівнянну користь різних АГП II покоління у стандартних дозах, ​два дослідження показали, що левоцетиризин у дозі 5 мг за показниками ефективності і безпеки зіставний із біластином у дозі 20 мг 1 раз на добу [30, 31].

Підвищені дози левоцетиризину в лікуванні ХСК

Як уже зазначалося вище, стандартних доз неседативних АГП ІІ покоління не завжди вистачає для повного контролю симптомів ХСК. У низці досліджень вивчали ефективність і безпеку застосування левоцетиризину в підвищених дозах.

Godse та співавт. [32] виявили, що левоцетиризин був ефективнішим при збільшенні дози. Автори провели одноцентрове нерандомізоване неконтрольоване клінічне дослідження, у рамках якого 20 пацієнтів із ХСК протягом 4 тиж приймали левоцетиризин у дозах 5 мг, 10 мг або 20 мг на добу, дозу підвищували протягом перших 2 тиж залежно від ступеня контролю симптомів захворювання. Автори реєстрували показники UAS на 0-й день, 2-й та 4-й тиждень. Відсоток пацієнтів, які досягли контролю ХСК при прийомі 5 мг, 10 мг та 20 мг, становив, відповідно, 60%, 30% і 10%, де лише 10% пацієнтів для досягнення контролю захворювання потребували 4-разового збільшення дози левоцетиризину. Серед побічних ефектів були легка седація у 2 пацієнтів, які приймали 10 мг і 20 мг левоцетиризину.

У рандомізованому подвійному сліпому перехресному дослідженні Staevska та співавт. [33] проаналізували ефективність підвищення доз левоцетиризину і дезлоратадину, якщо при застосуванні стандартних терапевтичних контроль ХСК не було досягнуто. У випробуванні взяли участь 80 пацієнтів із ХСК, яка тяжко лікується. Учасників було порівну розділено на 2 групи для прийому одного з двох АГП. Початкова доза левоцетиризину/дезлоратадину становила 5 мг, її збільшували щотижня до 10 і 20 мг, якщо симптоми не контролювалися. Тринадцять пацієнтів позбулися симптомів при прийомі 5 мг АГП (9 осіб із групи левоцетиризину проти 4 з групи дезлоратадину) порівняно з 28 пацієнтами, які приймали вищі дози 10 мг (8/7) та 20 мг (5/1). З 28 пацієнтів, які не реагували на 20 мг дезлоратадину, 7 пацієнтів позбулися симптомів при прийомі 20 мг левоцетиризину. Збільшення дози АГП поліпшувало якість життя, але не посилювало сонливість – 75% пацієнтів не відчували сонливості, а пацієнти, які приймали 20 мг, не повідомляли про більшу сонливість, ніж при прийомі нижчих доз. Серйозних або тяжких побічних ефектів, які б потребували припинення лікування, не спостерігалося при застосуванні жодного з препаратів.

Аналіз впливу лікування на дискомфорт, спричинений кропив'янкою, показав значну індивідуальну гетерогенність відповіді на АГП: приблизно 15% пацієнтів добре відповідали, 10% – не відповідали, і приблизно 75% відповідали на вищі  за звичайні дози АГП. Отже, збільшення дози левоцетиризину в 4 рази поліпшує симптоми ХСК без шкоди для безпеки приблизно у 3/4 пацієнтів із ХСК, яка тяжко лікується.

Додаткові ефекти підвищених доз левоцетиризину при ХСК

Останнім часом публікується все більше статей щодо того, як окремі цитокіни, біологічно активні речовини чи певні сигнальні шляхи / молекули залучені в механізми ХСК і можуть слугувати маркером ефективності або додатковим механізмом лікувального впливу АГП. Існують такі дослідження і щодо левоцетиризину.

У клінічному випробуванні X. Huang та співавт. [34] вивчали ефективність левоцетиризину при рефрактерній до лікування ХСК і вплив підвищеної дози препарату на рівень інозитолтрифосфату (I3Ф) в сироватці крові. ІЗФ є сигнальною молекулою і сприяє дегрануляції опасистих клітин через певні шляхи передачі сигналу. Попередні дослідження показали, що зв’язування алергенів із високоафінним рецептором IgE (FcεR1) в опасистих клітинах лінії RBL‑2H3 призводить до тирозинового фосфорилювання рецептора γ-субодиниці, тим самим активуючи каскад сигнальних молекул, у тому числі фосфоліпазу С, яка в подальшому гідролізує фосфатидилінозитол біфосфат з утворенням ІЗФ та діацилгліцеролу [35-38]. Зв’язування I3Ф зі специфічними рецепторами може підвищувати рівень внутрішньоклітинного кальцію та зумовлювати дегрануляцію опасистих клітин і вивільнення гістаміну, що клінічно призводить до алергічної реакції [39].

Відповідно до всіх сучасних рекомендацій із лікування ХК препаратами вибору при ХСК є неседативні АГП ІІ покоління в стандартній дозі або, за відсутності ефекту протягом 2-4 тиж, у дозі, збільшеній до 4 разів від стандартної [22].

Досліджень ролі IЗФ у патогенезі ХСК на сьогодні не проводили, отже, у рамках цього дослідження обрали сучасний неседативний АГП ІІ покоління – ​левоцетиризин у дозі 15 мг/добу, що втричі перевищує загальноприйняту дозу, і вивчали: ефективність і безпеку препарату в такій дозі в пацієнтів із ХСК і СЧВ; проводили аналіз рівня IЗФ в сироватці крові до лікування і через 7 днів після його початку, щоб дослідити значення і роль I3Ф в патогенезі ХСК.

На тлі лікування високими дозами левоцетиризину окрім клінічної ефективності (її загальний показник становив 100% уже після 7 днів лікування) було також продемонстровано, що середня концентрація I3Ф, достовірно вища до лікування, після лікування значуще знижувалась. У результаті було показано, що сироватковий рівень І3Ф суттєво вищий у пацієнтів із ХСК проти такого у здорових осіб контрольної групи, що демонструє його залученість у патогенез захворювання.

Таким чином, левоцетиризин здатен не лише блокувати антигістамінні рецептори, а й впливати на молекулярні механізми, які спричиняють тяжкий перебіг / загострення ХСК, що є додатковим механізмом ефективного лікування тяжких форм ХСК. Щодо переносимості левоцетиризину – ​не було зареєстровано будь-яких значних побічних ефектів, що свідчить про задовільну безпеку застосування підвищених доз левоцетиризину для лікування ХСК.

Висновки

Сьогодні, згідно з усіма наявними рекомендаціями з лікування ХК, сучасні неседативні АГП ІІ покоління є препаратами першої лінії для лікування ХСК, їхня ефективність і безпека завдяки відсутності седативного ефекту і селективній дії на гістамінові рецептори робить ці препарати ефективнішими для довготривалого лікування ХСК.

Одним із найбільш вивчених представників сучасних АГП ІІ покоління є левоцетиризин, який протягом багатьох років зарекомендував себе як АГП із високим профілем ефективності і безпеки в лікуванні алергійних захворювань, зокрема ХСК. Саме зазначені характеристики ефективності і безпеки є запорукою як довготривалої успішної терапії ХСК, так і високої прихильності пацієнтів до лікування. До того ж левоцетиризин відповідає всім задекларованим вимогам до сучасних АГП, це, зокрема: селективна блокада Н1-рецепторів [24]; виражений антиалергійний ефект [25, 26]; швидке настання клінічного ефекту [25, 26, 41]; значна тривалість дії (протягом 24 год) [41]; відсутність впливу на когнітивні функції та швидкість реакцій [27] тощо. Щодо взаємодій – дослідження з цетиризином показали, що одночасне застосування з антипірином, азитроміцином, циметидином, діазепамом, еритроміцином, гліпізидом, кетоконазолом або псевдоефедрином не має клінічно значущих несприятливих взаємодій. Відсутні дані щодо посилення ефекту седативних засобів при застосуванні левоцетиризину в терапевтичних дозах, але треба уникати застосування седативних засобів під час прийому препарату. Прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування препарату. Левоцетиризин не посилює ефект алкоголю, однак у чутливих пацієнтів одночасне застосування Алерзину та алкоголю або інших препаратів, що пригнічують функцію ЦНС, може впливати на її функцію [47]. Ба більше, левоцетиризин, один із найпоширеніших неседативних АГП ІІ покоління для лікування ХСК [42], з точки зору ефективності та параметрів безпеки виявився кращим за деякі інші АГП ІІ покоління, такі як лоратадин [44] і дезлоратадин [45] у стандартних дозах.

Прогрес у наукових технологіях, вивченні нових механізмів як самого захворювання, так і впливу АГП на різні ланки його патогенезу і навіть окремі ключові молекули сприятимуть більш точному, індивідуалізованому підходу до лікування пацієнтів із ХСК, а надійним та ефективним помічником у цьому будуть сучасні АГП ІІ покоління.

Література

  1. Zuberbier T, Aberer W, Asero R, et al. The EAACI/GA2LEN/EDF/WAO Guideline for the Definition, Classification, Diagnosis and Management of Urticaria. The 2017 Revision and Update. Allergy 2018; 73:1393–414.
  2. Guillén-Aguinaga S, Jáuregui Presa I, Aguinaga-Ontoso E, et al. Updosing nonsedating antihistamines in patients with chronic spontaneous urticaria: a systematic review and. Br J Dermatol 2016; 175:1153–65.
  3. Lewis Y, Finlay A. 10 years experience of the Dermatology Life Quality Index (DLQI). J Investig Dermatol Symp Proc 2004; 9:169–80.
  4. Balp MM, Khalil S, Tian H, et al. Burden of chronic urticaria relative to psoriasis in five European countries. JEADV 2018; 32:282–90.
  5. Grob J, Revuz J, Ortonne J, et al. Comparative study of the impact of chronic urticaria, psoriasis and atopic dermatitis on the quality of life. Br J Dermatol 2005; 152:289–95.
  6. Baiardini I, Giardini A, Pasquali M, et al. Quality of life and patients’ satisfaction in chronic urticaria and respiratory allergy. Allergy 2003; 58:621–3.
  7. O’Donnell B, Lawlor F, Simpson J, et al. The impact of chronic urticaria on the quality of life. Br J Dermatol 1997; 136:197–201.
  8. Itakura A, Tani Y, Kaneko N, Hide M. Impact of chronic urticaria on quality of life and work in Japan : Results of a real-world study. J Dermatol 2018; 45:963.
  9. Maurer M, Abuzakouk M, Bérard F, et al. The burden of chronic spontaneous urticaria is substantial: Real-world evidence from ASSURE-CSU. Allergy 2017; 72:2005–16.
  10. Thomsen SF, Pritzier EC, Anderson CD, et al. Chronic urticaria in the real-life clinical practice setting in Sweden, Norway and Denmark: baseline results from the noninterventional multicentre AWARE study. JEADV 2017; 31:1048–55.
  11. Zuberbier T, Abdul Latiff AH, Abuzakouk M, et al. The international EAACI/GA(2)LEN/EuroGuiDerm/APAAACI guideline for the definition, classification, diagnosis, and management of urticaria. Allergy. 2022 Mar;77:(3):734–766.
  12. Sharma M, Bennett C, Carter B, Cohen SN. H1-antihistamines for chronic spontaneous urticaria: an abridged Cochrane Systematic Review. J Am Acad Dermatol. 2015;73(4):710-6.
  13. Giménez-Arnau A, Pujol RM, Ianosi S, Kaszuba A, Malbran A, Poop G, et al. Rupatadine in the treatment of chronic idiopathic urticaria: a double-blind, randomized, placebocontrolled multicentre study. Allergy. 2007;62(5):539-46.
  14. Turk M, Kocaturk E, Ertas R, et al. A global perspective on stepping down chronic spontaneous urticaria treatment: results of the urticarial centers of reference and excellence SDown-CSU study. Clin Transl Allergy. 2024 Feb;14:(2):e12343.
  15. Bernstein JA, Lang DM, Khan DA, et al. The diagnosis and management of acute and chronic urticaria: 2014 update. J Allergy Clin Immunol. 2014 May;133:(5):1270–1277.
  16. Sabroe RA, Lawlor F, Grattan CEH, et al. British association of dermatologists guidelines for the management of people with chronic urticaria 2021. Br J Dermatol. 2022 Mar;186:(3):398–413.
  17. Göncü EK, Aktan Ş, Nn A, et al. The Turkish guideline for the diagnosis and management of urticaria-2016. Turkderm. 2016;50 (3):82–98. doi: 10.4274/turkderm.22438.
  18. Centre for Urticaria Research CSoD. Guideline for diagnosis and treatment of urticaria in China (2022). Chinese J Dermatol. 2022 Dec 15;55(12):1041–1049.
  19. Guillen-Aguinaga S, Jauregui Presa I, Aguinaga-Ontoso E, et al. Updosing nonsedating antihistamines in patients with chronic spontaneous urticaria: a systematic review and meta-analysis. Br J Dermatol. 2016 Dec175:(6):1153–1165.
  20. Iriarte Sotes P, Armisen M, Usero-Barcena T, et al. Efficacy and safety of up-dosing antihistamines in chronic spontaneous urticaria: a systematic review of the literature. J Investig Allergol Clin Immunol. 2021 Jul 26;31(4):282–291. doi: 10.18176/jiaci.0649.
  21. J. Bousquet,C. Bindslev-Jensen, G. W. Canonica et al. The ARIA/EAACI criteria for antihistamines: an assessment of the efficacy, safety and pharmacology of desloratadine. Allergy 2004: 59 (Suppl. 77): 4–16.
  22. https://kiai.com.ua/ua/archive/2022/2-3%28139-140%29/pages-5-20/mizhnarodni-klinichni-nastanovi-eaaci-ga-len-euroguiderm-apaaaci-shchodo-viznachennya-klasifikaciyi-diagnostiki-ta-likuvannya-paciientiv-iz-kropiv-yankoyu
  23. O’Hehir RE, Holgate ST, Hershey GKK, et al. Allergy essentials. Second edition. ed. Philadelphia (PA): Elsevier; 2022. English.
  24. Devalia JL, de Vos C, Hanotte F, Baltes E. A randomized doubleblind crossover comparison among cetirizine, levocetirizine and UCB 28557 on histamine-induced cutaneous responses in healthy adult volunteers. Allergy 2001; 56:50–7.
  25. Grant JA, Riethuisen JM, Moulaert B, de Vos C. A double-blind, randomized, single dose, crossover comparison of levocetirizine with ebastine, fexofenadine, loratadine, mizolastine, and placebo: suppression of histamine-induced wheal-and-flare response during 24 hours in healthy male subjects. Ann Allergy Asthma Immunol 2002; 88:190–7.
  26. Purohit A, Melac M, Pauli G, Frossard N. Twenty-four-hour activity and consistency of activity of levocetirizine and desloratadine in the skin. Br J Clin Pharmacol 2003; 56:388–94.
  27. Gandon JM, Allain H. Lack of effect of single and repeated doses of levocetirizine, a new antihistamine drug, on cognitive and psychomotor functions in healthy volunteers. J Clin Pharmacol 2002; 54:51–8.
  28. Kapp A, Pichler WJ. Levocetirizine is an effective treatment in patients suffering from chronic idiopathic urticaria: a randomized, double-blind, placebo-controlled, parallel, multicenter study. Int J Dermatol. 2006 Apr;45(4):469–474. doi: 10.1111/j.1365-4632. 2005.02609.x
  29. Nettis E, Colanardi MC, Barra L, et al. Levocetirizine in the treatment of chronic idiopathic urticaria: a randomized, double-blind, placebo-controlled study. Br J Dermatol. 2006 Mar;154:(3):533–538.
  30. Shah B, Dhoot D, Choudhary A, et al. A comparative, three-arm, randomized clinical trial to evaluate the effectiveness and tolerability of bilastine vs fexofenadine vs levocetirizine at the standard dose and bilastine vs fexofenadine at higher than the standard dose (up-dosing) vs Levocetirizine and Hydroxyzine (in combination) in patients with chronic spontaneous urticaria. Clin Cosmet Investig Dermatol. 2022;15:261–270. doi: 10.2147/CCID.S350122
  31. Zuberbier T, Oanta A, Bogacka E, et al. Comparison of the efficacy and safety of bilastine 20 mg vs levocetirizine 5 mg for the treatment of chronic idiopathic urticaria: a multi-centre, double-blind, randomized, placebo-controlled study. Allergy. 2010 Apr;65: (4):516–528.
  32. Godse KV. Updosing of antihistamines to improve control of chronic urticaria. Indian J Dermatol Venereol Leprol. 2010;76(1):61-2.
  33. Staevska M, Popov TA, Kramalimarkova T, Lazarova C, Kraeva S, Popova D, et al. The effectiveness of levocetirizine and desloratadine in up to 4 times conventional doses in difficult to treat urticaria. J Allergy Clin Immunol. 2010;125:676-82.
  34. X.Huang , Z.Li, R.Sun. High-dose levocetirizine for the treatment of refractory chronic spontaneous urticaria and the effect on the serum inositol triphosphate level. Journal of International Medical Research 2019, Vol. 47(9) 4374–4379.
  35. Lee HS, Park CS, Lee YM, et al. Antigeninduced Ca2þ mobilization in RBL-2H3 cells: role of I(1, 4, 5) P3 and S1P and necessity of I(1, 4, 5) P3 production. Cell Calcium 2005; 38: 581–592.
  36. Oppong E, Flink N and Cato AC. Molecular mechanisms of glucocorticoid action in mast cells. Mol Cell Endocrinol 2013; 380: 119–126.
  37. Parravicini V, Gadina M, Kovarova M, et al. Fyn kinase initiates complementary signals required for IgE-dependent mast cell degranulation. Nat Immunol 2002; 3: 741–748.
  38. Melendez AJ and Khaw AK. Dichotomy of Ca2þ signals triggered by different phospholipid pathways in antigen stimulation of human mast cells. J Biol Chem 2002; 227: 17255–17262.
  39. Oppong E, Flink N and Cato AC. Molecular mechanisms of glucocorticoid action in mast cells. Mol Cell Endocrinol 2013; 380: 119–126.
  40. Magerl M, Altrichter S, Borzova E, et al. The definition, diagnostic testing, and management of chronic inducible urticarias – The EAACI/GA(2) LEN/EDF/UNEV consensus recommendations 2016 update and revision. Allergy. 2016;71(6):780–802. doi:10.1111/ all.12884
  41. Schoepke N, Church K. M, Maurer M. The Inhibition by Levocetirizine and Fexofenadine of the Histamineinduced Wheal and Flare Response in Healthy Caucasian and Japanese Volunteers. Acta Derm Venereol 2013; 93: 286–293
  42. Yi-Kui Xiang, Jie Shen Fok, Indrashis Podder et al. An update on the use of antihistamines in managing chronic urticaria. Expert Opinion on Pharmacotherapy, Volume 25, 2024 - Issue 5.
  43. Mahawar DK, Aseri ML, Mathur S, et al. A prospective study of comparison of efficacy and safety between levocetirizine and olopatadine in chronic idiopathic urticaria. Indian J Allergy. Asthma Immunol. 2014;28(2):86–92. doi: 10.4103/0972-6691. 140783
  44. Anuradha P, Maiti R, Jyothirmai J, et al. Loratadine versus levocetirizine in chronic idiopathic urticaria: a comparative study of efficacyand safety. Indian J Pharmacol. 2010 Feb;42:(1):12–16.
  45. Potter PC, Kapp A, Maurer M, et al. Comparison of the efficacy of levocetirizine 5 mg and desloratadine 5 mg in chronic idiopathic urticaria patients. Allergy. 2009 Apr;64:(4):596–604.

Повний список літератури – у редакції.

Підготувала Анна Артюх

Тематичний номер «Пульмонологія, Алергологія, Риноларингологія» № 3 (68) 2024 р.

Номер: Тематичний номер «Пульмонологія. Алергологія. Риноларингологія» №3 (68), 2024 р.