20 серпня, 2026
Безпека та ефективність перорального німесуліду як нестероїдного протизапального препарату в пацієнтів старшого віку: систематичний огляд
Біль є частим і нерідко виснажливим симптомом у пацієнтів старшого віку, що істотно впливає на якість життя, фізичне функціонування, емоційний добробут та незалежність [1, 2]. З віком зростає ризик розвитку хронічних больових станів, зокрема остеоартриту, м’язово-скелетного болю, болю в спині та шиї [2]. На тлі глобального демографічного зсуву в бік старіння населення та концепції здорового старіння ефективне й безпечне лікування болю в осіб старшого віку стає важливим пріоритетом громадського здоров’я [3].
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) ефективно застосовуються для лікування остеоартриту, посттравматичного й післяопераційного болю, а також інших дегенеративних захворювань суглобів [4]. Водночас застосування НПЗП може супроводжуватися небажаними явищами з боку різних органів і систем [5]. Застосування НПЗП у пацієнтів старшого віку потребує особливо зваженого підходу. Старіння асоціюється з фармакокінетичними та фармакодинамічними змінами, як-от зниження ниркового кліренсу, зміни печінкового метаболізму та чутливості рецепторів до лікарських засобів, що може підвищувати сприйнятливість до небажаних ефектів [6]. Наявність вікових коморбідних станів, зокрема артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, серцево-судинних захворювань і хронічної хвороби нирок, а також часта поліпрагмазія додатково збільшують ризик ускладнень, пов’язаних із терапією НПЗП, зокрема шлунково-кишкових кровотеч [7].
Попри ці застереження, НПЗП залишаються одним із наріжних каменів лікування болю в пацієнтів старшого віку. Тому вибір відповідного НПЗП у цій популяції потребує ретельного балансу між ефективністю та безпекою. Німесулід широко застосовується завдяки своїм аналгетичним і протизапальним властивостям [8].
Німесулід належить до НПЗП класу піридинових сульфонамідів і класифікується як переважний інгібітор ЦОГ‑2 у низьких дозах та слабкий інгібітор ЦОГ‑1 у високих дозах [9]. Він показаний для лікування больових запальних станів і доступний у пероральних, диспергованих та топічних формах, що забезпечує гнучкість застосування. Широке призначення німесуліду пов’язують із швидким початком дії – приблизно через 15 хв, коротким періодом напіввиведення – близько 4 год, а також із потенційно нижчою шлунково-кишковою токсичністю порівняно з традиційними неселективними НПЗП, як-от ібупрофен, диклофенак і піроксикам [10, 11]. Ці характеристики можуть бути особливо важливими для пацієнтів старшого віку, яким потрібне швидке полегшення болю за мінімального ризику седації та зручного режиму лікування.
З фармакологічного погляду німесулід реалізує свої ефекти переважно через пригнічення ферменту ЦОГ‑2, зменшуючи синтез простагландинів, залучених до процесів запалення та болю. Вважають, що така переважна ЦОГ‑2-селективність дає змогу меншою мірою впливати на ЦОГ‑1-залежні гастропротекторні простагландини, що може забезпечувати кращий профіль шлунково-кишкової безпеки. Крім того, швидке всмоктування та короткий період напіввиведення з плазми роблять німесулід придатним для короткострокового симптоматичного лікування [11]. З огляду на ці властивості застосування німесуліду може розглядатися в пацієнтів старшого віку за наявності відповідних клінічних показань, особливо коли потрібне швидке знеболення з мінімальним седативним впливом і прийнятним режимом дозування.
Профіль безпеки німесуліду, зокрема щодо впливу на печінку, нирки та шлунково-кишковий тракт, тривалий час залишається предметом уваги. За даними короткострокового застосування в окремих популяціях, профіль безпеки німесуліду видається порівнянним з іншими широко застосовуваними НПЗП [11]. У проспективних багатоцентрових дослідженнях SAFE‑1 і SAFE‑2, проведених в Індії, які разом охопили понад 1000 пацієнтів із гострими больовими станами, після лікування комбінаціями німесуліду з парацетамолом не було виявлено клінічно значущих змін показників функції печінки або нирок [12, 13]. Так само шлунково-кишкова переносимість була сприятливою: у пацієнтів старшого віку повідомлялося про нижчу частоту небажаних явищ порівняно з іншими НПЗП.
Щодо гепатотоксичності, фармакоепідеміологічні огляди та метааналізи показали, що частота медикаментозного ураження печінки (drug-induced liver injury, DILI), асоційованого з німесулідом, є відносно низькою та порівнянною з такою для ібупрофену й диклофенаку [15].
Meunier і Larrey проаналізували випадки гепатотоксичності, пов’язаної із застосуванням НПЗП, і встановили, що лише 5,8% випадків НПЗП-асоційованого DILI припадали на німесулід, що було значно менше, ніж для диклофенаку (34,1%) та ібупрофену (14,6%) [16].
Попри ефективність і безпеку, порівнянні з традиційними НПЗП, а також нижчу шлунково-кишкову токсичність, зростання застосування німесуліду в популяціях старшого віку зумовлює потребу в систематичній оцінці його безпеки та ефективності в пацієнтів віком понад 45 років – з урахуванням глобальних демографічних змін і пріоритетів віково-орієнтованого призначення лікарських засобів.
Метою цього систематичного огляду є узагальнення та систематична оцінка сучасних доказів щодо ефективності, безпеки й переносимості німесуліду в пацієнтів віком понад 45 років при різних больових станах. В огляді оцінюються терапевтичні результати, частота небажаних явищ, зокрема з боку печінки, шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи та нирок, а також особливості лікування, включно з дозуванням і тривалістю застосування.
Матеріали і методи
Систематичний огляд виконували відповідно до принципів PRISMA 2020. Пошук літератури проводили в базах PubMed і Google Scholar від початку їх індексації до серпня 2025 року з фокусом на англомовні публікації. У пошуковій стратегії поєднували MeSH-терміни та вільні текстові запити, пов’язані з німесулідом, пацієнтами старшого віку, болем, остеоартритом, м’язово-скелетним болем, болем у попереку, стоматологічним і післяопераційним болем, аналгезією та безпекою. Додатково переглядали тези й матеріали профільних конгресів із ревматології, медицини болю та геріатричної медицини, опубліковані до серпня 2025 року.
До аналізу включали рандомізовані контрольовані дослідження, проспективні й ретроспективні когортні дослідження, дослідження «випадок – контроль», а також дані постмаркетингового спостереження, фармаконагляду та серії випадків – останні використовували лише для оцінки безпеки. Цільовою популяцією були пацієнти віком понад 45 років, хоча допускалися дослідження з ширшим віковим діапазоном дорослих учасників. Основним втручанням було пероральне застосування німесуліду в будь-якому дозуванні – як у монотерапії, так і в складі комбінованого лікування. Препаратами порівняння могли бути плацебо, інші НПЗП, парацетамол, опіоїдні аналгетики або немедикаментозні втручання.
Первинно оцінювали профіль безпеки німесуліду, зокрема небажані явища з боку шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок, серцево-судинної системи та інших органів і систем. Окремо аналізували переносимість, частоту припинення лікування через небажані явища та лабораторні зміни. Ефективність оцінювали за впливом на інтенсивність болю, функціональний стан і якість життя при остеоартриті, болю в попереку та інших м’язово-скелетних або післяопераційних больових станах.
Результати
Після всебічного пошуку в базах даних було ідентифіковано та проаналізовано 98 публікацій; із них до систематичного огляду включили 34 статті. Розмір вибірок варіював від 30 [40] до 117 610 пацієнтів [48]. До досліджуваних популяцій входили як чоловіки, так і жінки. В 11 дослідженнях середній вік учасників перевищував 45 років, а 5 досліджень включали лише пацієнтів старшого віку.
Серед проаналізованих показань були остеоартрит, біль у попереку, м’язово-скелетний біль, а також стани, пов’язані з втручаннями в ділянці ротової порожнини, голови та шиї: клаптеві пародонтологічні операції, біль після видалення зуба, хірургічне видалення третіх молярів, ендоскопічні операції на приносових пазухах і біль після тонзилектомії. Інші стани включали остеоартикулярні захворювання з диспептичними симптомами, а також незначні спортивні травми.
Найчастішими препаратами порівняння для німесуліду були диклофенак, ацеклофенак, напроксен, парацетамол, целекоксиб, рофекоксиб, піроксикам, мелоксикам, лорноксикам, кетопрофен, декскетопрофен, ібупрофен, трамадолу гідрохлорид, габапентин, ніфлумова кислота, кеторолак і ацетилсаліцилова кислота.
Німесулід і шлунково-кишкова безпека
Німесулід давно застосовується для контролю болю та запалення. Його профіль безпеки розглядається як сприятливий, зокрема з огляду на нижчу ймовірність шлунково-кишкових небажаних явищ. Фармакокінетичні характеристики німесуліду також є сприятливими, оскільки він швидко й практично повністю всмоктується [12].
Під час аналізу літератури, включеної до цього систематичного огляду, було встановлено, що ранні порівняльні дослідження, опубліковані до 2010 р., послідовно вказували на кращу переносимість німесуліду порівняно з диклофенаком і напроксеном: на тлі його застосування рідше спостерігали припинення лікування через шлунково-кишкові небажані явища та загалом меншу частоту таких явищ [8, 20-22, 25, 45]. Великі обсерваційні когорти також продемонстрували загалом добру переносимість німесуліду та нижчу частоту шлунково-кишкових небажаних явищ порівняно з диклофенаком, кетопрофеном і піроксикамом [23, 49]. Порівняння з парацетамолом та ібупрофеном дало неоднорідні результати [24, 34], тоді як переносимість німесуліду порівняно з етодолаком, піроксикамом і кетопрофеном була переважно подібною [27, 28]. Після короткострокового лікування не було виявлено значущих відмінностей між німесулідом і плацебо щодо ушкодження слизової оболонки шлунка [40]. Водночас наявні дані свідчили, що німесулід може бути асоційований із ризиком шлунково-кишкової кровотечі, причому співвідношення шансів було порівнянним з іншими НПЗП, але нижчим, ніж для напроксену [42].
Araújo та співавт. (2012) не зареєстрували шлунково-кишкових небажаних явищ при застосуванні німесуліду в стоматологічній хірургії, тоді як застосування трамадолу супроводжувалося частими нудотою та блюванням [30]. Водночас великі фармакоепідеміологічні дослідження вказують на наявність сигналу щодо ризику шлунково-кишкових кровотеч. Kim та співавт. (2015) встановили, що застосування німесуліду було пов’язане з підвищеним ризиком кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, особливо в пацієнтів старшого віку з цукровим діабетом. Отже, у таких пацієнтів потрібна обережність [48].
У дослідженні Scheinberg та співавт. (2018) було показано, що комбінації напроксену з езомепразолом магнію (NE) та німесуліду з пантопразолом (N/P) асоціювалися з подібною частотою шлунково-кишкових явищ [41].
Monteiro та співавт. (2022) при аналізі даних у пацієнтів старшого віку відзначили меншу кількість тяжких шлунково-кишкових симптомів, пов’язаних із німесулідом, порівняно з диклофенаком. В одному з проаналізованих ними досліджень комбінацію ібупрофену з німесулідом розглядали як можливу причину гематохезії [47].
У порівняльному дослідженні Patil та співавт. (2024), у якому оцінювали застосування таблеток: німесулід 100 мг + парацетамол 325 мг (NP), диклофенак 50 мг + парацетамол 325 мг (DP), кеторолак (Kt) 10 мг та ацеклофенак 100 мг + парацетамол 325 мг (AP), було показано, що фіксована комбінація NP мала сприятливий профіль безпеки порівняно з DP або AP і асоціювалася з меншою кількістю шлунково-кишкових небажаних реакцій [12].
Німесулід і печінкова безпека
Приблизно у 15% пацієнтів, які застосовують НПЗП, може спостерігатися транзиторне помірне підвищення рівня сироваткових амінотрансфераз; для німесуліду такі зміни реєструються рідше, тоді як клінічно значуще підвищення показників виникає менш ніж у 1% осіб [50].
У межах цього систематичного огляду було показано, що Cunietti та співавт. (1993), порівнюючи німесулід із парацетамолом, не виявили змін з боку печінкової, ниркової або гемопоетичної функції, що підтверджує короткострокову безпеку німесуліду [43].
Більші обсерваційні масиви даних і фармаконаглядові дослідження свідчать, що німесулід, як і інші НПЗП, може бути асоційований із ризиком розвитку DILI, однак цей ризик загалом є порівнянним з іншими препаратами класу. За даними фармаконагляду Conforti та співавт. (2001), які охоплювали понад 16 000 повідомлень про небажані лікарські реакції, явища з боку печінки та біліарної системи становили 2,9% повідомлень для німесуліду, що було вище, ніж для диклофенаку (1,4%), кетопрофену (0,4%) і піроксикаму (0,5%). Натомість у невеликих контрольованих дослідженнях ознак гепатотоксичності не виявляли. Так, Alexeeva та співавт. (2009) у когорті з 40 жінок з остеоартритом зазначили, що показники функції печінки не погіршувалися на тлі тривалого застосування німесуліду, а випадків гепатотоксичності зареєстровано не було [24].
Patil та співавт. (2024) також підтвердили, що зміни показників функції печінки у групі NP, яка отримувала німесулід + парацетамол, були статистично незначущими порівняно з групами Kt, DP та AP. Підвищення рівня печінкових ферментів було зареєстровано у 3 (2,0%) пацієнтів групи NP, 4 (4,0%) пацієнтів групи DP, 4 (2,6%) пацієнтів групи Kt і 5 (3,3%) пацієнтів групи AP [12].
Німесулід і ниркова безпека
Доза та тривалість застосування НПЗП впливають на ризик органної токсичності; нирки належать до органів, які часто залучаються до таких ускладнень. У пацієнтів старшого віку ризик як зворотного, так і незворотного ураження нирок є підвищеним [51].
У цьому систематичному огляді було встановлено, що в ранніх дослідженнях німесулід загалом демонстрував прийнятний профіль ниркової безпеки. Так, Cunietti та співавт. (1993) порівняли парацетамол і німесулід у 39 пацієнтів і виявили, що обидва препарати добре переносилися та не спричиняли змін з боку ниркової, печінкової або гемопоетичної функції [43]. Водночас Huskisson та співавт. (1999) продемонстрували статистично значуще зниження рівня сечової кислоти від вихідного рівня у групі німесуліду [22].
Conforti та співавт. (2001) проаналізували понад 10 000 повідомлень про небажані явища, пов’язані із застосуванням кількох НПЗП, і зазначили, що для німесуліду частка повідомлень про токсичність з боку сечовидільної системи була дещо вищою порівняно з іншими препаратами. Автори наголошували на необхідності обережності при його застосуванні в пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки або нирок. Серед серйозних реакцій було зареєстровано 9 повідомлень про гостре порушення функції нирок у пацієнтів, які отримували німесулід, і 5 повідомлень про гостру ниркову недостатність у пацієнтів, які застосовували диклофенак [49].
У дослідженні Omololu та співавт. (2005), яке включало 67 пацієнтів з остеоартритом, що отримували диклофенак або німесулід, у групі німесуліду спостерігали зворотну зміну кольору сечі до насичено-жовтого, однак біохімічних або гематологічних відхилень виявлено не було [20].
У вищезгаданому дослідженні Patil та співавт. у пацієнтів із гострими больовими станами порушення функції нирок було зареєстровано в 1 (0,6%) пацієнта групи NP (німесулід + парацетамол), 7 (4,7%) пацієнтів групи DP, 3 (2%) пацієнтів групи Kt і 3 (2%) пацієнтів групи AP [12].
Німесулід і серцево-судинна безпека
Попри доведену ефективність НПЗП, їх застосування потребує ретельної оцінки серцево-судинного ризику, оскільки як селективні інгібітори ЦОГ‑2, так і традиційні НПЗП можуть мати різний вплив на серцево-судинну систему в різних популяціях пацієнтів [52].
У цьому систематичному огляді було встановлено, що в ранніх дослідженнях серцево-судинні показники на тлі застосування німесуліду загалом залишалися стабільними. Зокрема, Cunietti та співавт. (1993) при порівнянні парацетамолу й німесуліду відзначили стабільність серцево-судинних параметрів; спостерігалися лише незначні зміни артеріального тиску, які не мали клінічного значення [43]. Надалі Conforti та співавт. (2001) повідомили про невеликі відмінності щодо серцево-судинної токсичності між різними НПЗП, що загалом свідчило про порівнянний профіль безпеки препаратів цього класу [49].
Пізніше Alexeeva та співавт. (2009) виявили подібні зміни, пов’язані з артеріальною гіпертензією, у групах парацетамолу та німесуліду. Водночас випадки ішемічної хвороби серця були зареєстровані лише серед пацієнтів, які отримували німесулід: загалом 4 випадки, що може вказувати на потенційний серцево-судинний ризик [24].
Kılıç та співавт. (2014) встановили, що післяопераційні тахікардія та артеріальна гіпертензія частіше спостерігалися у групах плацебо й німесуліду, тоді як у групі габапентину частота серцево-судинних явищ була нижчою. Водночас у групах габапентину та німесуліду не було зареєстровано випадків брадикардії або артеріальної гіпотензії [33].
Зрештою, Patil та співавт. (2024) не виявили патологічних змін ЕКГ у жодній із 4 груп лікування: NP (німесулід + парацетамол), AP, DP та Kt [12].
Німесулід і безпека з боку інших систем
Медикаментозні реакції гіперчутливості, індуковані НПЗП, є другим за частотою типом лікарських реакцій після реакцій на антибіотики. Їхня поширеність у загальній популяції становить, за наявними даними, 0,6-2,5% і є вищою серед жінок, а також у пацієнтів із хронічною кропив’янкою або бронхіальною астмою [54]. Дослідження в США показало, що серед приблизно 1,8 млн пацієнтів анафілаксія, зумовлена НПЗП, траплялася в 13 випадках на 10 000 пацієнтів [55]. У ретроспективному дослідженні Bonadonna та співавт. (2022) порівняння когорт продемонструвало відмінності у профілі НПЗП, які найчастіше підозрювалися як причина реакцій. У шведській когорті* найчастіше фігурував диклофенак: 44% усіх реакцій і 75% випадків анафілаксії. В італійській когорті* на ацетилсаліцилову кислоту припадало 30% випадків. Водночас німесулід був пов’язаний із 43% анафілактичних реакцій, далі йшли диклофенак та ібупрофен – по 29% кожен. Такі відмінності, ймовірно, відображають національні особливості призначення та доступності препаратів, що свідчить про вплив структури споживання НПЗП на поширеність реакцій гіперчутливості [54].
Оцінка даних у межах цього систематичного огляду показала, що в дослідженнях, проведених до 2010 р., німесулід загалом характеризувався доброю переносимістю, а алергічні реакції були поодинокими та легкими [43]. У пацієнтів з остеоартритом частота небажаних явищ була порівнянною з диклофенаком [22]. При гострому болю в попереку застосування німесуліду супроводжувалося меншою кількістю випадків припинення лікування та дещо нижчою частотою небажаних явищ порівняно з ібупрофеном [37]. Великі фармаконаглядові дані також підтвердили профіль токсичності, подібний до інших НПЗП [49]. Новіші дані Ashraf та співавт. (2025) також показали, що німесулід має профіль безпеки, порівнянний із парацетамолом і комбінацією ібупрофену з парацетамолом [44].
Ефективність німесуліду: остеоартрит, біль у попереку та інший м’язово-скелетний біль
За даними цього систематичного огляду, у дослідженні Lücker та співавт. (1994) німесулід і етодолак продемонстрували подібну ефективність при остеоартриті колінного суглоба, хоча лікарі частіше віддавали перевагу німесуліду [27]. Pohjolainen та співавт. (2000) показали, що при гострому болю в попереку німесулід був ефективнішим за ібупрофен щодо покращення згинальних рухів [37]. Omololu та співавт. (2005) повідомили про кращий контроль болю на тлі застосування німесуліду порівняно з диклофенаком у пацієнтів з остеоартритом кульшового та колінного суглобів [20]. Bianchi та співавт. (2003) продемонстрували швидше й стійкіше полегшення симптомів при застосуванні німесуліду порівняно з целекоксибом і рофекоксибом у пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба [26]. Alexeeva та співавт. (2009) встановили, що німесулід був ефективнішим за парацетамол у зменшенні симптомів остеоартриту протягом 9 міс лікування [24]. Samartsev та співавт. (2024) відзначили, що за впливом на результати лікування болю в попереку ацеклофенак і німесулід перевершували декскетопрофен і лорноксикам, хоча в групі німесуліду спостерігався вищий ризик хронізації болю [39]. Patil та співавт. (2024) показали, що фіксована комбінація німесуліду з парацетамолом забезпечувала краще знеболення, ніж кеторолак, і не поступалася комбінаціям диклофенаку з парацетамолом або ацеклофенаку з парацетамолом [12].
Ефективність німесуліду при інших станах
Інші клінічні ситуації, у яких у цьому огляді оцінювали ефективність німесуліду, включали хірургічні втручання в ротовій порожнині, контроль післяопераційного болю після тонзилектомії та видалення зубів мудрості.
Щодо цих станів, у межах систематичного огляду було показано, що в дослідженні Ragot та співавт. (1993) німесулід забезпечував значно вираженіший аналгетичний ефект порівняно з плацебо в пацієнтів після хірургічних втручань у ротовій порожнині [35]. Aho та співавт. (2003) встановили, що в пацієнтів після тонзилектомії німесулід забезпечував швидше полегшення болю та раніше повернення до повсякденної активності порівняно з ібупрофеном [34]. Da Costa Araújo та співавт. (2012) повідомили, що при видаленні третіх молярів німесулід і трамадолу гідрохлорид мали порівнянну аналгетичну ефективність, без статистично значущих відмінностей за показниками інтенсивності болю [30].
Висновки
У всіх дослідженнях, включених до цього систематичного огляду, зокрема в популяціях пацієнтів середнього віку та ширших дорослих популяціях, німесулід продемонстрував сприятливий профіль безпеки, що характеризувався низькою частотою серйозних небажаних явищ і загалом легким, транзиторним характером реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок і серцево-судинної системи. Німесулід забезпечує ефективне знеболення та сприятливу переносимість у дорослих пацієнтів; наявні дані свідчать про нижчу частоту шлунково-кишкових небажаних явищ порівняно з низкою традиційних НПЗП. Водночас занепокоєння щодо потенційної гепатотоксичності, а також методологічні обмеження наявних досліджень – зокрема, невеликі вибірки, гетерогенність популяцій і високий ризик систематичної похибки – потребують обережної інтерпретації отриманих результатів.
Із клінічного погляду німесулід може розглядатися для короткострокового застосування у відібраних пацієнтів старшого віку за умови моніторингу функції печінки та ретельної оцінки супутніх захворювань. На окрему увагу заслуговує його потенційна роль у мультимодальних стратегіях лікування болю, особливо в ситуаціях, коли шлунково-кишкова безпека є одним із пріоритетів.
Подальші дослідження мають бути зосереджені на проведенні великих, належно спланованих рандомізованих контрольованих досліджень саме в популяціях пацієнтів старшого віку, із застосуванням стандартизованих показників оцінки та тривалим подальшим спостереженням для точнішого визначення шлунково-кишкових, печінкових, ниркових і серцево-судинних ризиків. Для уточнення реального профілю безпеки німесуліду також важливими будуть дослідження порівняльної ефективності з новішими інгібіторами ЦОГ‑2 та іншими аналгетиками, а також подальший фармакоепідеміологічний нагляд.
Biswas M., Jain A., Bakshi P. Safety and Efficacy Outcomes of Oral Nimesulide Use as a Nonsteroidal Anti-Inflammatory Drug in Older Adults: A Comprehensive Systematic Review.
Arch Pharmacol Ther., 2026; 8 (1): 6-27.
Список літератури – в оригінальній публікації.
Скорочений переклад з англ. підготувала Ольга Головко
Огляд підготовлено за підтримки компанії «Др. Редді’с Лабораторіз» для надання професійної інформації спеціалістам у сфері охорони здоров’я. Містить інформацію про лікарський засіб, яка також наведена у супутньому інфоблоці. NS-01.07.2026-Rx1-7.1
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 13-14 (624-625), 2026 р