Головна Терапія та сімейна медицина Застосування розчинів альбуміну в інтенсивній терапії

18 червня, 2021

Застосування розчинів альбуміну в інтенсивній терапії

Розчини альбуміну вже близько 70 років широко використовуються клініцистами в усьому світі. 
Ці препарати в деяких випадках є незамінними та життєво необхідними для пацієнтів у критичних станах. У статті представлено огляд літератури щодо основних фізіологічних властивостей альбуміну як основного циркулюючого білка в організмі людини, а також доказові настанови з використання розчинів альбуміну Японського товариства трансфузійної медицини та клітинної терапії.

Ключові слова: альбумін, гіпоальбумінемія, гіповолемія, інтенсивна терапія, рекомендації.

Сироватковий альбумін – ​це основний цир­кулюючий білок в організмі людини. Завдяки високій ефективності та безпечності розчини альбуміну широко застосовуються у світовій клінічній практиці ще з 1941 року. Серед препаратів альбуміну виділяють 5% ізотонічний та 20-25% гіпертонічний розчини. Перший зазвичай використовують із метою заміщення об’єму циркулюючої плазми, наприклад при геморагічному шоці, тяжких опіках тощо. Натомість гіпертонічні препарати, які мають колоїдний осмотичний тиск, у 4-5 разів вищий порівняно із плазмою крові, показані для лікування асциту, гіпопротеїнемічних набряків, набряку легень і т. д. [1].

Альбумін, концентрація якого в нормі 35-50 г/л (3,5-5 г/ дл), становить близько 50% від загального вмісту білка у плазмі крові. Альбумін синтезується у печінці шляхом транскрипції його гена на довгому плечі четвертої хромосоми. У фізіо­логічних умовах 20-30% гепатоцитів беруть участь у синтезі альбуміну, і приблизно 10-15 г цього білка виробляється організмом і виділяється у кровообіг щодня, за відсутності або дуже низького внутрішньо­клітинного запасу. Однак за певних обставин синтез альбуміну може зростати навіть у 3-4 рази. Він стимулюється такими гормонами, як інсулін, кортизол та соматостатин, натомість як прозапальні медіатори, включаючи цитокіни, такі як ­інтерлейкін 6 та фактор некрозу пухлини α, гальмують його вироблення [2].

Серед основних функцій сироваткового альбуміну виділяють наступні [2]:

  • Підтримання онкотичного тиску

Альбумін є основним модулятором розподілу рідини у різних відділах тіла, оскільки на нього припадає близько 70-80% онкотичного тиску плазми. Онкотична властивість цього білка на 2/3 залежить від прямого осмотичного ефекту, пов’язаного з його молекулярною масою, і на 1/3 – ​від ефекту Гіббса – ​Доннана, який полягає в негативному чистому заряді молекули при фізіологічному рН, що дозволяє білку залучати позитивно заряджені молекули (тобто натрій, а отже, і воду) у внутрішньосудинний простір.

  • Зв’язування та транспортування

Альбумін зв’язує та переносить велику кількість як ендо­генних (холестерин, жирні кислоти, білірубін, тироксин), так й екзогенних гідрофобних молекул (лікарські засоби), іонів перехідних металів і газів (оксид азоту [NO]), що має надзвичайне значення для їх розчинення, транспортування та метаболізму.

  • Антиоксидантна активність

Альбумін є основним джерелом позаклітинних відновлених сульфгідрильних груп, які діють як потужні поглиначі активних форм кисню, утворюючи таким чином основну циркулюючу антиоксидантну систему в організмі.

  • Антитромботичний ефект

Здатність альбуміну зв’язувати NO з подальшим утворенням комплексу «альбумін – ​NO», також відомого як нітрозоальбумін, запобігає швидкій інактивації NO, тим самим продовжуючи його антиагрегантну дію на тромбоцити.

  • Протизапальний ефект

Альбумін має здатність пригнічувати виділення прозапальних цитокінів (фактор некрозу пухлини α) та білків системи комплементу (C5a) за допомогою модуляції сигнальних систем між клітинами запалення, таких як нейтрофіли та ендотеліальні клітини.

  • Регуляція проникності капілярів та стабілізація ендотелію

Альбумін сприяє підтриманню цілісності судин, зв’язуючи інтерстиціальний матрикс та взаємодіючи із суб­ендотеліальним простором, тим самим беручи участь у забезпеченні нормальної проникності капілярів.

Етіологія та клінічні прояви гіпоальбумінемії

Гіпоальбумінемія визначається як зниження рівня сироваткового альбуміну <35 г/л (<3,5 г/дл) і зустрі­чається із частотою 21-82% у дорослих пацієнтів. Механізми цього явища є складними та багатофакторними. Серед найбільш час­тих причин виділяють підвищену проникність капілярів, надмірну ниркову екскрецію, кровотечі, ентеропатії, посилення метаболізму, зниження синтетичної функції печінки, нераціональне харчування [3].

Оскільки однією з основних функцій альбуміну є підтримання сталості онкотичного тиску плазми, основними проявами гіпоальбумінемії є набряковий синдром. Набряки, як правило, утворюються на кінцівках, але також можливе накопичення рідини у порожнинах тіла, наприклад у порожнинах очеревини або плеври. Крім того, гіпоальбу­мінемія може супроводжуватися загальною та м’язовою слабкістю, нудотою, блюванням, втратою апетиту, атрофією підшкірної жирової клітковини, сухістю шкіри і т.д.

Рекомендації щодо застосування розчинів альбуміну

Згідно з останніми даними, немає чітких граничних рівнів альбуміну плазми, які б слугували показаннями для призначення препаратів альбуміну. Рішення про їх використання слід приймати в кожному індивідуальному випадку з урахуванням основного захворювання та загального стану пацієнта. 

Формула розрахунку необхідної дози альбуміну

Оскільки альбумін, що вводиться внутрішньовенно, рівномірно розподіляється у судинному руслі протягом 10-15 хв, а в позасудинному просторі – ​протягом 4-7 днів, на перенесення альбуміну в останній припадає 60% внутрішньовенної дози. Коли 50 мл (12,5 г) 25% розчину вводять дорослому чоловіку вагою 65 кг, очікуване збільшення рівня альбуміну (г/дл) можна розрахувати за допомогою наступних формул, припускаючи, що внутрішньосудинне відновлення альбуміну становить 40%:

Проте, враховуючи, що екстравазація альбуміну збільшується при багатьох патологічних станах, наприклад при серйозних оперативних втручаннях, тяжких травмах, опіках, сепсисі та шокових станах, що призводить до подальшого збільшення екстраваскулярного басейну, на практиці очікуване значення отримують рідко.

Доказові настанови щодо використання розчинів альбуміну Японського товариства трансфузійної медицини та клітинної терапії

Цироз печінки 
Асцит у пацієнтів із цирозом печінки

У пацієнтів із декомпенсованим цирозом печінки, які мають виражені набряки, асцит або плевральний випіт, показано застосування таких заходів, як обмеження вживання натрію та рідини, призначення антагоністів альдостерону та петльових діуретиків. Проте у разі так званого рефрактерного асциту, коли зазначені терапевтичні заходи виявляються неефективними, короткочасно рекомендовано призначення гіпертонічного розчину альбуміну. Зокрема, виражена гіпоальбумінемія (рівень альбуміну ≤ 25 г/л [≤2,5 г/дл]) зазвичай не реагує на збільшення дози діуретиків. Окрім того, у пацієнтів із цирозом печінки внаслідок гіпоальбумінемії часто спостерігаються ознаки гіповолемії. Альбумін є ефективним для підтримання осмотичного тиску плазми крові, він усуває гіповолемію, посилює дію діуретиків, пришвидшуючи тим самим зменшення асциту, сприяє запобіганню його рецидиву (Gines P. et al.,1988) та покращує прогноз у пацієнтів із цирозом печінки після їх виписки на амбулаторне лікування (Romanelli R.G. et al., 2006).

Рекомендація

У пацієнтів із цирозом печінки та асцитом, які отримують терапію діуретиками, альбумін сприяє збільшенню швидкості зменшення асциту, запобігає його рецидиву та покращує прогноз після тривалого прийому (сильна рекомендація 1, сила доказовості В).

Парацентез великого об’єму

Рефрактерний асцит, який супроводжується утрудненим диханням або вираженим розтягуванням живота, може потребувати процедури парацентезу. Проте парацентез великого об’єму (≥4 л) може спричиняти порушення функції нирок та гіпонатріємію внаслідок зменшенням об’єму циркулюючої плазми приблизно у 30% випадків. Було доведено, що застосування альбуміну допомагає запобігти цим негативним ефектам. Так, при порівнянні двох груп пацієнтів, в одній із яких хворим уводили альбумін у дозі 40 г на 4-6 л видаленої асцитичної рідини, а в іншій проводили лише парацентез, було виявлено, що застосування альбуміну сприяло покращенню прогнозу у хворих завдяки профілактиці ниркової недостатності або електролітних порушень (Bernardi M. et al., 2012). Індукована парацентезом дисфункція кровообігу спостерігалася значно рідше при використанні розчину альбуміну (18,5%) порівняно з іншими колоїдними розчинами, наприклад при використанні декстрану 70 (34,4%) або полігеліну (37,8%) (Ginès A. et al.,1996).

Рекомендація

При видаленні ≤4-5 л асцитичної рідини під час процедури парацентезу призначення альбуміну не рекомендовано, оскільки індукована парацентезом дисфункція кровообігу може бути усунена шляхом заміщення електролітів. У разі видалення більшого об’єму асцитичної рідини ефективним є гіпертонічний розчин альбуміну в дозі 8-10 г на 1 л асцитичної рідини (сильна рекомендація 1, сила доказовості А).

Спонтанний бактеріальний перитоніт

Спонтанний бактеріальний перитоніт – ​наслідок декомпенсованого цирозу печінки, зазвичай асоціюється з поганим прогнозом для життя пацієнта. Збудниками спонтанного бактеріального перитоніту переважно є аеробні грамнегативні бактерії, такі як кишкова паличка та клебсієла. Для етіотропного лікування застосовують цефалоспорини 3-го покоління або пеніциліни. Однак результати клінічного дослідження, у якому порівнювали ефективність лікування спонтанного бактеріального перитоніту лише цефотаксимом та цефотаксимом у комбінації з альбуміном, показали, що комбіноване лікування зменшує частоту розвитку гепаторенального синдрому (33% при лікуванні цефотаксимом проти 10% при комбінованому лікуванні з альбуміном, р=0,002) та смертність у цієї когорти пацієнтів (29% проти 10%, р=0,01) (Sort P. et al., 1999). Це пояснюється тим, що розчини альбуміну посилюють дію антибіотиків, запобігають розвитку енцефалопатії, прогресуючої печінкової недостатності, порушенню функції нирок, усуваючи гіповолемію у пацієнтів із декомпенсованим цирозом печінки.

Рекомендація

Ефективним є застосування гіпертонічного розчину альбуміну в дозі 1,5 г/кг маси тіла протягом 6 год після встановлення діагнозу спонтанного бактеріального перитоніту з нирковою недостатністю та в подальшому в дозі 1 г/кг маси тіла на 3-й день захворювання (сильна рекомендація 1, сила доказовості А).

Гепаторенальний синдром

Гепаторенальним синдромом називають гостру ниркову недостатність у пацієнтів із термінальною стадією цирозу печінки або гострою печінковою недостатністю (наприклад, при фульмінантному гепатиті), яка характеризується функціональною преренальною недостатністю без будь-яких органічних або патологічних змін у нирковій тканині. Патофізіологічним механізмом, що лежить в основі цього стану, є тяжка гіпоперфузія нирок внаслідок активації нейрогуморальних систем, що ­призводить  до ниркової вазоконстрикції. Гепаторенальний синдром класифікується на два типи: тип 1 – ​зі швидко прогресуючими симптомами та тип 2 – ​із повільно прогресуючими симптомами ниркової недостатності. Пацієнти з гепаторенальним синдромом мають низьку швидкість клубочкової фільт­рації (вміст креатиніну у крові >1,5 мг/дл або добовий кліренс креатиніну <40 ­мл/хв), що призводить до олігурії. У багатьох випадках гепаторенальний синд­ром прогресує незворотно й пов’язаний зі смертністю у ≥90% випадків. Цей патологічний стан є однією із причин смерті при кінцевій стадії цирозу печінки. Терапія гепаторенального синдрому спрямована на збільшення об’єму циркулюючої плазми, тобто усунення гіповолемії, що досягається використанням комбінації судинозвужувальних засобів та розширювачів плазми. Для терапії цього стану використовувалися різні вазоконстриктори, проте жоден із них не був достатньо ефективним при самостійному введенні. Лише поєднання розчинів альбуміну із судинозвужувальними препаратами виявилося найбільш ефективним методом усунення гепаторенального синд­рому. Зокрема, застосування терліпресину та альбуміну рекомендовано для лікування гепаторенального синдрому 1-го типу (Sanyal A.J. et al., 2008; Gluud L.L. et al., 2012). Крім того, зменшення проявів ниркової недостатності також відзначається у 83% пацієнтів із одночасним уведенням норадреналіну та альбуміну, що є сприятливою схемою лікування під час очікування на трансплантацію печінки (Duvoux C. et al., 2002).

Рекомендація

Застосування гіпертонічного розчину альбуміну та вазо­констрикторів є ефективним у терапії гепаторенального синдрому 1-го типу. Альбумін слід уводити в дозі 1 г/кг маси тіла в перший день захворювання та в дозі 20-40 г/кг маси тіла в наступні дні у комбінації з терліпресином та іншими препаратами (сильна рекомендація 1, сила доказовості А).

Плазмаферез

Плазмаферез – ​це терапевтична процедура, при якій фракціонатор плазми поділяє кров пацієнта на плазму та клітинні компоненти й замінює плазму, що містить патогенні речовини, на замісну рідину з метою видалення останніх. При терапев­тичному плазмаферезі, який не потребує заміни компонентів плазми крові, рекомендовано у якості замісної рідини використовувати розчин альбуміну замість свіжозамороженої плазми (СЗП) (Pusey C. et al., 2010).

Існує висока доказовість ефективності терапевтичного плазмаферезу при хронічній запальній демієлінізуючій полінейропатії, синдромі Гієна – ​Барре та гострій міастенії (Cortese I. et al., 2011). Результати метааналізу рандомізованих клінічних досліджень показали, що плазмаферез забезпечує короткочасне симптоматичне покращення стану приблизно у 70% пацієнтів із хронічною запальною демієлінізуючою полінейропатією (Mehndiratta M.M. et al., 2004). Плазмаферез є також ефективним при синд­ромі ­Гієна – ​Барре, причому використання альбуміну у якості замісної рідини, порівняно із СЗП, за подібної ефективності асоціювалося з меншою частотою ускладнень (Bouget J. et al., 1993).

Плазмаферез проводять для видалення антитіл анти-А або ­анти-В при АВ0-несумісному переливанні крові (Tobian A.A. et al., 2009). Терапевтичний плазмаферез ефективний при загостренні стероїдорезистентного розсіяного склерозу (Keegan M. et al., 2005). Крім того, плазмаферез застосовують для видалення імуноглобуліну при множинній мієломі або макроглобулінемії, що сприяє поліпшенню функції нирок та покращує прогноз у цієї когорти пацієнтів (Pasquali S. et al., 1984).

Рекомендації

1. Плазмаферез із застосуванням ізотонічного або розведеного гіпертонічного розчину альбуміну у якості замісної рідини (1-1,5-кратний об’єм плазми за сеанс) рекомендований для лікування неврологічних розладів, таких як хронічна запальна демієлінізуюча полінейропатія та синдром Гієна – ​Барре (сильна рекомендація 1, сила доказовості А).

2. Плазмаферез із застосуванням ізотонічного або розведеного гіпертонічного розчину альбуміну у якості замісної рідини в комбінації з імунодепресантами рекомендований для видалення антитіл анти-А або анти-В при АВ0-несумісному переливанні крові (сильна рекомендація 1, сила доказовості В).

3. Плазмаферез із застосуванням ізотонічного або розведеного гіпертонічного розчину альбуміну у якості замісної рідини можна використовувати при розсіяному склерозі або при множинній мієломі чи макроглобулінемії, але терапевтична ефективність цієї процедури є тимчасовою (слабка рекомендація, сила доказовості С).

Набряк легень та виражені периферичні набряки

Набряк легень та виражені периферичні набряки першочергово лікуються за допомогою обмеження вживання натрію та рідини й застосування петльових діуретиків. Однак, якщо пацієнти не реагують на високі дози діуретиків і мають супутню виражену гіпоальбумінемію (рівень альбуміну ≤2 г/л [≤2,0 г/дл]), розглядається комбінація діуретичних препаратів та гіпертонічного розчину альбуміну (Gentilini P. et al., 1999; Martin G.S. et al., 2005), проте немає доказів того, що застосування альбуміну покращує прогноз у таких пацієнтів (Roberts I. et al., 2011).

Рекомендація

У пацієнтів зі стійким до лікування набряком легень або вираженими периферичними набряками використання гіпертонічного розчину альбуміну розглядається лише у випадку вираженої гіпоальбумінемії (слабка рекомендація, рівень доказовості B).

Нефритичний синдром

Оскільки альбумін швидко виводиться із сечею у пацієнтів із нефритичним синдромом, його ефективність для поліпшення рефрактерних набряків є мінімальною і тимчасовою (Fliser D. et al., 1995; Dharmaraj R. et al., 2009). У пацієнтів із нефритичним синдромом, у яких знижений арте­ріальний тиск внаслідок зниження колоїдного осмотичного тиску, або у пацієнтів із масивним плевральним випотом чи асцитом, що призводить до утрудненого дихання, які важко піддаються лікуванню за допомогою інших засобів, альбумін використовується як акт необхідності у поєднанні з діуретиком, але його ефективність є досить тимчасовою.

Рекомендація

При нефритичному синдромі з рефрактерними набряками або набряком легень гіпертонічний розчин альбуміну є лише тимчасово ефективним і має використовуватися винятково як акт необхідності (слабка рекомендація 2, сила доказовості D).

Гострий панкреатит

Застосування ізотонічного розчину альбуміну можна розглядати при таких станах, як гострий панкреатит, оскільки об’єм циркулюючої плазми зменшується внаслідок системної запальної реакції, індукованої панкреатитом, що супроводжується підвищеною проникністю судин або зниженим колоїдним осмотичним тиском, пов’язаним із втратою білків. Проте немає чітких доказів щодо ефективності альбуміну при гострому панкреатиті. Крім того, альбумін слід застосовувати з обережністю, оскільки у випадках підвищеної проникності судин він екстравазує та індукує затримку рідини, що може призводити до посилення набряків. Однак альбумін може застосовуватись у разі розвитку гіповолемічного шоку при гострому панкреатиті.

Рекомендація

Ізотонічний розчин альбуміну слід застосовувати у випадках гіповолемічного шоку, пов’язаного з гострим панкреатитом (слабка рекомендація, рівень доказовості D).

Гіповолемічний шок

У 2004 році було проведено рандомізоване контрольоване дослідження SAFE за участю 6997 пацієнтів, які потребували внутрішньосудинного відновлення об’єму циркулюючої крові (ОЦК) внаслідок гіповолемії. Для цього учасники дослідження отримували 4% розчин альбуміну або звичайний фізіологічний розчин. Результати показали, що 4% розчин альбуміну не має переваг над фізіологічним розчином натрію хлориду у зменшенні 28-денної смертності у пацієнтів із гіповолемічним шоком. Крім того, не було відмінностей між звичайним ­фізіологічним розчином та 4% розчином альбуміну у тривалості перебування пацієнтів у реанімації, кількості днів перебування в лікарні, кількості днів застосування ШВЛ або замісної ниркової терапії. Стратифіковані за базовим рівнем альбуміну дані (≤2,5 г/дл або >2,5 г/дл) не виявили відмінностей у смертності на 28-й день (відношення шансів [ВШ] 0,87; 95% довірчий інтервал [ДІ] 0,73-1,05 для пацієнтів із базовим рівнем альбуміну ≤2,5 г/дл; ВШ 1,09; 95% ДІ 0,92-1,28 для пацієнтів із базовим рівнем альбуміну >2,5 г/дл) (Finfer S. et al., 2006).

Рекомендації

1. У пацієнтів із гіповолемією, які потребують інфузійної терапії для підтримання або відновлення ОЦК, використання альбуміну не пов’язане із покращенням смертності порівняно із застосуванням кристалоїдів (сильна рекомендація, рівень доказовості А).

2. Введення альбуміну для заміщення гіповолемії, вторинної після травми, хірургічного втручання тощо, може потенційно покращувати захворюваність (слабка рекомендація, рівень доказовості С).

Сепсис та септичний шок

У Міжнародні рекомендації з лікування тяжкого сепсису та септичного шоку (Dellinger R.P. et al., 2012) включені наступні настанови щодо інфузійної терапії:

1. Рекомендовано використовувати кристалоїди як першо­чергові розчини для реанімації пацієнтів із тяжким сепсисом та септичним шоком (ступінь рекомендації 1, рівень доказовості B).

2. Не рекомендовано використовувати гідроксиетил­крохмаль для інфузійної терапії тяжкого сепсису та септичного шоку (ступінь рекомендації 1, рівень доказовості B).

3. Пропонується використовувати розчин альбуміну для інфузійної терапії тяжкого сепсису та септичного шоку, коли пацієнти потребують уведення великого об’єму кристалоїдів (ступінь рекомендації 2, рівень доказовості С).

Рекомендації

1. У пацієнтів із тяжким сепсисом або септичним шоком застосування альбуміну не пов’язане із покращенням смертності порівняно із застосуванням кристалоїдів (сильна рекомендація, рівень доказовості В).

2. При ініціальному лікуванні пацієнтів із тяжким сепсисом уведення альбуміну стабілізує гемодинаміку (слабка рекомендація, рівень доказовості С).

Серцево-судинна хірургія

Альбумін давно застосовується як основний розчин під час операції на відкритому серці із серцево-легеневим шунтуванням з метою підтримання колоїдного осмотичного тиску під час екстракорпоральної циркуляції. У рандо­мізованому контрольованому дослідженні, у якому порівнювали застосування альбуміну та кристалоїду як основного розчину для серцево-легеневого шунтування, повідомлялося, що післяопераційний баланс рідини був кращим у групі використання альбуміну (Scott D.A. et al., 1995). Однак інші дослідження показали, що статистично значущих відмінностей між групами в об’ємі післяопераційної крововтрати, обсязі переливання крові, тривалості перебування у реанімаційному відділенні, смертності не спостерігалося (Erstad B.L. et al., 1991; Russell J.A. et al., 2004).

Утім у дослідженні Sedrakyan et al. (2003) введення альбуміну як розширювача плазми після операції шунтування коронарних артерій зменшило смертність на 25% порівняно із застосуванням небілкових колоїдів. У метааналізі, проведеному у 2012 році, було показано, що розчини гідроксиетиленкрохмалю (450/0,7 або 200/0,5) збільшили об’єм післяопераційної крововтрати та потребу в еритроцитах, СЗП та інфузії тромбоцитів порівняно із розчином альбуміну серед 970 пацієнтів, які перенесли кардіохірургічну операцію (Navickis R.J. et al., 2012).

Рекомендація 

Незважаючи на суперечливість даних застосування розчинів альбуміну під час операцій на відкритому серці все ж таки рекомендовано, проте з обережністю (слабка рекомендація, рівень доказовості D).

Доказова база щодо використання альбуміну: що нового?

У 2018 році були опубліковані рекомендації Національної консультативної групи Шотландії з питань використання плазмозамінників, зокрема розчинів альбуміну, які підтвердили настанови японських спеціалістів, що альбумін є ефективним прогноз-модифікуючим препаратом у хворих на цироз печінки з резистентним асцитом, у пацієнтів під час виконання процедури парацентезу великого об’єму, при спонтанному бактеріальному перитоніті, гепаторенальному синдромі, а також що розчини альбуміну є пріоритетними засобами для проведення терапевтичного плазмаферезу [4].

Нещодавно, у 2020 році, огляд літератури з використання розчинів альбуміну в інтенсивній терапії також підтвердив попередні рекомендації щодо доцільності призначення альбуміну у пацієнтів із декомпенсованим цирозом печінки. Питання щодо його використання при сепсисі та септичному шоці наразі залишається дискусійним [3].

Крім того, згідно з рекомендаціями, схваленими Управлінням із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (Food and Drug Administration, FDA), щодо застосування розчинів альбуміну, показано їх уведення пацієнтам із гіповолемією. У цієї категорії хворих альбумін пропонується як терапія другої лінії, якщо реакція на введення кристалоїдів є недостатньою. Проте у критично тяжких хворих 90-денний рівень виживаності суттєво не відрізнявся при лікуванні альбуміном або кристалоїдами у якості терапії першої лінії (відносний ризик 0,98; 95% ДІ 0,92-1,04) (Lewis S.R. et al., 2018). Пацієнти, які отримували альбумін, перебували менше днів на апараті штучної вентиляції легень і потребували менше вазо­пресорної терапії порівняно з пацієнтами, які отримували кристалоїди (середня різниця – 1,10 та 1,04 відповідно) (Annane D. et al., 2012). ­Рекомендована доза становить 500 мл 5% розчину альбуміну, яку можна повторно вводити кожні 30 хв у разі необхідності [5].

Рекомендації 2020 року з менеджменту пацієнтів із тяжкими термічними опіками пропонують вводити альбумін таким хворим із загальною опіковою поверхнею тіла понад 30% після перших 6 год лікування. Експерти припускають, що пацієнти з тяжкими опіками мають отримувати достатню кількість альбуміну, щоб підтримувати його рівень у сироватці >30 г/л. Дози альбуміну зазвичай складають близько 1-2 г/кг/день [5]. Введення альбуміну зменшує ризик розвитку ускладнень, пов’язаних із перевантаженням рідиною, які включають гострий респіраторний дистрес-синдром, гостре пошкодження нирок та абдомінальний компартмент-синдром, тим самим потенційно покращуючи прогноз у таких пацієнтів (Klein M.B. et al., 2007; Markell K.W. et al., 2009). Результати одного метааналізу показали, що введення альбуміну значно знижувало смертність пацієнтів з опіками (ВШ=0,34; 95% ДІ 0,19-0,58; р<0,001) (Eljaiek R. et al., 2017), а згідно з даними іншого, введення альбуміну протягом перших 24 год у хворих із тяжкими опіками значно зменшувало частоту розвитку абдомінального компартмент-синдрому – з 15,4 до 2,8% (Navickis R.J. et al., 2016).

Узагальнені рекомендації щодо використання розчинів альбуміну представлені у таблиці.

Отже, враховуючи фізіологічну роль альбуміну в нормальному функціонуванні організму людини, введення його препаратів є надважливим при деяких патологічних станах, що супроводжуються гіпоальбумінемією, наприклад при декомпенсованому цирозі печінки. Альбумін є ефективним, а інколи й єдиним засобом усунення гіповолемії у цієї категорії пацієнтів. У деяких випадках, таких як нефритичний синдром, набряк легень та виражені периферичні набряки, які важко піддаються терапії іншими лікарськими засобами, розчини альбуміну показані як акт необхідності для тимчасового полегшення стану пацієнта. Крім того, препарати альбуміну рекомендовані під час проведення терапевтичного плазмаферезу, коли немає необхідності у введенні факторів згортання крові, при операціях на відкритому серці в умовах штучного кровообігу, а також для лікування пацієнтів із тяжкими опіками.

Література

  1. Yasumura S. et al. Evidence-based Guidelines for the Use of Albumin Products / Japan Society of Transfusion Medicine and Cell Therapy / Japanese Journal of Transfusion and Cell Therapy, Vol. 63. No. 5 63(5):641-663, 2017.
  2. Caraceni P. et al. Clinical indications for the albumin use: Still a controversial issue / European Journal of Internal Medicine 24 (2013) 721-72.
  3. Melia D., Post B. Human albumin solutions in intensive care: A review / Journal of the Intensive Care Society 0(0) 1-7; 2020.
  4. Douglas K. et al. Clinical Guidelines for Human Albumin Use / Developed for Scotland by the National Plasma Product Expert Advisory Group; 2018.

Підготувала Марія Грицуля

За підтримки ТОВ «Такеда Україна» VV-MEDMAT-46565

Тематичний номер «Хірургія, Ортопедія, Травматологія, Інтенсивна терапія» № 2 (45), 2021 р.

Номер: Тематичний номер «Хірургія, Ортопедія, Травматологія, Інтенсивна терапія» № 2 (45), 2021 р.